Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow рот-рят arrow РУССО
   

РУССО

(Rousseau) Жан Жак (28.VI 1712, м. Женева, Швейцарія — 2.VII 1778, м. Ерменонвіль, тепер деп. Уаза, Франція; 11.Х 1794 перепох. у Пантеоні, Париж) — франц. мислитель-енциклопедист, письменник, поет, музикознавець. Освіту здобув самостійно. У 1742-43 був дом. секретарем франц. посланника у Венеції. З 1744 — в Парижі, де зійшовся з енциклопедистами і почав писати статті для відділу музики знаменитої «Енциклопедії». У 40 —50-х pp. 18 ст. набув слави ориг. мислителя, поета, письменника. Уникаючи переслідувань за новаторські ідеї з боку влади, катол. та кальвіністської церков, 1762 втік з Парижа до Женеви, а потім звідти — до нім. князівств, згодом — до Англії. 1770 знову оселився у Парижі, де заробляв переписуванням нот і займався наук, творчістю. Держ.-прав. проблематика порушується Р. у працях: «Чи сприяло відродження наук та мистецтв очищенню моралі» (1750), «Політична економія» (1755), «Міркування про походження і основи нерівності між людьми» (1755), «Міркування про вічний мир» (1756), «Про суспільний договір, або Принципи політичного права» (1762), «Листи з гори» (1764), «Проект конституції для Корсики» (1765), «Роздуми про управління Польщею» (1767), у пед. романі «Еміль, або Про виховання» (т. І— 4, 1762) та ін.

Розуміння сутності д-ви і права в Р. грунтується на переконаності в тому, що найкращим для людства є природ, стан існування, ідеальна «первісна простота», а реальні д-ва,

Жан Жак Руссо - leksika.com.ua

право, суп-во — ганьба, заснована на омані та насильстві. Виходячи з цього, Р. ставить завдання рац. пошуку ідеалу «закономірної держави» і досягає мети трьома напрямами: 1) нищівною критикою сучасного йому правопорядку; 2) формулюванням конструктивної теор. концепції державознавства і право-розуміння; 3) через активний самозахист власних міркувань.

Прав, погляди мислителя базуються на діалектиці, раціоналізмі, чуттєвому сприйнятті дійсності, осягненні сутності д-ви і права виключно через уявлення. Відкидаючи право приват, власності на землю, Р. послідовно проводить егалітарист, думки про власність як «основу громадянського суспільства», як «найсвященніше право з усіх прав громадянина». Р. обстоює дрібну приватну власність і вимагає наділення нею всіх людей у рівних частинах. Подолання нерівності — зла, що є витвором самої людини, а не природи, — і перехід до «правомірної» д-ви Р. пропонує через «виправлення історії» шляхом укладення не надуманого, а справжнього суспільного договору. Мета останнього — «не повернення до лісу і ведмедів», а відновлення природ, свободи шляхом створення колективного і морального тіла, суспільного Я, тобто Республіки, що досягається самовідчуженням кожного з усіма природ, правами індивіда на користь сусп-ва за умов повної рівності в такому відчуженні для всіх. Об'єктив, результатом сусп. договору стає легітимна д-ва, а суб'єктами — верх, влада, носієм якої виявляється заг. воля народу як суверена. Якщо в Республіці 10 тис. гр-н, то кожний з них володіє «однією десятитисячною верховної влади». Ця влада, за умовами договору, найсправедливіша, найкорисніша, найнепорочніша, єдина, неподільна, невідчужувана, необмежена, священна і недоторканна. Р. відкидає поділ влади і представницьке правління. Непогрішність і непорочність єдиної верх, влади народу-суверена визначається, за Р., тим, що вона завжди спрямована виключно на досягнення заг. блага і рівності як «рівної долі у загальній владі», що отримується кожним індивідом у вигляді «компенсації» за добровільне самовідчуження на користь сусп-ва власних природ, свобод. Р. переконаний, що людина, яка пожертвувала особистими правами, у сусп. договорі, за начебто відсутності свобод, має їх набагато більше, ніж у природ, стані, оскільки навіть тих індивідів, які особисто хочуть користуватися правами, сусп-во може «примусити до свободи». До того ж, гарантіями природ, свободи, яку людина втрачає, є лише фіз. сила індивіда, а свободу громадянську, яку вона набуває, забезпечує їй верх, влада народу. Окрім цього, індивід збагачується ще й моральною свободою, стає, як і у первіс. стані, господарем самому собі. Заг. воля суверена у Р. — воля більшості народу. Для Р. «підпорядкування закону, який ти сам для себе встановив, і є свобода», а д-ва для нього — синонім і «Громадянського суспільства», і «Політичного організму», і «Суспільного організму», і «Республіки», і «Суверена», і «Цілого». Воля суверена стає загальною не за кількістю голосів, а за спільністю інтересів, що об'єднує більшість гр-н. Акт суверенітету

— це не нав'язування чогось вищим нижчому, а справедлива угода цілого з кожним із його рівноправних членів, які не підпорядковуються нікому, окрім власної волі. Заг. справедливість у вигляді природ, права існує об'єктивно і не тільки зберігається завдяки санкціонуванню такої справедливості сувереном, а й стає реальністю як сутність у формі закону — акту заг. волі. Такі закони мають виключно колективний (нормативний) характер і не можуть бути несправедливими. Індивід, акти, на думку Р., є не законами, а декретами, які ухвалює не народ, а викон. органи. Р. поділяє закони на основні (політичні), громадянські, кримінальні та звичаєві, але ретельно досліджує тільки перші з них. Сусп. договір вимагає від гр-н неухильного дотримання законів. За порушення останніх невідворотно має настати покарання у вигляді вигнання з д-ви чи навіть страти. Але народ як суверен «стоїть вище судді й закону», має безумовне право на життя і смерть, «не може бути пов'язаним навіть основним законом», оскільки він має право відкинути навіть сам сусп. договір. Покликання законодавця, на думку Р., полягає у тому, щоб починати не з видання законів, а з вивчення їх придатності для даного сусп-ва, оскільки сила законів залежить від їх власної мудрості, а не від суворості виконавця. Мудрий законодавець зобов'язаний мати найглибший розум з тим, щоб знаходити «найкращі правила», знати всі людські пристрасті, не піддаючись жодній з них. У роздумах про демократію Р. виходить з того, що вона є взірцем, еталоном держ. управління для всіх, але недосяжна на практиці. Р. вважав, що «дійсної демократії ніколи не існувало і не буде існувати». Він віддає перевагу аристокр. формі правління, яку поділяє на природну (первісна влада родових провідників), спадкоємну (в лада у сучасних для Р. д-вах) та виборну (управління на підставі сусп. договору). Перша форма відійшла у минуле, друга — є найб. злом для народу, третя

— найкраща форма правління, але за певних умов. Серед останніх: 1) правителі повинні бути наймудрішими серед натовпу, яким вони управляють; 2) вибрані особи при здійсненні своїх обов'язків керуються не особистими інтересами, а інтересами всього натовпу, який «хоче блага, але не відає, у чому воно, і потребує поводирів»; 3) як правителі, так і вибрані особи домагаються поміркованості у споживанні для багатих і задоволення існуючими порядками з боку бідних. Правління виб. аристократії найбільш прийнятне для «не дуже великих і не занадто малих держав». Не відкидає Р. і можливості змішаного («складного») держ. управління, хоча приділяє цій проблемі мало уваги. Не заперечує він і монархію, вважаючи, що вона придатна для вел. держав, де взагалі досконалого держ. управління бути не може.

Сповідуючи принципи рівності й прямого народоправства, відкидаючи поділ влади і парламентаризм, Р. багато в чому повертається до гоббсівської теорії абсолютизму, обґрунтовує особливий його різновид у вигляді «тиранії демократії». Політ.-прав, твори Р. не лише підштовхнули громад, думку Франції кін. 18 ст. до усвідомлення необхідності рев. перетворень, а й справили визначальний вплив на радикалізацію світової політ.-прав, думки і сусп.-політ, практики.

Тв.: Собр. соч.., т. 1-2. К., 1905; Избр. соч., т. 1-3. М., 1961. Трактаты. М., 1969; Про сусп. угоду, або Принципи політ, права. К., 2001.

Літ.: Грей Г. Ж. Ж. Руссо. Его жизнь, произведения и окружающая среда. М., 1908; Верцман И. Е. Жан-Жак Руссо. М., 1958; Cassirer Е. Le Jean-Jacques Rousseau. Paris, 1987; Howlett M.-V. L'homme qui croyait en Phomme. Jean-Jacques Rousseau. Paris, 1989; Мироненко О. M. Права і свободи людини у творах франц. просвітителів і утопістів XVIII ст. К., 1995.

О. М. Мироненко.

 

Схожі за змістом слова та фрази