— міжнар.-правовий документ, укладений у квітні 1961 під егідою Європейської економічної комісії ООН. Конвенція засвідчила істотний прогрес у зміцненні ролі третейського (арбітражного) суду у зовн. екон. відносинах. її мета — сприяння розвиткові європ. торгівлі шляхом усунення деяких труднощів функціонування зовнішньоторг. арбітражу у відносинах між фіз. та юрид. особами європ. країн. Україна ратифікувала Конвенцію 25.1 1963. Док-т відкритий і для неєвроп. держав, які можуть брати участь у роботі Європ. екон. комісії ООН. Станом на 1999 учасниками Конвенції є 27 держав. Конвенція складається з преамбули та 10 статей (І. Сфера застосування Конвенції; II. Можливість для публічно-правових юридичних осіб звертатися до арбітражу; III. Про право іноземних громадян бути арбітрами; IV. Здійснення арбітражного процесу; V. Відвід арбітражного суду через непідсудність; VI. Підсудність державним судам; VII. Право, що підлягає застосуванню; VIII. Мотиви рішення; IX. Оголошення арбітражного рішення недійсним; X. Заключні положення). У Додатку до Конвенції визначено склад і завдання Спеціального комітету, створеного згідно зі ст. IV. До нього входять голова к-ту і два члени, які обираються на 4 роки торг, палатами країн — учасниць Конвенції. Спец, комітет призначає арбітрів, встановлює місцезнаходження арбітражного суду або правила процедури арбітражу ад хок тощо у випадках, передбачених Конвенцією. Відповідно до положень Конвенції сторони арбітражної угоди можуть вибрати для вирішення спорів як арбітрів, що призначаються по кожній справі (арбітраж ад хок), так і постійно діючий арбітраж. Якщо передбачається передача спорів на розгляд пост, арбітражного органу, то вони розглядатимуться згідно з регламентом такого органу. Якщо передбачається арбітраж ад хок, то сторони можуть, зокрема: призначати арбітрів або встановлювати у разі спору порядок їх призначення; визначати місцезнаходження арбітражного суду; встановлювати правила процедури, яких повинні дотримуватись арбітри. Конвенцію доповнено Арбітражним регламентом 1966, який має факультат. характер та застосовується за домовленістю сторін. Ефективність арбітражної угоди досягається за допомогою правил, якими передбачено органи, куди можуть звернутися сторони (сторона) у разі: непризначення ін. стороною свого арбітра; недомовленості сторін про місце арбітражу; незазначення в арбітражній угоді виду арбітражу, що повинен вирішувати справу, та в ін. випадках, зазначених у Конвенції. Такими органами є голова компетентної торгової палати або Спец, комітет.
Від 1993 функції, передбачені ст. IV Конвенції, здійснює Торгово-промислова палата України.
Конвенція визнає принцип необмеженої автономії волі сторін у виборі права, що застосовуватиметься арбітражем при вирішенні спору по суті. За відсутності вибору права країни сторонами арбітри визначають право, що підлягає застосовуванню, відповідно до колізійної норми, яку вони вважають у даному випадку прийнятною. В обох випадках арбітри керуватимуться положеннями контракту та торг, звичаями.
Літ.: Укр. РСР у міжнар. відносинах (1957-1965). К., 1966; Комаров В. В. Междунар. коммерч. арбитраж. X., 1995; Цират Г. А., Цират А. В. Междунар. арбитраж как способ разрешения внешнезкон. споров. К., 1997.
А. С. Довгерт.
