Джайшанкар (10.І 1889, Бенарес — 15.XI 1937, там же) -інд. письменник. Писав гінді мовою. Відіграв значну роль у становленні новітньої поезії та драматургії гінді. Разом з Ніралою та С. Пантом був одним з ідеологів романтико-символічної течії в поезії гінді 20—30-х рр. чхаявад. Поезії П. притаманні складні символічні образи. Найвідоміші його твори — зб. "Сльози" (1925) та поема "Камаяні" (1935). Заперечуючи доктрини християнства, буддизму, індуїзму, П. єдиною релігією вважав любов. Автор 5 збірок оповідань, 3 романів та кількох п'єс на істор. теми. Найвідоміші п'єси — "Аджаташатру" (1922), "Скандагупта" (1928), "Чандрагупта" (1931). Тавруючи сусп. зло, П. однак здебільшого вважав його вічним і незмінним, тому часто в творах П. звучить мотив трагічності людського буття, болісне відчуття неможливості перемогти зло, перед яким гине все найкраше в людині.
Тв.: Рос. перекл.— Жалоба камея. В кн.: Рассказы писателей Востока. Л., 1958: [Оповідання]. В кн.: Рассказы индийских писателей, т. 1. М., 1959.
Літ.: Потабенко С. Джайшанкар Прасад. В кн.: Литературы Индии. М.,, 1958
Ю. В. Покальчук.
