Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Ц arrow ЦИЦЕРОН
   

ЦИЦЕРОН

Марк Туллій (Marcus Tullius Cicero; 3.1 106 до н. е., м. Арпінум, Лацій — 7.ХІІ 43 до н. е., побл. м. Кайєти, тепер м. Гаета, Італія) — давньорим. держ. діяч і мислитель, суд. оратор. Мав добру освіту. Після скинення імп. Луція Корнелія Сулли почалася політ, кар'єра Ц.: у 76—75 — квестор, у 69 — курульний едил. З 66 активно підтримував Гнея Помпея і став спочатку претором, а в 64— 63 — консулом. Викрив змову Луція Сергія Катиліни, розгромив заколотників, за що першим у Римі отримав почес. титул «Батька вітчизни». З 60 (за часів першого тріумвірату) вплив Ц. упав. У 58—57 — у вигнанні. Протягом 56—50 — прихильник Гая Юлія Цезаря і Гнея Помпея. У 51—50 — проконсул у Килікії. Від вересня 44 — вождь сенату і республіканців. Став в опозицію до другого тріумвірату (Марка Антонія, Гая Юлія Цезаря Октавіана і Марка Емілія Лепіда), підтримував Брута. В 43 до н. е. за ініціативою Антонія Ц. оголошений поза законом і вбитий центуріоном. Прав, і політ, вчення Ц. формувалося під безпосереднім впливом класиків давньогрец. філософії, найперше Платона, Арістотеля, Полібія та стоїків. Викладено у 19 трактатах, 58 промовах (політичних і судових) і понад 800 листах. Значна частина творчого доробку Ц. втрачена.

Цицерон Марк Туллій - leksika.com.ua

Свої головні політико-правові ідеї Ц. сформулював уже в зрілому віці: «Оратор» (55), «Про державу» (54—51), «Про закони» (52), «Про межі добра і зла» (45), «Тускуланські бесіди» (45—44), «Про обов'язки» (44—43) та ін. В основі праворозуміння Ц. — природне право, яке виникло задовго до появи д-ви і є втіленням природи самої людини. Природа «створила нас для того, щоб ми поділяли між собою усю сукупність прав і користувалися ними спільно». Сутність права — у найвищому розумі, що «велить нам здійснювати те, що здійснювати треба, і забороняє протилежне», та визначає людям вічні закони, які «є силою природи, розумом і свідомістю мудрої людини, мірилом права і безправ'я, загальними для всіх віків».

Ц. підготував низку законопроектів. При цьому він вважав, що писав закони не лише для римлян, а й для всіх «чесних і твердих духом» народів: «Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними»; «Благо народу — ось вищий закон», «Знання законів полягає не в тому, щоб пам'ятати їх слова, а в тому, щоб осягати їх зміст». Ц. став одним з фундаторів юридизації поняття «держава», розглядаючи її як правотворення, заг. правопорядок, «узгоджене правове спілкування» тощо. Розрізняв він і категорії «держава» та «громадянська спільнота», «громада». Д-ва, за визначенням Ц, «є надбанням народу... об'єднанням багатьох людей, пов'язаних між собою згодою у питаннях права і спільністю інтересів». Захищаючи респ. устрій Риму, Ц. рішуче виступав проти зосередження влади в одних руках, не кажучи вже про режим особистої диктатури. Він обережно ставився й до демократії, оскільки вона може перетворитися на «безумство і сваволю натовпу (на прикладі Афін)».

Тв.: Поли. собр. речей, т. 1. СПб., 1901; Письма, т. 1—3. М.— Ленинград, 1949—51; Избр. соч., т. 1-2. М., 1962; Диалоги. О гос-ве. О законах. М., 1966; Про д-ву. Про закони. Про природу богів. К., 1998.

Літ.: Адрианов В. Цицерон. СПб., 1889; Буассье Г. Цицерон и его друзья. М., 1914; Цицерон. 2000 лет со дня смерти. М., 1959; Утченко С. Л. Цицерон и его время. М., 1972; Мироненко О. М. Права і свободи людини у давній політ.-прав, думці. К., 1995. О. М. Мироненко.