Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow рен-рос arrow РОЗЗБРОЄННЯ
   

РОЗЗБРОЄННЯ

— принцип міжнародного права, встановлений у Статуті ООН як обов'язок держав — членів Організації співробітничати між собою у сфері Р. та регулювання озброєнь з метою сприяння досягненню і підтриманню міжнар. миру та безпеки з найменшим відтягненням світ, людських і екон. ресурсів для справи озброєння. У Статуті ООН визначено повноваження ГА ООН і РБ ООН у сфері озброєння та регулювання озброєнь і передбачено творення механізмів з розробки відповід. планів. ГА ООН уповноважується «розглядати загальні принципи співробітництва в справі підтримання міжнародного миру і безпеки, в тому числі принципи, які визначають роззброєння і регулювання озброєнь, і робити щодо цих принципів рекомендації членам Організації чи Ради Безпеки або і членам Організації, і Раді Безпеки» (п. 1 ст. 11). А РБ ООН «з метою сприяння встановленню і підтриманню міжнародного миру і безпеки з найменшим відтягненням світових людських і економічних ресурсів для справи роззброєння несе відповідальність за формування, з допомогою Військово-штабного комітету, планів створення системи регулювання озброєнь для подання їх членам Організації» (ст. 26). Комітет мав «давати поради і подавати допомогу Раді Безпеки» з усіх питань щодо підтримання міжнар. миру і безпеки, в т. ч. з питань «регулювання озброєнь і можливого роззброєння» (п. 1 ст. 47).

«Холодна війна», що настала внаслідок протистояння США і СРСР разом з їхніми союзниками, не дозволила втілити у життя механізм Р. та регулювання озброєнь, передбачений Статутом ООН, тому вирішального значення у сфері Р. набула міжнар.-прав, практика: резолюції ГА ООН, в яких встановлено ряд принципів щодо скорочення озброєнь та визнання протиправності використання зброї мас. знищення, особливо ядер, зброї; багатостор. договори та двостор. договори між СРСР і США; принципи та норми міжнародного гуманітарного права, в яких забороняються або обмежуються певні методи та засоби ведення воєн. дій. Виходячи з цієї міжнар.-прав. практики, поняття «роззброєння» та «регулювання озброєнь» тлумачаться передусім як збалансоване скорочення та обмеження нац. озброєнь, включаючи заборону в міжнар. праві його окр. видів. Саме в такому розумінні вживається сьогодні термін «роззброєння», що став загальновизнаним у док-тах ООН та ін. міжнар. актах. Уперше ідея скорочення озброєнь та збройних сил держав під міжнар. контролем обговорювалася на Гаазьких мир. конференціях 1899—1907. Постановка цього питання була пов'язана з усезростаючим використанням д-вами н.-т. досягнень для створення якісно нових видів озброєнь, які за своїми характеристиками могли призводити до безглуздого руйнування матеріальних, культур, та ін. цінностей, загибелі людей. Виникло розуміння того, що неконтрольоване воюючими сторонами використання такої зброї могло становити загрозу люд. цивілізації. Саме відтоді ідея скорочення озброєнь стала однією з найважливіших вимог людства, а її вирішення пов'язується з колект. зусиллями держав на основі прийняття спільних рішень у рамках міжнар. організацій і конференцій. Таким чином Р. принцип і система скорочення та обмеження озброєнь, що склалася у процесі його здійснення, становлять невід'ємну частину сучас. міжнар. правопорядку у сфері підтримання миру і безпеки. Першу конкр. спробу налагодити міжнар. механізм Р. було здійснено Лігою Націй. Відповідно до ст. 8 Статуту Ліги Націй її члени зобов'язувалися визнавати, що «підтримання миру вимагає скорочення національних озброєнь на найнижчому рівні, сумісному з національною безпекою і забезпеченням загальної дії міжнародних зобов'язань» (п. 1). А Рада Ліги, «беручи до уваги географічну ситуацію та обставини кожної держави, повинна формулювати плани такого скорочення для розгляду та дії окремих урядів» (п. 2). Водночас члени Ліги зобов'язувалися обмінюватися між собою повною та правдивою інформацією щодо масштабів їхніх озброєнь, їх військ., мор. і повітряних програм та здатності їх пром-сті адаптуватися до воєнних цілей (п. 6). У 1923 Ліга Націй підготувала проект Договору про взаємну допомогу, в основу якого були покладені такі принципи: повне розкриття військ, секретів; універсальне членство в Організації; колект. безпека та ін. Однак цей Договір не був прийнятий, оскільки більшість членів Ліги визнала його надто амбіційним. 1932 Ліга Націй скликала в Женеві Конференцію з роззброєння, в якій взяла участь 61 країна і яка висловилася за заборону деяких видів озброєнь, скорочення озброєнь у цілому, встановлення міжнар. контролю за продажем зброї та відкритість військ, бюджетів. Але й ці домовленості не були втілені в життя, як і статті Версальського мирного договору 1919 щодо роззброєння Німеччини.

Зі створенням у США атом, зброї та застосуванням її проти Японії наприкінці Другої світ, війни 1939—45 проблема роззброєння стала центральною у діяльності Організації Об'єднаних Націй. У січні 1946 на своїй першій сесії ГА ООН утв. Комісію з контролю над атом, енергією та прийняла кер. принципи заг. регулювання і скорочення озброєнь, а 13.11 1947 РБ ООН утв. Комісію з озброєнь звичайного типу. Остання у своїх резолюціях сформулювала поняття зброї масового знищення і віднесла до неї атомну, радіоактивну, хім. та біол. (бактеріологічну) зброю. Водночас Комісія визначила такі заг. принципи регулювання і скорочення озброєнь: система регулювання і скорочення озброєнь повинна охоплювати всі країни; функціонування такої системи повинно супроводжуватися міжнар. довірою та безпекою на взаєм, основі;

міжнар. довіра та безпека повинні включати систему угод згідно зі ст. 43 Статуту ООН та ефективний контроль над атом, енергією; відповідно до ст. 26 Статуту озброєння та збройні сили повинні бути обмежені необхідністю підтримання міжнар. миру і безпеки та враховувати важливість виконання членами ООН своїх зобов'язань згідно зі Статутом, у т. ч. тих, що стосуються захисту їх прав; зазначена система має містити відповідні гарантії, включаючи узгоджену систему міжнар. нагляду; повинні бути розроблені заходи для ефективного виконання взятих на себе зобов'язань у випадку їх порушень. Дальша діяльність цих Комісій зазнала невдачі внаслідок розбіжностей між СРСР та США, насамперед щодо визначення у міжнар. праві статусу ядер, зброї. СРСР пропонував укласти універсальний договір про заборону ядер, зброї під міжнар. контролем, а США виступали лише за встановлення міжнар. контролю за використанням атом, енергії в мир. цілях. У 1952 ГА ООН замість зазнач, органів утворила Комісію з роззброєння у складі держав — членів Ради Безпеки та Канади, що мала діяти як допоміж. орган РБ ООН. У 1957 ГА ООН розширила її склад, включивши додатково 14 членів, а в 1958 до неї увійшли всі держави — члени ООН. У 1961 утв. Комітет 18 держав з роззброєння, пов'язаний з діяльністю ООН; 1984 його перетворено на Конференцію з роззброєння. Саме в рамках цього міжнар. органу були розроблені та прийняті консенсусом ряд важливих угод: Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968, Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів і в його надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення 1971, Конвенція про заборону розробки, виробництва і нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення 1972, Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1976; Конвенція про заборону розробки, виробництва і застосування хімічної зброї та про її знищення 1993 (див. у ст. Хімічна зброя). На Конференції ООН з роззброєння в Женеві (у жовтні 1980) була розроблена і схвалена ГА ООН Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних пошкоджень або мають невибіркову дію, 1980, а також три протоколи до неї 1987.

Новим змістом принцип Р. наповнили резолюції ГА ООН. У них: 1) гонка озброєнь визнана несумісною з передбаченим Статутом ООН завданням підтримання миру в усьому світі (1946); 2) невідкладним завданням ООН визнано вилучення з нац. озброєнь «атомної зброї та всіх інших основних видів озброєнь, які могли б застосовуватися у даний час і в майбутньому для масового знищення» (1946); 3) підтверджено необхідність прагнути до того, щоб існуючі у світі збройні сили та озброєння піддавалися поступовому скороченню відповідно до цілей та принципів Статуту ООН (1952); 4) проголошено принцип заг. і повного роззброєння (1959); 5) підтверджено обов'язок держав здійснювати активне і конструктивне співробітництво для досягнення цілей роззброєння (Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту 00Н, 1970); 6) встановлено морально-політ. відповідальність за роззброєння всіх без винятку держав (п. 8 Підсумкового док-та десятої спец, сесії ГА ООН 1987); 7) встановлено обов'язок держав вести переговори про обмеження та припинення якісного удосконалення озброєнь, особливо зброї масового знищення, і розробки нових засобів ведення війни (1975); 8) підтверджено обов'язок держав активно брати участь у переговорах з роззброєння з метою досягнення кінцевих результатів і підтвердження у зв'язку з цим принципу ненанесення шкоди безпеці та принципу незастосування сили в міжнар. відносинах, а також обов'язку держав утримуватися від створення нових напрямів і каналів гонки озброєнь (1978, 1979, 1982); 9) засуджено доктрини обмеженого або часткового застосування ядер, зброї, що породжує ілюзії допустимості та прийнятності ядер, конфлікту (1980); 10) проголошено вимогу народів про те, що ніколи не буде ні виправдано, ні прощено застосування першими ядерної зброї (Декларація про запобігання ядерній катастрофі 1982); 11) підтверджено, що загальне і повне роззброєння під ефективним міжнар. контролем вимагає, щоб косм. простір використовувався виключно в мир. цілях і не став ареною гонки озброєнь (1985).

У рамках двостор. переговорів про обмеження стратегіч. озброєнь між СРСР та США було укладено Договір про обмеження систем протиракет, оборони 1972 і Протокол до нього 1974 та Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності 1987. Окр. групу договорів між СРСР та США становили Тимчас. угода про деякі заходи у сфері обмеження стратегічних наступальних озброєнь 1972 (ОСО-1), Договір про обмеження стратегічних і наступальних озброєнь 1979 (ОСО-2), Договір про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь 1991 (СНО-1) і Договір про подальше скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь 1993 (СНО-2), які, однак, не набули чинності, але держави-учасниці дотримувалися їх положень до 2002, коли США в одностор. порядку вийшли з Договору 1972. Крім того, у 2-й пол. 20 ст. були укладені й ін. важливі договори та конвенції: Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі та під водою 1963, відомий як Моск. договір про заборону випробувань ядерної зброї в трьох середовищах; Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968, підготовлений у рамках К-ту з роззброєння і схвалений ГА ООН; Договір про заборону ядерної зброї у Латинській Америці (Тлателолко договір) разом з дод. Протоколами І і II до нього 1967 та Договір про заборону ядерної зброї в пд. частині Тихого океану 1985 (договір Раратонга), метою яких було встановлення заборони на присутність ядер, зброї в цих регіонах; Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1966, що встановив зобов'язання держав-учасниць не розміщувати в косм. просторі об'єкти з ядерною або ін. видами зброї масового знищення; Договір про звичайні збройні сили в Європі 1990; Конвенція про заборону та застосування, нагромадження, виробництва і розповсюдження протипіхотних мін та їх знищення 1997 (Оттавська конвенція 1997). Україна активно сприяла прийняттю резолюцій ГА ООН з питань Р. Вона є учасницею ряду відповід. договорів, а 1992 разом з Білоруссю і Казахстаном (за участю Росії та США) підписала Протокол про застосування Договору ОСО-1 (Лісабонський протокол), згідно з яким зобов'язал ася знищити ядерні боєголовки, що були розміщені на її території за часів СРСР, або передати їх Росії.

Літ.: Goodrich L. М., Hambro Е., Simons A. P. Charter of the United Nations. NY-London, 1969; Денисов В. H. Прав, аспекты разоружения в ракетно-ядер. эру. К., 1990; Междунар. публич. право. М., 1999; Нгуен Куок Динь. Междунар. публичное право, т. 2. К., 2000.

В. Н. Денисов.

 

Схожі за змістом слова та фрази