- між-нар.-правовий документ, прийнятий Генеральною конференцією ЮНЕСКО 14.ХІІ 1960 у м. Парижі (Франція). Набула чинності 22.У 1962. Учасницями Конвенції є 88 держав (2000), у т. ч. Україна (з 19.Х11 1962). Як зазначається у преамбулі, дискримінація в галузі освіти є порушенням прав, проголошених у Загальній декларації прав людини 1948. За Конвенцією, термін «дискримінація» охоплює будь-яку відмінність, виняток, обмеження або перевагу за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політ, або ін. переконань, нац. або соціального походження, екон. становища або народження, що має на меті (або наслідком якої є) знищення чи порушення рівності відносин у сфері освіти, зокрема: закриття для будь-якої особи або групи осіб доступу до освіти будь-якого ступеня або типу; обмеження освіти для будь-якої особи або групи осіб нижчим рівнем освіти; створення або збереження окр. систем освіти або навч. закладів для певних осіб або груп осіб, крім визначених Конвенцією випадків; становище, несумісне з гідністю людини, в яке ставиться особа або група осіб, тощо (п. 1 ст. 1).
Термін «освіта» стосується усіх типів і ступенів освіти і включає доступ до освіти, рівень
1 якість навчання, а також умов, в яких вона здійснюється (п.2 ст. 1). З метою ліквідації або запобігання дискримінації у галузі освіти держави-учасниці зобов'язалися: скасувати нормат. акти і припинити практику дискримінац. характеру; в разі потреби запровадити у законод. порядку заходи, необхідні для того, щоб при зарахуванні до навч. закладів усунути будь-яку дискримінацію, не допускати жодних відмінностей у визначенні плати за навчання, у наданні стипендії та будь-якої ін. допомоги учням і студентам, а також дозволів і пільг, необхідних для продовження навчання за кордоном, жодних відмінностей стосовно учнів і студентів — громадян цієї країни з боку держ. органів, крім відмінностей, що грунтуються на їхніх успіхах та потребах; не допускати у випадках, коли держ. органи надають навч. закладам ті або ін. види допомоги, жодних переваг або обмежень, які грунтуються виключно на належності учнів та студентів до якоїсь певної групи; надавати іноз. гр-нам, які проживають на їхній території, такий самий доступ до освіти, як і власним гр-нам (ст. 3).
Держави-учасниці зобов'язалися розробити і впроваджувати загальнодерж. політику, яка б використовувала відповідні нац. умовам і звичаям методи для здійснення рівності можливостей у галузі освіти, зокрема, зробити початкову освіту обов'язковою і безоплатною, середню освіту — заг. надбанням і забезпечити її доступність, а вищу освіту — доступною для всіх на підставі повної рівності і залежно від здібностей кожного; забезпечити в усіх держ. навч. закладах рівного ступеня однаковий рівень освіти і рівні умови щодо якості навчання; сприяти і розвивати належними способами освіту осіб, які не мають початкової освіти або не здобули її, продовженню їх освіти відповідно до здібностей кожного; забезпечити без дискримінації підготовку до викладац. професії (ст. 4). Як зазначено у Конвенції, освіта має бути спрямована на повний розвиток особистості і на більше поважання прав людини, свободи вибору закладу освіти, а також на забезпечення освітніх прав нац. меншин (ст. 5). Жодні застереження до Конвенції не допускаються (ст. 9). У ст. 12—19 регламентовано порядок ратифікації, приєднання, набуття чинності та денонсації Конвенції.
Принципи і положення Конвенції розвинуті у прийнятій 1960 Ген. конференцією
ЮНЕСКО Рекомендації щодо боротьби з дискримінацією в галузі освіти. Для вирішення спорів між державами-учасницями з питань тлумачення і застосування Конвенції при ЮНЕСКО було утворено Комісію примирення і добрих послуг для вирішення суперечностей (розбіжностей), що можуть виникнути між державами, які беруть участь у Конвенції про боротьбу з дискримінацією у галузі освіти.
В. В. Максимов.
