Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Ч arrow ЧОРНОМОРСЬКІ ПРОТОКИ
   

ЧОРНОМОРСЬКІ ПРОТОКИ

— протоки Босфор, Дарданелли та Мармурове м., які з'єднують Чорне море з Атлантичним ок. (через Середземне м.). Після захоплення турками Константинополя (1453) прав, регулювання проходу через Ч. п. і судноплавства у Чорному м. було внутр. справою Туреччини як єдиної на той час чорномор. д-ви. Внаслідок утвердження Росії на узбережжі Азовського м. у кін. 17 ст. питання про прав, режим Ч. п. вийшло за рамки внутр. тур. політики і набуло міжнар. характеру. Укладення між Росією і Туреччиною Кючук-Кайнарджийського мирного договору 1774 надало рос. торг, суднам право вільного проходу через Ч. п. За Адріанопольським мирним договором 1829 такий режим поширився на торг, судна ін. країн. У силу стратегіч. положення Ч. п. постали проблеми щодо проходу військ, кораблів, розв'язання яких змінювалося з урахуванням політ, впливу в даному регіоні. Зокрема, за рос-тур. договором 1833 Ч. п. були відкриті для рос. військ, кораблів і закриті для проходу військ, кораблів ін. країн. Проте у Лондонській конвенції про міжнародні регламентації режиму Чорноморських проток 1841 передбачалося закриття Ч. п. для всіх військ, кораблів, крім турецьких. Паризький мирний договір 1856 проголосив демілітаризацію Чорного м. (Ч. п. залишилися відкритими лише для торг, суден усіх держав). У Лондонській конвенції 1871 про перегляд деяких статей Паризького мирного договору 1856 скасовувалися обмеження щодо військ.-мор. сил Туреччини та Росії у Чорному м. Ця конвенція надавала Туреччині право відкривати Ч. п. для проходу військових кораблів (див. Лондонські конвенції про протоки). На Лозаннській конференції у 1923 була прийнята Конвенція про режим чорномор. проток, яка проголосила їх відкритими для військ, кораблів (військ. літаків) «усіх націй» (як під час миру, так і під час війни), що ігнорувало інтереси безпеки чорномор. держав. Сучас. прав, режим Ч. п. встановлений на конференції у м. Монтре (Швейцарії!) 1936. В її роботі брали участь: Болгарія, Великобританія (разом з домініонами, в т. ч. Австралією), Греція, Румунія, СРСР, Туреччина, Франція, Югославія та Японія. У результаті тривалих дискусій була прийнята Конвенція про режим проток 1936, яка підтвердила принцип свободи проходу і мореплавства торг, суден у Ч. п. «незалежно від прапора і вантажу» (ст. 2). Цей принцип діє також і під час війни, якщо Туреччина не є воюючою стороною. У випадку участі Туреччини у війні торг, судна, що не належать д-ві, котра перебуває з нею у стані війни, також користуються правом свободи проходу і плавання у Ч. п. (за умови, що вони в жодному разі не допомагають супротивнику). Конвенція 1936 дозволяє чорномор. д-вам проводити через Ч. п. свої військ. кораблі та підводні човни за дотримання певних умов (ст. 11—12). Однак прохід військ, кораблів нечорномор. держав у мир. час у Ч. п. обмежений їх класом (правом проходу користуються тільки легкі надводні кораблі), тоннажністю не більше 15 тис. т і кількістю кораблів у момент проходження не більше 9. Обмежується також їх заг. тоннаж щодо одночас, перебування у Чорному м. і строк плавання (не більше 21 дня). Нечорномор. д-ви за 15 днів мають дип. шляхом повідомити Туреччину щодо проходу кораблів через Ч. п. (чорномор. д-ви — за 8 днів). Під час війни, якщо Туреччина є воюючою стороною, прохід військ, кораблів будь-яких держав через протоки залежить від дозволу тур. уряду (ст. 20). Для забезпечення прольоту цив. повітр. суден між Середземним та Чорним морями Туреччина вказує повітр. маршрути, що призначені для польоту. Якщо такі рейси здійснюються епізодично, то тур. уряд має бути повідомлений за 3 доби. У разі регуляр. повітр. рейсів направляється заг. повідомлення про дати прольоту (ст. 23).

Літ.: Высоцкий А. Ф, Цемко В. П. Черномор.-Азов, бассейн (прав, вопросы использования пространств и ресурсов). К., 1991; Шем'якін О. Прав, режим чорномор. проток: історія, сучасність і перспективи розвитку. «Право України», 2000, № 7.

І. В. Дмитриченко.

 

Схожі за змістом слова та фрази