— дванадцята буква українського алфавіту. Створена за зразком кириличної букви "ї", якою поряд з "и" та "і" позначали голосний звук "і". Цією буквою позначають сполучення звуків й + і. Вживають її на початку, в середині й у кінці слів (їжа, воїн, свої). У сучас. значенні букву "ї" вперше використано 1873 у "Записках Південно-Західного відділу" Російського географічного товариства.
