Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow запоріз-зая arrow ЗАРОБІТНА ПЛАТА
   

ЗАРОБІТНА ПЛАТА

3. п. за капіталізму — перетворена форма вартості або ціни специфічного товару — робочої сили. Оскільки робітник одержує 3. п. після виконання певної роботи, зовні 3. п. виступає як ціна праці, як повна оплата її. В дійсності ж праця створює вартість товару, а сама не має вартості і не може бути товаром. Видимість оплати праці маскує, приховує капіталістичну експлуатацію. Наймаючись до капіталіста, робітник продає не працю, а здатність до праці, свою робочу силу. Специфічна властивість споживної вартості робочої сили полягає в тому, що в процесі з'єднання з засобами виробн. вона створює вартість значно більшу, ніж вартість товарів, необхідних для її відтворення. В цій новій вартості втілена не лише 3. п., а й певний надлишок — додаткова вартість, яку й привласнює капіталіст. Вартість робочої сили визначається вартістю засобів існування робітника та його сім'ї. В умовах перенаселення відносного, властивого капіталізмові, 3. п. нижча від вартості робочої сили. Існують номінальна (грошовий вираз) і реальна 3. п. (кількість матеріальних благ і послуг, що їх може одержати робітник за свою грош. 3. п.). Всі численні різновиди 3. п. можна звести до двох осн. форм — почасової й відрядної. Почасова форма — плата, яку одержує робітник за певний відпрацьований час (день, тиждень тощо). Відрядна форма — плата за кількість вироблених ним виробів або виконаних ін. одиниць роботи, кожна з яких оплачується за окремою розцінкою. Для монополістичного капіталізму характерне застосування потогінних систем організації праці й 3. п., спрямованих на дальше посилення експлуатації трудящих шляхом підвищення інтенсивності праці (див. Тейлоризм, Фордизм та ін.). 3. п.— одне з гол. екон. питань, навколо якого точиться гостра класова боротьба в країнах капіталу. Бурж. уряди під різними приводами — боротьба з інфляцією, запобігання дорожнечі тощо — нерідко вдаються до політики "заморожування" заробітної плати або встановлення макс. меж її підвищення, що в остаточ. підсумку сприяє зростанню прибутків капіталістів (див. Заробітної плати буржуазні теорії).

3. п. за соціалізму — виражена в грошовій формі частина національного доходу, призначена для розподілу по праці. Зумовлена діянням розподілу по праці закону і вартості закону, товарногрош. відносинами. За своєю суттю 3. п. за соціалізму докорінно відрізняється від 3. п. за капіталізму. Вона виражає соціалістичні виробничі відносини, відсутність експлуатації трудящих, планово регулюється й вільна від дискримінаційних обмежень. Як важлива категорія економіки соціалістичного суспільства 3. п. виконує ряд соціально-екон. функцій: є одним із засобів залучення людей до праці; одним з осн. джерел відтворення робочої сили; екон. підоймою підвищення продуктивності праці, поліпшення якості продукції, зменшення витрат виробн. 3. п. є також стимулом підвищення трудящими свого загальноосв. рівня та ділової кваліфікації, зміцнення дисципліни праці; найважливішим джерелом підвищення добробуту трудящих; інструментом розподілу й перерозподілу кадрів по галузях виробн. і районах країни, засобом дальшого вдосконалення всього господарського механізму, поєднання особистих, колективних і сусп. інтересів. 3. ц.— вагома стаття витрат виробн. Незважаючи на систематичне зменшення питомої ваги 3. п. в заг. сумі витрат на виробн. за рахунок зростання продуктивності праці, вона все ще становить значну частину собівартості продукції. Тому поряд з економією матеріальних затрат і капітальних вкладень зниження трудомісткості й зменшення 3. п. на одиницю продукції лишається важливим резервом підвищення ефективності виробн. Найважливіші принципи організації 3. п. за соціалізму випливають з вимог соціалістичного закону розподілу по праці. До них відносять: єдине централізоване держ. регулювання оплати праці в усьому нар. г-ві; випередження темпів зростання продуктивності праці порівняно з темпами зростання середньої 3. п.; систематичне підвищення рівня 3. п. при одночасному скороченні розриву між високооплачуваними й низькооплачуваними категоріями трудящих. Важливими принципами організації 3. п. є також рівна оплата за рівну працю; диференціація 3. п. залежно від складності, інтенсивності, умов праці, а також результатів виробничої діяльності підприємств. Організація 3. п. в СРСР визначається трьома взаємопов'язаними елементами: тарифною системою, нормуванням праці, формами й системами оплати. Численні системи 3. п. походять від двох осн. її форм — відрядної й почасової. Відповідно до характеру формування заробітку, який залежить від особистих зусиль окремого працівника або від підсумків роботи колективу (бригади, ланки), системи 3. п. поділяють на індивідуальні й колективні. Зв'язок системи оплати праці з преміюванням за досягнення певних якісних і кількісних показників спричинює необхідність поділу систем 3. п. на прості й преміювальні. Існує також поділ відрядних систем на прямі й непрямі залежно ві д того, як обчислюють обсяг виконаної роботи: безпосередньо за підсумками роботи працівника (бригади) чи непрямим шляхом, коли працівник або бригада безпосередньо продукцію не випускають, а обслуговують групу робочих місць, і їхній заробіток залежить від виробітку тих робітників, яких вони обслуговують. Різновидами відрядних систем 3. п. є відрядно-прогресивна система, при якій заробіток збільшується за прогресивною шкалою, якщо виконуються й перевиконуються встановлені нормативи, та акордна — заробіток залежить від строків і якості виконання комплексного (акордного) завдання. Розрізняють номінальну (грошову) й реальну 3. п. Номінальну поділяють на нараховану й фактично виплачену після вирахування податків. Реальна 3. п.

виражається сумою товарів і послуг, які робітник може одержати за певну грош. 3. п. при даному рівні цін і таїрифів. Джерелом 3. п. є необхідний продукт, створений продуктивною працею. Рівень і темпи зростання 3. п. в соціалістичному суспільстві зумовлюються в основному рівнем і темпами зростання продуктивності праці. Об'єктивна закономірність розвитку соціалістичного виробн. полягає в тому, що темпи зростання продуктивності праці випереджають темпи зростання реальної З. п. Цим забезпечується додержання оптимальних пропорцій між споживанням і нагромадженням, між прискореними темпами розширеного відтворення га неухильним підвищенням життєвого рівня трудящих. Середньомісячна 3. п. робітників і службовців у нар. г-ві СРСР за період 1965—77 зросла з 96,5 крб. до 155,2 крб. Поряд з фондом 3. п. джерелом трудових доходів в СРСР та ін. соціалістичних країнах є також фонд матеріального стимулювання та ряд ін. заохочувальних фондів (див. Фонди стимулювання). Фонд 3. п.— важливий показник техпромфінплану. Встановлює фонд 3. п. і здійснює контроль за витратами вищестояща орг-ція. Заохочувальні фонди планують так, щоб разом з фондом 3. п. вони сприяли розвиткові виробн., підвищенню його ефективності. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 12. VII 1979 "Про поліпшення планування та посилення впливу господарського механізму на підвищення ефективності виробництва і якості роботи" передбачає дальше вдосконалення принципів організації 3. п. та матеріального заохочення.

Літ.: Програма Комуністичної партії Радянського Союзу. К., 1977; Матеріали XXV з'їзду КПРС. К., 1977; Капустин Е. И. Качество труда и заработная плата. М., 1964; Чухно А. А. Распределение предметов потребления в социалистическом обществе. М., 1967; Мошенский М. Г. Нормирование труда и заработная плата при капитализме. М., 1971; Процевский А. И. Заработная плата и эффективность общественного производства. X., 1975: Лутохина Э. А. Заработная плата: закономерности и проблемы формирования. Минск. 1978.

В. М. Данюк.

 

Схожі за змістом слова та фрази