— частина Полісся на тер. УРСР. Лежить на Пн. республіки в межах Поліської низовини. Відзначається великою зволоженістю і розвитком процесів заболочування (у П. У. бл. 70% заболочених земель республіки). За природними особливостями П. У. відносять до зони мішаних лісів (див. Мішаних лісів зона України). Характеризується значною мозаїчністю ландшафтів, які, не займаючи великих площ, часто перемежовуються. Найбільш поширеними природно-територіальними комплексами є: зандрові (див. Зандри), слабохвилясті низовини з дерново-слабопідзолистими глеюватими грунтами і болотами під боровими і суборовими лісами; моренні височини на денудаційній (див. Денудація) крейдовій основі з проявами карстових процесів та з денудаційними поверхнями кристалічних порід, з дерновосередньопі дволистими грунтами під дубово-сосновими лісами; терасові рівнини з дерново-слабопідзолистими та лучно-болотними грунтами під боровими лісами і болотами. Значні площі займають також мореннозандрові рівнини з денудаційними крейдовими останцями, балками і ярами, і переважанням дерновосередньопідзолистих грунтів з островами дубово-соснових і липових лісів. За особливостями природ. умов П. У. поділяють на: Волинське, Житомирське, Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське Полісся. Природні умови П. У. зазнали істотних змін під впливом діяльності людини — проведено значні меліоративні роботи, створено водосховища (напр., Київське водосховище). Для вивчення й охорони ландшафтів П. У. створено Поліський заповідник та заказники. Літ.: Маринич О. М. Українське Полісся. К., 1962; Проблемы Полесья, в. 1—6. Минск. 1972—80.
О. М. Маринич.
