(від грец.— співжиття) — поширене в живій природі явище закономірного, не випадкового, співжиття живих істот (симбіонтів), що належать до різних систематичних груп (таксонів). На відміну від вільних організмів симбіонти залежать не тільки від умов середовища біоценозу в цілому, але, перебуваючи в тривалому, найчастіше в тілесному контакті, й один від одного. Поняття і термін С. впровадив у науку нім. ботанік А. де Барі (1879) на підставі дослідження лишайників, до складу яких входять гриби та водорості. Осн. формами С. є мутуалізм (взаємо-корисні відносини симбіонтів), коменсалізм і паразитизм. Визначити чіткі межі між цими та ін. формами С. неможливо, оскільки в природі існують різноманітні переходи між ними. Непомітні переходи спостерігаються також між окремими формами С. і біол. взаємовідносинами вільних організмів. Особливо близькі до останніх взаємовідносини симбіонтів, які не перебувають між собою в тілесному контакті, проте постійно зв'язані спільним житлом чи місцеперебуванням (явище синойкії). Численні приклади С. серед рослин (бульбочкові бактерії з бобовими рослинами, гриби з вищими рослинами— див.Мікориза, паразитичні гриби з рослинами та ін.), між рослинами й тваринами (зоохлорели з нижчими безхребетними, паразитичні гриби з тваринами і людиною), серед тварин (раки-пустельники та краби з актиніями, паразити тваринного походження з тваринами й людиною), прокаріотів з рослинами, тваринами і людиною. Багато вчених ототожнюють С. з мутуалізмом і протиставляють його паразитизму.
Літ.: Маркевич О. П. Основи паразитології. К., 1950; Догель В. А. Общая паразитология. Л., 1962: Шульман С. С., Добровольский А. А. Паразитизм и смежные с ним явления. "Паразитологический сборник", 1977, в. 27. О. П. Маркевич.
