Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow тб-тел arrow ТЕАТРАЛЬНИЙ КОСТЮМ
   

ТЕАТРАЛЬНИЙ КОСТЮМ

(від франц. costume — вбрання) — одяг, взуття, головні убори, прикраси та доповнення до одягу (грим, перуки), що використовуються артистами на сцені (в театр. виставі, в кіно і на телебаченні) для історично-соціальної, нац. та психологічної характеристики персонажа. Разом з декорацією (див. Театрально-декораційне і кіно декораційне мистецтво) створює зоровий образ вистави, тому при вирішенні Т. к. великого значення набуває стильова та колористична єдність оформлення у цілому. Т. к. в історії театру всіх народів бере початок у ритуальних танцях та обрядах. У класичному театрі Сходу (Китай, Японія, Індія) костюми мали символічний характер. Особливістю сх. Т. к., крім його яскравості, символіки, є його трансформація, що відбувається на очах у глядачів, — у театрі но та кабукі використовується техніка хікінукі (верхній костюм за допомогою спец. мотузочок падає, відкриваючи інший одяг) та прийом буккаери — коли костюм на акторі вивертається іншою стороною. Ці засоби вказували на зміну характеру персонажа в цілому або окремих його рис. Т. к. в європ. театрі вперше з'явився в Старод. Греції. Він повторював як побутовий, так і обрядовий тогочасний костюм. Враховуючи величезні розміри давньо-грец. театрів, актори для більшої виразності одягали на обличчя маски, взували взуття на високих підошвах — котурнах. В середні віки Т. к. залежав від характеру вистав: напр., костюми в містерії — це розкішне вбрання з рисами умовності. В костюмах мораліте і фарсів, а також у костюмах гістріонів широко використовувалися силует і крій костюма того часу (особливо вбрання міської бідноти). Персонажі італ. театру епохи Відродження (див. Комедія делъ арте) носили гротескові маски і костюми, що виразно характеризували представників різних верств суспільства Італії. Починаючи з 2-ї пол. 16 ст. в театрі поширився аристократичний і блазенський костюм. З серед. 17 ст. протягом століття в європ. театрі панували два напрями: стилізація античного костюма (обов'язкова для трагедії) та реалістичні тенденції, що виявились у прагненні до істор. та етнографічної точності. З поч. 19 ст. Т. к. у виставах став тісно пов'язуватися з її ідейним задумом, передавав колорит зображуваної епохи. Історія сх.-слов'ян. Т. к. почалася з мистецтва скоморохів. Повторюючи силует крою костюмів селян і міської бідноти (кафтани, сорочки, штани, личаки), одяг скоморохів проте відрізнявся більшою яскравістю, "блазенськими" деталями — латками на колінах та ліктях, різнокольоровими поясами, ковпаками з довгими шликами, що прикрашались дзвіночками, тощо. Умовно-алегоричні Т. к. були властиві виставам шкільного театру (16 ст.). Атрибутика, що доповнювала костюм цього театру, мала спільні риси з атрибутикою та зовн. виглядом персонажів містерії, укр. вертепу, білорус. батлейки. В 17 ст. відбувся послідовний перехід від алегоричного Т. к. містерій до умовного костюма доби класицизму. Починаючи з 18 ст. в рос. Т. к. домінує еклектика (модний костюм поєднується з елементами античного). З кін. 19 — поч. 20 ст., відповідно до Станіславського системи, Т. к. почали надавати великого значення як вагомому елементові по створенню сценічного образу, що відповідає епосі, середовищу, реалістичній спрямованості вистави в цілому. На поч. 20 ст. Т. к. стає справжнім твором мистецтва. Цьому значно сприяла діяльність художників Л. Бакста, О. Бенуа, І. Білібіна, В. Васнецова,

О. Головіна, М. Добужинського, К. Коровіна, К. Юона та ін. В рад. час в рос. театрі плідно працювали в галузі Т. к. М. Акимов, Н. Альтман,

Б. Волков, П. Вільямс, В. Дмитрієв, В. Риндін, Ф. Федоровський,

Н. Шифрін. Вагомий внесок у розвиток сучасного Т. к. зробили

С. Вірсаладзе, В. Левенталь, В. Зайцев, М. Соколова та ін. Українські театральні трупи кінця 19 — початку 20 ст. зверталися до нар. тогочасного та етнографічного одягу, особливо в Театрі Миколи Садовського (художник І. Бурячок). Основоположниками укр. рад. Т. к. є О. Екстер, А. Петрицький, В. Меллер, О. Хвостенко-Хвостов, М. Уманський, Б. Косарєв, М. Драк, Ф. Нірод, В. Греченко. Серед відомих майстрів Т. к.— К. Гаккебуш, Г. Нестеровська, А. Перепелиця, 3. Іваницька, а також художники Є. Лисик, Н. Рудик, Л. Безпальча,

Н. Гомон, Л. Чернова та ін.

Іл. див. на окремому аркуші, с. 320—321.

Літ.: Мюллер В. Трансформирующиеся мужской и женский театральные костюмы. М., 1948; Элняссон И. Художественная обработка тканей для сцены. М., 1959; Русский костюм. 1750 — 1917, в. 1-4. М., 1960—72; Захаржевская В. Костюм для сцены, ч. 1—2. М., 1973 — 74: Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів, ч. 1—2. К., 1978; Степанова К. А. Костюм для сцены. М., 1981.

3. В. Кучеренко.

 

Схожі за змістом слова та фрази