Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow чмир-чюр arrow ЧОРНОГОРІЯ
   

ЧОРНОГОРІЯ

Соціалістична Республіка Чорногорія — союзна республіка у складі Югославії (СФРЮ). Площа — 13,8 тис. км2. Населення — 608 тис. чол. (1982). Столиця — м. Тітоград. Найвищим органом держ. влади Ч. є республіканська Скупщина, що складається з 3 палат (Віче об'єднаної праці, Громадсько-по-літ. віче, Віче общини). Виконавчу владу здійснює уряд республіки — Виконавче віче. Див. також Югославія, розділ Державний лад. Ч. розташована на Пд. Зх. країни, на узбережжі Адріатичного м. Більшу частину території займає Динарське нагір'я, невеликі низовини вздовж мор. узбережжя та в улоговині Скадарського озера. На Пд. Зх. лежить Чорногорське карстове плато. Поклади бокситів, свинцево-цинкових руд, бурого вугілля. Клімат помірний, континентальний. Річки гірські, повноводні — Морача з прит. Зета та ін. На схилах гір — хвойні та мішані ліси.

Осн. населення — чорногорці. Живуть також боснійці ("мусульмани"), серби та ін. Пересічна густота нас. — 44 чол. на 1 км2 (1982). Тер. Ч. здавна заселяли племена іллірійців, яких у 1 ст. до н. е. підкорив Старод. Рим. У 7 ст. тут оселилися слов'яни. Держ. утворення на цій території з 15 ст. має назву Ч. У 1499 тер. Ч. було офіційно включено до складу Османської імперії. В період правління дин. Негошів (1697—1918) Ч. встановила політ. відносини з Росією (1711), добилася фактичної незалежності (1796). В 1876 Ч. разом із Сербією вступила у війну проти Османської імперії. В результаті рос.-тур. війни 1877—78 Ч. за рішенням Берлінського конгресу 1878 була визнана незалежною. Визвольна боротьба чорногор. народу супроводилася зміцненням централізованої влади, екон. і культур. піднесенням. У роки рос. революції 1905—07 в Ч. посилився сел. рух. Ч. брала участь у Балканських війнах 1912—13. У 1-й світовій війні 1914—18 Ч. воювала на боці Антанти; 1916— 18 її окупували австро-угор. війська. Під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції Ч. охопив масовий рух за нац. і соціальне визволення. 1.ХІІ 1918 утворено Королівство сербів, хорватів і словенців (з 1929 — Королівство Югославія), до якого ввійшла й Ч. В квітні 1941, після нападу фашистської Німеччини на Югославію, Ч. окупували італ. війська. 13.VII 1941 в Ч. спалахнуло всенар. повстання проти фашист. загарбників. У листопаді 1943 створено Антифашист. віче (з липня 1944 — Антифашист. скупщина) нар. визволення Ч.— найвищий законодавчий і виконавчий орган Ч. 31.XII 1944 Ч. було повністю визволено від фашист. загарбників та їхніх пособників Нар.-визвольною армією Югославії. З листопада 1945 Ч. у складі Федеративної Нар. Республіки Югославії, з 1963 — Соціалістична Республіка Ч. у складі СФРЮ.

Понад 50 % нац. доходу республіки створюється у промисловості. Видобувають боксити, свинцево-цинкові руди, буре вугілля, сіль (на узбережжі). На р. Зета — каскад ГЕС. У 1982 стала до ладу перша черга найбільшої в республіці ТЕС "Плевля", яка будується з допомогою СРСР. Розвинута металург. пром-сть (виплавка сталі і прокату у Никшичі, алюмінію у Тітограді). Електро-тех. (Цетине), судноремонтні (Ко-тор), деревообр., текст. і харчосмакові (у т. ч. тютюнові) підприємства. Провідна галузь с. г.— гірсько-пасовищне тваринництво, зокрема вівчарство. В міжгірних долинах та на низовинах вирощують кукурудзу, пшеницю, тютюн, овочі. Садівництво та виноградарство. Адріатичне узбережжя Ч.— один з найважливіших у країні районів вирощування субтропічних культур (цитрусові, маслини тощо). Розвинутий туризм і курортна справа. Мор. порти — Бар і Котор.

Система нар. освіти в Ч. побудована відповідно до заг. закону про освіту Югославії й реформи, проведеної в країні в 70-х рр. У 1979/80 навч. р. у республіці налічувалося 626 осн. 8-річних шкіл (87,2 тис. учнів), ЗО 2-річних заг. серед. шкіл (20,4 тис. учнів), 29 шкіл серед. цілеспрямованої освіти (11,9 тис. учнів), 7 т. з. додаткових шкіл, що дають на базі осн. 8-річ-ної школи робітничу кваліфікацію. Діяла одна напіввища тех. школа (961 студент), 4 вищі навч. заклади (7165 студентів), найбільші з них — ун-т у Тітограді (засн. 1973), пед. академія у м. Никшич, вища мор. школа в Которі. Академія наук і мистецтв Ч. (засн. 1976), Істор. ін-т, Ін-тгеол. і хім. досліджень, Гідрометеорологічний ін-т, Сейсмологічна станція, всі — в Тітограді; в Которі — Ін-т біології моря. В Ч. налічується 34 б-ки, серед яких— Центр. нар. б-ка в м. Цетине; 22 музеї: Музей давнього мистецтва, етногр., істор., Худож. галерея Ч., Музей Ііегоша-Петровича — у м. Цетине; Сучас. галерея — в Тітограді, Мор. музей — у Которі. Крім загально-держ. газет і журналів, у Тітограді виходить сербохорват. мовою газ. "Поб'єда" ("Перемога") — орган Соціалістичного союзу трудового народу Ч. Респ. радіомовлення, телецентр — у Тітограді. Перший значний друкований літ. твір — "Історія про Чорногорію" владики Василія Петровича, яку він видав 1754 в Москві під час своєї подорожі в Росію. Автор "Короткої історії Чорногорії" (вид. 1835) владика Петар І Негош писав і поетичні твори на теми чорногор. історії та сучасної йому боротьби проти турків. У 1827—31 в Ч. жив серб. письменник і історик С. Милутинович Сарайлія, який написав тут "Історію Чорногорії" (1835), дві драми, зібрав матеріал для збірки "Пісні чорногорські та герцеговинські" (ч. 1—2, 1833—37). Він був учителем владики Ч. і поета Петара II Негоша-Петровича, творчість якого є найбільшим досягненням чорногор. псезії до 1918. У прозі 19 — поч. 20 ст. виділяються оповідання С. М. Любиші та серб. прозаїка С. Матавуля. Проживши кілька років у Ч. (1881 — 87), він створив низку оповідань і роман "Ускок" (1892) з чорногор. життя. Серед ін. прозаїків цього періоду — Л. Йовович, С. Вулетич, М. Томич, С. Шобаїч. Про творчість письменників Ч., зокрема, після 1918, див. також Сербія, Югославія, розділ Література.

На тер. Ч. від епохи бронзи та поч. епохи заліза збереглися залишки укріплених поселень та некрополів іллірійців, від візант. періоду (6 ст. н. е.) та після появи слов'ян (7 ст.) — залишки укріплень, будинків, базилік, архіт. фрагментів з різьбленим декором у м. Дукля (Діоклея), поблизу Тітограда. За середньовіччя архітектура Ч. розвивалася під впливом культури Італії та Далмації, Сербії та Візантії. В 11 ст. будували церкви у романському стилі. Споруди 12 — 13 ст.: собор св. Тріпуна (1116—18 ст.) і церква св. Павла (1263—66) —в Которі, церква монастиря Морача (1252). В 14— 16 ст. в будівлях примор. районів з'явились окремі готичні деталі, що поєднувалися з романськими формами (церкви і будинки в Свачі, Барі, Которі). В 17—18 ст. поширився стиль барокко в церк. буд-ві (церква в Прчані, будівництво розпочато 1790). У кінці 19 ст. в містах з'явилися парадні споруди в дусі пізнього класицизму (т. з. Данилове подвір'я в Цетине, 1894—95) і еклектичні будівлі (церква св. Миколи в Которі, 1910). Архітектурі 60—70-х рр. притаманні пошуки нац. своєрідності, органічне поєднання з ландшафтом (готель "Подгориця", 60-і рр., арх. С. Радевич; універмаг "Беко", 1961, арх. Б. Міїч, обидва — в Тітограді; комплекс готелів у Герцегновому, 1963, арх. Д. Катаріна, П. Милорад; курортні комплекси в Будві, Трстено та ін.). До часів неоліту належить кераміка, прикрашена геом. орнаментом і ліпленням. Зразки монумент. живопису збереглися з 11—12 ст. (фрески в церкві св. Михайла поблизу Стона). Для образотворчого мист. 13—14 ст. характерне поєднання елементів романського й готичного стилів з мотивами візант. іконографії ("Вуканове євангеліє", 1202; фрески в церкві монастиря Морача, 1252). Творчість живописців 15—16 ст. позначена ренесансними рисами (Ловро Маринов і Вицко Добричевичі). В 17—18 ст. серед місц. живописців виділялися Дж. Митрофанович, А. Вуїчич, Т. Коколя. Традиції візант. мист. зберегла мініатюра. З 2-ї пол. 19 — поч. 20 ст. формувалося власне чорногорське образотворче мистецтво. Художники зверталися до портретів, композицій на теми нац. історії, жанрових сцен (П. Почек, М. Грегович, І. Шобаїч). У 20— 30-х рр. 20 ст. в традиціях постімпресіонізму працювали живописці М. Милунович, П. Лубарда; монументальні і станкові композиції створював скульптор Р. Стийович.

Після встановлення народної влади склалися умови для розквіту нового етапу мист. Ч. Розвиваються монументальне мистецтво (скульптор Л. Томанович), тематичний (композиції за мотивами нац. історії П. Лубарди), портретний (М. Божович, Д. Джурович) і пейзажний (М. Милунович, А. Приїч, В. Лекович) живопис. Нар. пісні: епічні, героїчні, ліричні, обрядові (особливо жіночі— тужбалиці), пастушачі. Основний нар. муз. інструмент — гусле. Пошир. танець оро — різновид кола. У кін. 19 ст. утворювалися муз.-громад. орг-ції і виконавські колективи. Одні з перших профес. музикантів — композитори Й. Іванишевич, А. Іванович. Першу муз. школу засновано в м. Цетине (1924). Після 2-ї світової війни 1939—45 відкрито муз. школи в Цетине (1947), ім. М. Милянова в Тітограді (1950), в Которі (1951) та ін. містах. Створено симф. оркестр і мішаний хор Радіо в Тітограді, держ. ансамбль нар. пісні і танцю "Оро". Працюють аматорські хорові товариства, Товариство композиторів і музи-кантів-виконавців Ч. Джерела професійного театру Ч.— в театралізованих обрядах, які побутували і в 19—1-й пол. 20 ст. Велике значення для розвитку театральної культури мала творчість Петара II Негоша-Петровича. Його драматичні твори "Гірський вінець" (1847) та "Лжецар Степан Малі" (1851) були написані на сюжети історичного минулого Ч. (ставилися в аматорських гуртках). У 1953 в Тітограді було створено Чорногорський нац. театр з драм. і оперною трупами (гастролював в СРСР, зокрема 1973 — в Києві та Одесі). В репертуарі драм. трупи — югосл. і зарубіжна класика, твори сучас. чорногорських драматургів, п'єси рос. (М. Гоголь, О. Островський, А. Чехов) і рад. (О. Арбузов) авторів. Відомі реж. Б. Еракович, актори В. Мандич, Д. Томас, Б. Вукович та інші.

Літ. див. до ст. Югославія.

В. М. Даниленко (історія), Д. П. Мансфельд (освіта), В. Г. Тримач (література).

чорногорія - leksika.com.uaчорногорія - leksika.com.uaчорногорія - leksika.com.uaчорногорія - leksika.com.uaчорногорія - leksika.com.uaчорногорія - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази