Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow електрон-енд arrow ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА
   

ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

-поняття, яке має два значення: хронологічне - культура доби еллінізму й типологічне-культура, що виникла в результаті взаємовпливів грецьких (еллінських) і місцевих елементів. Типологічне поняття дає розуміння про всю культуру античного світу від часів походів Александра Македонського (4 ст. до н. е.) до падіння Рим. імперії (5 ст. н. е.). Культура, що склалася на всій території античного світу, не була однорідною. В кожній області вона поєднувала місцеві традиції з культурою завойовників та переселенців. Форми синтезу зумовлювалися кількісним співвідношенням різних етнічних груп, рівнем їхньої економіки і культури, соціальними та політ. обставинами того чи ін. міста (Александрії, Пергама) або держави (Вавілонії, Фракії та ін.). Політ. обстановка, постійні війни позначилися на Е. к. - зміст і характер культури пануючої верхівки значною мірою відрізнявся від культури міської й сільської бідноти, де більше збереглося нар. місцевих рис.

Релігія. В епоху еллінізму поширювався реліг. синкретизм (взаємопроникнення віровчень), у якому провідна роль належала сх. традиціям. Боги грец. пантеони ототожнювалися з давніми сх. божествами й набували нових рис. При збереженні місц. відмінностей у пантеоні і формі культу поступово набували дедалі ширшого розповсюдження деякі універсальні божества, що поєднували тотожні функції божеств різних народів. Так поширився культ Зевса, що ототожнювався з фінікійським Ваалом, фіванським Амоном, вавілонським Белом, іудейським Ягве та ін.; культ Діоніса з містеріями, які зближували його з культами єгип. бога Осіріса, малоазіатських богів Сабазія й Адоніса; культ єгип. богині Ісіди, що втілювала риси багатьох грец. та азіатських богинь. Офіц. культом рабовласницької монархії Птолемеїв став культ Серапіса.

Філософія. В елліністичну епоху продовжували свою діяльність Академія платонівська, арісто-гелівський Лікей (див. Перипатетична школа). Однак поступово ці школи втратили своє значення. Одночасно зростав вплив кініків і скептиків (див. Скептицизм). Набули поширення вчення стоїків (див. Стоїцизм) та Епікура, філософія якого стала дальшим кроком у розвитку матеріалізму Демокріта. Для філософії еллінізму були характерні зосередженість на питаннях умонастрою та поведінки індивіда, досягнення ним внутр. незалежності від навколишнього світу, витіснення онтологічної (див. Онтологія) проблематики етичною. Значний вплив на світогляд епохи еллінізму справила епікурейська школа. В філософії кініків відобразились елементи соціального протесту. З серед. 2 ст. до в. е. почався процес зближення філософії з реліг. міфологічними традиціями Греції і Сходу, еклектичного поєднання різних філос. систем.

Природничі та математичні науки характеризуються створенням перших теоретичних систем, появою професіональних вчених і виникненням наук. шкіл. Евклід уперше дав аксіоматичний виклад геометрії (див. Евклідова геометрія). Архімед розробив методи, які через 2 тис. років розвинулися в інтегральне числення. Значний вклад у розвиток матем. наук зробили Аполлоній Пергський. Герон Александрійський та ін. Важливі результати було одержано в астрономії. Гіппарх відкрив явище прецесії, разом з Ератосфеном заклав основи матем. картографії. Арістарх Самоський висунув ідею про геліоцентричну систему світу, що суперечила загальноприйнятим поглядам (див. Геоцентрична система світу, Птолемей). У фізиці поширилися матем. методи. Архімед запровадив фундаментальні в механіці поняття центра ваги, моменту сили, заклав основи гідростатики. Створено основи геом. оптики, вчення про прості механізми і машини тощо. Розвивалась реміснича хімія. Були відомі способи виготовлення скла та деяких металевих сплавів, відокремлення золота і срібла, секрети приготування фарб, ліків тощо.

Історична наука. В період еллінізму з'явився ряд праць із всесвітньої історії (Полібія, Діодора Сіцилійського, Миколи Дамаського та ін.). Продовжувалася розробка історії окремих д-в. Велику увагу історики приділяли особі Александра Македонського та висвітленню подій, пов'язаних з його походами (історія Александра Македонського Каллісфена, історія Греції Філарха Афінського, історія походів Александра Македонського Птолемея І, історія боротьби діадохів Ієроніма з Кардії). Зріс інтерес до історії країн Сходу. На поч. З ст. до н. е. з'явилися праці місц. жерців-учених, написані грец. мовою (історія фараонівського Єгипту Манефона, історія Вавілонії Бероса, історія Парфії Аполлодора з Артеміти). Ряд істор. праць було написано місц. мовами (напр., книги Маккавеїв про повстання Іудеї проти Селевкідів).

Література. В епоху еллінізму художня л-ра в монархічних державах втрачає свою політ. спрямованість. Характерною рисою елліністичної л-ри було відображення життя звичайних людей і їхніх переживань, щоденного побуту. У творчості письменників епохи еллінізму поєднувалося дві тенденції - звернення до фольклорних традицій і використання літ. джерел, елементів давньої міфології, філософії тощо. Для широкої публіки призначалися переважно театральні вистави, які відбувалися в усіх елліністичних д-вах (в т. ч. у причорноморських містах і на Кавказі, аж до Індії). Проте замість гострополіт. комедій Арістофана з'явилася нова аттічна комедія (Менандр, Філемон, Діфіл - 4-3 ст. до н. е.); для неї характерним був підвищений інтерес до приватного життя. Л-ра розвивалась у нових культур. центрах, зокрема в єгипетській Александрії. Філологи Александрійської бібліотеки продовжували традиції давньої л-ри в усіх жанрах, намагаючись якось оновити їх. В елегіях замість моралізаторської тенденції переважали міфологічні мотиви. Каллімах із Кірени створив новий жанр невеликої поеми (т. з. епілія), Феокріт із Сіракуз заснував жанри буколічний (див. Буколіка) і т. з. ідилії. Побутові сцени становили зміст "Міміамбів" (мімів у формі т. з. кульгавих ямбів) Герода. Поширювалися й епіграми з любовною тематикою. Традиційний героїчний епос представляла "Аргонавтика" Аполлонія Родоського. Розвивалися прозаїчні жанри: фольклорні оповідання (власне - казки), любовні романи, розповіді про чудеса й далекі країни, про долю закоханих юнаків і дівчат, про всякі пригоди, псевдоісторичні описи ідеального держ. ладу тощо.

Архітектура. Для елліністичної архітектури характерні ансамблеве вирішення забудови нових міст, величезні масштаби споруд, пишність форм, удосконалення інж.-буд. техніки. Споруджуються величні царські палаци, будинки для зборів, театри тощо; з'являються нові типи будівель - бібліотеки, мусейони (Александрійський мусейон), інж. споруди (Фароський маяк в Александрії). Розвиваються типи храмів, святилищ, вівтарів, меморіальних споруд, в яких відчувається вплив мистецтва Сходу (святилище Асклепія на о. Кос, катакомби Ком-еш-Шукафа в Александрії. вівтар Зевса в Пергамі). Образотворче мистецтво. В елліністичному образотворчому мистецтві тісно переплітаються традиції грец. класичного мист. з елементами місцевої, гол. чин. східної культури. Громадян. пафос, властивий грец. класиці, в елліністичному мистецтві поступається місцем перед героїзацією особи монарха й уславленням воєнних перемог. Водночас для Е. к. поряд з декоративністю характерні прагнення передати індивідуальні риси і душевні переживання людини, широко відобразити різні сторони дійсності. Найбільше розвинулася монументальна пластика, в якій переважали величезні рельєфні композиції (фриз вівтаря Зевса в Пергамі), та скульптурні групи ("Лаокоон" Агесандра, Полідора і Афінодора, "Фарнезький бик" Аполлонія і Тавріска та ін.). В портреті, жанровій скульптурі, дрібній пластиці посилилася життєва характерність образів (портретна статуя Демосфена роботи Полієвкта, "Хлопчик з гускою" Боефа, "Вмираючий галл", теракотові статуетки з Танагри). В живописі поширилися багатофігурні композиції. На тер. України центрами елліністичного мистецтва й архітектури були античні міста - Ольвія, Tipa, Херсонес, міста Боспорської держави. Твори елліністич. мист-ва знаходять також у скіфських курганах (Гайманова могила. Мелітопольський курган, Товста могила) На деяких пам'ятках елліністичного мистецтва (вази, пектораль, гребінь та ін.) відображено сюжети з життя скіфів, що свідчить про скіфські впливи на мистецтво античних держав Північного Причорномор'я. Іл. див. на окремому аркуші, с. 192-193.

Літ.: Зелинский Ф. Ф. Религия эллинизма. Пг., 1922; Целлер Э. Очерк истории греческой философии. Пер. с нем. М., 1913; Орловський С. Т. Історія хімії. К., 1959; История математики с древнейших времен до начала XIX столетия, т. 1. М., 1970; Льоцци М. История физики. Пер. с итал. М., 1970; Тройский И. М. История античной литературы. Л., 1957; Блаватский В. Д. Культура эллинизма. "Советская археология", 1955, т. 22; Полевой В. М. Искусство Греции. Древний мир. М., 1970.

Я. О. Матвіїшин (природничі та математичні науки),

А. О. Біленький (література).

Елліністична  культураЕлліністична  культураЕлліністична  культура

 

Схожі за змістом слова та фрази