(УСДРП) — укр. дрібнобурж. націоналістична партія. Виникла 1900 під назвою "Революційна українська партія" (РУП). У грудні 1905 2-й з'їзд РУП з метою обману мас партію перейменував на
УСДРП. Лідери УСДРП — бурж. націоналісти Д. Антонович, В. Вин-ниченко, Д. Донцов, С. Петлюра, Л . Юркевич та ін. намагалися відвернути трудящих України від революц. боротьби, проголошуючи демагогічні "загальнонац." лозунги. IV з'їзд РСДРП відхилив домагання
УСДРП про об'єднання з нею на федеративних засадах і визнання її єдиним представником укр. пролетаріату. В період столипінської реакції
УСДРП виступала в одному таборі з меншовиками та бундівцями. Більшовики викривали націоналістичну суть УСДРП. В. І. Ленін характеризував ідеологів УСДРП як представників і найбільш низькопробного, тупого і реакційного націоналізму" (Повне зібр. тв., т. 24, с. 124), які зраджують "інтереси не тільки демократії взагалі, але й своєї батьківщини, України" (Повне зібр. тв., т. 24, с. 125). В роки 1-ї світової війни УСДРП, як і всі ін. дрібнобурж. партії, вела шовіністичну й націоналістичну пропаганду, нацьковувала один народ на інший. Частина її на чолі з С. Петлюрою виступила за всебічну підтримку рос. царизму, ін. частина, очолювана А. Жуком і В. Дорошенком, емігрувавши за кордон, створила разом з ін. націоналістами в серпні 1914 на кошти австро-угор. уряду "Союз визволення України". Цей "Союз" ставив своїм завданням відірвати за допомогою іноз. інтервенції Україну від Росії і утворити укр. бурж.-монархічну д-ву під нім. протекторатом. Після Лютн. революції 1917 УСДРП стала однією з провідних партій у контрреволюц. Центральній раді. В грудні 1917 від
УСДРП відкололося ліве крило — т. з. ліві укр. соціал-демократи. Частина з них, що боролась у контакті з більшовиками проти австро-нім. окупантів і гетьманщини, була прийнята до КП(б)У. В листопаді 1918
УСДРП стала фундатором контрреволюц. бурж.-націоналістичної Директорії, яку очолили В. Винниченко І С. Петлюра. В січні 1919 від УСДРП відкололися т. з. "незалежники", які, формально заявляючи про визнання Рад. влади, фактично стали на шлях організації куркульських заколотів. Після розгрому іноз. інтервентів та внутр. контрреволюції верховоди УСДРП втекли за кордон, де намагалися згуртувати укр. бурж.-націоналістичну еміграцію на боротьбу проти Рад. влади.
П. П. Бачинський.
