— льодовик у межах материкової обмілини, який перебуває на плаву або частково спирається на дно. Має вигляд плити, що закінчується обривом і наз. фронтом Ш. л. Здебільшого Ш. л. являють собою продовження наземних льодовикових покривів, рідше вони утворюються внаслідок накопичення снігу на мор. кризі або змерзан ня айсбергів. Поширені переважно в Антарктиці. Невеликі осередки площею до десятків квадратних кілометрів трапляються вздовж узбережжя Канадського Арктичного архіпелагу, Землі Франца-Йосифа та Північної Землі. Заг. площа Ш. л. земної кулі 1506 тис. км2, об'єм бл. 0,6 млн. км3, товщина від 200—1300 м біля материкового краю до 50—400 м біля морського. Швидкість руху Ш. л. збільшується в напрямі до моря від 300 до 1800 м і більше на рік. Найбільшими є Росса шельфовий льодовик і Фільхнера шельфовий льодовик.
Н. І. Барков.
|
