(франц. parachute, від італ. рагаге — відвертати, запобігати і франц. chute — падіння) — пристрій, яким, використовуючи опір навколишньої атмосфери, зменшують швидкість падіння тіла: спускного космічного апарата, людини, вантажу тощо. Ідею безпечного спуску на П. теоретично обгрунтував (1495) Леонардо да Вінчі. Вперше на П. (у вигляді величезної парасолі) спустився (1797) з повітр. кулі франц. повітроплавець Ж. Гарнерен. В Росії П. такого типу використовували з початку 19 ст. Перший у світі авіац. ранцевий П. створив і випробував (1911) Г. Є. Котельников. В СРСР перший вимушений стрибок з П. зробив 27.IV 1927 М. М. Громов, перші навчально-тренувальні та рятувальні П. були виготовлені 1930. Осн. частинами П. є купол зі стропами та підвісна (для апарата, людини, вантажу тощо) система, що являє собою сукупність ременів, лямок та замків (карабінів). Розкривається він автоматично (спец. пристроєм чи витяжною вірьовкою, прикріпленою до літального апарата) або вручну. Швидкість спуску на парашуті при приземленні становить звичайно 4—5 м/с. Розрізняють П.: спортивні (мал. 1), що використовуються на спорт. змаганнях (див. Парашутний спорт); рятувальні (мал. 2), які застосовують при аваріях літальних апаратів; посадочні (для безпечного приземлення апаратів, людей, вантажів) і гальмівні, що ними забезпечують спуск із заданою швидкістю, напр., наукової апаратури. їх поділяють також за формою купола (напр., круглою або прямокутною), його площею (0,1—1000 м2 і більше) та особливостями конструкції (напр., з щілинами та клапанами, що полегшують керування парашутом). Крім того, є П., купол яких під час спуску набуває форми крила літального апарата. На П. такого типу можна рухатись проти вітру та досягати горизонтальної швидкості 10—11 м/с (при швидкості спуску 2—3 м/с). Користуючись П., зменшують також пробіг літаків, швидкість перегонових автомобілів, мор. суден тощо. Див. також Парашут шахтний.
