міоцен (від грец.— менше і — новий) — рання епоха неогенового періоду кайнозойської ери і відклади, що утворилися в той час. Виділив міоцен Ч. Лайєль 1833. М. е. настала після олігоценової епохи (див. Олігоценова епоха і олігоценовий відділ). їй властиві інтенсивні гороутворюючі рухи (див. Гороутворення) і чергування солоних і майже прісноводних мор. басейнів. Тваринний світ М. е. характеризувався розвитком гіпаріонів, жираф, страусів, мавп (у т. ч. людиноподібних). Рослинність була близькою до сучасної, але представники тропічної флори були поширені значно північніше, ніж тепер. У межах України відклади міоцену (піски, глини, вапняки та ін.) поширені гол. чин. у Передкарпатському прогині, Закарпатському прогині, на Волино-Подільській плиті, в Причорноморській западині. З цими відкладами пов'язані родовища калійної (Калусько-Голинське родовище калійних солей, Стебницьке родовище калійної солі) і кам. (Солотвинське родовище кам'яної солі) солей та ін. Див. також Кайнозойська ера і група.
