Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow дисц-дім arrow ДІАБЕТ
   

ДІАБЕТ

(від грец.- проходжу) - патологічний стан, що характеризується виділенням великої кількості сечі й деяких хім. речовин, які утворюються в організмі в процесі обміну речовин. Найважливішими клінічними формами є Д. нецукровий, цукровий, нирковий, стероїдний і бронзовий. Найчастіше трапляються перші два. Д. нецукровий (Д. н.), нецукрове сечовиснаження - захворювання, що розвивається при ураженні гіпоталамо-гіпофізарної ділянки мозку (де містяться центри водно-сольового обміну), внаслідок якого виробляється недостатня кількість антидіуретичного гормону гіпофіза (вазопресину). Причинами виникнення Д. н. можуть бути інфекція, травма, пухлини головного мозку або гіпофіза тощо. Клінічними проявами є нестерпна спрага, велике збільшення кількості сечі низької питомої ваги (1002-1005), людина худне, шкіра стає сухою, з'являється загальна кволість та ін. Діти можуть відставати у фіз. і статевому розвитку. Лі кування: медикаментозне - гормональні препарати, хіміотерапія; при пухлинах - променева терапія, хірургічне втручання, обмежене вживання солі. Д. цукровий (Д. ц.), цукрове сечовиснаження, цукрова хвороба - захворювання, спричинюване абсолютною або відносною недостатністю інсуліну в організмі, яка викликає порушення обміну

речовин, гол. чин. вуглеводного. Д. ц. трапляється в 1,5-4% людей. Осн. причинами виникнення Д. ц. є фактор спадковості, стресові реакції організму (див. Стрес), вірусні інфекції, переїдання, атеросклероз, вагітність тощо. В основі Д. ц. лежить порушення внут-рішньосекреторної функції підшлункової залози (її острівкового апарата), а також ін. залоз внутрішньої секреції (гіпофіза, надниркових і щитовидної) та центральної й вегетативної нервової системи. При Д. ц., крім вуглеводного, порушується й білковий і жировий обмін, що призводить до нагромаджування в організмі проміжних продуктів розпаду білків і жирів (з яких утворюється цукор), що спричинюють отруєння організму. Цукор нагромаджується в крові (до 180 і більше мг% при нормі 120 мг% ) - гіперглікемія; коли кількість його в крові перевищує 180 мг% ("нирковий поріг"), частина цукру виділяється з сечею - глікозурія. При тяжкому перебігу Д. ц. послаблюється функція печінки, внаслідок чого в крові, а потім і в сечі з'являються в значній кількості ацетонові тіла, скупчення яких призводить до порушення кислотно-лужної рівноваги організму й до розвитку ацидозу, що може спричинити діабетичну кому. Клінічні ознаки: загальна кволість, відчуття голоду, спраги, збільшення кількості сечі високої питомої ваги, схуднення, свербіж шкіри. Спостерігаються сухість слизових оболонок, шкіри, м'язова і статева слабкість, у жінок порушується менструальний цикл тощо. Д. ц. може ускладнюватись гнійниковими захворюваннями шкіри (фурункульоз, карбункули тощо), захворюваннями нирок, атеросклерозом, гіпертонією та багатьма ін. захворюваннями. Лікування строго індивідуальне, спрямоване на нормалізацію порушеного обміну речовин.

Літ.: Ефимов А. С. Диабетические ангиопатии. К., 1973; Руководство по клинической эндокринологии. Л., 1977.

А. С. Єфімов.