— вчення Ж. Б. П. А. Ламарка, перша цілісна теорія еволюції органічного світу. Ламарк визнавав, що розвиток органіч. світу відбувається за природними законами, на основі об'єктивних причинних зв'язків і залежностей, але, будучи деїстом (див. Деїзм), вважав, що ці закони підпорядковані постійним законам, нібито створеним "верховним творцем" (богом) для досягнення поставленої ним перед собою мети. "Верховного творця" Ламарк визнавав також першопричиною виникнення інертної матерії, руху та законів, що ними управляють, як і розвитку та гармонії Всесвіту. Найпростіші форми життя, за Ламарком, виникли і продовжують виникати шляхом самозародження з речовин неживої природи (див. Походження життя на Землі). Дальший розвиток органіч. світу, за його уявленням, відбувався шляхом "градацій" — ступінчастого підвищення організації живих тіл. Будучи неспроможним розкрити природні причини еволюційного процесу, Ламарк вбачав його рушійну і спрямовуючу силу в трансцендентному (непізнаванному) внутр. прагненні природи до прогресу. Проте вважав, що під постійним впливом умов зовн. середовища організми зазнають адекватно-пристосовних змін, які супроводяться видоутворенням і порушенням правильності градацій. Реакція живих тіл на вплив умов зовн. середовища та її наслідки залежать від рівня їх організації. Зокрема, пристосовні зміни рослин і нижчих тварин виникають під безпосереднім діянням факторів навколишнього середовища. У вищих тварин ця залежність значно складніша. За Л., помітна зміна умов життя спричиняється у них до зміни життєвих потреб, а зміна потреб зумовлює зміну дій і вироблення нових звичок; зміна звичок тягне за собою інтенсивне вправляння одних органів і невправляння інших; тривале вправляння має наслідком посилення і розвиток органів, а невправляння —ослаблення і зникнення. Еволюційні зміни, на думку Ламарка, мають пристосовний характер, оскільки живим істотам притаманна споконвічна доцільність. Аналіз осн. положень Л. свідчить, що вони побудовані на механістичних (див. Механіцизм) і телеологічних (див. Телеологія) засадах. Його висновки про адекватно-пристосовну мінливість і успадковування набутих ознак мають умоглядний характер і не підтверджені сучас. наукою. Погляди Ламарка стали джерелом для виникнення антидарвіністських напрямів в еволюційній теорії, зокрема неоламаркізму і його різновидів — механоламаркізму, орто- і психоламаркізму. Проте він вперше проголосив принцип еволюції заг. законом живої природи, кинувши сміливий виклик уявленням, що панували в той час, про постійність видів, чим заслужив високу оцінку класиків марксизму.
Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 20. Див. також літ. до ст. Ламарк Ж. Б. П. А.
О. П. Маркевич.
