Держава Ізраїль — держава в Зх. Азії, на Близькому Сході. На Зх. омивається Середземним м. В адм. відношенні поділяється на 6 округів. Столиця м. Тель-Авів. У 1950 уряд І., ігноруючи рішення ООН про виділення Єрусалиму в самостійну адм. одиницю, проголосив його зх. частину столицею І.
Державний лад. І.— республіка. Замість конституції діють окремі законодавчі акти. Осн. права і свободи громадян не мають конституційних гарантій. Глава держави — президент, якого обирає кнесет (парламент) строком на 5 років. Повноваження президента обмежені. Законодавчий орган — кнесет обирається населенням строком на 4 роки. Виконавча влада належить урядові на чолі з прем'єр-міністром. Уряд фактично спрямовує всю політику д-ви.
В. Н. Денисов.
Природа. Узбережжя рівнинне, розчленоване дуже мало. Більша частина території країни зайнята горбистим плато заввишки до 1208 м (г. Мейрон). На Сх.— глибока западина Ель-Гор (Гхор), у межах якої лежать озера Хула й Тіверіадське та Мертве море. На Пд.— пустеля Негев. Поклади фосфоритів, кам. солі, кварцових пісків, мармуру, незначні родовища міді, заліз. руди, нафти, газу і торфу. Води Мертвого м. багаті на солі калію, натрію та брому. Клімат субтропічний, середземномор., на Пд. і в западинах — напівпустельний і пустельний. Пересічна т-ра січня від +6 до +18°, липня — від +23 до +36°. Річна сума опадів на плато 600—800 мм, у пустелі Негев — 100—200 мм, на узбережжі — 400—800 мм. Поверхневих вод мало. Єдина річка, що не пересихає протягом року,— Йордан. Поширені коричневі й сіро-коричневі грунти, сіроземи. В рослинному покриві переважають вічнозелені чагарники, лісів майже не лишилося, на Пд.— напівпустельні рослинні угруповання, частково — пустелі.
Населення. 84,3% населення (1977, оцінка) становлять євреї, решта — араби (12%), вірмени, друзи. Араби зазнають расистської дискримінації. Більша частина єврейського населення— іммігранти з країн Європи, Азії, Африки та Америки. Різні етнічні групи євр. населення І. нерівноправні за своїм сусп. становищем. Особливим довір'ям правлячих кіл користуються сабра (євреї, які народилися в І.), потім — ашкеназі (іммігранти — вихідці з Європи); дискримінації зазнають євреї — вихідці з країн Азії та Африки (сефарди). Офіц. мова — іврит. Пересічна густота нас.— понад 255 чол. на 1 км2. Понад 82% нас. живе в містах і поселеннях міськ. типу. Найбільші міста: Тель-Авів, Хайфа. Рамат-Ган.
Історія. Д-ву 1. утворено 14.V 1948 відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 29.ХІ 1947 про скасування мандату Великобританії на Палестину та утворення на її території двох незалежних д-в: єврейської та арабської (останню так і не було створено). Тер. І. визначалася в 14 тис. км2 (бл. 56% тер. Палестини). Місто Єрусалим виділялося в самостійну адм. одиницю під управлінням ООН. Після проголошення д-ви І. до влади прийшла велика євр. буржуазія, тісно пов'язана з міжнар. сіонізмом та імперіалізмом, насамперед імперіалістами США. Доктрини сіонізму було покладено в основу офіц. ідеології й політики ізраїльської д-ви. її правлячі кола стали на шлях експансії щодо сусідніх араб. країн, посиленої мілітаризації країни. Імперіалізм США, з свого боку, незмінно робить ставку на І. у боротьбі проти нац.-визв. руху араб, народів, за зміцнення своїх позицій на Бл. Сході. В результаті арабо-ізраїльської війни 1948—49 І. загарбав 6,7 тис. км2 араб. частини Палестини і зх. частину Єрусалима. В 1956 І. разом з Великобританією і Францією розв'язав війну проти Єгипту, що закінчилася провалом (див. Англо-франко-ізраїльська агресія проти Єгипту 1956). Внаслідок агресії проти араб. країн 1967 І. окупував значну частину тер. Єгипту, Сірії, Йорданії (бл. 70 тис. км2) і сх. частину Єрусалима. Авантюристична політика І. призвела восени 1973 до нової арабо-ізраїльської війни, в результаті якої І. зазнав значних втрат у живій силі й техніці. 18.І 1974 і 4.IX 1975 І. підписав з Єгиптом, а 31.V 1974 з Сірією угоди про роз'єднання військ і створення між ними буферних зон з розміщенням у них військ ООН. Уряд І. ігнорує резолюції Ради Безпеки ООН від 22.ХІ 1967 і 22.Х 1973 про політ. врегулювання кризи на Бл. Сході, саботує поновлення роботи Женевської мирної конференції по Бл. Сходу (розпочала роботу 1973 за участю делегацій СРСР, США, Єгипту, Йорданії, Ізраїлю та представників ООН), відмовляється визнати законні права араб. народу Палестини (див. Близькосхідна криза). В результаті гострої внутрішньополіт. кризи в І. у травні 1977 до влади прийшов правоекстремістський блок Лікуд (замість Партії праці, яка правила 29 років). Новий уряд І. взяв курс на відкриту анексію араб земель, посилення терору щодо араб населення, інтенсивну колонізацію загарбаних земель, створюючи на них ізраїльські поселення. В березні 1978 І. здійснив збройну інтервенцію в Пд. Лівані, у ході якої намагався розгромити Палестинський рух опору і за допомогою сепаратистських сил розколоти ліванську д-ву. В червні 1978 І. був змушений вивести свої війська з Лівану. В квітні 1979 І. та Єгипет уклали під патронажем США сепаратний договір, який суперечить рішенням ООН, ігнорує ключові питання врегулювання на Бл. Сході про повне виведення ізраїльських військ з окупованих араб. територій та забезпечення законних прав араб. народу Палестини. Ізраїльськс-єгип. договір спрямований проти інтересів та єдності араб. народів і миру на Бл. Сході. Цей договір рішуче засудили араб. країни, зокрема на своєму форумі в Багдаді (березень 1979), прогресивна світова громадськість. Мілітаризація країни, авантюристич. курс І. призвели до різкого загострення екон. кризи в І., погіршання матеріального становища його трудящих, викликали широкий розмах страйкової боротьби, зокрема в 1977—78. В І. шириться масова кампанія проти загарбницької політики уряду на Бл. Сході, за демократизацію внутрішньополіт. життя. В авангарді цієї боротьби — Компартія І. З 19491.—член ООН. Дипломатичні відносини між І. та СРСР встановлено 1948, проте 10.VI 1967 Рад. уряд розірвав їх на знак протесту проти ізраїльської агресії.
В. І. Нагайчук.
Політичні партії, профспілки. Лікуд (Союз) — правлячий блок політ. партій, створений 1973. До його складу входять: Ліберальна партія, засн. 1961, правоцентристська; X е р у т, засн. 1948, крайньо права сіоністська партія; Державний список, засн. 1968, права партія; Рух за великий Ізраїль, засн. 1967. Партія праці Ізраїлю (MAI), засн. 1968 в результаті об'єднання трьох правосоціалістичних партій. Об'єднана робітнича партія (МАПАМ), засн. 1948. Лівоцентристська дрібнобурж. партія. Національно-релігійна партія, засн. 1956. Права клерикальна партія. Комуністична партія Ізраїлю, засн. 1919. Загальна федерація праці, засн. 1920 (єдине профспілкове об'єднання в країні). Господарство. І.— індустр.-агр. країна, г-во якої розвивається гол. чин. за рахунок іноз. фінансування. Характерний високий рівень мілітаризації економіки. Постійні іноз. субсидії, приплив кваліфікованої робочої сили за рахунок еміграції, експлуатація араб. населення окупованих територій давали змогу г-ву країни певний час розвиватися відносно високими темпами. Але в умовах різкого зростання воєнних витрат (найвищі в світі на душу населення), посилення залежності від іноз. капіталу з серед. 70-х pp. стан економіки І. значно погіршився. У 1977 валовий нац. продукт зріс лише на 1,7%, у березні 1978 налічувалося 40 тис. безробітних. Темпи інфляції 1977 становили 27%, податки — понад 70% нац. доходу країни (за сумою податків на душу населення І. посідає перше місце в світі). Іноз. заборгованість досягла 13,8 млрд. доларів (квітень 1977). Поряд з високим рівнем розвитку галузей, пов'язаних з воєнним виробн., І. властиві риси слаборозвинутих країн,зокрема невелика частка продуктивних галузей в структурі над. доходу. Промисловість. Випереджаючими темпами розвиваються галузі, пов'язані з воєнним виробн. (металообр., електронна), а також ті, що фінансуються монополістичним капіталом (хім., гумова). На легку, харч., алмазо-обробну і добувну (добування неметалевих мінералів) пром-сть 1975 припадало 54,3% заг. вартості пром. продукції. Переважна більшість підприємств належить приватному секторові (понад 95% ). Легка пром-сть представлена текст., швейною, шкіряною та ін. галузями. Розвинута харч., дере-вообр., нафтопереробна пром-сть. Підприємства алмазообробної, буд. матеріалів пром-сті. В невеликій кількості добувають калійну та кам. солі, мідну й заліз. руди, нафту. Енергетика базується переважно на девізній сировині. В 1977 вироблено 10 660 млн. кВт год електроенергії. Гол. пром. центри — Тель-Авів і Хайфа. Сільське господарст-в о. Більша частина оброблюваних земель належить д-ві й сіоністським колонізаційним трестам, які здають їх в оренду с.-г. кооперативам (кібуци, мошави) та окремим колоністам. В обробітку — понад 20% зем. площі, понад 40% її зрошують. Гол. галузь с. г.— землеробство інтенсивного напряму (в араб. г-вах в умовах І.— екстенсивного). На експорт вирощують цитрусові (1976—1395 тис. т), які разом з ін. фруктами становлять понад 30% заг. вартості с.-г. продукції: для власного споживання — пшеницю (203 тис. т), картоплю, сорго, овочі; з технічних — бавовник, цукр. буряки, оливки тощо. Садівництво, виноградарство. Поголів'я (1976, тис): великої рогатої худоби — 323, овець і кіз — 227. Рибальство. С. г. не забезпечує потреб країни в продовольстві.
Транспорт в осн. автомобільний. Довж. автошляхів — 10,7 тис. км, з-ць — 994 км. Діє кілька нафтопроводів, якими нафта від берегів Червоного м. надходить до портів Середземного м. Тоннаж мор. Торг. флоту — 4,5 млн. т дедвейт. Гол. мор. порти — Хайфа, Ейлат. Поблизу Тель-Авіва — міжнар. аеропорт. З І. вивозять продукцію с. г. (гол. чин. цитрусові) й машинобудування, оброблені алмази, хімікати, зброю. Довозять прод. товари, машини й устаткування, необроблені алмази, напівфабрикати, сировину, зброю, паливо. Характерний постійний дефіцит торг. балансу. Гол. торг. партнери: США, Великобританія, ФРН. Грош. одиниця — ізраїл. фунт. 1 ізраїл. фунт = 16,98 долара США (травень 1978). Г. С. Нікітіна. Медичне обслуговування. В 1975 в І. було 19,5 тис. лікарняних ліжок (173 ж. на 1 ліжко) та 9143 лікарі (в т. ч. непрацюючі). Поширена приватна практика. Лікарів готують на трьох мед. факультетах вузів.
Освіта, наукові та культурно-освітні заклади. В І. існують окремі школи для євреїв та арабів. Поряд з держ. є приватні навч. заклади, частину яких утримують реліг. орг-ції. Запроваджено (1969) обов'язкове 10-річне навчання дітей віком від 5 до 15 років. Строк навчання в поч. школі — 6 років. В усіх єврейських школах обов'язкове вивчення Біблії й Тори, в араб.— Корану. Серед. школа — 6-річна (3-річна молодша і 3-річна старша). У 1976/77 навч. р. налічувалося 224 єврейські серед. школи (56,8 тис. учнів) і 83 араб. (14,9 тис. учнів). В І.—5 ун-тів і 17 ін-тів; найбільші вищі учбові заклади: Єврейський ун-т в Єрусалимі (засн. 1918; в 1978 — 14 тис. студентів); ун-т у Тель-Авіві (засн. 1953; 17,5 тис. студентів); Технологічний ін-т ("Технікон") у Хайфі (засн. 1912; 5,8 тис. студентів). Є Ізраїльська академія природничих і гуманітарних наук (засн. 1961). Найбільші б-ки: Єврейська нац., ун-тів, зокрема в Тель-Авіві, Ізраїльський держ. архів. Музеї: Нац. музей І. (засн. 1965); Муніципальний музей ста-рожитностей у Тіберіасі, Гаарец-музей у Тель-Авіві, музей сучас. мист. в Хайфі; та ін.
В. П. Лапчинська.
Преса, радіомовлення, телебачення. В 1975 в І. виходило 23 щоденні газети заг. тиражем до 1,5 млн. примірників. Найбільші мовою іврит—"Гаарец" ("Країна", з 1918), "Ал-Гамішмар" ("На сторожі", з 1943) — орган МАПАМ; "Єдіот ахронот" ("Останні новини", з 1939), "Маарів" ("Вечір", з 1948); англ. мовою — "Джеру-залем пост" ("Єрусалимська пошта", з 1932). Преса Компартії І.: щотижневі газети "Зу Гадерех" ("Цей шлях", з 1965, мовою іврит) і "Аль-Іттіхад" ("Союз", з 1944, араб. мовою) та щомісячний журнал "Арахім" ("Цінності", з 1969, мовами іврит і арабською). Інформаційне агентство ІТІМ засновано 1950 як кооп. об'єднання. Управління радіомовлення І.— урядова служба (створена 1948), контролює радіомовлення й телебачення. Радіопередачі ведуться урядовою радіостанцією "Шідурей Ісраел" мовами іврит та арабською. Телебачення — з 1968.
О. В. Ткачов.
Література І. розвивається гол. чином мовою іврит. Окремі письменники (Ш. Агиок, А. Шльонський, Л. Гольдберг, Х.-Н. Бялик та ін.), які ще задовго до утворення І. емігрували до Палестини, продовжували тут свою творчість і після 1948. У 50-х рр. в л-ру влилася група літераторів, які виросли в Палестині,— Є. Мар, Є. Аміхай, Т. Рівнер, С. Ізгар та ін. У своїх творах вони порушували соціальні проблеми. В 60-х рр. посилився вплив модерністської західноєвропейської л-ри й філософії екзистенціалізму. Проблеми єврейсько-арабських відносин, протест проти конформізму й офіційної екстремістської політики відобразили письменники М. Аві-Ша-ул, А. Пен, X. Кадмон, А. Кенан, Д. Бен-Амоц, Е. Бен-Езер та ін. Багато письменників — зачинателів л-ри мовою іврит писали й мовою ідиш, яку сіоністський уряд довгий час намагався витіснити з культур. життя країни. Представники л-ри І. мовою ідиш — І. Зрубавел, М. Май, І. Паперников, П. Бінецький та ін. Осн. тема творчості поетів Тауфіка Зійяда, Ханна Абу Хана, Саміха ель-Кесема, новелістів Еміля Ха-бібі, Мухаммеда Алі Taxi та ін., які пишуть араб. мовою,— протест проти мілітаристського курсу уряду І. і його дискримінаційної політики щодо араб. населення. Частина літераторів І. пропагує реакційну політику уряду.
Архітектура та образотворче мистецтво. З 50-х рр. 20 ст. розвиваються міста Тель-Авів, Хайфа, Реховот. Серед адм. і громад. будівель — концертний зал Ф. Манна (1957), госпіталь Бейлінсон (1950—58), Гаарец-музей (1958— 60-і рр.), конторська й торг. споруда "Шалом" (70-і рр.), усі — в Тель-Авіві; готельний комплекс у м. Бет-Ям (1968—69). В образотворчому мист. переважають різні модерністські напрями і школи. Реалістичні традиції заклала школа мист. і худож. ремесел "Бецалель" (заснований 1906 художником Б. Шацем). Музика, театр, кіно. Музика І. розвивається на основі культур палестинських євреїв і арабів та традицій, принесених євреями-пе-реселенцями. В І. функціонують: Ізраїльська нац. опера і муз. театр "Інбал", консерваторія в Холопі , Єврейська консерваторія в Тель-Авіві, Академія музики в Єрусалимі. В Тель-Авіві працюють Нац. театр (засн. 1958) і Камерний театр (засн. 1944), в Хайфі — Міський театр (засн. 1963). В 50-і рр. організовано кіноцентр при м-ві торгівлі та індустрії. Налічується понад 10 кінокомпаній (найбільші — "Ісраел" і "Гева-фільм").
Літ.: Иванов К. П., Шейнис 3. С. Государство Израиль, его положение и политика. М., 1959; Никитина Г. С. Государство Израиль. М., 1968; Крах ілюзій. (Правда про життя в Ізраїлі). Ужгород, 1970; Ладейкин В. П. Источник опасного кризиса. М., 1973; Примаков Е. М. Анатомия ближневосточного конфликта. М., 1978.
