Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow пері-петра arrow ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА1914— 18
   

ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА1914— 18

— імперіалістична війна між нім.-австр. блоком і Антантою. У війну було втягнуто 38 країн з населенням понад 1,5 млрд. чол. (87% тодішнього населення Землі). Воєнні дії відбувалися в Європі, Азії, Африці, у водах 4 океанів і багатьох морів. У ході війни до збройних сил було призвано понад 73 млн. чол. Вичерпну характеристику П. с. в. дав В. І. Ленін: "Загарбання земель і підкорення чужих націй, розорення конкуруючої нації, грабування її багатств, відвертання уваги трудящих мас від внутрішніх політичних криз Росії, Німеччини, Англії та інших країн, роз'єднання і націоналістичне обдурювання робітників та винищування їх авангарду з метою ослаблення революційного руху пролетаріату — такий єдиний справжній зміст, значення і смисл сучасної війни" (Повне зібр. тв., т. 26, с. 13). Причинами П. с. в. були надзвичайне загострення між імперіалістичних суперечностей, нерівномірність екон. і політ. розвитку капіталістичних країн, що зумовило зміну в співвідношенні сил між імперіалістичними д-вами, боротьба за колонії, ринки збуту, сфери прикладання капіталу тощо. Найбільш гострими та непримиренними були суперечності між Німеччиною і Великобританією, Німеччиною і Францією; між Росією, з одного боку, і Німеччиною і Австро-Угорщиною, з другого. Існували суперечності між США та ін. країнами. Військ., екон. і дипломатичну підготовку до війни імперіалістичні країни почали ще в кін. 19 — на поч. 20 ст. Ними були створені воєнно-політ. блоки (Троїстий союз, Антанта). Передвісниками світової війни стали спровоковані імперіалістичними колами гострі міжнар. конфлікти (Марокканські кризи 1905—06 і 1911, Боснійська криза 1908—09, Балканські війни 1912—13), а також розгорнутий реакцією наступ на революц. і робітн. рух для зміцнення свого тилу. Імперіалістичні кола обох блоків виношували і розробляли плани переділу світу. Нім. імперіалісти планували захопити значну частину колоніальних володінь Великобританії в Африці, на Бл. і Серед. Сході, ослабити її як конкурента на світових ринках, покінчити з пануванням англ. військ.-мор. флоту на морях, захопити колонії Франції і Бельгії в Африці, анексувати Україну, Прибалтику та ряд ін. територій Росії. Експансіоністські плани Австро-Угорщини були спрямовані як проти Росії (загарбання Волині, Поділля), так і проти балканських народів (Сербії, Боснії, Герцеговини та ін.). У свою чергу, імперіалістичні кола Великобританії, Франції та Росії прагнули зруйнувати воєнно-екон. потенціал Німеччини, збільшити свої тер. володіння за рахунок Німеччини, Австро-Угорщини, Османської імперії. Великобританія прагнула захопити значну частину тер. володінь Османської імперії, нім. колонії в Африці. Франція прагнула повернути собі Ельзас і Лотарінгію, захопити Саарську область, територію по лівому берегу р. Рейну, нім. колонії в Африці (Того, Камерун), анексувати ряд араб. країн. Росія виношувала плани приєднання Галичини, загарбання Константинополя і Чорноморських проток. Підтримка Росією балканських народів у їхній боротьбі за незалежність також була однією з причин загострення рос.-австр. суперечностей. Мали свої загарбницькі плани Італія, Японія, Османська імперія та ін. капіталістичні країни, що згодом взяли участь у війні. Поряд з між імперіалістичними суперечностями між країнами двох блоків існували суперечності і між країнами всередині блоків: Великобританією і Росією, Великобританією-і Францією, Францією й Італією тощо. Проте остаточну розстановку сил напередодні війни визначили осн. суперечності між Німеччиною, з одного боку, та Великобританією, Францією, Росією, з другого. Німеччина в мобілізаційному відношенні, щодо якості і кількості запасів зброї була краще за країни Антанти підготовлена до війни. Країни Антанти мали значну перевагу над країнами Троїстого союзу в людських і матеріальних ресурсах. Англ. і франц. військ.-морські флоти панували на морях. Ці факти мали вплив на воєнно-стратегічні, політ. і дипломатичні плани блоків. У воєнно-оперативних і стратегічних планах Франції і Великобританії значна роль відводилася збройним силам Росії. В основу воєнних дій Німеччини було покладено план ген. А. Шліфена ( нач. генштабу 1891—1905), скорегований Г. Й. Л. Мольтке Молодшим (нач. генштабу 1906—14), який передбачав проведення по черзі "блискавичної війни" на Зх. і Сх. фронтах. За планом Шліфена — Мольтке Молодшого, 80% нім. збройних сил зосереджувалося на Зх. фронті і менше 20% — на Сх. фронті. Після передбачуваного швидкого розгрому франц. армії (4—6 тижнів) осн. нім. сили мали бути перекинуті на Схід з метою блискавичного розгрому Росії. Нім. командування недооцінило сили і потенціальні можливості своїх противників, внаслідок чого воєнно-оперативний план Шліфена виявився авантюристичним, Німеччині довелося вести тривалу війну одночасно на Зх. і Сх. фронтах.

Формальним приводом до П. с. в. став австро-серб. конфлікт, який виник внаслідок убивства 28.VI 1914 в Сараєво (тепер у СФРЮ) серб. націоналістами спадкоємця австро-угор. престолу Франца-Фердінанда. В. І. Ленін зазначав, що нім. буржуазія "вибрала найзручніший, з її точки зору, момент для війни" (Повне зібр. тв., т. 26, с. 14). Нім. генштаб вважав, що нім. армія цілком підготовлена до війни, в той час як Росія ще не встигла закінчити модернізацію армії, військ.-мор. флоту, будівництво стратегічних залізниць і воєнних заводів, створення необхідних резервів озброєння та боєприпасів. Під натиском Німеччини Австро-Угорщина пред'явила 23. VII 1914 Сербії ультиматум, характер якого виключав можливість його прийняття урядом Сербії. Спроби уряду Росії владнати конфлікт між Сербією і Австро-Угорщиною успіху не мали. 28.VІІ 1914 Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. Після цього уряд Росії 16 (29).VII 1914 оголосив часткову, а наступного дня — заг. мобілізацію. 1.VIII 1914 Німеччина оголосила війну Росії, З.VІІІ — Франції. 4.VIII 1914 нім. війська вдерлися до Бельгії, віроломно порушивши її нейтралітет. Великобританія, скориставшись з цього, того самого дня оголосила війну Німеччині. 23.VІІІ 1914 Японія оголосила війну Німеччині і незабаром захопила Маршаллові, Каролінські та Маріанські о-ви, що належали Німеччині, а також пров. Шаньдунь з портом Ціндао в Китаї. Таким чин., уже в початковий період у війну була втягнута більшість великих держав. З перших днів війни праві лідери с.-д. партій Інтернаціоналу 2-го закликали трудящих своїх країн підтримати уряди, відкласти класову боротьбу і піти на співробітництво з капіталістами у спільних воєнних зусиллях. У парламентах соціал-демократи голосували за воєнні кредити. Антивоєнні заклики й рішення конгресів 2-го Інтернаціоналу переддня війни (див., зокрема, Базельський маніфест 1912) були забуті. Соціал-шовіністична політика лідерів 2-го Інтернаціоналу призвела до його краху. Тільки партія більшовиків на чолі з В. І. Леніним виступила проти імперіалістичної війни. В. І. Ленін викривав перед трудящими масами воюючих країн грабіжницький, імперіалістичний характер війни, закликав до перетворення імперіалістичної війни на війну громадянську. Із засудженням війни виступили й представники лівого крила 2-го Інтернаціоналу — К. Лібкнехт, Р. Люксембург, К. Цеткін, Ф. Мерінг, Д. Благоев, Г. М. Димитров та ін. (див. Кінтальська конференція). Під час війни посилили свою зрадницьку діяльність укр. бурж. націоналісти. Вони задовго до початку війни перетворилися на пособників австро-угор. і нім. імперіалістів, створили у Львові. "Союз визволення України", який фактично був відділом австр. і нім. генштабів. Вони постачали агентів для нім. і австр. розвідок, організували т. з. легіон "січових стрільців".

В роки війни буржуазія воюючих д-в посилила наступ на революційні сили у своїх країнах, намагаючись придушити антивоєнний рух. У цьому її підтримували соціал-шовіністи з 2-го Інтернаціоналу. З перших днів війни обидві коаліції зосередили на фронтах численні армії (близько 10 млн. чол.). Армії Троїстого союзу налічували понад 3,5 млн. чол. (193 д-зії), Антанти — понад 6 млн. чол. (290 д-зій). У серпні 1914 нім. війська на території між річками Шельдою і Мозелем на бельг.-франц. кордоні завдали ударів франц. і англ. військам і примусили їх відступити. Нім. командування, переоцінивши успіхи своєї армії на Зх. фронті, санкціонувало перекидання двох корпусів і однієї д-зії на Сх. фронт, щоб врятувати 8-у нім. армію. Скориставшися з цього, англо-франц. війська здійснили перегрупування своїх сил і завдали поразки нім. військам у битві на р. Марні (5— 12.ІХ 1914). Нім. війська змушені були відступити за річки Ену й Уазу, де й закріпилися. В наступних воєнних діях (вересень — жовтень 1914), відомих як "біг до моря", війська Німеччини і Франції, прагнучи обійти один одного з флангу, досягли узбережжя Північного моря. На кін. 1914 від Північного моря до Швейцарії встановився позиційний фронт протяжністю 720 км. Неоціненну допомогу англо-франц. військам подала рос. армія. На настійне прохання Франції в Сх. Пруссію в серпні 1914 вступили 1-а та 2-а рос. армії, які ще не встигли завершити зосередження на вихідних позиціях. На першому етапі Східно-Прусської операції 1914 рос. війська розгромили 4 корпуси 8-ї нім. армії, яка почала відступ. Але злочинна бездіяльність командуючого 1-ю рос. армією П. К. Ренненкампфа дала змогу нім. командуванню спинити відступ своїх військ, провести перегрупування, посилити їх за рахунок дивізій із Зх. фронту і перейти до контрнаступу, що закінчився розгромом 2-ї рос. армії. Рос. війська змушені були залишити Сх. Пруссію і закріпилися на р. Німані. Незважаючи на поразку в Сх.-Прусській операції, рос. війська своїми діями забезпечили перемогу франц. військ на р. Марні, що зумовило повний провал плану Шліфена.

На всьому зх.-європ. театрі маневрена війна змінилася позиційною. В серпні — вересні 1914 рос. війська завдали великої поразки австро-угор. військам, зайняли майже всю Галичину і Буковину (див. Галицька битва 1914). Щоб врятувати австро-угор. армію від повного розгрому, Німеччина змушена була перекинути значну кількість військ на Сх. фронт. Це ослабило становище нім. армії на Зх. фронті і відповідно зміцнило становище франц. та англ. військ. Під час Варшавсько-Івангородської операції (вересень — листопад 1914) рос. армія завдала нової поразки нім.-австр. військам. Створилася загроза вторгнення рос. військ у Німеччину. 29.Х 1914 у війну на боці Німеччини вступила Османська імперія. Це призвело до утворення нових фронтів П. с. в.: Кавказького, Месопотамського та Палестино-Сірійського. Внаслідок цього Росія і Великобританія змушені були перекинути на ці фронти до 800 тис. військ. На Кавказькому фронті в ході Сарикамишської операції 1914—15 рос. війська завдали поразки тур. армії. В 1915 гол. фронтом П. с. в. був Сх. фронт. Осн. тягар війни ліг на рос. армію. В травні — вересні 1915 нім. війська вели наступальні дії в Сх. Пруссії проти рос. військ. Рос. армія змушена була залишити Галичину, Польщу, Литву, фортецю Брест-Литовськ, Каунас, Гродно і закріпитися на лінії від верхів'я Дністра до Ризької затоки (довжина — 1300 км). В ході 5-місячних боїв рос. армія зазнала втрат вбитими, пораненими і полоненими понад 2 млн. чол. Проте вирішальних успіхів на Сх. фронті Німеччина не досягла: Росія не була виведена з війни, її армія залишалася боєздатною. 23.V 1915 у війну на боці Антанти вступила Італія. 14.X 1915 до австро-нім. блоку приєдналася Болгарія, що прискорило поразку Сербії та Чорногорії. Албанія була окупована австрійцями. На Зх. фронті 1915 англо-франц. війська обмежилися операціями локального характеру в Шампані, Артуа і Фландрії. В лютому 1916 нім. командування зробило спробу прорвати франц. фронт в районі Вердена, але цей наступ не мав успіху. У березні — вересні 1916 рос. війська в складі 4 армій здійснили прорив на Галицькому фронті і знову вийшли до передгір'їв Карпат. Буковина і значна частина Галичини були зайняті рос. військами (див. Південно-Західного фронту наступ 1916). Успіхи рос. військ вирішили долю Верденської операції 1916, а також зірвали плани австро-нім. командування на італ. фронті.

27.VIII 1916 на боці Антанти у війну вступила Румунія. Але це не полегшило становища рос. військ, бо рум. армію було розгромлено, а значну частину тер. Румунії окупували австро-нім. війська. Залишки рум. армії приєдналися до рос. військ, які закріпилися на лінії на Зх. від р. Серету і по нижній течії Дунаю. В 1916 рос. армія завдала сильних ударів тур. армії, оволодівши Ерзурумом, Трапезундом, Ерзінд-жаном. Наступальний потенціал нім. армії був різко ослаблений, і вона змушена була перейти до оборони. 31.V—1.VI 1916 біля берегів Ютландії між нім. і англ. флотами відбувся найзначніший у П. с. в. морський бій, після якого нім. флот відійшов під захист своїх берегових укріплень. У подальшому Німеччина вдалася до підводної війни проти військ.-мор. флоту Великобританії і Франції, а також проти їхнього торг. флоту, як і проти флоту нейтральних країн.

На поч. 1917 в Росії перемогла Лютнева бурж.-демократична революція. З'явилася перспектива покінчити з імперіалістичною війною. Але бурж. Тимчасовий уряд стояв на позиціях продовження війни до "переможного кінця". Організований Тимчасовим урядом влітку 1917 наступ рос. військ на Зх. і Пд.-Зх. фронтах призвів до розгрому рос. армії в Галичині і на Буковині. Почалося просування нім. військ у глиб зх. областей Росії. Антинародна політика Тимчасового уряду обійшлася Росії великими тер. і людськими втратами, поглибленням госп. розрухи. 6.IV 1917 у війну на боці Антанти вступили США. Воєнні операції 1917, хоч і не привели до поразки нім.-австр. блоку, але різко погіршили воєнне, екон. і політ. становище Німеччини та її союзників. Величезний вплив на події в усьому світі, в т. ч. і на хід П. с. в., мала Велика Жовтнева соціалістична революція в Росії. Під її впливом в країнах, які воювали, почалися революційні виступи. Широкого розмаху набуло братання на рос.-нім. фронті.

Уряд Рад. Росії запропонував усім урядам воюючих країн укласти мир без анексій і контрибуцій, але імперіалісти відхилили цю пропозицію. 3 ІІІ 1918 Рад. уряд змушений був піти на підписання тяжкого, грабіжницького миру з Німеччиною (див. Брестський мир 1918). Проти молодої Рад. д-ви імперіалісти почали воєнну інтервенцію (див. Громадянська війна і воєнна інтервенція 1918—20 в Росії). 19.ІІ 1918 війська Німеччини і Австро-Угорщини розпочали вторгнення на тер. України (див. Австро-німецька окупація України 1918). У березні — липні 1918 нім. війська здійснили п'ять наступів на різних ділянках Зх. фронту, які не змінили становища Німеччини. 26.IX 1918 почався контрнаступ військ Антанти, який прискорив поразку країн нім. блоку. 29.IX 1918 капітулювала Болгарія, ЗО.Х 1918 — Османська імперія, З.ХІ 1918 — Австро-Угорщина. В Німеччині почалася Листопадова революція 1918. 11.XI 1918 Німеччина капітулювала і підписала Комп'єнське перемир'я 1918. Одним з наслідків війни було різке загострення імперіалістичних суперечностей, зростання революц. руху. "Перша світова війна і Жовтнева революція, — говориться в Програмі КПРС, — поклали початок загальній кризі капіталізму" (Програма Комуністичної партії Радянського Союзу. К., 1977, с. 22). П. с. в. завдала воюючим країнам великих матеріальних і людських втрат, принесла голод і страждання трудящим. Промисловість, транспорт, зовн. торгівля, фінанси, с. г. багатьох країн занепали. З великих країн тільки США і Японія нажилися на війні. Під час війни було вбито 9,5 млн. чол., поранено понад 20 млн. чол., померло від епідемій і голоду 10 млн. чол. Дуже тяжкі екон. наслідки війни були для України, особливо для тих її районів, що були театром воєнних дій. Від продуктивної праці на Україні було відірвано бл. 4 млн. трудящих. Юридичні наслідки війни було зафіксовано в мирних договорах на Паризькій мирній конференції 1919—20. Ці договори разом з рішеннями Вашінгтонської конференції 1921—22 створили післявоєнну організацію капіталістичного світу — Версальсько-Вашінгтонську систему, що закріпила нову розстановку сил між імперіалістичними д-вами і була спрямована проти Радянської держави, світового революц. і най.-визвольного руху. Карти—с. 288.

Літ.: Ленін В. І. Повне зібрання творів: т. 26. Завдання революційної соціал-демократії в європейській війні.— Війна і російська соціал-демократія.— Крах II Інтернаціоналу,— Питання про мир.— Соціалізм і війна; т. 27. Імперіалізм як найвища стадія капіталізму; т. ЗО. Поворот у світовій політиці; т. 32. Війна і революція; Всемирная история, т. 7—8. М., 1960—61; История дипломатии, т. 2— 3. М., 1963—65; Зайончковский А. М. Мировая война. 1914—1918, т. 1—3. М., 1938—39; Вержховский Д., Ляхов В. Первая мировая война 1914—1918 гг. М., 1964.

В. Я. Тарасенко.

Перша світова війна1914— 18 - leksika.com.uaПерша світова війна1914— 18 - leksika.com.uaПерша світова війна1914— 18 - leksika.com.uaПерша світова війна1914— 18 - leksika.com.uaПерша світова війна1914— 18 - leksika.com.uaПерша світова війна1914— 18 - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази