Юрій Никифорович (н. 23.VІІ 1929, м. Кагарлик, тепер Київ. обл.) — парт. діяч УРСР. Член КПРС з 1953. Н. в сім'ї робітника. Після закінчення 1952 Київ. політех. ін-ту працював майстром на Митищинському маш.-буд. з-ді (Моск. обл.), з 1953 — секретар к-ту комсомолу цього з-ду. З 1955 — на парт. роботі: інструктор Ленінського райкому, зав. пром.-транспортним відділом Жовтневого райкому Компартії України в Києві. З 1957— секретар, другий секретар Київ. міськкому ЛКСМУ. У 1958— 60 — секретар, другий секретар, 1960—68 — перший секретар ЦК ЛКСМУ. У 1968—69 — інспектор ЦК Компартії України, з 1969 — другий секретар Львів. обкому партії. З 1971 — міністр культури УРСР, з 1973 — зав. відділом пропаганди і агітації ЦК Компартії України. З 1980 — перший секретар Київ. міськкому партії. З 1981 — член ЦК КПРС. На XXII, ХХІП, XXV, XXVI з'їздах Компартії України обирався членом ЦК, на XXIV з'їзді Компартії України — кандидатом у члени ЦК. З 1981 — кандидат у члени Політбюро, з 1982 — член Політбюро ЦК Компартії України. Депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання. Депутат Верховної Ради УРСР 5—10-го скликань. Нагороджений орденами Леніна, Жовтневої Революції, 3 орденами Трудового Червоного Прапора, орденом "Знак Пошани", медалями.
