— спільність генетично споріднених і неспорід-нених мов, яка характеризується специфічними структурно-типологічними ознаками, набутими внаслідок тривалих мовних контактів за певних геогр. і істор. обставин. Напр., у балканському М. с, до складу якого входять болг., македонська, частково сербохорватська, рум., алб. та новогрец. мови, розвинувся ряд подібних рис (т. з. балканізмів). Розрізняють інтенсивні й екстенсивні М. с. Дослідження М. с. має важливе значення для з'ясування ролі конвергенції в утворенні сучасних і стародавніх лінгвістичних ареалів.
Літ.: Георгиев В. К вопросу о балканском языковом союзе. В кн.: Новое в лингвистике, в. 6. М., 1972.
Й. Ф. Андерш.
|
