Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow розр-росі arrow РОСІЙСЬКА РАДЯНСЬКА ФЕДЕРАТИВНА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА
   

РОСІЙСЬКА РАДЯНСЬКА ФЕДЕРАТИВНА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА

РРФСР. Загальні відомості. РРФСР —найбільша за площею і населенням союзна республіка СРСР, утворена 25.Х (7.XI) 1917. Територія її простягається з Зх. на Сх. більш як на 9 тис. км. Омивається морями басейнів Атлантичного, Пн. Льодовитого і Тихого океанів. На Пн. Зх. проходить держ. кордон СРСР з Норвегією та Фінляндією, на Зх.— з Польщею, на Пд. Сх.— з КНР, МНР та КНДР. Межує також з союзними республіками СРСР: на Зх.— з Ест. PCP, Латв. PCP, Лит. PCP і БРСР, на Пд. Зх.— з УРСР, на Пд. — з Груз. PCP, Аз. PCP та Каз. PCP. Включає 16 авт. республік (див. табл.), 5 авт. областей—адигейську, Горно-Алтайську, Єврейську, Карачаєво-Черкеську, Хакаську; 6 країв — Алтайський, Краснодарський, Красноярський, Приморський, Ставропольський, Хабаровський (див. окремі статті про автономні області і краї); 49 областей, 10 авт. округів. Карти див на окремих аркушах, с. 496—497, 512—513.

Державний лад. РРФСР — суверенна радянська соціалістична держава, що входить до складу СРСР. Діючу Конституцію РРФСР прийнято 12.IV 1978 на позачерговій 7-й сесії Верховної Ради РРФСР 9-го скликання. Найвищим органом держ. влади і єдиним законодавчим органом РРФСР

є однопалатна Верховна Рада РРФСР, що обирається громадянами строком на 5 років. Верховна Рада РРФСР обирає підзвітну їй Президію Верховної Ради РРФСР— постійно діючий орган Верховної Ради республіки, що здійснює в межах, передбачених Конституцією РРФСР, функції найвищого органу держ. влади в період між сесіями Верховної Ради республіки. Верховна Рада РРФСР обирає з числа депутатів постійні комісії для попереднього розгляду і підготовки питань, що належать до відання Верховної Ради РРФСР, а також для сприяння втіленню в життя законів РРФСР та ін. рішень Верховної Ради РРФСР

і її Президії, контролю за діяльністю держ. органів й орг-цій. Верховна Рада РРФСР утворює Уряд РРФСР — Раду Міністрів РРФСР — найвищий виконавчий і розпорядчий орган держ. влади республіки, відповідальний перед Верховною Радою РРФСР і їй підзвітний, який розв'язує всі питання держ. управління, віднесені до відання РРФСР, оскільки вони не входять, згідно з Конституцією, до компетенції Верховної Ради РРФСР і її Президії. Найвищими органами держ. влади і єдиними законодавчими органами в авт. рад. соціалістичних республіках, що входять до складу РРФСР, є їхні Верховні Ради, які обирають відповідні Президії Верховних Рад; найвищими виконавчими і розпорядчими органами держ. влади авт. республік є їхні уряди — Ради Міністрів. Місц. органами держ. влади в краях, областях, авт. округах, районах, містах, районах у містах, с-щах, сільс. населених пунктах є відповідні Ради нар. депутатів, що обираються громадянами строком на 2,5 року. У виборах до всіх Рад нар. депутатів РРФСР беруть участь усі громадяни РРФСР, що досягли 18 років, на основі заг., рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Найвищим судовим органом РРФСР є Верховний Суд РРФСР, що обирається Верховною Радою РРФСР строком на 5 років.

В. Є. Бражников.

Природа. РРФСР займає більшу частину Сх. Європи та Пн. Азію. Природні умови республіки дуже різноманітні. Вона розташована в межах трьох фіз.-геогр. поясів: арктичного, субарктичного та помірного (в межах Східноєвропейської рівнини). В останньому простежуються всі фіз.-геогр. зони — від тундри на Пн. до пустель на Пд.

Рельєф. За будовою поверхні територія РРФСР досить складна. Зх. її частина (на Зх. від Єнісею) переважно рівнинна, східна зайнята плоскогір'ями, нагір'ями, гірськими хребтами. У зх. частині розташовані дві великі рівнини — Східноєвропейська рівнина і Західносибірська рівнина, розділені майже меридіональним пасмом Уральських гір. Сх.-Європейська рівнина на Пн. Зх. і Пн. обмежена височинами Карелії (хр. Манселькя, вис. до 657 м, г. Рохмойва) та середньо високими масивами Кольського півострова (Хібіни, вис. до 1191 м, г. Часначорр), на Пд.— горами Кавказу (вис. до 5642 м, г. Ельбрус), на Сх. — Уральськими горами (вис. до 1895 м, г. Народна). Поверхня пн. частини Сх.-Європейської рівнини, за винятком Тіманського кряжа (вис. до 471 м), низовинна з переважанням вирівняних просторів, які лише зрідка порушуються невисокими підняттями. Пд. і частково пд.-зх. райони рівнини за характером рельєфу складніші. Тут підноситься ряд великих за площею височин — Валдайська височина, Середньоросійська височина, Приволзька височина (заввишки 250—375 м), які характеризуються розвитком яружно-балкового рельєфу. Далі на Сх., між Уралом та Єнісеєм, лежить плеската Західносибірська рівнина, злегка нахилена з Пд. на Пн. Між Єнісеєм і Леною — Середньосибірське плоскогір'я з переважаючими висотами 500—700 м, найбільш піднесена його пн.-зх. частина — плато Путорана (вис. до 1701 м). На Пн. плоскогір'я обривається до Пн.-Сибірської низовини, яка з Пн. обмежена горами Бирранга (вис. до 1146 м), пд. і пд.-сх. межі плоскогір'я утворюють хребти Сх. Саяну, Прибайкалля й Забайкалля, Патомське нагір'я й Алданське нагір'я. На Пд. від Середньосибірського плоскогір'я— смуга гірських хребтів, яка включає Алтай (вис. до 4506 м, г. Бєлуха), Кузнецький Алатау, Салаїрський кряж, Західний Саян і Східний Саян, гори Туви, Становий хребет і розташовані між ними Кузнецьку, Тувинську й Мінусінську улоговини. На Пн. Сх.— Верхоянський хребет, хребет Черського (вис. до 3147 м, г. Победа) та Колимське нагір'я, на Сх.— Коряцьке нагір'я, хребти Джугджур, Буреїнський та Сіхоте-Алінь, а також гори Камчатки (вис. до 4750 м, Ключевська Сопка), Курильських островів і о. Сахалін. Геологічна будова і корисні копалини. В геоструктурному відношенні тер. РРФСР охоплює значну за площею частину Східноєвропейської платформи, Сибірську платформу, Західносибірську плиту, а також гірські складчасті системи Уралу, Алтаю, Саянів, Прибайкалля, Забайкалля, Верхояно-Чукотської складчастої області, Коряцького нагір'я, Примор'я, Камчатки, Курильських о-вів і Сахаліну. Найдавнішими структурами є Сх.-Європейська і Сибірська платформи, в будові яких виділяють два структурні поверхи — нижній, представлений кристалічними породами докембрію, і верхній, що складається з осадочних відкладів фанерозою. На окремих ділянках платформ осадочного чохла немає, і докембрійський фундамент виходить на поверхню — Балтійський щит, Анабарський масив та ін. Західносибірська плита має палеозойський складчастий фундамент, складений метаморфічними гірськими породами, що перекриті осадочними відкладами мезозойського і кайнозойського віку. Формування гірських складчастих систем відбувалося протягом тривалого геол. часу і пов'язане з процесами гороутворення, що проявлялися не раз в палеозої (див. Каледонська складчастість, Герцинська складчастість), мезозої (див. Кіммерійська складчастість) і кайнозої (див. Альпійська складчастість). В надрах РРФСР зосереджено понад 70% розвіданих загальносоюзних запасів викопного вугілля, понад 80% розвіданих запасів природного газу, бл. 60% світових запасів торфу, великі запаси горючих сланців, залізних і алюмінієвих руд, калійних солей та ін. корисних копалин. Осн. поклади кам'яного вугілля зосереджені в Іркутському вугільному басейні, Кузнецькому вугільному басейні, Ленському вугільному басейні, Печорському вугільному басейні, Тунгуському вугільному басейні; поклади бурого вугілля — у Кансько-Ачинському вугільному басейні, Підмосковному буровугільному басейні. Родовища нафти й природного газу — в межах Волго-Уральської нафтогазоносної провінції. Західносибірської нафтогазоносної провінці ї, Грозненського нафтогазоносного району, Тімано-Печорської нафтогазоносної провінції. Великі запаси залізних руд розвідані в Курській магнітній аномалії, на Уралі, Польському п-ові, в Карелії, Сх. Сибіру та ін. районах. Надра РРФСР багаті на мідні (Урал, бас. Єнісею), алюмінієві (Ленінгр. обл., Кемер. обл.), нікелеві (Кольський п-ів, Урал, Сх. Сибір), олов'яні (Забайкалля, Приморський край, Хабаров. край), свинцево-цинкові, кобальтові, вольфрамові, молібденові руди, руди рідкісних металів. Є також родовища сурми, ртуті, золота, срібла, платини, алмазів, графіту, азбесту, дорогоцінного каміння, виробного каміння, буд. матеріалів. Республіка має великі запаси підземних вод, зокрема мінеральних вод (на Пн. Кавказі, Камчатці та в ін. районах).

Клімат. Велика протяжність території РРФСР з Зх. на Сх. і з Пн. на Пд., різноманітність рельєфу та інші фактори зумовлюють значні кліматичні відмінності окремих районів республіки. РРФСР розташована в межах арктичного, субарктичного і помірного кліматичних поясів. Лише невелика смуга Чорноморського узбережжя Кавказу — в субтропічному поясі. В арктичному поясі, який охоплює смугу узбережжя Азіатської частини РРФСР і більшу частину островів Рад. сектора Арктики, протягом всього року панує холодне арктичне повітря. Пересічні т-ри найтеплішого місяця (липня) від 0 до —1° на крайніх пн. островах

1 до +5, +6° на Пд. Субарктичний пояс, який охоплює смугу пн. узбережжя до Полярного кола в Європ. частині РРФСР і до 60° пн. ш. у Сибіру, характеризується теплішим літом з пересічними т-рами липня від +5 до +12°, арктичне повітря влітку змінюється тут повітрям помірних широт. Річні суми атм. опадів невеликі (200— 400 мм). Найбільша частина тер. республіки розташована в помірному поясі, де переважає повітря помірних широт; в літні місяці пд. райони зазнають впливу тропічного повітря. Пересічна т-ра липня від + 12 на Пн. до + 25° на Пд. (Пн. Кавказ). Зима на більшій частині території холодна, з стійкими морозами та сніговим покривом. Пересічні т-ри січня від —4, —8° на Зх. і Пд. Зх. (Пн. Кавказ) до —40, —50° на півночі Сх. Сибіру. Найнижчі три взимку для Пн. півкулі спостерігаються в районі Верхоянська — Оймякона (зафіксовано абс. мінімум три бл. —68°). На клімат Далекого Сходу впливає близькість Тихого ок. і його морів, що зумовлює холодну і суху зиму, тепле і вологе літо. Атм. опади надходять гол. чин. з повітр. масами з Атлантичного ок. Річні суми опадів на рівнинах на Зх. від Уралу 500—600 мм; на Сх. кількість їх зменшується до 500—400 мм в Зх. Сибіру, 300—-200 мм в Сх. Сибіру і 100 мм у пн. районах Якутії; найбільше опадів випадає в горах Кавказу (понад 3000 мм), Алтаю (1500—2000 мм) і Далекого Сходу (до 1000 мм). Внутрішні води. Переважання на більшій частині території РРФСР атм. опадів над випаровуванням зумовлює густу річкову сітку, наявність великої кількості озер і боліт. Ріки РРФСР належать до басейнів Північного Льодовитого, Тихого і Атлантичного океанів, а також до замкнутого бас. Каспійського м. Найбільшу водозбірну площу має Північний Льодовитий океан, у який впадають найбільші за довжиною, площею басейну і водністю ріки СРСР — Об, Єнісей, Лена та ін. ріки Сибіру (Хатанга, Оленьок, Яна, Індігірка, Колима) і Європ. частини РРФСР (Печора, Північна Двіна). До басейну Тихого океану належать Амур і Анадир, Атлантичного — Нева, Дон, Кубань, до безстічного басейну Каспійського моря — Волга, Урал, Терек. Усі ріки РРФСР щороку вкриваються кригою: в зх. і пд.-зх. районах республіки льодостав триває 1—3 місяці, на Пн. Сх. Сибіру — 8—9 місяців. За характером живлення і режимом ріки РРФСР належать до таких типів: переважно снігового живлення з високою весняною повінню (Сх.-Європейська і Зх.-Сибірська рівнини); льодовикового живлення з високою літньою повінню (Пн. Кавказ): ріки районів багаторічної мерзлоти з весняною повінню й літніми паводками (Пн. Якутія, Пн. Сх. Сибір); переважно снігового й літнього дощового та льодовикового живлення з тривалою весняно-літньою повінню (Алтай); ріки мусонного клімату з високою літньою повінню (Амур та ін.). В республіці найглибше озеро світу — Байкал (1620 м), найбільші озера Європи — Ладозьке озеро й Онезьке озеро, великими озерами є також Таймир, Ханка та Чани. Значні площі в республіці займають болота, особливо на Пн. тайги і в лісотундрі. В Карелії заболоченість досягає 40—50%, в тайзі Західного Сибіру зростає місцями до 70%.

Ґрунти і рослинність. У ґрунтовому і рослинному покривах простежуються широтна зональність на рівнинах і висотна поясність у горах. На Пн. республіки простягаються арктичні пустелі і тундра, для якої характерні глеєві ґрунти. Бл. 65% території вкриті лісами. Більша частина їх — хвойні ліси (тайги зона) з підзолистими грунтами різних типів. На Сх. від Єнісею, в умовах багаторічної мерзлоти, переважають мерзлотно-тайгові ґрунти. На Східноєвропейській рівнині в мішаних лісів зоні поширені дерново-підзолисті ґрунти. На Пд. Зх. ліси переходять у лісостеп (див. Лісостепові зони) з сірими лісовими ґрунтами. Далі на Пд. простягається степова зона з переважанням чорноземів. У Прикаспії — ділянки напівпустель зони з світло-каштановими ґрунтами, сіроземами, солончаками. Різноманітні рослинність і ґрунти гір, їхні особливості залежать від розташування хребтів та висотного поясу (гірські тундри, гірські ліси, луки тощо). Про видовий склад тваринного світу див. статті про відповідні зони фізико-географічні, а також розділ Тваринний світ у ст. Союз Радянських Соціалістичних Республік.

Охорона природи. У республіці велика увага приділяється охороні навколишнього середовища та раціональному природокористуванню. Згідно з Законом про охорону природи в РРФСР (прийнятим 1960) та відповідними постановами у широких масштабах здійснюються заходи щодо боротьби з забрудненням річкових та підземних вод, повітря, охорони надр, земельних та лісових ресурсів, реакліматизації й акліматизації пром. тварин, степового лісорозведення, регулювання стоку річок, закріплення ярів та ін. меліоративні (див. Меліорація) заходи. Для збереження природних ландшафтів, флори та фауни створено сітку держ. заповідників (на 1.1 1982 — 46 заповідників), заказників, природних парків, заповідно-мисливських господарств.

І. О. Речмедін.

Населення. РРФСР —багатонаціональна республіка, де живе понад 100 різних народів (про найчисленніші з них див. табл.). Росіяни. мова яких належить до групи сх.-слов'ян. мов, живуть майже по всій території республіки (82,6% її населення, 1979, перепис). Українці і білоруси, мови яких належать до тієї самої групи, також розселені по всій території РРФСР. Найчисленніші групи українців живуть в областях, прилеглих до УРСР, на Пн. Кавказі, в багатьох областях Уралу. Сибіру і Далеко го Сходу, білорусів — у Карельській АРСР, Калінінградській, Московській та ін. областях. На Пн. Європ. частини РРФСР живуть також карели, вепси, іжорці, саами (або лопарі), комі і комі-перм'яки, мови яких належать до фінно-угор. групи. До тієї самої мовної групи належать народи Серед. Поволжя — марійці, удмурти і мордва. В ін. районах Поволжя і на Пд. Уралі живуть тюркомовні чуваші, башкири і татари (останні, крім Тат. АРСР, розселені но ін. районах РРФСР, особливо в Башк. АРСР, у Сибіру й на Далекому Сході). Мордва і чуваші невеликими групами є у всіх краях і областях Уралу, Сибіру і Далекого Сходу. Нижнє Поволжя населяють монголомовні калмики, території, прилеглі до Каз. PCP,— тюркомовні казахи. Найстрокатіший в етнічному відношенні район

РРФСР — Кавказ. Крім росіян і українців, тут живуть народи іранської групи (осетини), тюркської (карачаєвці, балкарці, кумики, ногайці) і народи, які належать до двох груп кавказької сім'ї мов — абхазько-адигської (кабардинці, адигейці, черкеси й абазини) і нахсько-дагестанської (чеченці, інгуші, аварці, даргинці, лезгини, лакці, табасарани, рутульці, агули, цахури). Порівняно нечисленні народи Півночі, Сибіру й Далекого Сходу розселені на значних територіях. Серед них якути, долгани, алтайці, шорці, хакаси і тувинці належать до тюркської мовної групи: буряти — до монгольської; ханти і мансі — до фіпноугорської, ненці, нганасани і селькупи — до самодійської; евенки, негідальці, евени, нанайці, ульчі, орочі та удегейці — до тунгусо-маньчжурської; ескімоси і алеути — до ескімосько-алеутської; чукчі, коряки, ітельмени — до чукотсько-камчатської групи. Мови нівхів, юкагірів і кетів є генетично ізольованими. Мовою міжнац. спілкування для народів РРФСР стала російська мова. За даними перепису 1979, 58,6% (14 млн. чол.) всього нерос. населення РРФСР назвали її другою мовою, якою вільно володіють, а 26,3% (6,3 млн. чол.) представників нерос. національностей — рідною мовою. Таким чином, вільно володіють рос. мовою в РРФСР 133, 8 млн. чол., або 97,3% всього населення. Пересічна густота населення РРФСР — 8,2 чол. на 1 км2 (1982, оцінка). Найгустіше заселені центр. райони Європ. частини. Найменша густота населення у Сх. Сибіру і на Далекому Сході. Міське населення становить 71% (1981). Найбільші міста: Москва, Ленінград, Горький, Новосибірськ, Куйбишев, Свердловськ, Челябінськ, Омськ, Казань, Перм, Волгоград, Уфа.

С. І. Брук.

Історія. Найдавніші сліди перебування людини на тер. РРФСР

належать до раннього палеоліту. В 3-му тис. до н. е. на Пн. Кавказі настав бронзовий вік. Наприкінці 2-го тис. до н. е. бронзові знаряддя поширилися майже по всій сучас. тер. РРФСР. У 1-му тис. до н. е. на Пд. почався залізний вік. Залізні знаряддя з'явилися у племен Пн. Кавказу, скіфів і сарматів. У 3 ст. н. е. на Сх.-Європ. рівнину вторглися кочові народи — готи, а в 4 ст.— гупни. В серед. 6 ст. в степах Сх. Європи утворився союз кочових племен на чолі з аварами. На Пн. і Сх. від Азовського м. в 5 ст. кочували булгари. В 7 ст. виник Хозарський каганат, який підкорив кочові и напівкочові племена Пн. Кавказу. Утворилося велике об'єднання булгар — Велика Булгарія. Частина булгар, що зазнала поразки від Хозарського каганату, відійшла на Дунай; ін. частина переселилася на Волгу і Каму, де в 10 ст. виникла Булгарія Волзько-Камська — одна з великих ранньофеод. д-в Сх. Європи. Давні слов'яни сформувалися на тер. Сх. Європи, де протягом довгого часу створювалася їхня етнічна, господарська (орне землеробство, осіле скотарство, обробка металів) спільність при па

нуванні патріархату. Серед сх. слов'ян на серед. 1-го тис. н. е. провідне становище посіли племена Серед. Придніпров'я з високорозвинутою землеробською культурою. Хоч на тер. Сх. Європи, Сибіру і Далекого Сходу рабство було відоме з найдавніших часів, воно не стало основою нового, класового сусп. ладу. Складний і тривалий процес розвитку феод. відносин вже на межі 8 і 9 ст. привів до виникнення ранньофеод. давньоруської д-ви з центром у Києві. Київська Русь стала осередком формування давньоруської народності, спільною істор. батьківщиною рос. укр. і білорус. народів. У 12 ст. давньоруська два розпалася. Виділилися і відокремилися Владимиро-Суздальське князівство, Галицько-Волинське князівство, Новгородська феодальна республіка, Рязанське князівство та ін. держ. утворення. У 1236 почалася навала орд Батия у Сх. Європу, зокрема на рус. землі. Майже одночасно Русь зазнала удару з Зх. В 1240 на її землі вторглися швед. загарбники, але вони були розбиті в Невській битві 1240 рус. дружинами на чолі з Олександром Невським. Його ж військо в Льодовому побоїщі 1242 розгромило нім. лицарів, які вдерлися в Псковську землю. Монголо-татарське іго підірвало економіку рус. земель і татримало розвиток соціальних, матеріальних і культурних процесів. Тривало феод. роздроблення Русі. Всередині старих незалежних князівств (Ростовське, Тверське, Нижегородське, Рязанське та ін.) утворювалися нові удільні князівства. В 14 ст. утворилося Московське велике князівство.

Центром соціально-екон. і політ. життя рус. земель стало межиріччя Оки і Волги. Зосередження маси населення в лісистих районах, захищених від раптових вторгнень, зумовило поступове піднесення землеробства, скотарства, промислів, зростання міст. Зміцнювалися екон. зв'язки між окремими землями. Складалися передумови для утворення єдиної Рос. д-ви. У 2-й пол. 14 ст. Москва очолила збройну боротьбу рус. земель проти золотоординського iгa і поступово стала центром об'єднання російських земель. У Куликовській битві 1380 об'єднані рус. війська на чолі з Дмитрієм Донським завдали поразки Золотій орді. Це зміцнило керівну роль Москви в процесі держ. об'єднання рос. земель, яке завершилося в основному наприкінці 15 — на поч. 16 ст. (див. Російська централізована держава). У 1480 скинуто золотоординське іго. До Рос. д-ви ввійшло багато народів Півночі та Поволжя, згодом багатонац. характер її ще більше посилився. В Рос. д-ві розвивався процес централізації держ. влади. Тривало юрид. оформлення на всій тер. д-ви системи кріпосного права, яке почалося ще в Моск. великому князівстві. До кін. 15 — поч. 16 ст. значного розвитку набув процес формування рос. народності, почала поширюватися назва Росія. Великі феодали намагалися зберегти незалежне становище в д-ві і протидіяли прагненню великокнязівської влади до централізації політ. ладу. Найбільшого загострення внутрішньополіт. боротьба досягла в серед. 16 ст. за першого рос. царя Івана IV Грозного, який на початку царювання здійснив ряд реформ, спрямованих на зміцнення дворянства, посилення держ. централізації (див. Губна реформа, Земська реформа Івана IV, Судебник 1550). Було підкорене Казанське ханство і Астраханське ханство. Почалося просування в Зауралля та Західний Сибір. Війна на Зх. за вихід до Балтійського м. (див. Лівонська війна 1558—83) викликала нове загострення боротьби між князівсько-боярською опозицією і держ. владою. Спроба царської влади зміцнити своє становище за допомогою опричнини призвела до ще більшого невдоволення в різних верствах суспільства, до розорення значної частини країни і втечі населення на окраїни. На посилення кріпацтва нар. маси відповіли Селянською війною початку 17 століття. Із складного внутр. становища країни скористалися польс. і швед. феодали, які вторглися 1604 в Росію (див. Польська і шведська інтервенція початку 17 століття). Польс. військо захопило Москву. Лише народне ополчення 1611—12 під керівництвом К. 3. Мініна і Д. М. Пожарського визволило 1612 Москву, проте частина зх. і пн.-зх. територій залишилася під владою Речі Посполитої і Швеції. В 1613 в Росії встановлено правління династії Романових. З 17 ст. Росія вступила в новий період своєї історії, що характеризувався поступовим складанням бурж. нац. зв'язків. Відбувалося масове перетворення міськ. ремесла на дрібне товарне виробн., почало розвиватися дворянське підприємництво, виникли казенні мануфактури, зростала внутр. торгівля. Створювався всерос. ринок. Найбільшим центром торг. зв'язків стала Москва. Посилення дворянства привело до зміцнення феод.-поміщицької власності на землю і дальшого розвитку кріпосництва. Соборне уложення 1649 завершило процес юрид. оформлення системи кріпосного права. Війни Рос. д-ви з Польщею (див. Російсько-польські війни 17 століття), Швецією (див. Російсько-шведські війни 17—19 століть), Кримським ханством і Туреччиною важким тягарем лягли на нар. маси. Посилення експлуатації з боку феодалів і феод. д-ви викликали в серед. 17 ст. міські повстання (див. Московське повстання 1648, Новгородське повстання 1650, Московське повстання 1662), а також Селянську війну під проводом С. Т. Разіна 1667—71, Стрілецьке повстання 1698. Виявом соціального протесту в реліг. формі став церк. розкол. Розширився переселенський рух народних мас. Відбувалася активна колонізація Сибіру, російські землепроходці досягли берегів Тихого океану. До Російської д-ви ввійшли якути, буряти, хакаси, алтайці, зх.-сибірські татари, чукчі та ін. Велику роль відіграв рос. народ в істор. долі братнього укр. народу. В період визвольної війни українського народу 1648—54 під керівництвом Б. Хмел ьницького Земський собор 1653, що зібрався в Москві, і Переяславська рада 1654 прийняли рішення про возз'єднання України з Рос. д-вою (див. Возз'єднання України з Росією 1654).

Посилення дворянства і ослаблення позицій боярства, розвиток товарно-грошових відносин і зміцнення екон. позицій феод. д-ви зумовили перехід до абсолютизму. На кін. 17 ст. в Росії визріли передумови для перетворень в економіці, держ. ладі, культурі, потрібних для розв'язання зовнішньополіт. завдань, а також для зміцнення феод. д-ви і панування

класу дворян. Ці перетворення здійснив уряд Петра І (1682— 1725). В ході Північної війни 1700—21 було створено регулярну армію військ.-мор. флот; здобуто перемоги над швед. військом під Полтавою (1709), завойовано вихід до Балтійського м. Лівобережну Україну було врятовано від загрози поневолення швед. і польс. загарбниками. В 1-й чверті 18 ст. докорінно перебудовано центр. і місц. держ. апарати (ліквідовано Боярську думу і прикази, створено Сенат і колегії, поділено країну на губернії, встановлено порядок проходження військ. і цивільної служби). В 1712 столицю Рос. д-ви було перенесено з Москви до Петербурга. В 1721 Росію проголошено Російською імперією. Значного розвитку досягла пром-сть, що ґрунтувалася здебільшого на кріпацькій праці (понад 200 мануфактур у 1-й чверті 18 ст. проти ЗО протягом 17 ст.). Особливо швидко розвивалася гірнича пром-сть на Уралі. Зросла торгівля. Але головну вигоду від реформ Петра І дістало дворянство, яке здобуло панівне становище в усій системі держ. управління. Церква була підпорядкована д-ві (скасовано патріаршество і створено Синод). Великі зміни сталися в галузі культури: запроваджено світські школи, розширено зв'язки з зх.-європ. країнами та їхньою культурою, розвивалося книгодрукування, засновано Академію наук (відкрито 1725), введено новий календар (з 1700). Реформи, здійснені кріпосницькими методами, посилили феод. експлуатацію нар. мас. Це викликало ряд нар. рухів (Астраханське повстання 1705—06, Булавінське повстання 1707—09 та ін.), що їх жорстоко придушив уряд. Після смерті Петра І між дворянськими угрупованнями почалася боротьба за владу, що привела до двірцевих переворотів у 2-й чверті 18 ст., в результаті яких російський престол зайняли Анна Іванівна (1730—40) і Єлизавета Петрівна (1741—61). Росія взяла участь у Семилітній війні 1756—63. У 2-й пол. 18 ст. в Росії позначилися елементи капіталістичного розвитку, що виявилися в зростанні товарно-грош. відносин, поширенні мануфактур з вільнонайманою працею. Центрально-чорноземні губернії, де 3/4 поміщицьких селян були на панщині, виробляли дедалі більше зерна і на внутр., і на зовн. ринок. У центрально-нечорноземних губерніях розвивалися сел. промисли. Уряд імператриці Катерини II (1762—96) зміцнював дворянське землеволодіння. Масове невдоволення й непокора селян незабаром вилилися в найбільшу в історії Росії Селянську війну під проводом О. І. Пугачова 1773—75, в якій брали участь також і нерусь-кі народності — башкири (сподвижником О. І. Пугачова був Салават Юлаєв), татари, чуваші, мордва та ін. Після жорстокого придушення селянської війни уряд посилив владу дворян на місцях. У 2-й пол. 18 ст. передова рос. громад. думка дедалі рішучіше виступала проти кріпосництва в усіх його проявах. Наприкінці століття перший рос. революціонер-республіканець О. М. Радищев висунув вимогу революц. повалення самодержавства як необхідної умови ліквідації кріпосництва. Внаслідок перемог над Туреччиною було ліквідовано Кримське ханство (1783), пн. берег Чорного м. відійшов до Росії, на Пд. Зх. кордон встановлено по р. Дністру (див. Російсько-турецькі війни 17—19 століть). Зміцніло міжнар. становище Росії. В 70 і 90-х рр. уряд Росії спільно з урядами Австрії та Пруссії здійснив 3 поділи Речі Посполитої, внаслідок яких з Росією було возз'єднано всю Білорусію і Правобережну Україну (див. Возз'єднання Правобережної України з Росією). В результаті воєн і дипломатичної діяльності царського уряду до складу Рос. імперії 1801 ввійшла Сх. Грузія, 1809 — Фінляндія (з деякою автономією), 1810 — Зх. Грузія, 1812 — Бессарабія. У 1812 наполеонівське військо Франції вторглося в Росію, почалася Вітчизняна війна 1812. Вмілі дії рос. армії (головнокомандуючий М. І. Кутузов), піднесення нар. війни проти загарбників привели незабаром до втечі і цілковитої поразки армії Наполеона. Внаслідок закордонних походів рос. армії 1813—14 було визволено багато народів Європи, проте з перемоги над Наполеоном скористалися реакційні правлячі сили європ. країн. Віденський конгрес 1814—15 оформив створення антиреволюц. Священного союзу на чолі з царською Росією. До Рос. імперії в ідійшло Царство Польське (див. Королівство Польське). Після війни посилилися виступи нар. мас проти кріпосницьких порядків, заворушення охопили також армію, але їх нещадно придушив царський уряд. Серед передової дворянської військ. молоді почали виникати гуртки, що ставили за мету визволення країни від самодержавно-кріпосницького гніту. Повстання декабристів 14 (26).XII 1825 поклало початок дворянському етапові революц.-визвольного руху в Росії. 1-а пол. 19 ст. характеризується в історії Росії кризою феод.-кріпосницького ладу. Кріпосне право заважало створенню ринку вільної робочої сили, звужувало внутр. торгівлю, затримувало розвиток капіталізму. І хоч у 2-й чверті 19 ст. в Росії почався пром. переворот, кріпосна Росія все ж відставала від передових країн Європи.

Сел. питання дедалі більше загострювалося, стаючи основним у сусп. житті 40—50-х рр. 19 ст. Нар. інтереси виражали революційні демократи (В. Г. Бєлінський, О. І. Герцен, М. П. Огарьов, петрашевці), які відстоювали ідеї ліквідації кріпосного права. У створенні ідейно-політ. передумов скасування кріпосного права велике значення мала рос. культура 1-ї пол. 19 ст., пройнята ідеями гуманізму і протесту проти кріпосництва й сваволі. Невдала зовн. політика царизму також створила передумови для ліквідації кріпосного права. В Кримській війні 1853—56 технічна відсталість російської армії, незважаючи на героїзм її воїнів (див. Севастопольська оборона 1854—55), зумовила поразку царської Росії. У 2-й половині 19 ст. Росія вступила в капіталістичну формацію. В умовах кризи феод.-кріпосницького ладу наприкінці 50-х pp. 19 ст. в країні склалася революц. ситуація 1859—61, яка прискорила скасування кріпосного права. Внаслідок селянської реформи 1861, що її провів уряд імп. Олександра ІІ (1855—81), було звільнено по всій Рос. імперії 22,5 млн. поміщицьких селян. Проте реформа зберегла основу класового панування поміщиків — велике землеволодіння, а також ін. пережитки кріпосництва. Скасування кріпосного права і проведені після нього бурж. реформи — земська реформа 1864 судова реформа 1864, міська реформа 1870 та ін.— були кроком по шляху перетворення феод. монархії на монархію буржуазну. Створилися сприятливіші умови для розвитку капіталістичних відносин у промисловості і сільському господарстві. З 60-х pp. почався бурж.-демократичний період в історії рос. визвольного руху. На чолі його стояли М. Г. Чернишевський і М. О. Добролюбов. З поч. 70-х pp. намітилося нове піднесення революц. руху. Боротьбу проти самодержавства проводили революціонери-народники (див. Народництво). Виникли перші робітн. орг-ції, серед них "Північний союз російських робітників" у Петербурзі (1878). Революц. рух привів до утворення революц. ситуації кін. 70 — поч. 80-х pp. 19 ст. в Росії. 1 (13).III 1881 народовольці стратили імп. Олександра II. Капіталістичні виробничі відносини, певною мірою звільнені від кріпосницьких перепон, розвивалися і утверджувалися. Розширювалося торгове зернове господарство в Середньому Поволжі, на Дону і Північному Кавказі. До 80-х pp. завершився пром. переворот. Виникли нові пром. райони: Південь, Донбас, Баку. Склалися осн. екон. райони Європ. Росії: Петербурзький, Північний, Центральний промисловий, Центрально-чорноземний, Поволзький, Пн.-Кавказький. За період з 1860 по 1900 продукція пром-сті Росії зросла більше ніж у 7 раз. Розширенню внутр. товарообороту і посиленню екон. зв'язків Росії з світовим ринком сприяло залізничне буд-во. Довжина залізничних ліній збільшилася з 3,8 тис. км 1865 до 37 тис. км 1895. Сформувалися нові сусп. класи — буржуазія і пролетаріат. До 1890 на всій території Російської імперії чисельність робітничого класу в промисловості і на транспорті досягла 1,5 млн. чол. З кін. 80 — поч. 90-х рр. керівна роль у визвольній боротьбі перейшла до робітн. класу, авангардом якого став пролетаріат Петер бурга і Москви. Визначну роль у поширенні ідей марксизму в Росії відіграла група "Визволення праці" (Женева, 1883—1903) на чолі з Г. В. Плехановим. Наявність численних пережитків кріпосництва обмежувала можливості розширення внутр. ринку і зростання пром-сті, змушувала рос. капіталізм шукати для себе ринки на окраїнах Рос. імперії, які були її колоніями. В 60—80-х рр. 19 ст. до Росії була приєднана значна частина Серед. Азії, завершилося об'єднання казах. земель під владою Росії. Приєднання до Росії для народів Серед. Азії, Казахстану, так само як і Кавказу, мало об'єктивно прогресивне значення. Створювалися умови для ліквідації феод. роздробленості та розвитку капіталізму. Неруські народи включилися в загальноросійський революційний рух.

У 50—60-х рр. було офіційно включено в Рос. імперію Приамур'я і Примор'я. В 1860 засновано Владивосток. За рос.-япон. договором 1875 о. Сахалін повністю перейшов у володіння Росії. Рос. переселенці підняли цілину в степах Передкавказзя, перетворивши його на район торг. землеробства і товарного тваринництва. У 19 ст. завершилася консолідація рос. бурж. нації і складання в нації ряду великих народів, які входили до складу Росії. Великих успіхів було досягнуто в галузі науки, л-ри, мист. Передова рос. наука й культура сприяли розвиткові культури ін. народів Росії. На межі 19 і 20 ст. Росія в числі інших держав світу вступила в найвищу стадію капіталізму — імперіалізм.

Особливістю сусп. ладу Росії було переплетення найновіших форм капіталізму з домонополістичними формами (які переважали), а капіталістичних відносин — з величезними пережитками кріпосництва. Дворянське землеволодіння на поч. 20 ст. охоплювало 61,9% (53,2 млн. дес.) усіх приватновласницьких земель у країні; селянство терпіло від малоземелля. При надзвичайно високих прибутках капіталістів переважна частина населення жила в злиднях. Робітн. клас зазнавав жорстокої експлуатації і не мав ніяких політ. прав. У Росії на поч. 20 ст. дозріли екон. і соціальні передумови нар. революції. Центр міжнар. революц. руху з Зх. Європи перемістився в Росію, яка стала вузловим пунктом суперечностей світового імперіалізму.

З серед. 90-х рр. 19 ст. у рос. визвольному русі почався пролет. етап. В 1895 В. І. Ленін з групою марксистів організував петербурзький "Союз боротьби за визволення робітничого класу", який був зачатком революц. пролет. партії. Перший з'їзд РСДРП 1898 офіційно проголосив утворення Російської соціал-демократичної робітничої партії. Вирішальну роль у боротьбі за пролет. партію нового типу відіграла ленінська газ. "Искра". Початок більшовицькій партії, партії нового типу, поклав Другий з'їзд РСДРП 1903. Створення більшовицької партії було поворотним пунктом у російському, а також у міжнар. робітн. русі. Партія більшовиків вказала трудовому народові Росії шлях революц. повалення самодержавства, оновлення всього сусп.-політ. ладу країни для дальшого переходу до соціалістичної революції. Росія стала батьківщиною ленінізму. Назрівання революц. кризи прискорили російсько-японська війна 1904—05 і поразка царизму в ній. У бурж.-демократичну революцію 1905—07 в Росії робітн. клас вступив на чолі з марксистською партією. Героїчна боротьба пролетаріату, який ішов у авангарді загальнодемократичного руху, розхитала устої самодержавства. Росія, що була в 19 ст. оплотом європ. реакції, на поч. 20 ст. вийшла в авангард світового визвольного руху. Найголовнішим підсумком розвитку Росії в період імперіалізму було визрівання екон. і політ, передумов соціалістичної революції. Класові суперечності досягли найбільшого загострення. Зростала і міцніла рушійна сила революції — робітн. клас. У 1913 налічувалося понад 4 млн. фаб.-зав. і залізничних робітників, а з батраками й поденниками армія пролетаріату становила понад 17 млн. чол. Керований більшовицькою партією, пром. пролетаріат відзначався високою революційністю. Союзником робітн. класу було багатомільйонне трудове селянство, більшу частину якого становила біднота. Перша світова війна 1914—18, в якій рос. буржуазія в союзі з буржуазією ін. країн Антанти мала свої імперіалістичні цілі, стала могутнім прискорювачем процесу назрівання революції, який відбувався в країні. Революц. ситуація, що виникла 1916, привела до Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917, в результаті якої було повалено самодержавство.

Після повалення царизму екон. завдання бурж.-демократичної революції не були здійснені. Внаслідок специфічних умов встановилося двовладдя: поряд з Радами робітничих, солдатських і селянських депутатів, що виникли наприкінці лютого — в березні 1917 і були органами революц.-демократичної диктатури пролетаріату і селянства, 2 (15).III було створено Тимчасовий уряд — орган диктатури буржуазії. Більшовицька партія на чолі з В. І. Леніним, яка вийшла в березні з підпілля й перетворилася до осені 1917 на масову партію рос. пролетаріату, виробила конкретний, теоретично обґрунтований план боротьби за перехід бурж.-демократичної революції в соціалістичну (див. Квітневі тези В. 1. Леніна). До осені 1917 визріли умови для перемоги соціалістичної революції. Гол. рушійною силою революції був російський пролетаріат. В результаті переможної Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії було повалено владу капіталістів та поміщиків і встановлено диктатуру пролетаріату, ліквідовано капіталізм, знищено соціальний і нац. гніт. Рос. пролетаріат з пригнобленого і експлуатованого став пануючим класом, а його партія — партія комуністів — правлячою партією. Другий Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, який оголосив 25.Х (7.XI) 1917 про перехід усієї влади до рук Рад, обрав ВЦВК і створив уперше в історії робітн.-сел. уряд Російської Рад. Республіки — Раду Народних Комісарів (РНК) під головуванням В. І. Леніна. Слідом за перемогою соціалістичної революції в Центрі почався тріумфальний похід Радянської влади 1917—18 по всій країні. В жовтні —листопаді 1917 — на поч. 1918 Рад. владу було встановлено в Центральному пром. районі, на Уралі, в Поволжі, на Дону, в Сибіру, на Далекому Сході, в ін. районах. Базою соціалістичної революції була Центр. Росія з пром. і політ. центрами — Петроградом і Москвою. 12 (25).ХІІ 1917 було утворено Українську PCP. У перші ж дні революції було прийнято найважливіші революц. документи: Декрет про мир, Декрет про землю, Декларацію прав народів Росії та ін. 18 (ЗІ).ХІІ 1917 було визнано незалежність Фінляндії. Пізніше, в серпні 1918, РНК видав декрет, яким визнав право польського народу на незалежне і самостійне існування.

Рос. пролетаріат подав братерську допомогу робітникам і селянам ін. народів країни у встановленні і зміцненні Рад. влади, в їхній боротьбі проти контрреволюції. Третій Всеросійський з'їзд Рад Г10—18 (23—31).І 1918] прийняв Декларацію прав трудящого і експлуатованого народу, проголосив Росію Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою (тепер РРФСР). РНК РРФСР З .ІІІ 1918 уклав Брестський мир 1918 з Німеччиною. Вийшовши з імперіалістичної війни, РРФСР дістала можливість зосередити сили на орг.-госп., творчих завданнях соціалістичної революції. Після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції у власність Рад. д-ви перейшли банки, казенні з-ди, залізниці. Вже з листопада 1917 почалася націоналізація монополістичних підприємств, транспорту, приватних банків. 28.VI 1918 РНК РРФСР

прийняв декрет про усуспільнення всієї великої пром-сті. Рад. влада почала відбудову зруйнованого імперіалістичною війною нар. г-ва. План будівництва основ соціалістичної економіки, конкретні шляхи і методи соціалістичного перетворення Росії розробив В. І. Ленін. У зв'язку з тим, що навесні 1918 в Петрограді, Москві, в усіх центр. пром. губерніях почався голод, РНК РРФСР змушений був встановити в країні прод. диктатуру. Було створено збройні прод. загони робітників для обліку й вилучення лишків хліба у куркулів. У червні почали організовувати комітети бідноти, які відіграли велику роль у розгортанні й поглибленні соціалістичної революції на селі. П'ятий Всеросійський з'їзд Рад 10. VII 1918 прийняв першу радянську конституцію — Конституцію РРФСР. Вона стала зразком для конституцій усіх братніх рад. республік (України, Білорусії та ін.). Улітку 1918 розгорнулася громадянська війна і воєнна інтервенція 1918—20. РРФСР опинилася в кільці ворожих фронтів. Контрреволюц. силам, які спиралися на фінанс, військ. і політ. допомогу Антанти, вдалося створити білогвард. армії (див. Колчаківщина, Денікінщина, Врангелівщина). Вони зайняли Пн. Кавказ, Дон, Сибір, Урал, частину Поволжя. На Пн. англо-амер. війська окупували Мурманськ і Архангельськ; на Далекий Схід і в Сибір вторглися амер., англ., франц. і япон. війська. Нім. війська окупували Білорусію, Україну, Крим. Більша частина тер. РРФСР опинилася в руках білогвардійців та інтервентів. Центр. Росія була відрізана від осн. прод., сировинних і паливних районів. У результаті великого напруження військ., матеріальних і духовних сил рос. робітн. класу і трудового селянства, під керівництвом Комуністичної партії створена 1918 Червона Армія з допомогою братніх народів країни розгромила сили інтервентів і внутр. контрреволюції. РРФСР не лише відстояла держ. незалежність, а й допомогла ін. рад. республікам в їхній боротьбі проти спільного ворога. Під час громадян. війни тривало, а після її закінчення завершилося державне будівництво Рос. Федерації. Рос. народ подавав допомогу ін. народам, які ввійшли до складу РРФСР, в організації їхньої державності. В складі РРФСР було утворено: Башк. АРСР (23.III 1919), Тат. АРСР (27.V 1920), Карел. трудову комуну (8.VI 1920; з 25.VII 1923— Кар. АРСР), Чувас. а. о. (24.VI 1920), Кирг. АРСР (26.VIII 1920; з 1925 — Казах. АРСР), Вотську (Удм.) а. о. (4.ХІ 1920), Мар. а. о. (4.ХІ 1920), Калм. а. о. (4.ХІ 1920), Горську АРСР (20.І 1921; реорганізовану в липні 1924), Даг. АРСР (20.І 1921), Комі (Зирян) а. о. (22.VIII 1921), Кабард. а. о. (1.ІХ 1921; 16.І 1922 перетворено на Каб.-Балк. а. о.), Кримську АРСР (18.Х 1921), Бурят-Монг. а. о. (9.І 1922; перетворено на АРСР 30.V 1923), Якут. АРСР (27 IV 1922), Ойротську а. о. (1.УІ 1922), Черкеську (Адиг.) а. о. (27.VII 1922), Чеченську а. о. (30.ХІ 1922), Карач.-Черкес. а. о. (12.І 1922). Внутр. становище РРФСР після війни було надзвичайно тяжким. Більшість підприємств не діяла, бо не було сировини й палива. Фаб.-зав. пром-сть виробляла продукції 1921 в 4,6 раза менше, ніж 1913. Залізничний транспорт значною мірою був зруйнований. Продукція с. г. 1921 становила лише бл. 50% довоєнної. В березні 1921 Десятий з'їзд РКП(б) прийняв істор. рішення про перехід до нової економічної політики (непу), що створила умови для відбудови нар. г-ва і побудови фундаменту соціалістичної економіки. Відбудова нар. г-ва відбувалася із значними труднощами. Влітку 1921 через неврожай почався масовий голод. Посуха охопила 1/3 с.-г. площі. Незважаючи на ці труднощі, РРФСР подала велику допомогу ін. рад. республікам у відбудові економіки. До утворення Союзу PCP Уряд РРФСР фактично відігравав роль загальнофедеративного уряду. Всі рад. республіки (УРСР, БРСР, Груз. PCP, Вірм. PCP, Аз. PCP) мали у ВЦВК і РНК РРФСР своїх представників і брали участь у роботі з'їздів Рад РРФСР. Республіки довірили Урядові РРФСР право представляти їхні інтереси за кордоном. Спільна боротьба проти зовн. і внутр. контрреволюції, заг. завдання щодо відбудови нар. г-ва і будівництва соціалізму, інтереси оборони і зовн. полі тики, безкорислива допомога рос. народу і н. народам Росії в справі ліквідації політ. і екон. нерівності, успадкованої від царизму, зміцнили довір'я раніше пригноблених націй і народностей до рос. народу і викликали сусп. рух в усіх рад. республіках за створення єдиної союзної д-ви. ЗО.XII 1922 у Москві відбувся Перший з'їзд Рад СРСР, на якому було створено Союз PCP. У 1924—25 відбулося національно-державне розмежування радянських республік Середньої Азії. 21.IV 1925 утворено Чув. АРСР, 7.VII 1924 — Інгушську а. о. і Пн.-Осетинську а. о., 2.І 1925 — Горно-Бадахшанську а. о., 1926 — Карачаєвську а. о. 1.ІІ 1926 Кирг. а. о. перетворено на Кирг. АРСР. На поч. 1925 до складу РРФСР, крім губерній, входило 9 авт. республік і 15 авт. областей. 12-й Всерос. з'їзд Рад 11.V 1925 прийняв новий текст Конституції РРФСР, розроблений відповідно до Конституції СРСР 1924.

У 1925—27 нар. г-во досягло довоєнного рівня (1913). Частка соціалістичного сектора в пром-сті наприкінці 1925 дорівнювала 81%, здійснювався кооперативний план В. І. Леніна. Проте осн. масу селян республіки становили одноосібники, які вели напівнатуральне господарство.

Здійснюючи ленінський план побудови соціалізму, Комуністична партія 1925 на Чотирнадцятому з'їзді ВКП(б) узяла курс на індустріалізацію, 1927 на П'ятнадцятому з'їзді ВКП(б) — на колективізацію сільського господарства, у проведенні яких РРФСР відіграла провідну, вирішальну роль. Перший п'ятирічний план розвитку нар. г-ва і соціально-культурного будівництва РРФСР на 1928/29—1932/33 став найважливішою складовою частиною плану загальносоюзної п'ятирічки. Всього за першу п'ятирічку в РРФСР було введено в дію 1100 великих пром. підприємств.

У 1929—ЗО почався масовий вступ селян у колгоспи. Внаслідок суцільної колективізації куркульство як клас було ліквідовано. Під час першої п'ятирічки було побудовано економічний фундамент соціалізму.

Рос. Федерація перетворилася з аграрної на індустріально-arp. країну. Соціалістична система стала єдиною в пром-сті і панівною в с. г. У другій п'ятирічці (1933— 37) в основному було завершено тех. реконструкцію всіх галузей нар. г-ва. В РРФСР стало до ладу 2900 нових великих пром. підприємств. Пром. виробн. РРФСР зросло порівняно з 1913 більше ніж у 6 раз. Остаточно утвердився колг. лад: на 1.VII 1937 у колгоспах було об'єднано 92,6% сел. г-в (99,4% посівної площі). РРФСР

стала однією з осн. зернових баз СРСР. За дві п'ятирічки в РРФСР, яків усій країні, в основному було побудовано соціалістичне суспільство.

Соціалістична перебудова нар. господарства вимагала швидкого розвитку науки, техніки. За короткий час було підготовлено велику кількість інженерів усіх спеціальностей. У 20 і особливо 30-х pp. відбувалися становлення і бурхливий розвиток нової, радянської багатонаціональної літератури і мистецтва. Багато народів дістало свою писемність лише за Радянської влади. В ході соціалістичного будівництва успішно здійснювалася культурна революція. Відбувалося дальше нац.-держ. будівництво РРФСР. Було утворено Мордовську а. о. (10.І 1930) і Хакаську а. о. (20.X 1930) та 8 нац. округів малих народностей Півночі (грудень 1930). 20.ІІІ 1932 Каракалпацьку, 20.XII 1934 Мордовську і 28.XII 1934 Удмуртську (Вотську) авт. області перетворено на авт. республіки. Створено 7.V 1934 Єврейську а. о., 5.ХІІ 1936 Комі, Мар., Пн.-Осет., Каб.-Балк. і Чечено-Інгушську авт. рад. соціалістичні республіки. В процесі соціалістичного будівництва ліквідувалася фактична нерівність у розвитку економіки і культури народів РРФСР. З допомогою рос. народу в усіх нац. республіках і областях у 30-х pp. сталися докорінні зміни в економіці і культурі. В результаті соціалістичного будівництва народи РРФСР — росіяни, татари, башкири, чуваші, чеченці, кабардинці, мордва, марійці, удмурти, комі, якути та ін.— консолідувалися в соціалістичні нації. В процесі соціалістичного перетворення народного господарства республіки, зміни соціальної природи робітничого класу, селянства і інтелігенції виникла морально-політична єдність радянського народу. Надзвичайний 17-й Всерос. з'їзд Рад 21.І 1937 затвердив нову Конституцію РРФСР, вироблену відповідно до Конституції СРСР (прийнятої 5.XII 1936), яка відобразила перемогу соціалізму в країні. Каз. АРСР і Кирг. АРСР, які входили до 5.ХІІ 1936 до РРФСР, виділилися зі складу РРФСР і на правах союзних республік увійшли до Союзу PCP. За договором 1940 між Фінляндією і СРСР, який завершив рад.-фінл. війну 1939— 40, встановлено новий кордон, що гарантував безпеку пн.-зх. областей РРФСР. Карельський перешийок з м. Виборгом було включено до Ленінградської області. У передвоєнному 1940 РРФСР

досягла визначних успіхів у розвитку нар. г-ва Чисельність робітників і службовців зросла до 22,2 млн. чол. (7,7 млн. чол. 1913). Заг. обсяг пром-сті 1940 порівняно з 1913 збільшився у 8,7 раза. Довж. залізниць на тер. РРФСР зросла з 39 тис. км (1913) до 59 тис. км (1940). На РРФСР у заг. виробн. СРСР припадало 35% виплавки чавуну, понад 50% виплавки сталі і 44% видобутку вугілля. За 3,5 року третьої п'ятирічки в РРФСР

стало до ладу 1700 великих підприємств. Пром-сть РРФСР відіграла значну роль у зміцненні обороноздатності СРСР. 22.VI 1941 після нападу фашист. Німеччини на СРСР почалася Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу 1941—45. Ворогові вдалося до осені 1941 захопити Білорусію, Прибалтику, значну частину України, блокувати Ленінград, вийти на найближчі підступи до Москви і Ростова-на-Дону. На полях Смоленшини, Підмосков'я, під Ленінградом, Севастополем, Тулою відбувалися запеклі бої. В Московській битві 1941—42 агресор зазнав першої великої поразки в 2-й світовій війні 1939—45. На окупованій території почався масовий партизанський рух. До осені 1942 внаслідок нового наступу ворог дійшов до Волги і захопив частину Пн. Кавказу. Бої розгорнулися на значній частині тер. РРФСР. Розгром фашист. армій у Сталінградській битві 1942—43, на Пн. Кавказі, а потім і в Курській битві 1943 означав корінний перелом у ході Великої Вітчизн. війни і всієї 2-ї світової війни. Почалося вигнання фашистських загарбників за межі СРСР. 8.V 1945 фашистська Німеччина беззастережно капітулювала.

Робітничий клас, селянство та інтелігенція Російської Федерації під керівництвом КПРС зробили вирішальний внесок у справу перемоги над фашизмом. Урал, Зх. Сибір, Поволжя, Далекий Схід та ін. райони РРФСР

перетворилися на арсенали радянських військ. Урал давав до 40% усієї продукції воєнної промисловості. Пром-сть РРФСР виробляла 80% усієї пром. продукції СРСР. За героїзм, виявлений на полі бою, орденами і медалями нагороджено понад 2373 тис. воїнів з РРФСР. З 11 тис. Героїв Радянського Союзу — понад 7 тис. чол.— росіян і представників інших народів Російської Федерації (дані на 1945). Рос. солдати і офіцери становили велику частину Збройних Сил СРСР. Разом з ін. народами країни рос. народ відстояв завоювання соціалізму в битві проти фашизму. Після закінчення Великої Вітчизн. війни відійшли до СРСР і були включені до складу РРФСР: 1944 за мирним договором з Фінляндією — рос. область Печенга, за рішеннями Кримської конференції 1945 — Пд. Сахалін і Курильські о-ви, Потсдамської конференції 1945 — пн. частина Сх. Пруссії (тепер Калінінградська область РРФСР). У період окупації ряду областей РРФСР гітлерівці цілком або частково зруйнували 12 150 пром. підприємств, 13 тис. км залізниць, зруйнували і пограбували понад 52 800 колгоспів, 860 радгоспів, 1330 МТС. Вивезли до Німеччини понад 16 млн. голів худоби. Спалили і зруйнували 2977 тис. будинків (позбавивши житла понад 11 млн. чол.). Заг. сума безпосередньої шкоди, заподіяної нар. г-ву і громадянам РРФСР, становить (у цінах тих років) 249 млрд. крб. (по всьому СРСР — 679 млрд. крб.).

На кін. 1950 в РРФСР відбудовано зруйновану війною пром-сть; збудовано і відновлено 3700 великих пром. підприємств. РРФСР подала велику допомогу у відродженні й розвитку економіки України, Білорусії, Молдавії, при-балт. республік. У 50-х pp. відбувалося дальше піднесення соціалістичної економіки РРФСР. Поліпшився і матеріальний добробут, підвищився культур. рівень народів РРФСР." 29.V 1954 на ознаменування 300-річчя возз'єднання України з Росією і за видатні успіхи народів РРФСР у держ., госп. і культур. будівництві республіку було нагороджено орденом Леніна. РРФСР передала УРСР Кримську обл. (1954). В РРФСР, як і в усьому Союзі PCP, цілком і остаточно переміг соціалізм, народи Рос. Федерації і всього Союзу PCP у 60-х pp. вступили в період розвинутого соціалістичного суспільства. Керуючись рішеннями з'їздів КПРС, трудящі РРФСР своєю героїчною працею в пром-сті й с. г., науці та культурі вносять вагомий вклад у загальносоюзну справу побудови комуністичного суспільства. РРФСР нагороджено також орденами Жовтневої Революції (1967) і Дружби народів (1972). Профспілки РРФСР на 1.1 1981 налічували 71 693 476 чол.

М. І. Кузнецов.

Народне господарство. РРФСР — найбільша і провідна за ресурсами і потенціалом економічним республіка СРСР. Нар. г-во її є складовою частиною єдиного народногосподарського комплексу СРСР. У межах республіки — майже 3/4 запасів гідроенергії і понад 9/10 деревини Радянського Союзу. Тут зосереджена більша частина загальносоюзних запасів корисних копалин. За роки соціалістичного будівництва РРФСР

перетворилася з аграрної на потужну індустр. республіку з розвинутим с. г. РРФСР створює більшу частину нац. доходу і валового сусп. продукту країни в цілому. Капіталовкладення в нар. г-во РРФСР 1980 становили 83 070 млн. крб. (1940—4326 млн. крб., 1965 — 33 122 млн. крб.). Продуктивність праці 1980 зросла проти 1970: в пром-сті — в 1,58, у с. г.— в 1,19, у буд-ві — в 1,42 раза. Нац. доход республіки збільшився за 1971—80 в 1,63 раза. Виплати й пільги з сусп. фондів споживання зросли за 1971—80 на 81%, роздрібний товарооборот — на 65%. За цей період введено в дію 600 млн. м2 заг. (корисної) житлової площі.

Тер. планування нар. г-ва, яке поєднується з галузевим, здійснюється по 10 великих екон. районах: Пн.-Зх., Центр., Волго-Вятському, Центр.-Чорноземному, Поволзькому, Пн.-Кавказькому, Уральському, Зх.-Сибірському, Сх.-Сибірському і Далекосхідному. В їхніх межах набули розвитку і формуються нові тер.-виробничі комплекси різного масштабу. Промисловість республіки виробляє усі види сучасної промислової продукції, в т. ч. у паливно-енергетичному комплексі — 9/10 видобутку нафти (включаючи газовий конденсат), майже 3/5 природного газу, понад 1/2 вугілля, понад 3/5 виробництва електроенергії в СРСР; у комплексі галузей, що виробляють сировину і матеріали,— бл. 2/5 видобутку заліз. руди, бл. 3/5 сталі й готового прокату, майже 1/2 мінер. добрив, понад 2/5 сірчаної кислоти і 3/4 кальцинованої соди, понад '/2 хім. волокон і ниток, понад 4/5 пиломатеріалів, понад 9/10 Целюлози і 4/3 паперу, понад 1/2 збірних залізобетонних конструкцій і деталей; по галузях маш-буд. комплексу — 2/3 турбін і бл. 9/10 генераторів до турбін, понад 2/5 металорізальних верстатів, 3/4 ковальсько-пресових машин, понад 2/3 магістральних електровозів, 1/2 вантажних магістральних вагонів, бл. 9/10 автомобіліз, понад 2/5 тракторів, усі зернозбиральні комбайни, понад 3/5 екскаваторів, ткацькі верстати; по комплексу галузей, що виробляють предмети споживання,— понад 2/3 тканин, майже 1/2 шкіряного взуття, бл. 1/2 м'яса і тваринного масла, 3/5 молока тощо. В РРФСР видобувають усі види мінерального палива, з них понад 3/4 становить нафта (включаючи газовий конденсат) і природний газ. На тер. республіки, в Зх. Сибіру, розвивається гол. база країни по видобуванню нафти й газу. В 1980 вона дала понад 312 млн. т нафти (включаючи газовий конденсат) і 156 млрд. м3 природного газу. Виділяється також Урало-Поволжя, Пн. Кавказ і Тімано-Печорська нафтогазоносна провінція (до 25 мли. т нафти, включаючи газовий конденсат, і до 22 млрд. м3 газу, 1980). Великим центром видобування газу є Оренбурзьке родовище. З шести вуг. басейнів СРСР у республіці міститься Кузнецький, Печорський і Пд.-Якутський, що формується. Кузнецький бас. дає 1/5 всього вугілля в країні (1980 — бл. 160 млн. т). Швидко зростає видобування вугілля в Кансько-Ачинському басейні, де складається потужний паливно-енергетичний комплекс. Створено об'єднані енергетичні системи Центру, Пн. Заходу, Середньої Волги, Пн. Кавказу, Уралу, що входять у Єдину енерг. систему Європ. частини СРСР, а також об'єднані системи Сибіру і Далекого Сходу. Електроенергетика пройшла великий шлях розвитку від первістка рад. енергетики — Волховської ГЕС до найпотужніших у світі електростанцій Ангарського і Єнісейського каскадів — Братської ГЕС і Красноярської ТЕС. Велике значення має сітка потужних ТЕС, у т. ч. Конакопська, Костромська, Щекинська, Рефтинська, Іриклінська, Троїцька, Толь-Усинська ДРЕС тощо, каскад ГЕС на Волзі, Камі та ін. Будуються (1982) Саяно-Шушенська, Колимська ГЕС та ін. Розвивається атомна енергетика (Ленінградська, Кольська, Курська, Нововоронезька, Бєлоярська АЕС тощо).

На тер. республіки — три з п'яти металург. бази СРСР: Уральська, Центр. і Сибірська. Урал займає 2-е місце (після Донецько-При-дніпровського економічного району СРСР) по виробн. чорних металів (1/5 виробн. сталі в СРСР). Металургія Центру займає 3-є місце в СРСР. Переважає переробна металургія (Москва, Горький. Орел, Електросталь тощо). Функціонують металургія повного циклу (Липецьк, Тула) і доменна металургія (Тула). Формується металург. база в Сибіру (включаючи Далекий Схід), яка орієнтується на місц. залізні руди і коксівне вугілля. Функціонують підприємства повного циклу (Новокузнецьк), переробна металургія (Новосибірськ, Красноярськ, Петровськ-Забайкальський, Комсомольськ-на-Амурі), по виробництву феросплавів (Новокузнецьк). За межами металург. баз розташовані окремі центри металургії повного циклу (Череповець), переробної металургії (Волгоград, Ленінград) і трубопрокату (Волзький, Ленінград). Осн. районами кольорової металургії є Урал, Пн.-Захід, Сибір і Далекий Схід. Вона представлена виробн. алюмінію (Волхов, Кандалакша, Волгоград, Краснотур'їнськ, Каменськ-Уральський, Новокузнецьк тощо), міді (Красноуральськ, Кіровград, Ревда тощо), свинцю і цинку (Челябінськ, Бєлово, Дальногорськ), нікелю (Мончегорськ, Норільськ, Орськ, Верхній Уфалей), олова (Дальногорськ, Сонячний, Хінган та ін.). Майже всі галузі хім. і нафтохім. пром-сті створено за роки Рад. влади. За 1941—80 виробн. хім. волокон збільшилось у 89 раз, мінеральних добрив — у 23 рази тощо. Осн. райони розвитку: Центральний, Північно-Західний, Поволзький, Уральський і Західносибірський.

Пром-сть органічного синтезу (полімерних матеріалів) представлена підприємствами по виробн. хім. волокон і ниток (Москва, Калінін, Клин, Щокіно, Курськ, Саратов, Балаково, Енгельс та ін.), синтетичних смол і пластичних мас (Орєхово-Зуєво, Грозний, Салават, Свердловськ, Нижній Тагіл, Тюмень, Новосибірськ, Кемерово, Ангарськ), синтетичного каучуку (Москва, Ярославль, Казань, Тольятті, Омськ, Красноярськ та ін.). У складі осн. хімії — виробн. мінеральних добрив, у т. ч. азотних (Щокіно, Новомосковськ, Дзержинськ, Липецьк, Тольятті, Кемерово, Ангарськ тощо), фосфатних (Воскресенськ, Балаково, Перм, Красноуральськ), калійних (Березники, Солікамськ) і складних (Новгород, Череповець, Невинномиськ тощо), виробн. солей, кислот і лугів (Ленінград, Волгоград, Новочебоксарськ, Перм, Первоуральск, Красноуральськ, Челябінськ, Усольє-Сибірське). Російська Федерація — осн. база рад. машинобудування, тут випускають усі види машин для нар. г-ва. Осн. райони: Центральний, Поволжя, Пн.-Захід, Урал, Зх. Сибір. Республіка спеціалізується на виробн. електр. машин і устаткування (Ленінград, Москва, Подольськ, Таганрог, Сизрань, Свердловськ, Новосибірськ, Барнаул, Бійськ), гірничого металург, і підйомнотрансп. устаткування (Колпіно, Воронеж, Орськ, Свердловськ, Прокоп'євськ, Новокузнецьк, Красноярськ, Іркутськ), локомотивів (Коломна, Новочеркаськ), вагонів (Калінін, Митищі, Брянськ, Нижній Тагіл, Новоал-тайськ), автомобілів (Москва, Горький, Ульяновськ, Тольятті, Іжевськ, Міас, Набережні Челни— з 1982 м. Брежнєв), тракторів (Волгоград, Чебоксари, Владимир, Челябінськ, Рубцовськ), комбайнів (Люберці, Таганрог, Ростов, Сизрань, Омськ, Новосибірськ, Красноярськ). РРФСР виділяється як постачальник продукції лісової промисловості, спеціалізуючись на всіх галузях мех., хім. і хім.-мех. переробки деревини. Осн. райони виробн.: Пн.-Зх., Волго-Вятський, Уральський, Зх.-Сибірський, Сх.-Сибірський і Далекосхідний. Поширені лісопиляння і деревообр. пром-сть. Провідне місце належить целюлозно-паперовій пром-сті (Новодвінськ, Архангельськ, Сиктивкар, Волзьк. Краснокамськ, Солікамськ, Красноярськ, Байкальськ, Южно-Сахалінськ тощо), функціонують потужні лісопром. комплекси (Архангельський, Сиктивкарський, Єнісейський, Братський, Амурський). Велике значення в республіці має легка пром-сть, особливо текстильна. Осн. райони виробн. тканин — Центр. район і Пн.-Західний. Центральний р-н виробляє приблизно 2/3 бавовняних і лляних та бл. 1/2 шовкових і вовняних тканин у країні. Серед галузей текст. пром-сті 1-е місце за обсягом вироблюваної продукції займає бавовняна (Іваново, Москва, Ленінград, Ярославль, Кінешма, Калінін, Орєхово-Зуєво, Камишин, Барнаул, Канськ тощо), розвинута шовкова (Москва, Калінін, Балашов, Кемерово, Красноярськ тощо), вовняна (Москва, Іваново, Свердловськ, Омськ, Улан-Уде, Чита тощо) і лляна (Вологда, Кострома, Красавіно, Смоленськ тощо) пром-сть. В усіх екон. районах розвинута харч, пром-сть; споруджено великі механізовані підприємства м'ясної, маслосироробної, консервної, цукрової, олійницької та ін. галузей. На Пн. Зх. і Далекому Сході, в районах Чорного, Азовського і Каспійського морів створено велику рибну промисловість.

Сільське господарство. РРФСР займає провідне місце в загальносоюзному виробн. продукції землеробства, зокрема зерна, картоплі, льоноволокна, соняшнику, овочів, а також продукції тваринництва. Соціалістичні перетворення значно піднесли екон. і агр.-культур. рівень с. г., яке стало високомеханізованим та інтенсивним. Велику роль у розвитку с. г. республіки мали рішення Березневого пленуму ЦК КПРС (1965), XXIII—XXVI з'їздів КПРС, постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про заходи по дальшому розвитку сільського господарства Нечорноземної зони РРФСР" (1974). У 1980 заг. обсяг валової продукції с. г. республіки зріс проти 1940 у 2,35 раза, в т. ч. продукція рослинництва — у 1,8 раза, тваринництва — у 3,5 раза. С. г. має потужну матеріально-тех. базу. На 1.І 1981 в республіці було 12 тис. колгоспів і 11,8 тис. радгоспів. Парк с.-г. машин налічує 1324 тис. тракторів, 448 тис. зернозбиральних комбайнів і 816 тис. вантажних автомобілів сумарною вантажопідйомністю 3050 тис. т. На 1.ХІ 1980 с.-г. угіддя становили 12,2% тер. республіки (219 млн. га), з них орні землі — 61% (133,9 млн. га). Понад 4/5 усіх орних земель припадає на Центральний і Центрально-Чорнозем. райони, Поволжя, Пн. Кавказ, Урал і Зх. Сибір. Здійснено буд-во зрошувальних систем і меліорацію земель. У РРФСР — понад 1/4 всієї площі зрошуваних земель країни — 5,0 млн. га (1980) і понад 1/3 осушених земель — 5,9 млн. га. Посівна площа під кормовими культурами збільшилася порівняно з довоєнним часом майже в 4 рази. Осн. районами виробн. зерна, зокрема пшениці, є Поволжя, Пн. Кавказ, Урал, Зх. Сибір і Центрально-Чорнозем. район. На республіку припадає 1/2 валового збору ячменю, 4/5 — вівса, 1/2 —рису в країні.РРФСР дає майже 2/5 валового збору льоноволокна в країні, бл. 1/2 соняшнику, понад 1/4 цукр. буряків, 1/2 картоплі й 2/5 овочів. Осн. райони вирощування льоноволокна — Центральний, Пн.-Захід, соняшнику — Пн. Кавказ, Поволжя і Центрально-Чорноземний, цукр. буряків — Центрально-Чорноземний, Пн. Кавказ. Площа плодово-ягідних насаджень у плодоносному віці 1980 становила 746 тис. га (1940 — 427 тис. га), виноградних насаджень у плодоносному віці — 129 тис. га (1940 — 24 тис. га). Тваринництво — важлива галузь с. г. республіки. Екон. і природні особливості РРФСР зумовили розвиток усіх галузей тваринництва. Гол. райони поширення великої рогатої худоби — Поволжя, Зх. Сибір, Пн. Кавказ, Урал, Центральний і Центрально-Чорноземний. Навколо великих міст — тваринництво молочного напряму, свинарство. На Пн. республіки розвинуті- оленярство, звіробійний промисел, на Сх. велике значення має хутровий промисел. Вівчарство засереджено в основному в Поволжі, на Пн. Кавказі, в Зх. і Сх. Сибіру і на Уралі. Поширене птахівництво, а в багатьох районах і бджільництво. На 1.І 1981 в РРФСР було (млн. голів): вел. рогатої худоби — 58,1 (у т. ч. корів — 22,2), свиней — 36,0, овець і кіз — 65,0, птиці — 564,4. У 1980 вироблено: м'яса (в забійній вазі) — 7,4 млн. т, молока — 46,5 млн. т, яєць — 39,5 млрд. штук, вовни — 212,2 тис. т. У республіці широко здійснюються спеціалізація і концентрація с.-г. виробн. на основі міжгосподарського кооперування і агропромислової інтеграції. На кін. 1980 в РРФСР створено 4034 міжгосп. підприємства і орг-ції, в т. ч. рослинницьких — 78, тваринницьких — 315, будівельних — 1352.

Транспорт. На республіку припадає понад 2/3 вантажообороту залізничного транспорту всієї країни, понад 9/10 річкового, понад 1/ 2 автомоб. і майже 9/10 трубопровідного (нафто- і нафто-продуктопроводи). Зростає вантажооборот трубопровідного, автомоб. і мор. транспорту. В структурі вантажообороту провідне місце належить залізничному транспорту (бл. 70% вантажообороту). На кін. 1980 експлуатаційна довж. з-ць становила 82,63 тис. км, електрифікованих — 31 тис. км. Збудовано багато нових з-ць на напрямах Москва — Урал, Москва — Донбас, у сх. і пн. районах. Найбільш розгалужена сітка з-ць — у Центральному, Центрально-Чорнозем-ному, Пн.-Кавказькому і Волго-Вятському р-нах, у Поволжі й на Уралі. Будується Байкало-Амурська магістраль. У 1980 довж. з-ць збільшилася порівняно з 1940 майже в 1,5 раза. Важливе значення має річковий транспорт (123 тис. км судноплавних шляхів), який найрозвинутіший на Волзі, Пн. Двіні, Печорі, на Дону, Обі, Єнісеї, Лені, Амурі та Іртиші. На Балтійському, Баренцовому, Білому та ін. морях Півночі, Чорному і Каспійському, а також на Тихому ок. розвинутий мор. транспорт. Освоєно Північний морський шлях. Найбільші мор. порти: Ленінград, Новоросійськ, Калінінград, Мурманськ, Архангельськ, Владивосток. Великого розвитку набув автомоб. і повітр. транспорт. Довж. автошляхів заг. користування на кін. 1980 становила 497,8 тис. км, у т. ч. 322,0—з твердим покриттям. Вантажооборот автомоб. транспорту зріс з 5,6 млрд. т ∙ км 1940 до 241,4 млрд. т км 1980. Організовано повітр. сполучення між усіма великими центрами РРФСР

та ін. союзних республік і зарубіж. країнами. Дедалі більшого значення набуває трубопровідний транспорт. Довж. нафто- і нафтопродуктопроводів — 52,3 тис. км (1980). За 1940—80 їхня довж. зросла більш як у ЗО разів. Найважливіші з них служать для транспортування нафти до місць її переробки з Зх. Сибіру у Європ. частину (Сибір —Центр), на схід (до Байкалу), в Казахстан і Серед. Азію, з Урало-Поволжя — в різні райони Європ. частини і країни — члени Ради Економічної Взаємодопомоги (нафтопровід "Дружба"). Серед систем магістральних газопроводів в РРФСР розташовані Центр., Поволзька, Сибір — Центр (Сибір — Москва, "Сяйво Півночі") тощо. Функціонують газопроводи в країни — члени РЕВ ("Братство" і "Союз"). Будується (1981) експортний газопровід Уренгой — Ужгород, більшу частину якого прокладають по тер. РРФСР і частково по тер. України. В Основних напрямах економічного і соціального розвитку СРСР на 1981—1985 роки і на період до 1990 року по РРФСР на одинадцяту п'ятирічку передбачено збільшити виробн. пром. продукції на 24—27% . Довести 1985 вироблення електроенергії до 950—970 млрд. кВт год, видобуток нафти, включаючи газовий конденсат, — до 560—580 млн. т, газу— до 420 —460 млрд. м3. Збільшити середньорічний обсяг валової продукції с. г. на 12—14%. Ввести в експлуатацію 1550—1650 тис. га зрошуваних і осушити 1720— 1820 тис. га заболочених і перезволожених земель. У Нечорноземній зоні РРФСР продовжити здійснення комплексної програми по перетворенню її на район високопродуктивного землеробства і тваринництва і по розвитку зв'язаних з ними галузей пром-сті. Продовжити формування Тімано-Печорського тер.-виробничого комплексу на базі паливно-енерг. рудних і лісосировинних ресурсів у Комі АРСР і Ненецькому авт. окрузі. Ввести в дію потужності на Смоленській, Калінінській, Курській АЕС. У Центрально-Чорнозем. районі забезпечити дальший розвиток с. г. і зв'язаних з ним галузей. Продовжити формування тер.-виробничого комплексу на базі Курської магн. аномалії. В Поволжі продовжити розвиток автомоб., тракторного та ін. видів машинобудування, здійснити заходи щодо підтримання рівня видобутку нафти і газу. Ввести в дію потужності на Чебоксарській і Нижньокамській ГЕС, а також на Балаковській АЕС. На Пн. Кавказі розвивати інтенсивне землеробство, високотоварне тваринництво, харч. пром-сть. Розпочати буд-во четвертої черги Великого Ставропольського каналу, продовжити роботу по зрошенню земель та їхньому с.-г. освоєнню, а також по використанню гідроенергоресурсів. Ввести в дію потужності на Ростовській АЕС, з-ді "Атоммаш" і на Новочеркаському елек-тровозобуд. з-ді. Ввести в дію потужності на Пермській ДРЕС. У Сибіру передбачити прискорене зростання паливної пром-сті, електроенергетики, кольорової металургії, хім., нафтохім., лісової, целюлозно-паперової, деревообр. та мікробіол. пром-сті, буд. індустрії. Всемірно зміцнювати продовольчу базу за рахунок піднесення с. г. і галузей по переробці с.-г. сировини. Забезпечити дальший розвиток Зх.-Сибірського тер.-виробничого комплексу. Довести тут 1985 видобуток нафти (включаючи газовий конденсат) до 385—395 млн. т, газу — до 330—370 млрд. м3. Ввести в експлуатацію з-цю Сургут — Уренгой. Продовжити формування Кансько-Ачинського тер.-виробничого комплексу. Ввести в дію перші черги Березовського вугільного розрізу № 1, Красноярського з-ду важких екскаваторів, потужності на Березовській ДРЕС № 1. Забезпечити дальший розвиток Саянського тер.-виробничого комплексу. В основному закінчити буд-во Саяно-Шушенської ГЕС. Розгорнути буд-во Богучанської ГЕС. На Далекому Сході забезпечити дальший розвиток кольорової металургії, нафтопереробної, рибної, лісової, деревообр. і целюлозно-паперової пром-сті. Розгорнути роботи по господарському освоєнню зони, що тяжіє до Байкало-Амурської залізнич. магістралі. Продовжити формування Пд.-Якутського тер.-виробничого комплексу, завершити буд-во вугільного розрізу, збагачувальної ф-ки і першої черги Нерюнгринської ДРЕС. Розробити тех.-екон. обґрунтування освоєння залізорудного родовища в Пд. Якутії, а також буд-во з-ці Беркакіт — Томмот— Якутськ. Продовжити буд-во Бурейсь кої ГЕС, закінчити спорудження Приморської ДРЕС і Колимської ГЕС. Розпочати спорудження другої черги глибоководного порту Восточний. Ширше розвивати санаторно-курортну справу в Сибіру і на Далекому Сході, особливо на базі місц. мінеральних джерел. Продовольчою програмою СРСР на період до 1990, розробленою відповідно до рішень XXVI з'їзду КПРС і схваленою Травневим пленумом ЦК КПРС 1982, передбачено забезпечити середньорічне виробн. зерна в одинадцятій п'ятирічці в кількості 134—136 млн. т і в дванадцятій п'ятирічці — 140—142 млн т, збільшити 1990 порівняно з середньорічним виробн. у десятій п'ятирічці валові збори цукр. буряків прибл. в 1,3 раза. Збільшити за десятиліття виробн. всіх видів кормів в 1,3—1,4 раза; підвищити удій молока в середньому від однієї корови на 600— 700 кг; забезпечити середньорічне виробн. м'яса (в забійній вазі) в одинадцятій п'ятирічці у кількості 8,4— 8,7 млн. т і в дванадцятій — 9,8— 10 млн. т, молока відповідно — 50—52 млн. т і 53—54 млн. т; виробн. цукру-піску з буряків збільшити в 1,9—2 рази, вироблення з сировини державних ресурсів плодоовочевих консервів—в 1,5—1,6 раза, олії — не менш як в 2,5 раза, м'яса — в 1,3 раза, сирів — у 1,5—1,6 раза, а також картоплепродуктів до 100—110 тис. тонн. У Нечорноземній зоні РРФСР продовжити роботи по меліоративному поліпшенню земель, здійснити комплекс заходів по прискореному зростанню виробн. продуктів землеробства і тваринництва. В районах Сибіру й Далекого Сходу забезпечити підвищення ефективності всіх галузей с. г. з метою надійного постачання населенню цих районів продовольства в основному за рахунок місцевого вироби. У Поволжі на базі розвитку зрошення земель значно збільшити виробн. зерна, кормів, овочів, баштанних культур і продуктів тваринництва. У Центрально-Чорноземному районі й на Пн. Кавказі здійснити заходи по дальшій інтенсифікації землеробства, тваринництва й садівництва. За десятиліття ввести в експлуатацію 3,3 млн. га зрошуваних земель, осушити 3,7 млн. га перезволожених земель.

А. Т. Хрущов.

Охорона здоров'я. В дореволюц. Росії медичне обслуговування було значно нижчого рівня, ніж в економічно розвинутих європ. країнах. Жителі окраїнних районів практично були позбавлені мед. допомоги. Майже не припинялися спалахи інфекційних хвороб. За роки Рад. влади охорона здоров'я в РРФСР досягла високого рівня. Пересічна тривалість життя на 70-і рр. збільшилась у 2,5 раза порівняно з дореволюц. періодом. У 1981 в республіці було 12,5 тис. лікарняних закладів, 1802 тис. лікарняних ліжок (129,5 ліжка на 10 тис. ж.), 2325 станцій швидкої медичної допомоги; мед. допомогу подавали 560,7 тис. лікарів (40,3 лікаря на 10 тис. ж.), 1585,0 тис. осіб серед. мед. персоналу. У 1980 позалікарняну допомогу подавали 18,7 тис. амбулаторно-поліклінічних закладів, 876 медсанчастин при пром. підприємствах; діяли 1595 диспансерів, 6 тис. жіночих консультацій, 6,6 тис. дитячих поліклінік і амбулаторій; функціонувало 2,8 тис. санітарно-епідеміологічних станцій, 67,8 тис. аптек і аптечних пунктів. Збільшення рівня охорони здоров'я особливо характерне для авт. республік (табл.). Вже в роки довоєнних п'ятирічок в районах Сибіру, Уралу і Далекого Сходу кількість лікарів зростала випереджаючими темпами порівняно з серед. приростом по РРФСР. На 1 січня 1982 в Уральському, Зх.-Сибірському, Сх.-Сибірському і Далекосхідному районах працювали 160,0 тис. лікарів. В 1980 на 10 тис. ж. припадало в Уральському районі — 134,4 ліжка, в Зх. Сибіру — 136,3, в Сх. Сибіру — 134,9, на Далекому Сх.— 146,1. Лікарів і фармацевтів готують в 46 мед. ін-тах і на 5 мед. ф-тах ун-тів РРФСР. Функціонують 377 серед. мед. навч. закладів. Проблеми мед. науки (на 1 січня 1981) розробляли в 161 мед. Наук. закладі, в т. ч. в 116 н.-д. ін-тах. У РРФСР — широка мережа санаторіїв (1981 було 277,5 тис. санаторних ліжок), будинків відпочинку, пансіонатів. На тер. РРФСР є курорти майже всіх типів, найбільші розташовані на Пд.— в Ставропольському і Краснодарському краях: Кавказькі Мінеральні Води, курорти Чорноморського узбережжя Кавказу (Сочі, Анапа, Геленджик, Кабардинка), Нальчик, Теберда та ін. Найважливішими курортами в ін. районах є: бальнеологічні — Бєлокуриха, Дарасун, Іжевські Мінеральні Води та ін.; грязьові — Варзі-Ятчі, Озеро-Карачі, Липецьк тощо; кліматичні — Ленінградський курортний район, курортна зона Владивостока та ін.; клімато-кумисо-лікувальні — Аксаково, Аксенове Красна Поляна та інші.

В. В. Трофімов.

Народна освіта, культурно освітні заклади. Наприкінці 19 ст. Росія за рівнем освіти відставала від розвинутих європ. країн. За даними перепису 1897, на території, яку нині займає РРФСР, письменні становили 29,6%, зокрема чоловіки — 44,4%, жінки — 15,4%. У районах нац. околиць письменних було ще менше (серед якутів, напр., уміли читати 0,7%). Багато народностей не мали своєї писемності. За роки Рад. влади РРФСР стала республікою з високим рівнем нар. освіти, науки і культури. Народи, які населяють РРФСР, дістали необмежену можливість розвивати свою нац. культуру. Система нар. освіти і культур.-осв. закладів в усіх авт. республіках, областях і нац. округах будується з урахуванням нац. особливостей усіх народів. Навчання в Рос. Федерації здійснюється 47 мовами. Навч. плани нац. шкіл передбачають вивчення нац. мови й л-ри за спец. програмами й підручниками. Обсяг знань з ін. предметів у такій школі не відрізняється від обсягу знань, що їх дає школа з рос. мовою навчання. В

1980/81 навч. р. в РРФСР було 74,8 тис. загальноосв. шкіл (20,2 млн. учнів), 2505 середніх спец. навч. закладів (2641,6 тис. учнів), 494 вищі навч. заклади (3045,8 тис. студентів). Діють унти: Московський державний університет імені М. В. Ломоносова, Ленінградський державний університет імені А. О. Жданова, Казанський університет імені В. І. Ульянова-Леніна, Саратовський університет імені М. Г. Чернишевського, Новосибірський університет імені Ленінського комсомолу, Пів-нічно-Осетинський університет імені К. Л. Хетагурова, Удмуртський університет імені 50-річчя СРСР, Уральський університет імені О. М. Горького, Чуваський університет імені І. М. Ульянова, Чечено-Інгушський університет імені Л. М. Толстого, Якутський університет, Мордовський університет імені М. П. Огарьова, Марійський університет та ін. У 1980/81 навч. р. в 3979 профес.-тех. уч-щах системи Держ. комітету РРФСР по профес.-тех. освіті налічувалося 1953 тис. учнів. Крім того, 13,2 млн. робітників й неповну) освіту (1981). У

РРФСР — 62,1 тис. масових 6-к (980,4 млн. одиниць зберігання, 1981). Серед найбільших б-к республіки — Бібліотека СРСР імені В. І. Леніна, Бібліотека політехнічна центральна, Бібліотека наукова педагогічна імені К. Д. Ушинського, Бібліотека всесоюзна іноземної літератури — усі в Москві, Бібліотека АН СРСР, Бібліотека публічна імені М. Є. Салтикова-Щедріна — в Ленінграді, наук. 6-ки Моск., Ленінгр., Казан. ун-тів, центр. б-ки автоном. республік та ін. Функціонує 77,5 тис. клубних закладів, 87,7 тис. кіноустановок, 324 профес. театри, у т. ч. 22 — опери та балету, 199 — драми, комедії й музичних, 103 — дитячі і юного глядача, 740 музеїв, у т. ч. 21 історико-революційний, 92 — історичні, 122 — меморіальні, 338 — краєзнавчих, 20 —природничонаукових, 113 мистецтвознавчих та ін. Серед найбільших музеїв — Музей Революції СРСР, Центральний музей В. І. Леніна, Історичний музей, Оружейна палата, Третьяковська галерея, Музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, всі — в Москві; Ермітаж, Російський музей, Петропавловська фортеця — в Ленінграді, Владимиро-Суздальський історико-художній та архітектурний музей-заповідник, Ростово-Ярославський архітектурно-художній музей-заповідник та ін. За роки Рад. влади створено широку мережу позашкільних закладів. У 1979 налічувалося бл. З тис. палаців і будинків піонерів і школярів, понад 400 станцій юних техніків, понад 200 станцій юних натуралістів, бл. 100 екскурсійно-туристських станцій і дитячих парків.

Див. також статті про автономні республіки, області і нац. округи РРФСР (розділи про нар. освіту й культурно-освітні заклади).

І . О. Бухвалов.

Наукові установи. РРФСР — республіка передової науки й технічного прогресу. За роки Рад. влади тут створено широку мережу наук. установ, нові наук. центри, зокрема, на відсталих раніше окраїнах царської Росії. Багато н.-д. установ республіки є головними в розробці конкретних галузей науки. На території РРФСР зосереджено наук. установи світового значення: Академія наук СРСР, Академія медичних наук СРСР, Академія сільськогосподарських наук всесоюзна, Академія педагогічних наук СРСР, Академія суспільних наук при ЦК КПРС, Академія мистецтв СРСР та ін. з наук. установами, що входять до них. Важливими наук. центрами стали також Сибірське відділення АН СРСР (Новосибірськ), що об'єднує наук. установи Сибіру та Далекого Сходу — Бурятський (Улан-Уде), Сх.-Сибірський (Іркутськ), Красноярський, Томський і Якутський філіали; Башкирський філіал АН СРСР (Уфа), Дагестанський філіал АН СРСР (Махачкала), Карельський філіал АН СРСР, Кольський філіал АН СРСР (м. Апатити Мурм. обл.), Комі філіал АН СРСР (Сиктивкар) і Казанський філіал АН СРСР, а також Далекосхідний та Уральський наук. центри АН СРСР. У 1979 в РРФСР діяло бл. З тис. наук. установ (включаючи вузи), зокрема понад 1670 н.-д. ін-тів, їхніх філіалів і відділів. За роки Рад. влади в авт. республіках РРФСР сформувались нац. наук. кадри. В 1981 налічувалося 937,7 тис. наук. працівників, у т. ч. 25,8 тис. докторів наук, 257,3 тис. кандидатів наук (1980). Н.-д. ін-ти і наук. центри РРФСР працюють у тісному контакті з ученими ін. республік, беруть активну участь у роботі міжнар. орг-цій, наук. конгресів, конференцій. Див. також розділ Культура в статтях про авт. республіки РРФСР.

Г. О. Бухвалов.

Преса, радіомовлення, телебачення. Найбільші респ. вид-ва, що випускають масово-політ., наук.-популярну й худож. л-ру,— "Советская Россия" і "Современник". Працюють респ. вид-ва: л-ри з питань с. г.— Россільгоспвидав, навч.-педагогічної —"Просвещение", дит. та юнацької —"Малыш" і "Детская литература", з питань образотворчого мистецтва — "Художник РСФСР", крім того, 18 укрупнених вид-в: Алтайське, Далекосхідне, Центрально-Чорно-земне, Південно-Уральське та ін. Великі вид-ва є при Моск., Ленінгр., Казанському, Воронезькому, Ростовському, Саратовському і Томському ун-тах. Серед обл. вид-в найбільші — "Московский рабочий" і Ленвидав. Видавничу діяльність також проводять нац. мовами вид-ва авт. республік. У 1980 видано 49,6 тис. назв книг і брошур тиражем 1393,2 млн. примірників, у т. ч. 45,5 тис— рос. мовою тиражем 1316,6 млн. примірників, 1284 назви ін. мовами народів СРСР тиражем 2667,9 тис примірників. Виходило 4413 газет річним тиражем 29,2 млрд. примірників, у т. ч. респ. щоденна газ. "Советская Россия", 29 всесоюзних видань, 153 крайові, обл. та окружні, 81 видання авт. республік тощо. Правління і Моск. відділення Спілки письменників РРФСР видають щотижневик "Литературная Россия". В республіці виходить 3960 журналів та ін. період. видання річним тиражем 2488 млн. примірників: "Москва", "Нева" (Ленінград), "Дальний Восток" (Хабаровськ), "Дон" (Ростов-на-Дону), "Подъём" (Воронеж), "Волга" (Саратов) та ін. В авт. республіках літ.-худож. і громадсько-політ. журнали видаються рос. і нац. мовами. Обсяг Центр. внутрісоюзного і місц. радіомовлення на тер. РРФСР становить 558,6 год на добу, в т. ч. Москва передає 8 програм (156,6 год). Передачі місц. радіомовлення проводяться 46 мовами. На тер. Рос. Федерації, крім загальносоюзного телецентру (Москва), в авт. республіках, краях, областях і нац. округах працюють 78 телестудій, 135 потужних ретрансляційних станцій, широка мережа кабельних і релейних ліній. Для віддалених районів (Сибір, Далекий Схід, Північ РРФСР) передаються спец. програми по системах "Восток" і "Орбита". Місц. телестудії ведуть передачі 205 год на добу. Див. також розділи "Культура" в ст. про автоном. респ. РРФСР.

Г. О. Бухвалов.

Література. Рос. усна нар. поезія була спільною з нар. поезією всіх сх. слов'ян. У давніх героїчних піснях і билинах оспівувалася боротьба народу з зовн. і внутр. ворогами. З серед. 16 ст. широкого розвитку набули істор. пісні (про здобуття Казані, підкорення Сибіру тощо). В істор. піснях 17—18 ст. відображені антикріпосницькі настрої і боротьба селянства (пісні про С. Разіна, О. Пугачова). У 18 ст. переважна більшість нар.-поетичних творів пов'язана з життям селянства. У 2-й пол. 18 — в 19 ст. почав розвиватися робітничий фольклор. Особливого розвитку усна нар. творчість набула після Великої Жовтн. соціалістичної революції. В 11 ст. у Київській Русі виникла худ. л-ра, яка є спільною спадщиною рос, укр. і білорус. народів (див. Київська Русь, розділ Література). Л-ра цього часу представлена пам'ятками різних жанрів: літописи ("Повість временних літ"), ораторсько-публіцистичні твори (Іларіона, Кирила Туровського, Володимира Мономаха), житійна ("Казання про Бориса і Гліба", "Києво-Печерський патерик") і паломницька л-ра (Даниїл Паломник). Найзначнішою літ. пам'яткою кін. 12 ст. є "Слово о полку Ігоревім". З'являється перекладна л-ра. В 13—15 ст. в умовах золотоординського iгa літ. процес на Русі надовго загальмувався. У літ. пам'ятках ("Повість про розорення Рязані Батиєм", "Задонщина", "Ходіння за три моря" Афанасія Нікітіна та ін.) відображена героїчна боротьба рос. народу проти іноз. загарбників. З кін. 15 ст. почалося становлення рос. л-ри. У 16 ст. набула розвитку публіцистика (твори Максима Грека, І. Пересвєтова, Єрмолая-Єразма, Івана Грозного, А. Курбського); з'явилися "Степенна книга", "Великі Четьї-Мінеї" митрополита Макарія, "Домострой". Створено істор. оповідання про взяття Іваном Грозним Казані ("Казанська історія"). В літературно-художніх творах письменників поч. 17 ст.A. Палицина, І. Катирєва-Ростовського та ін. є спроби дати оцінку подіям, розкрити вчинки героїв, показати складність їхніх характерів. Розвинувся сатиричний напрям у демократичній л-рі ("Повість про Єрша Єршовича", "Повість про Шемякин суд" та ін.). Опозиційні настрої старообрядництва позначилися на творчості Аввакума. Виникали побутові повісті, зародилися світський театр, шкільна поезія і драма, представником якої був С. Полоцький. Відображаючи окремі сторони політ. життя і соціальної боротьби, рос. л-ра дедалі більше набувала світського характеру. У 18 ст. вона збагачувалася новими темами й ідеями. Дальшого розвитку набули повість, любовна лірика, громадсько-політ. поезія і соціальна сатира, публіцистична проповідь і шкільна драма (Ф. Прокопович, А. Кантемір). Л-ра ЗО—70-х рр. характеризується розквітом класицизму (творчість В. Тредіаковського, М. Ломоносова, О. Сумарокова).

Велике значення в ідейній боротьбі 2-ї пол. 18 ст. мала діяльність публіциста і видавця сатиричних журналів М. Новикова. Високою художністю і правдивістю позначені комедії Д. Фонвізіна, журналістська і драматургічна діяльність молодого І. Крилова. Сатиричні та критичні тенденції відчутні в творчості Я. Княжніна, В. Капніста. Г. Державін у кращих своїх одах оспівував героїзм і патріотизм рос. народу. В цей час зародився сентименталізм, представником якого був М. Карамзін. Вершиною передової російської літератури 18 ст. була творчість О. Радищева, пройнята ідеєю селянської революції.

На поч. 19 ст. виник романтизм, першим визначним представником якого був В. Жуковський. Революц. напрям романтизму виявився у творчості молодого О. Пушкіна та поетів-декабристів К. Рилєєва,

B. Кюхельбекера, О. Бестужева, О. Одоєвського та ін. В утвердженні реалістичних принципів у л-рі цього періоду велике значення мала творчість І. Крилова та О. Грибоєдова. Родоначальником нової рос. л-ри був О. Пушкін. В 20— 30-х рр. творили поети А. Дельвіг, Д. Давидов, Є. Баратинський, П. Вяземський, М. Язиков, Д. Веневітінов, Ф. Тютчев. Продовжувачем традицій О. Пушкіна і новатором був М. Лермонтов. У 30-х рр. розвивалася поетична творчість О. Полежаєва та О. Кольцова. З появою творів М. Гоголя в рос. л-рі остаточно утверджується критичний реалізм. У 40-х рр. В. Бєлінський заклав основи наук.-літ. критики, зробивши її знаряддям боротьби за передові ідеї, матеріалістичну естетику і принципи реалізму в л-рі. Значний вплив на письменників натуральної школи мала творчість В. Бєлінського і М. Гоголя. В цей же час виступив О. Герцен, філос. і белетристичні твори якого мали вагоме значення для подальшого літ. процесу. У розвитку визвольних ідей у 40-х рр. значне місце належить петрашевцям, серед яких були письменники і поети (О. Плещєєв та ін.). З реалістичними творами виступили Д. Григорович, С. Аксаков та інші. У 2-й половині 19 ст. почався новий етап розвитку рос. л-ри. Велику роль у формуванні високоідейної і високохудожньої л-ри відіграла революц.-демократична критика. Ідейним вождем революц. демократії був М. Чернишевський, його соратником — М. Добролюбов, які разом з М. Некрасовим очолили журн. "Современник". З критичними працями виступав Д. Писарєв. У демократичній поезії значну роль відіграла діяльність сатиричного журн. "Искра", зокрема поетів М. Курочкіна, В. Курочкіна, Д. Минаєва та ін. О. Герцен і М. Огарьов продовжували революц. діяльність в еміграції. В "Полярной звезде" та "Колоколе", які вони видавали, відбиті шукання рос. революц. думки, боротьба проти всієї системи самодержавства. Виразником ідей революц. демократії в поезії був М. Некрасов. З демократичних позицій в літературі виступали М. Помяловський, І. Нікітін, В. Слєпцов, Ф. Решетников, М. Михайлов та ін. У скарбницю рос. поезії зробили вагомий внесок поети "чистого мистецтва" А. Фет, А. Майков та ін. О. Островський у своїх п'єсах з демократичних позицій викривав "темне царство" купецької та дворянської Росії. Великої популярності набули п'єси О. Сухово-Кобиліна. В романах І. Гончарова та І. Тургенєва зображувалося життя Росії, ідейні шукання передових людей. Як революційно-демократичний сатирик виступав М. Салтиков-Щедрін. Складність соціальних конфліктів визначила суперечливість творчості О. К. Толстого, М. Лєскова, О. Писемського, трагічні мотиви філос. лірики Ф. Тютчева. Особливо суперечливим і складним був творчий шлях Ф. Достоєвського. З народництвом пов'язана літ. діяльність М. Михайловського, М. Златовратського, П. Засодимського, М. Наумова. Виразниками революц.-народницької ідеології були Г. Успенський, М. Каронін (Петропавловський), С. Кравчинський (Степняк) та ін. Великого значення в рос. л-рі 2-ї пол. 19 ст. набула творчість Л. Толстого. В. І. Ленін у своїх статтях відзначав велич генія письменника і дав глибокий аналіз суперечностей його творчості, назвавши Л. Толстого дзеркалом рос. революції. Наприкінці 19 ст. політ. реакції і декадентському мистецтву протистояли твори В. Гаршина, В. Короленка, Д. Маміна-Сибіряка. Майстром новели, новатором у драматургії був представник критичного реалізму А. Чехов. З 90-х рр. 19 ст. до 1917 (пролет. етап визвольного руху) рос. л-ра розвивалася в умовах ідеологічної боротьби, що загострилася. В ці роки зароджувалась пролет. л-ра, визначалися принципи марксистської естетики в працях В. І. Леніна, Г. Плеханова, B. Воровського, А. Луначарського, М. Ольмінського, М. Горького. В л-ру прийшли О. Серафимович, О. Купрін, І. Бунін, В. Вересаєв, Л. Андрєєв, М. Телешов та ін. Декадентсько-символістський табір в л-рі представляли Д. Мережковський, М. Мінський, К. Бальмонт, Ф. Сологуб, 3. Гіппіус (див. Декадентство, Символізм). На поч. 20 ст. до них приєдналися т. 3. молодші символісти (А. Бєлий, В. Іванов, О. Блок, C. Соловйов), акмеїсти (М. Гумільов, А. Ахматова, О. Мандельштам, М. Кузьмін, С. Городецький) та б лизькі до акмеїстів М. Волошин і М. Цветаєва, футуристи В. Хлєбников, Д. Бурлюк, B. Каменський. За рамки символізму вийшла творчість В. Брюсова, О. Блока, які в своїй пожовтневій поезії оспівували революц. зміни в країні. В творах М. Горького уперше виявилися риси методу соціалістичного реалізму. В ці роки в л-ру прийшли О. Толстой, К. Треньов, В. Шишков, C. Сергєєв-Ценський, М. Пришвін; формувалася революц. поезія Д. Бєдного, В. Маяковського. Виступили т. з. селянські поети М. Клюєв, С. Кличков, П. Орєшин, С. Єсенін, з'явилися твори сатириків А. Аверченко і Саші Чорного. Велика Жовтн. соціалістич. революція відкрила нову епоху в історії рос. л-ри. Осн. принципи рад. л-ри — партійність і народність, революц. новаторство — були визначені в працях В. І. Леніна. Російська радянська література 1917—32 розвивалася в умовах політ. розмежування інтелігенції, ще визначило існування великої кількості течій, угруповань. Молоді рад. письменники групувалися навколо М. Горького, творчість якого мала виняткове значення для становлення рад. літератури. Провідне місце в л-рі перших пореволюц. років належало героїко-романтичній поезії. Революц. події в країні відтворили В. Маяковський, В. Брюсов, О. Блок, С. Єсенін та ін. Утвердження методу соціалістичного реалізму проходило в боротьбі проти бурж. декадентських і формалістичних впливів, помилкових теорій різних літ. об'єднань того часу (футуристи, імажиністи, "ЛЕФ", "Серапіонові брати", Пролеткульт, "Перевал" та ін.). У виступах В. І. Леніна, листі ЦК РКП(б) "Про Пролеткульт" (1920) критикувалися хибні пролеткультівські теорії. ЦК партії в резолюції "Про політику партії в галузі художньої літератури" (1925) вказав шлях розвитку рад. л-ри, закликав письменників до творчого змагання. Допомога партії, успіхи соціалістичного будівництва зумовили бурхливий розвиток л-ри 20-х рр. Багатством і різноманітністю форм відзначається поезія цих років (В. Маяковський, Д. Бєдний, С. Єсенін, М. Тихонов, М. Асєєв, Е. Багрицький, М. Свєтлов, М. Ісаковський та ін.). З творами на героїко-революц. тематику виступили О. Серафимович, Д. Фурманов, О. Фалєєв, Вс. Іванов, Л. Леонов, К. Федін, О. Малишків га ін. В епопеях "Ходіння по муках" О. Толстого і "Тихий Дон" М. Шолохова відображено грандіозні нар. рухи, долю нар. мас в революції. Твори про відбудову заводів, класову боротьбу на селі створюють Ф. Гладков, М. Ляшко, Л. Сейфулліна, А. Караваева, Ф. Панфьоров; п'єси героїко-революц. змісту — Б. Лавреньов, К. Треньов, Вс. Іванов, драми про крах білогвардійщини — М. Булгаков. З'явилися твори романтико-фантастичні (О. Грін), наук.-фантастичні (О. Толстой, В. Беляєв), сатиричні (І. Ільф і Є. Петров), гротескно-іронічні (Ю. Олеша), сатиричні комедії (В. Маяковський, Б. Ромашов). Зароджується рад. істор. роман (О. Чапигін, О. Форш, Ю. Гинянов). Постанова ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно-художніх організацій" (1932), 1-й Всесоюзний з'їзд рад. письменників (1934), на якому метод соціалістичного реалізму був визнаний осн. методом рад. л-ри, закріпили єдність л-р народів СРСР. В 30-х рр. з новаторськими творами виступили прозаїки Л. Леонов, Ф. Гладков, B. Катаєв, М. Шагінян, М. Шолохов, М. Сстровський, А. Макаренко, П. Бажов, М. Пришвін, К. Паустовський, М. Булгаков, О. Толстой, С. Сергєєв-Ценський, В. Шишков та ін., драматурги М. Погодін, О. Афіногенов, В. Кіршон, В. Вишневський, поети М. Тихонов, О. Сурков, М. Ісаковський, В. Луговськой, С. Щипачов та ін. В галузі дитячої л-ри плідно працювали А. Гайдар, К. Чуковський, С. Маршак, Б. Житков, C. Михалков, В. Біанкі та ін. У роки Великої Вітчизн. війни провідною темою рад. л-ри була боротьба рад. народу з фашистськими загарбниками, його героїзм, патріотизм, дружба народів (О. Толстой. М. Шолохов, Л. Леонов, М. Тихонов, О. Фадєєв, І. Еренбург, Л. Соболєв, О. Сурков, К. Симонов, А. Ахматова, О. Твардовський, О. Проксф'єв, П. Антокольський та ін.). Для розвитку післявоєнної л-ри велике значення мали постанови ЦК ВКП(б) 1946—48 з ідеологічних питань ("Про журнали „Звезда" і „Ленинград"" та ін.). У перші повоєнні роки переважали твори про героїчні бойові подвиг и рад. народу (Б. Полевой, В. Панова, Е. Казакевич, Л. Леонов, М. Бубеннов, І. Еренбург, О. Твардовський, М. Дудін, С. Орлов, Є. Винокуров, К. Ваншенкін, П. Верши-гора). Центральне місце в л-рі 40 — поч. 50-х рр. зайняла тема трудового героїзму (В. Ажаєв, П. Павленко, Г. Ніколаєва, В. Кетлінська, В. Кочетов, О. Недогонов, М. Грибачов, О. Яшин, К. Симонов, Б. Лавреньов, О. Сурков, М. Тихонов, К. Федін, С. Сарта-ков, В. Закруткін, Г. Марков та ін.). В кін. 50 — на поч. 60-х рр. в л-ру увійшла група молодих письменників, виступи яких сповнені громадян. пафосу, активних творчих шукань (Є. Євтушенко, а. Вознесенський, Р. Рождественський, Є. Ісаєв, Н. Матвєєва, Б. Окуджава та ін.). В л-рі 60-х рр. широку популярність завоювала т. з. воєнна проза (Ю. Бондарєв, П. Проскурін, Г. Коновалов, О. Чаковський, К. Симонов, I. Стаднюк та ін.); з'явилися твори на істор. тему (В. Панова, С. Залитій, Г. Марков та ін.); посилилась увага до ленінської теми (М. Шагінян, П. Коптєлов, В. Катаєв, М. Прилежаева, М. Погодін, М. Шатров та ін.). В прозі 60—70-х рр. продовжує займати важливе місце "сільська тема" (Ф. Абрамов, М. Алексєєв, С. Крутилін, В. Распутін, Г. Троєпольський, В. Шукшин, В. Тендряков та ін.). Тему робітничого класу розробляють прозаїки В. Кожевников, Д. Гранін, Ю. Трифонов, В. Попов, драматурги О. Арбузов, І. Дворецький, Г. Бокарєв. Дитячу л-ру представляють твори М. Носова, М. Дубова, С. Баруздіна та ін. Широко відомі в Рад. Союзі і за його межами твори татарина М. Джаліля, аварця Р. Гамзатова, башкира М. Каріма, балкарця К. Кулієва, калмика Д. Кугультінова, чукчі Ю. Ритхеу, удмурта Г. Красильникова, бурята X. Намсараєва, нівха В. Сангі, карела Я. Ругоєва та ін. (див. розділи Література в статтях про окремі авт. республіки). Рос.-укр. літ. зв'язки мають давню історію. Традиція обміну культурними цінностями між рос. і укр. народами намітилась у 16 — на поч. 17 ст. і набула особливого поширення у 2-й пол. 17 ст. Після возз'єднання України з Росією розширились і зміцніли літ. зв'язки росіян і українців, були створені широкі можливості для культурного взаємозбагачення народів. Випускники Києво-Могилянської колегії, українці за походженням, Є. Славинецький, А. Сатановський, Дмитрій Ростовський, Г. Бужинський, С. Яворський, Ф. Прокопович та ін. брали активну участь у культур. житті Росії і в процесі становлення рос. л-ри. Велике значення у розвитку прогресивної укр. л-ри 18 ст. мала творчість А. Кантемі-ра, В. Тредіаковського, М. Ломоносова, М. Новикова та ін. Укр. нар. пісні, анонімні книжні вірші, зокрема, твори Г. Сковороди широко відомі були і в Росії. Рос.-укр. літ. зв'язки сприяли розвиткові прогресивних і визвольних ідей. "Подорож з Петербурга в Москву" О. Радищева відіграла велику роль у формуванні рос. і укр. л-р і громадської думки взагалі. Всупереч тяжкому гнобленню і переслідуванню укр. культури з боку самодержавства і правлячих кіл, передова рос. л-ра в 19 ст. була глибоко зв'язана з життям укр. народу. Укр. письменники Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський та ін. високо цінували рос. л-ру, її демократичне спрямування, гуманізм, худож. майстерність. Ряд укр. письменників (Г. Квітка-Основ'яненко, Є. Гребінка, Марко Вовчок, Т. Шевченко) писали твори і рос. мовою, які є здобутком рос. і укр. л-р. В рос. л-рі значне місце посідали твори, написані на укр. теми. У 1-й пол. 19 ст. В. Наріжний змалював картини життя України. До укр. тематики зверталися К. Рилєєв, І. Козлов, Ф. Глинка, О. К. Толстой, О. Пушкін. Значне місце у розробці укр. тематики в російській літературі займав М. Гоголь. На захист прав укр. народу, високо оцінюючи його культуру, виступали В. Бєлінський, О. Герцен, М. Чернишевський, М. Добролюбов. Вони відстоювали інтереси укр. трудового народу, підтримували в боротьбі проти поміщиків і самодержавства, висловлювали впевненість, що укр. л-ра посяде одне з провідних місць серед ін. л-р. Особливо високо цінували вони творчість Т. Шевченка. Глибокі симпатії до укр. народу і його культури виявляли М. Некрасов і М. Салтиков-Щедрін. До укр. тематики звертались Г. Успенський, М. Лєсков, Л. Толстой, А. Чехов, В. Короленко, І. Бунін, О. Купрін.

Великий вплив на творчість укр. письменників мала російська пролет. література, творчість М. Горького, О. Серафимовича, Д. Бедного та ін. М. Горький багато зробив для видання і популяризації в Росії творів укр. письменників. Зв'язки братніх л-р ще більше зміцнилися за роки Рад. влади. Найдійовішими формами зв'язку стали взаємні переклади творів письменників, святкування ювілеїв, з'їзди, особиста дружба митців, декади л-ри і мистецтва у Москві. Значне місце зайняла Україна у творчості рос. рад. письменників В. Маяковського, К. Паустовського, Е. Багрицького, О. Суркова, О. Прокоф'єва, В. Луговського, О. Фадєєва та ін. У роки Великої Вітчизн. війни тема нескореної України була висвітлена у творах рос. письменників О. Твардовського, К. Симонова, Л. Леонова, Б. Горбатова, дружба рос. та укр. народів — в поезії М. Бажана, М. Рильського, А. Малишка, в драмах О. Корнійчука. Особливо тісним став взаємозв'язок рос. і укр. л-р у повоєнні роки. Твори рос. письменників видаються укр. вид-вами рос. мовою і в укр. перекладах. Кращі твори укр. письменників у перекладах М. Ісаковського, М. Тихонова, М. Заболоцького, В. Рождественського, П. Антокольського, В. Звягінцевої, М. Ушакова, Л. Вишеславського, Б. Турганова, М. Коміссарової та ін. набувають всесоюзної популярності. З кожним роком зміцнюються зв'язки нац. культур рос, укр. та ін. народів СРСР.

В. О. Капустін, А. В. Кулінич.

Архітектура. Залишки найдавніших споруд на тер. РРФСР належать до часів первіснообщинного ладу (поселення з землянками або напівземлянками; див. Костьонківсько-Боршевські стоянки, Гагарінська стоянка—в Європ. частині; Мальта і Буретьв Ірк. обл.). Пізніше виникли наземні, пальові та зрубні (див. Зруб) будівлі. За часів Київської Русі зявились укріплені міста, оборонні та палацові кам. будівлі, монументальні собори. В період феодальної роздробленості зросло значення місц. архіт.-буд. шкіл (див. Владимиро-суздальська школа, Новгородська школа архітектури та живопису, Псковська школа архітектури та живопису. З кін. 14 ст. провідна роль у буд-ві належала Москві. Розвивалася загально-рос. архітектура, становлення якої пов'язане насамперед з буд-вом Кремля Московського. В Москві зводили білокам'яні храми (Успенський собор у Кремлі, 1327, не зберігся), на гол. під'їздах до міста — монастирі оборонного значення. В 16—17 ст. кремлі будували і в ін. містах (Нижньому Новгороді, Казані, Коломні, Ростові та ін.). Споруджували мури (Білого міста Москви, Смоленська, Ярославля та ін.), ансамблі монастирів-фортець (Троїце-Сергієва лавра, Новодівичий монастир, Донський монастир, Андроніївський монастир, Соловецький монастир та ін.). Вдосконалювалося і досягло великого розвитку виробн. цегли і полив'яних кахлів. Розроблялися сміливі рішення склепінчастих конструкцій, застосовували залізні в'язі тощо. Найкращими зразками архітектури цього періоду є дзвіниця Івана Великого у Моск. Кремлі (1505— 08, буд-во завершено 1600), церква Вознесіння в Коломенському (1532), Василія Блаженного храм (1555—60) та ін. У 17 ст. інтенсивно споруджували кам. громад. будівлі (у Москві, Пскові, Калузі та ін.), з'явилися нові типи пром. і торг. споруд, напр. Печатний двір у Москві (1617—19, пізніше перебудовувався) та ін. Набули поширення візерунчасті й багатокольорові фасади з багатим декоративним оздобленням (Теремний палац, 1635—36; Крутицький терем, 1694; обидва — у Москві, та ін.). В кін. 17 ст. цей напрям архітектури був узагальнений і розвинутий у т. з. наришкінському стилі (церкви Покрова у Філях і Уборах під Москвою, будівлі Ярославля, Ростова, Тобольська, Костроми, Рязані та ін.). З пам'яток дерев'яної архітектури збереглися гол. чин. будівлі 15—19 ст. (в Кижах, Кондопозі, Якутську та ін.). їм притаманні простота, доцільність і ясність конструктивних прийомів. В кін. 17 — на поч. 18 ст. реформи Петра І привели також до корінних змін у буд-ві. В цей час будували фортифікаційні споруди, верфі, канали, заводи і фабрики. Найчіткіше нові принципи архітектури проявились у забудові Петербурга (регулярне планування міста, створення великих архіт. ансамблів, перші спроби застосування "зразкових" проектів у житл. та ін. буд-ві). В серед. 18 ст. велика увага приділялася палацово-парковому буд-ву (ансамблі Петродворця, Павловська, Гатчини, Останкіна). В 40—60-х рр. 18 ст. простота і строгість будівель петровського часу змінилася пишним і декоративним стилем рос. барокко (Зимовий палац у Петербурзі, 1754—62; Великий Катерининський палац у Царському Селі, тепер м. Пушкін, 1752—57; обидва — арх. В. Растреллі). В 2-й пол. 18 — 1-й третині 19 ст. в архітектурі зародилися і розвивалися форми рос. класицизму. Провадилися містобудівні роботи. Ярославль, Кострома, Твер, Калуга, Вологда та ін. міста реконструювалися за регулярним плануванням, забудовувалися новими спорудами. Тоді ж було створено окремі визначні споруди і завершено буд-во ансамблів: Двірцевої площі з будинком Гол. штабу (1819—29, арх. К. Россі), Адміралтейської площі з Адміралтейством (1806— 23, арх. А. Захаров), Таврійського палацу (1783—89, арх. І. Старов), усі — в Петербурзі; будинку Сенату в Кремлі (1776—87, тепер будинок Верховної Ради СРСР) та Голицинської лікарні (1797—1801, тепер 1-а Градська лікарня), обидва — арх. М. Казаков, кол. будинок Пашкова (1784—86, арх. В. Баженов, тепер старий будинок Бібліотеки СРСР імені В. І. Леніна), всі — у Москві. Розвиток капіталізму в Росії у 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. зумовив розробку нових типів будинків і споруд (фабрики, т. з. прибуткові будинки, банки, вок зали, універсальні магазини, криті ринки, виставочні зали тощо). Широке застосування металу і впровадження в буд-во залізобетону породили нові конструктивні схеми і створили нові тех. можливості для розвитку архітектури. Разом з тим, у зв'язку з приватновласницьким характером буд-ва, в архітектурі поширилось еклектичне (див. Еклектизм) наслідування різних стилів минулого (арх. К. Тон, І. Ропет, О. Померанцев та ін.). Міста забудовували хаотично, в основному в стилі модерн (кол. особняк Рябушинських і Ярославський вокзал у Москві, арх. Ф. Шехтель, та ін.).

Архітектура передреволюц. періоду характеризувалася різнорідними напрямами (неоромантизм, неокласицизм та ін.), що відбивали естетичні смаки різних класів та угруповань. Водночас в архітектурі зароджувалися прогресивні елементи (творчість арх. О. Щусєва, І. Фоміна, І. Жолтовського, В. Щуко, братів В. та О. Весніних та ін.). Новий етап в історії рос. архітектури настав після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції. Розвиток буд-ва і архітектури почав визначатися загальнонар. інтересами. Народжені революцією соціально-екон. умови сприяли розробці нових, раніше не існуючих в країні типів житл. і громад. будівель (палаци культури, робітн. клуби, дит. садки тощо). Після громадян. війни одночасно з відбудовою пром. підприємств і здійсненням плану ГОЕЛРО (буд-во Волховської, Шатурської, Каширської та ін. гідроелектростанцій) розросталося масове житл. буд-во (житл. масиви в районі вулиць Дубровських, 1926—27, і кол. Дангауеровки, 1929—35; обидва — у Москві, арх. М. Мотильов та ін.). Споруджувалися первістки соціалістичної індустріалізації — Магнітогорський і Кузнецький металург. комбінати, Моск. і Горьковський автозаводи та ін. Піднесення нар. г-ва викликало бурхливе зростання старих міст і виникнення нових (Магнітогорськ, Комсомольськ-на-Амурі, Новосибірськ, Свердловськ). Інтенсивно розвивалася буд. техніка. В архітектурі громад. будівель 20-х рр. виявилися риси конструктивізму (Мавзолей В. І. Леніна на Красній площі, 1924—ЗО, арх. О. Щусєв; будинок газ. "Известия", 1925—27, арх. Г. Бархін; комбінат газ. "Правда", 1929—35, арх. П. Голосов, обидва — у Москві; Палац культури ім. М. Горького у Ленінграді, 1925—27, арх. О. Гегелло, Д. Кричевський). У 30-х рр. було розроблено ген. плани Москви і Ленінграда, споруджено комплекс станцій Московського метрополітену імені В. І. Леніна, канал імені Москви, нові корпуси Б-ки СРСР ім. В. І. Леніна (1928—29, арх. В. Щуко, В. Гельфрейх), будинки Театру Радянської Армії (1934—40, арх. К. Алабян, В. Симбірцев та ін.), Військової академії ім. М. В. Фрунзе (1937, арх. Л. Руднєв, В. Мунц); всі — в Москві; театри в Іваново (1932—39, арх. О. Власов) та в Ростові-на-Дону (1930—35, арх. В. Щуко та В. Гельфрейх). Під час Великої Вітчизн. війни в республіці було зруйновано сотні міст, тисячі селищ і сіл. У післявоєнні роки почалися великі роботи по відбудові і реконструкції їх, створювалися нові ансамблі, сади, парки, об'єднані заг. композиційним задумом. У перше післявоєнне десятиліття було створено і частково здійснено проект відбудови міст (Ленінграда, Волгограда та ін.), споруджено багато нових пром. підприємств та гідротех. споруд (Волго-Донський суднохідний канал імені В. І. Леніна, арх. Л. Поляков та ін.; ансамбль ун-ту на Ленінських горах у Москві, арх. Руднєв та ін.; стадіон їм. С. М. Кірова в Ленінграді). Новий етап розвитку архітектури, що почався в 60-х рр., характеризується широким застосуванням типових проектів та індустр. методів буд-ва, переходом на збірне домобудування. Швидкими темпами розвивається містобудування та житл. буд-во. Виросли нові міста [Ангарськ, Братськ, Тольятті, Набережні Челни (з 1982— м. Брежнєв) та ін.], створено виразні архітектурні ансамблі (проспект Калініна у Москві з будинком РЕВ, 1969, арх. М. Посохїн, А. Мндоянц та ін., іл. див. на окремому аркуші до ст. Містобудування, т. 6, с. 432—433; Ленінський меморіал в Ульяновську, 1967— 70, арх. Б. Мезенцев та ін.; цирк у Казані, 1967, арх. Г. Пічуєв). У 60-х рр. за новими ген. планами реконструювали й забудовували численні міста РРФСР, у т. ч. столиці (Якутськ, Іжевськ, Нальчик) та індустр. центри (Салават, Норільськ) авт. республік, областей, нац. округів (див. окремі статті). У 70—80-х рр. ведуться архіт. пошуки в галузі пром. та гі-дробуд-ва (комплекс Волзького автозаводу ім. 50-річчя СРСР у Тольятті, арх. Я. Жуков та ін.; Братська ГЕС, арх. Г. Орлов та ін.), поліпшується функціональне та естетичне вирішення виробничих інтер'єрів, трансп. споруд, удосконалюється архітектура лікарень, санаторіїв (зокрема, в районах Сочі, Мінеральних Вод), готелів ("Прибалтійський" в Ленінграді, 1978, арх. М. Баранов та ін. ; "Космос" у Москві, 1979, арх. В. Андрєєв та ін.), навч. та дит. закладів (Палац піонерів та школярів у Москві, арх. І. Покровський та ін.; комплекс Моск. ін-ту між-нар. відносин, 1978—80, арх. Посохін та ін.), спорт. споруд (комплекси стадіону ім. В. І. Леніна, арх. О. Власов та ін.; олімпійських споруд, 1980, авторський колектив під керівництвом арх. Посохіна). Нової архіт. виразності набувають традиційні типи закладів культури (кінотеатри "Росія", 1961, арх. Ю. Шевердяєв та ін.; "Ентузіаст", 1977, арх. В. Атанов; обидва — у Москві; цирк у Казані, 1967, арх. Г. Пічуєв; Музей історії космонавтики ім. К. Е. Ціолковського в Калузі, 1967, арх. Б. Бархін та ін., іл. див. до ст. Калуга, т. 4, с. 524; концертний зал "Фестивальний" у Сочі, 1978, арх. В. Шульріхтер та ін.; Театр опери та балету в Красноярську, 1978, арх. І. Михайлов та ін.; Дит. муз. театр у Москві, 1979, арх. А. Великанов та ін.), розробляються типи універсальних спорт.-видовищних залів, кіно- і телецентрів (телецентр у Москві, 1968, арх. Л. Баталов та ін.; башта, 1967, інж. М. Нікітін та ін.). В архітектурі громад. споруд втілюються передові ідеї епохи (Кремлівський Палац з'їздів, 1961, арх. Посохін, Мндо-янц та ін.; Міжнар. виставочний комплекс, 1980, арх. Посохін та ін.; будинок Ради Міністрів Російської Федерації, 1981, арх. Д. Чечулін, П. Штекер, усі — в Москві).

За останні роки проведено великі роботи по реставрації пам'яток архітектури та створенню міст-заповідників (Суздаль, Псков, Новгород, Владимир та ін.). У найбільших містах створено великі буд. орг-ції (зокрема, Моспроект і Головмосбуд у Москві, Головленінградбуд, Ленндіпроект і Гіпромост у Ленінграді). Див. також Москва, Ленінград та ін. статті про міста РРФСР.

М. В. Баранов.

Образотворче мистецтво. Найдавніші пам'ятки на тер. РРФСР належать до часів палеоліту. Рос. мист. бере свій початок у худож. культурі сх. слов'ян. Розквіту воно набуло за часів Київ. Русі. З піднесенням Москви й об'єднанням навколо неї рос. земель провідну роль почала відігравати моск. школа, що досягла світових вершин у живописі А. Рубльова. В 16—17 ст. в живописі та книжковій мініатюрі з'явилися сюжети з історії, тогочасного політ. життя. В композиції вводять конкретний пейзаж, побутові сцени. Художники намагалися відтворній лінійну перспективу і світлотіньове моделювання (С. Ушаков). Самостійного значення набув портрет. Після реформ Петра І у 18 ст. інтенсивно розвивалися гравюра, мистецтво портрета (Ф. Рокотов, Ф. Шубін, Д. Левиць-кий, В. Боровиковський). У 1757 було засн. петерб. Академію мистецтв. Широкого розвитку набула монументальна та садово-паркова скульптура (І. Мартос, Ф. Щедрій, В. Демут-Малиновський), з'явилося театрально-декораційне мист., розвивалися різні види ужиткового мист., художня промисловість, зокрема, було засновано

Порцелянову мануфактуру (тепер Ленінгр. фарфоровий з-д ім. М. В. Ломоносова), виникли осередки хохломського і городецького розпису, гжельської кераміки, богородської та димковської іграшки, холмогорського різьблення на кістці. Суспільне піднесення на поч. 19 ст. зумовило поширення романтизму в портреті (О. Кіпренський, В. Тропінін), пейзажі (С. Щедрін, І. Айвазовський), у картинах К. Брюллова та О. Іванова. Творчість О. Венеціанова і П. Федотова, ілюстрації О. Агіна заклали основи критичного реалізму, який розвинувся далі в творчості передвижників (ідеолог — І. Крамськой). їхню реалістичну творчість підтримували В. Стасов, П. Третьяков. У жанровому та істор. живописі передвижники розкривали духовну велич і красу народу, показували його могутню силу, протест проти експлуататорів (І. Рєпін,

B. Перов, В. Маковський, В. Суриков, В. Васнецов, М. Ярошенко). Нац. характерності та емоційної виразності набув пейзаж (О. Саврасов, І. Шишкін, І. Левітан). Протестом проти війни пройняті полотна В. Верещагіна. В період революц. піднесення і загострення боротьби різних напрямів у мист. нові горизонти відкрила творчість М. Врубеля, В. Серова, М. Реріха, С. Іванова, М. Нестерова, Ф. Малявіна, М. Касаткіна. В перші пожовтневі роки високого рівня досягли політ. плакат і карикатура ("Окна РОСТА", Д. Моор, В. Дені). За ленінським планом монументальної пропаганди інтенсивно розвивалася скульптура. В боротьбі мистецьких угруповань долалися різні формалістичні й натуралістичні тенденції, утверджувалися принципи соціалістичного реалізму. Вирішальна роль у цьому належить постанові ЦК ВКП(6) від 23 квітня 1932 "Про перебудову літературно-художніх організацій", яка сприяла згуртуванню мистецької громадськості, утворенню єдиної Спілки художників СРСР. Провідною формою живопису була тематична картина, присвячена революц. боротьбі пролетаріату Росії (М. Греков, 1. Бродський, Б. Йогансон, О. Дейнека) та сучасності (Ю. Чепцов,

C. Герасимов, Ю. Пименов, Ц. Сампілов). Визначних успіхів було досягнуто в портретному мистецтві (С. Малютін, Г. Ряжський, М. Нестеров), пейзажі (В. Бакшеєв, А. Рилов, К. Юон), графіці (А. Остроумова-Лебедєва, І. Павлов, В. Фаворський, О. Кравченко), монументальній та станковій скульптурі (М. Андрєєв, І. Шадр, В. Мухіна, М. Манізер, С. Лебедєва, О. Матвєєв, С. Меркуров), театрально-декораційному мистецтві (Ф. Федоровський, В. Дмитрієв, П. Вільямс). У роки Великої Вітчизн. війни худож. виразності й великої агітаційної сили набули плакат і карикатура (Кукринікси, В. Корецький, Б. Єфімов, В. Іванов).

У повоєнні роки в мистецтві РРФСР основними темами були героїзм радянських людей у Великій Вітчизняній війні (Ю. Непринцев, О. Лактіонов, майстри студи військових ху дожни ків ім. М. Грекова), істор. та історико-революц. події (М. Авілов, О. Бубнов, В. Сєров, Г. Коржев, О. Мойсеєнко), життя і побут рад. людей (А. Пластов, Ф. Решетников, С. Чуйков, О. і С. Ткачови, В. Іванов, В. Попков, Д. Жилінський). Високої духовності сповнені портрети роботи П. Коріна, В. Єфанова, Й. Серебряного, Д. Налбандяна. Багатством мотивів і широтою емоційного діапазону відзначається пейзаж (О. Грицай, М. Ромадін, Я. Ромас, В. Стожаров). Ідейно значні й пластично виразні монументи створили Є. Вучетич, М. Томський, М. Анікушин, О. Кибальников, Л. Кербель. Успіхи монументально-декоративного живопису пов'язані з іменами А. Васнецова, А. Мильникова, Б. Тальберга, Ю. Корольова О. Філатчева. Різноманітністю рішень характеризується робота художників театру і кіно (В. Риндін, М. Золотарьов, С. Вірсаладзе, Е. Стенберг, В. Левенталь). Видатних успіхів досягла графіка (Д. Шмаринов, О. Верейський, Є. Кибрик, М. Жуков, М. Пономарьов, С. Телінгатер, Д. Вісті). В авт. республіках склалися нац. худож. осередки (див. розділи Культура в статтях про авт. республіки РРФСР). Серед відомих художників: А. Лутфуллін, Р. Нурмухаметов (Башкирська АРСР), Ц. Сампілов, С. Рінчіно (Бурятська АРСР), М. Джемал, X. Курбанов (Дагестанська АРСР), С. Юнтунен, Л. Ланкінен (Карельська АРСР), Ф. Сичков, С. Ерзя (Мордовська АРСР), X. Якупов, Л. Фаттахов (Татарська АРСР) та ін. Значні творчі колективи працюють у краях та областях РРФСР. У республіці існує мережа середніх і вищих художніх навчальних закладів (зокрема. Московський художній інститут ім. B. І. Сурикова). Розвиваються художні промисли — лакова мініатюра (Палех, Федоскіно), худож. розпис (Хохлома), різьблення на кістці (Тобольськ), дереві та ін. Давні мистецькі зв'язки існують між Україною і Росією. Зокрема, в 17 ст. в Оружейній палаті у Москві працювали укр. гравери Л. Тарасевич та І. Щирський. Заснована в серед. 18 ст. петерб. АМ мала великий вплив на розвиток українського мистецтва. Тут навчалися вихідці з України А. Лосенко, Д. Левицький В. Боровиковський, І. Мартос, укр. художники Т. Шевченко, І. Сошенко, К. Костанді, П. Мартинович, О. Сластіон, М. Пимоненко, П. Левченко, І. Їжакевич, Ф. Кричевський, а також багато укр. рад. митців. З Україною пов'язаний ранній період творчості рос. живописця В. Тропініна. В 19 ст. в Моск. уч-щі живопису, скульптури та архітектури здобули освіту, а потім і викладали укр. художники А. Мокрицький, К. Трутовський,

C. Світославський. Т-во передвижників регулярно влаштовувало свої виставки в Києві, Одесі, Харкові та ін. містах України; багато укр. художників були його членами. В 1911 в Москві було відкрито першу виставку мистецьких творів Т. Шевченка. Розвиток агітаційно масового мист. в роки громадян, війни на Україні проходив під впливом "Вікон УкРОСТА", за участю рос. митців Б. Єфімова, М. Кочергіна, Ю. Ганфа, И. Майкова. В Укр. держ. Академії мистецтв навчалися відомі рос. графіки М. Кирнарський, М. Алексєєв, Л. Хижинський, С. Пожарський. З 20-х рр. у Москві та ін. містах РРФСР влаштовуються виставки творів укр. художників, а твори рос. художників експонуються в містах УРСР. У музеях РРФСР зберігається багато творів укр. мистецтва, рос. мистецтво широко представлене в музеях України. Постійні контакти здійснюються по лінії худож. школи, діяльності творчих спілок, спеціалізованих видавництв тощо. Мистецтвознавча робота провадиться у Всесоюзному н.-д. ін-ті теорії та історії образотворчого мистецтва в Москві, Інституті живопису, скульптури та архітектури ім. І. Ю. Рєпіна в Ленінграді. У РРФСР працюють: всесоюзні видавництва "Искусство", "Изобразительное искусство", "Советский художник", респ. вид-во "Художник РСФСР", видаються журнали "Искусство", "Творчество", "Декоративное искусство СССР", "Художник" та ін. У Москві — Спілка художників РРФСР.

В. А. Афанасьєв.

Музика. Джерела рос. музики — в культурі сх.-слов'ян. племен, які злилися за Київ. Русі в давньорус. народність. Давній рос. муз. фольклор (героїчний епос — билини, нар. пісні) характеризують діатонічні лади, іноді пентатоніка, невеликий діапазон мелодії. У Київ. Русі, поряд з широким побутуванням фольклору, існували різні види придворної музики (напр., урочистий жанр "слави"). Муз. інструменти: гуслі, гудок, сопель (одинарна поздовжня флейта, або дудка), сопілка (парна флейта), цівниця, або кувиці (багатоцівкова флейта), бубни (назва ряду нар. інструментів). У придворних церемоніях використовували сурми, роги, зурни та накри (тип литавр). Носіями світської культури були скоморохи, а також піснетворці — виконавці героїчного епосу. З прийняттям християнства розвивалася церк. музика. Внаслідок нар.-пісенної практики виникло давньо-рус. співацьке мистецтво — одноголосий знаменний розспів (див. Розспів, Крюки). У період феод, роздробленості Русі розвивалися різні співацькі школи, зокрема новгородська й московська. В 1479 її Москві засн. хор государевих півчих дяків (з 1701 — придворний, з 1703 — у Петербурзі, з 1763 — Придворна співацька капела; в рад. час — Ленінгр. академічна капела ім. М. І. Глинки). З 16 ст. поширилися пісні соціального протесту (про Степана Разіна, козацьку вольницю). У 17 ст. виникли нові співацькі стилі, зокрема Київ. розспів, який поширився у Москві завдяки зміцнілим культур. зв'язкам Києва з Москвою. У 2-й пол. 17 ст. утвердилося хорове багатоголосся — партесний спів. Теоретиком його був укр. композитор і педагог М. Ділецький, який створив у Москві композиторську школу багатоголосого хорового письма. Майстрами найрозвинутішої форми партесного співу — хорового концерту були В. Титов, М. Калашников, М. Бавикін, Ф. Редриков. Тоді ж зародилося побутове багатоголосся, пов'язане з поширенням канту. В кін. 17 — на поч. 18 ст. при царському дворі і в садибах столичного боярства утворювались оркестри європ. типу. У 18 ст. розвинулось аматорське музикування, практикувалися публічні концерти. В 1730 в Петербурзі створено італ. оперу, у 50-х рр. 18 ст. у Москві і Петербурзі виступали іноземні антрепризи. В 1776 у Москві відкрито Петровський театр, який поклав початок Великому театрові. З 1783 муз. вистави у Петербурзі відбувалися в Кам'яному театрі (пізніше Марийський театр, тепер Ленінгр. театр опери та балету ім. С. М. Кірова). Опери ставили і кріпацькі театри (зокрема, театри М. Шереметєва та О. Воронцова). В кін. 18 ст. з'явилися перші збірки нар. пісень (В. Трутовського, М. Львова та І. Прача). Склалася рос. композиторська школа. Серед композиторів 18 ст.— скрипаль І. Хандошкін (інструм. музика), майстри рос. хорового концерту українці за походженням М. Березовський і Д. Бортнянський, які зробили внесок і в розвиток укр. музики; автори комічних пісенно-побутових опер — М. Соколовський ("Мельник — чаклун, обманщик і сват", 1779), В. Пашкевич ("Скупий", бл. 1782; "Санктпетербурзький гостиний двір", 2-а ред., 1792; "Нещастя від карети", 1779), Є. Фомін ("Орфей", 1792), автори камерної пісні Г. Теп-лов, О. Козловський. Багато укр. музикантів 18 ст. працювало в Росії (Т. Бєлоградський, П. Бережанський, А. Ведель, М. Колюшкевич, Г. Любисток, М. Полторацький, Г. Рачинський та ін.). Глухівська співацька школа була одним з джерел кадрів для петерб. Придворної співацької капели. На поч. 19 ст. з поширенням ідей романтизму оновлювалася тематика і образний стиль рос. музики. Відчутний потяг до казкових і епічних сюжетів (опери С. Давидова, К. Кавоса). Визначним представником рос. романтизму був О. Верстовський (опера "Аскольдова могила", 1835; камерна вокальна лірика). Значний внесок у вокальну музику зробили О. Аляб'єв, О. Варламов та О. Гурильов. Основоположником рос. нац.

муз. школи був М. Глинка (опери "Іван Сусанін", 1836; "Руслан і Людмила", 1842; симф. твори — "Камаринська", 1848; "Арагонська хота", 1845; "Ніч у Мадріді", 1851; вокальна лірика). Він сприяв також формуванню основ рос. вокальної школи, зокрема розкриттю таланту видатних її представників Й. Петрова та С. Гулака-Артемовського (українців за походженням). Сучасником і спадкоємцем традицій Глинки був О. Даргомижський (опери "Русалка", 1855; "Кам'яний гість", не закінчено; романси), творчість якого пройнята ідеями критичного реалізму. Демократичне піднесення громад. життя в 60-х рр. 19 ст. сприяло пожвавленню концертної діяльності і зростанню потягу до муз. освіти і виховання. У 1859 з ініціативи А. Рубінштейна почало роботу Російське музичне товариство. На основі його муз. класів створено Петербурзьку (1862) та Моск. (1866) консерваторії. З 1862 діяла петерб. Безплатна муз. школа на чолі з М. Балакірєвим і Г. Ломакіним, яка давала заг. муз. освіту. Під впливом ідей революц. демократів склалася "Могуча кучка" — творче угруповання рос. композиторів М. Балакірєва, О. Бородіна, Ц. Кюї, М. Мусоргського, М. Римського-Корсакова. ідеологом і пропагандистом якого був В, Стасов. Близький до творчих настанов кучкістів, що відстоювали принципи реалізму і народності, був П. Чайковський. Творчість рос. композиторів 2-ї пол. 19 ст.— одна з найзначніших в історії світового муз. мистецтва. В ній, як і раніше, опера посідала гол. місце. З'явилися твори, які по-різному відбивали істор. тематику: "Князь Ігор" Бородіна(1890), нар. муз. драми "Борис Годунов" (1872) та "Хованщина" Мусоргського (закінчено 1883 Римським-Корсаковим). Оперна творчість Римського-Корсакова пов'язана з нар. поезією і казкою ("Снігуронька", 1881; "Садко", 1896). Чайковський створив лірико-психологічні опери ("Євгеній Онєгін", 1878; "Пікова дама", 1890). У творчості рос. композиторів знайшла належне місце укр. тематика ("Майська ніч", 1878, "Ніч перед різдвом", 1895, Римського-Корсакова; "Сорочинський ярмарок" Мусоргського, 1880; "Черевички" Чайковського, 1887, всі — на сюжети М. Гоголя). Цей період характеризується зрілістю рос. симфонізму (Чайковський, Бородін, Римський-Корсаков), який стає одним з гол. худож. принципів рос. композиторів. Його покладено в основу оперних і балетних ("Лебедине озеро", 1876; "Спляча красуня", 1889; "Лускунчик", 1892) творів Чайковського, камерної інструм. музики (три струнні квартети і фп. тріо "Пам'яті великого митця" Чайковського; 2 струнні квартети і фп. квінтет Бородіна). Значний доробок рос. композиторів і в камерній вокальній музиці. На поч. 20 ст. опера, що посідала центр. місце у творчості митців 19 ст., поступилася ін. жанрам. Серед композиторів цього періоду — О. Глазунов (симф., камерно інструм. твори, балети, у т. ч. "Раймонда", 1897), С. Танєєв (кантати, опера "Орестея", 1894; симфонії), А. Лядов (оркестрові й фп. мініатюри), А. Аренський, B. Калинников, О. Гречанінов, C. Ляпунов. Напередодні революції 1905—07 в Росії співзвучною ідеям передових громад. кіл стала творчість О. Скрябіна й С. Рахманінова, які відобразили у своїх творах пафос часу і передчуття майбутніх суспільних змін. Визначні симфоністи, вони висунули на перший план фп. музику. Перші твори написали І. Стравінський та С. Прокоф'єв. Серед виконавців — співаки Ф. Стравінський, Ф. Шаляпін, А. Нежданова, Л. Собінов, І. Єршов; піаністи А. та М. Рубінштейни, С. Рахманінов, О. Скрябін. Музикознавство розвивали критики О. Сєров, Г. Ларош, М. Кашкін та ін.

Рад. влада створила всі умови для перетворення музики на міцний фактор комуністичного виховання. Рос. музика розвивається як частина багатонац. культури народів СРСР. її характеризують інтенсивність творчих пошуків, багатоманітність стилів, жанрів і форм при єдності ідейних позицій і спільності худож. методу — соціалістичного реалізму. Вона впливає на розвиток нац. культур народів СРСР. Так, в муз. життя, зокрема, України зробили внесок Р. Глієр, Ф. Блуменфельд, Л. Собінов, Б. Яворський та ін. Знайомство з культурами ін. народів у свою чергу збагачує творчість рос. музикантів. Значну роль у створенні соціалістичної культури відіграли музиканти, що почали творити в дореволюц. час: композитори О. Глазунов, М. Іполитов-Іванов, О. Гедіке, М. Гнесін, С. Василенко, О. Кастальський, виконавці й педагоги К. Ігумнов, О. Гольденвейзер, Л. Ніколаєв; музикознавці і критики В. Каратигін, Б. Асаф'єв, М. Іванов-Борецький та ін.

Революц. тематика властива насамперед пісні, яка стала складовим елементом багатьох жанрів, у т. ч. опери і симфонії. Твори рос. рад. симф. музики відбивають істор. зміни в житті країни, складні колізії навколишнього світу, багатий духовний світ сучасників. Основоположник рад. симфонізму — М. Мясковський. До скарбниці світової музики ввійшли симф. твори Д. Шостаковича, С. Прокоф'єва, А. Хачатуряна, Т. Хрєнникова. їхні традиції розвивають А. Ешпай, Р. Щедрій. Б. Тищенко та ін. Теми високого громадян. звучання втілено в монументальних вокально-симф. жанрах. До кращих зразків кантатно-ораторіального жанру належать твори Прокоф'єва ("До 20-річчя Жовтня", 1937; "Олександр Невський", 1938; "Заздоровна", 1939), Ю. Шапоріна ("На полі Куликовому", 1939), М. Коваля ("Омелян Пугачов", 1939), Г. Свиридова ("Патетична ораторія", 1959), Д. Кабалевського ("Реквієм", 1963), Р. Щедріна ("Ленін у серці народному", 1969) та ін.

Репертуар театрів поповнився рад. операми "Тихий Дон" І. Дзержинського (1935), "В бурю" Хрєнникова (1939), "Семен Котко" Прокоф'єва (1939). Видатними досягненнями рос. рад. музики є опери "Катерина Ізмайлова" Шостаковича (1932), "Кола Брюньйон" Д. Кабалевського (1938), "Війна і мир" Прокоф'єва (1946),"Декабристи" Ю. Шапоріна (1953), "Приборкання непокірної" В. Шебаліна (1957), "Не тільки любов" (1961) і "Мертві душі" (1977) Щедріна, "Жовтень" В. Мураделі (1964), "Оптимістична трагедія" О. Хол-мінова (1965), "Віринея" С. Слонімського (1967), "Білі ночі" Ю. Буцка (1970) та ін. Оновлення традицій відбулося в балетній музиці: вона стала провідним компонентом хореографічної вистави. Серед визначних здобутків цього жанру — "Червоний мак" Глієра (1927), "Полум'я Парижа" Б. Асаф'єва (1932), "Ромео і Джульєтта" Прокоф'єва (1936), "Спартак" А. Хачатуряна (1954), "Асель" В. Власова (1966), "Кар-мен-сюїта" (1967), "Анна Кареніна" (1972) і "Чайка" (1980) Щедріна, "Ікар" Слонімського (1969), "Створення світу" (1971) та "Пушкін"(1979) А. Петрова, "Ярославна" Б. Тищенка (1974), "Любов'ю за любов" (1976) та "Гусарська балада"(1980) Хрєнникова, "Ангара" А. Ешпая (1976).

Високого рівня досяг наймасовіший жанр рад. музики — пісня (композитори О. Александров, М. Блантер, І. Дунаєвський, В. Захаров, Е. Колмановський, Б. Мокроусов, В. Мураделі, А. Новиков, О. Пахмутова, А. Петров, Дмитро і Данило Покрасси, В. Соловйов-Сєдой, Д. Тухманов, М. Фрадкін, Хренников, А. Ешпай та ін.). Значний внесок у розвиток жанру рад. оперети зробили Б. Александров, І. Дунаєвський, Д. Кабалевський, Г. Мілютін, В. Мураделі, В. Соловйов-Сєдой, Т. Хренников, Д. Шостакович, А. Ешпай.

Оновився образний стрій та стиль камерної інструм. музики (Д. Шостакович, С. Прокоф'єв, Б. Чайковський, Л. Пригожий, Б. Тищенко та ін.). Серед майстрів камерної вокальної музики — А. Александров, Ю. Кочуров, Ю. Шапорін, В. Шебалін, Г. Свиридов, С. Слонімський, Б. Чайковський. Докорінні зміни сталися в автономних республіках і областях РРФСР. За радянської влади в них сформувалася професійна національна музика, яка охоплює всі жанри. У багатонаціональне мистецтво РРФСР значний внесок зробили X. Ахметов, 3. Ісмагілов (Башк. АРСР); Д. Аюшеєв, Ж. Батуєв, Б. Ямпілов (Бурят. АРСР); Г. Гасанов, М. Кажлаєв, Ш. Чалаєв (Даг. АРСР); X. Карданов, X. Хавпачев (Каб.-Балк. АРСР); Я. Перепелиця (Комі АРСР); І. Палантай, Я. Ешпай (Мар. АРСР); Л. Кирюков (Мордов. АРСР); X. Плієв, Д. Хаханов (Пн.-Осет. АРСР); Н. Жиганов, С. Сайдашев, Ф. Яруллін, Р. Яхін (Тат. АРСР); Г. Корепанов, Г. Корепанов-Камський (Удм. АРСР); Г. Мепурнов (Чеч.-Інг. АРСР); Ф. Васильєв, В. і Г. Воробйови, Ф. Павлов, С. Максимов (Чув. АРСР, див. розділ Культура в статтях про автономні республіки і області РРФСР). В СРСР широко відомі провідні муз. колективи — Держ. симф. оркестр СРСР, Ленінгр. акад. симфонічний оркестр, Симф. оркестр Моск. філармонії; Великий симф. оркестр Центр. телебачення і радіомовлення. Серед хорових колективів — Ленінгр. академічна капела ім. М. І. Глинки, Держ. академічний рос. хор СРСР, хорова капела ім. О. О. Юрлова, Російський народний хор імені М. Ю. П'ятницького. Популярні оркестр рос. нар. інструментів ім. В. В. Андрєєва (Ленінград), Рос. нар. оркестр ім. М. П. Осипова (Москва), Ансамбль пісні і танцю Радянської Армії імені О. В. Александрова, Ансамбль народного танцю СРСР, Моск. камерний оркестр, Ансамбль скрипалів Великого театру СРСР, квартети ім. Л. Бетховена, ім. О. П. Бородіна.

Становленню й розвитку рос. рад. вокальної і балетної шкіл сприяла діяльність видатних майстрів Великого театру СРСР, Ленінградського театру опери та балету імені С. М. Кірова, Моск. академічного музичного театру ім. К. С. Станіславського та В. Л. Немировича-Данченка та ін. музичних театрів. Всесвітньо відомі піаністи Г. Нейгауз, В. Софроницький, С. Файнберг, Л. Оборін, Е. Гілельс, С. Ріхтер; скрипалі М. Полякін, Д. Ойстрах, Л. Коган; віолончелісти С. Кнушевицький та Д. Шафран. Серед диригентів — В. Сук, М. Голованов, А. Пазовський, В. Драниш-ников, О. Гаук, С. Самосуд, О. Мелік-Пашаєв, Є. Мравінський, Б. Хайкін, К. Іванов, Н. Рахлін, Г. Рождественський, Є. Свєтланов, Ю. Симонов, В. Федосєєв. Відомі хорові диригенти — О. Александров, О. Свешников, О. Рибнов, О. Юрлов, К. Птиця, В. Соколов.

Музикознавча робота ведеться у Всесоюзному н.-д. ін-ті мистецтвознавства в Москві, Ін-ті театру, музики і кінематографії в Ленінграді, на кафедрах теорії та історії музики при консерваторіях. У РРФСР — 26 симф. оркестрів, 22 хори, багато камерних оркестрів, оркестрів духових, нар. інструментів; 13 консерваторій та ін. вищих навч. закладів, розгалужена мережа муз. уч-щ та шкіл. Проводяться міжнар. конкурс, музикантів-виконавців ім. П. І. Чайковського та міжнар. конкурс артистів балету, ін. численні конкурси та фестивалі. Працюють всесоюзні вид-ва"Музыка" і "Советский композитор", видаються журнали "Советская музыка" і "Музыкальная жизнь". У Москві — Спілка композиторів СРСР.

С. А. Степанова.

Театр. Виникнення елементів театр. мист. пов'язане з трудовими процесами, нар. іграми та обрядами. Перші носії театр. культури — скоморохи (зображення їхніх ігор збереглося на фресках Софійського собору в Києві). В 1648 виступи скоморохів було заборонено церквою (сатиричні мотиви у виставах були спрямовані проти церкви та світської влади). Традиції скоморохів розвивав театр ляльок (див. також Петрушка). В 2-й пол. 17 ст. в Росії засновано шкільний театр, виникли церковний, придворний (1672—76), публічний (1702—06) театри, театр при Моск. ун-ті (1757), в 1776 — 1-й постійний театр, з 1780 — Петров-ський (у спец. приміщенні). В 1756 в Петербурзі на основі Ярославської трупи Ф. Волкова засн. Перший рос. держ. публічний театр, очолюваний О. Сумароковим. У 1824 було відкрито моск. Малий театр, 1832 — петерб. Олександринський театр (тепер Ленінградський академічний театр драми імені О. С. Пушкіна). В кін. 18 — на поч. 19 ст. існували кріпацькі театри (Шереметєвих в Останкіні, Юсупових в Архангельському). Велике значення для рос. сцени першої половини 19 ст. мали сатиричні твори Д. Фонвізіна, В. Капніста, І. Крилова, трагедії В. Озерова. Репертуар збагатився п'єсами О. Грибоєдова ("Лихо з розуму"), М. Гоголя ("Ревізор"), О. Пушкіна ("Борис Годунов"), які витіснили перекладні водевілі та мелодрами, п'єси Н. Кукольника, М. Полевого, П. Ободовського. Відомі актори того часу М. Щепкін, П. Мочалов, О. Мартинов, В. Живокіні заклали реалістичні основи акторського мистецтва. З появою п'єс О. Островського, І. Тургенєва, О. Сухово-Кобиліна, М. Салтикова-Щедріна почався новий етап у розвитку театр. мист. На творах цих письменників виховувалися нові покоління щепкінської школи — К. Варламов. В. Давидов, М. Єрмолова, В. Коміссаржевська, П. Орленєв, М. Рибаков, М. Савіна, П., М. та О.Садовські, І. Самарін, П. Стрепетова, О. Южин. С. Шумський га ін.

У 1898 К. Станіславський та В. Немирович-Данченко заснували Моск. худож. загальнодоступний театр (тепер Московський художній академічний театр СРСР імені М. Горького, МХАТ), засн. Драм. театр у Петербурзі (1904), Камерний театр (1914, тепер Моск. драм. театр ім. О. Пушкіна) і експериментальні студії —у Москві. В дореволюц. часи діяли провінційні театри в Нижньому Новгороді (тепер Горький), Ярославлі Саратові. Воронежі, Казані та ін. містах.

За Рад. влади театр. мистецтво стало надбанням широких нар. мас. Старі рос. театри, виділені в групу академічних,— Малий театр, МХАТ, Олександринський —. існували поряд з новими, засн. у Москві,— 3-ю студією МХАТу (1921, з 1926—Вахтангова імені театр). Театром РРФСР

1-м (1920, 1926—38 — Театр ім. В. Мейерхольда), Театром Революції (1922, з 1954 — Театр ім. В. Маяковського), Театром ММРПС (1923, з 1938— Театр ім. Московської Ради), а також поряд з Ленінградським Великим драматичним театром імені М. Горького (засн. 1919), "Червоним факелом" (засн. 1920 в Одесі, з 1932 —"Новосибірську).

Працювали театри для дітей, Театри робітничої молоді (ТРОМИ), перші Театри Червоної Армії, робітничо-селянські, перейменовані в 30-х рр. на робітничо-колгоспні театри. Театр. мистецтво нац. по формі і соціалістичне по змісту, інтернац. по духу, широко розвивається в усіх народів, об'єднаних у Рос. Федерацію (див. розділ Культура у статтях про авт. республіки і області РРФСР). Репертуар старих і новостворених колективів становили вітчизн. і зарубіжна класика, п'єси М. Горького, М. Погодіна, В. Вишневського, В. Кіршона, О. Афіногенова, Л. Леонова, Б. Ромашова, К. Симонова. Вперше 1937 втілено образ В. І. Леніна (Б. Щукін, Театр ім. Вахтангова; М. Штраух, Театр Революції; обидва — у Москві). Театр. діяльність і теор. праці К. Станіславського (див. Станіславського система) та В. Немировича-Данченка мали значний вплив на становлення рад. режисури (Р. Симонов, Ю. Завадський,

О. Попов, М. Охлопков, М. Акимов, О. Таїров) і акторського мистецтва (М. Хмельов, В. Качалов, І. Москвін, О. Кніппер-Чехова, А. Тарасова, О. Яблочкіна, О. Остужев, В. Пашенна, С. Гіацинтова, М. Черкасов, М. Астангов, A. Коонен, М. Мордвинов та ін.). В роки Великої Вітчизн. війни театри РРФСР створили патріотичні вистави, зокрема "Навалу" Л. Леонова, "Російські люди" К. Симонова, "Фронт" О. Корнійчука. У повоєнні роки здійснено новаторські постановки п'єс рос. та зарубіжних класиків, творів B. Маяковського, М. Горького, В. Вишневського, М. Погодіна (режисери М. Охлопков, Ю. Завадський, Б. Равенських, Л. Варпаховський, М. Акимов). Героїчну працю рад. народу, що будує комунізм, утверджують вистави за п'єсами А. Салинського, С. Альошина, В. Розова, О. Арбузова, І. Дворецького, Г. Бокарєва, О. Штейна, О. Гельмана, Й. Друце, М. Каріма, Р. Ібрагімбекова та ін. Створено нові театри: у Москві — "Современник", Театр драми і комедії на Таганці, Театр на Малій Бронній; у Ленінграді — Театр ім. Ленради; театри у Куйбишеві, Горькому та ін. містах. Рос.-укр. театр. зв'язки мають давні традиції. В серед. 19 ст. на сцені моск. Малого театру йшли п'єси І. Котляревського "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник" за участю М. Щепкіна. Глядачі Києва, Харкова, Одеси та ін. міст України не раз бачили виступи М. Щепкіна, П. Мочалова, О. Мартинова та ін. рос. акторів. У 70-х рр. 19 ст. в Малому театрі в бенефіс Г. Федотової було показано виставу "Назар Стодоля" Т. Шевченка. Дружні стосунки зв'язували М. Щепкіна з Т. Шевченком, М. Савіну, В. Давидова, М. Єрмолову з М. Кропивницьким, М. Заньковецькою, М. Садовським та П. Саксаганським. У 1818—21 М. Щепкін грав на сцені Полтавського вільного театру (перший виконавець ролей Виборного і Чупруна у п'єсах І. Котляревського). В 20—30-х рр. працювали Петроградський український драматичний театр імені Т. Г. Шевченка, театр "Жовтень". Посилюються творчі зв'язки між рос. і укр. театр. діячами і колективами. На сцені рос. театрів йдуть п'єси І. Франка, І. Карпенка-Карого, Лесі Українки, М. Куліша, І. Кочерги, І. Микитенка, Я. Гадана, О. Корнійчука, О. Довженка, О. Левади, Ю. Яновського, М. Зарудного, О. Коломійця, І. Драча. Діяльність відомих рос. митців С. Кузнецова, О. Грипича, В. Хохлова, С. Петрова, Д. Зеркалової, Є. Шатрової, М. Свєтловидова та багатьох інших тісно пов'язана з театр. мистецтвом України. Театр. кадри готують Держ. ін-т театр. мистецтва ім. А. Луначарського у Москві, Держ. ін-т театру, музики і кінематографії у Ленінграді, Школа-студія при МХАТі, Театр. уч-ще ім. М. Щепкіна при Малому театрі, Театр. уч-ще ім. Б. Щукіна при театрі ім. Є. Вахтангова. Всеросійське театр. т-во (ВТО) засн. 1883. Вилається журн. "Театральная жизнь" (з 1958).

І. М. Давидова.

Кіно. Вітчизн. кіновиробництво почалося в Росії 1907; з'явилися кінофірми О. Дранкова (Петербург), О. Ханжонкова, І. Єрмольєва (Москва) та ін. Серед фільмів дожовтн. періоду —"Дворянське гніздо" (1915, реж. В. Гардін), "Пікова дама" (1916, реж. Я. Протазанов). Відомі роботи режисерів П. Чардиніна, Є. Бауера, В. Старевича (лялькове кіно), популярність здобули актори В. Холодна, Н. Лисенко, І. Мозжухін, В. Максимов. З перших днів після Великої Жовтн. соціалістич. революції створювалися агітфільми та кінохроніка, що відображали події громадян. війни. 27.VIII 1919 В. 1. Ленін підписав декрет про націоналізацію кінопромисловості, що поклало початок розвитку нової, рад. кінематографії. Всесвітнє визнання здобули фільми, які відтворили образ революц. народу: " Броненосець ,, Потьомкін” " (1925), "Жовтень" (1927; обидва — реж. С. Ейзенштейн), "Мати" (1926, реж. В. Пудовкін). У кіно працювали режисери О. Івановський ("Палац і фортеця", 1924), Я. Протазанов (комедії "Закрійник із Торжка", 1925; "Свято св. Йор-гена", 1930), Ю. Желябужський ("Колезький реєстратор", 1925), Г. Рошаль ("Саламандра" 1928), Л. Кулешов ("По закону", 1926); оператори Е. Тіссе, А. Москвін, А. Головня, Л. Косматов; актори — І. Москвін, М. Баталов, В. Барановська, А. Хохлова, І. Ільїнський, Ф. Нікітін. Значних успіхів досягло документальне кіно (фільми реж. Дз. Вертова). Перший рад. звуковий худож. фільм "Путівка в життя" було створено 1931 (реж. М. Екк). У 30-х pp. вийшли фільми про робітн. клас і селянство — "Зустрічний" (1932, реж. Ф. Ермлер та С. Юткевич), "Селяни" (1935, реж. Ермлер). Етапним твором рос. рад. кіно став фільм Г. та С. Васильєвих "Чапаєв" (1934). Істор.-революц. темі присвячено картини: "Окраїна" (1933, реж. Б. Барнет), трилогія — "Юність Максима" (1935), "Повернення Максима" (1937) і "Виборзька сторона" (1939, реж. Г. Козінцев і Л. Трауберг), "Ми з Кронштадта" (1936, реж. Ю. Дзиган), "Депутат Балтики" (1937, реж. О. Зархі та Й. Хейфіц), фільми про В. І. Леніна — "Ленін у Жовтні" (1937), "Ленін у 1918 році" (1939; обидва — реж. М. Ромм) і "Людина з рушницею" (1938, реж. С. Юткевич). Серед ін. відомих творів — "Олександр Невський" (1938, реж. С. Ейзенштейн), "Петро І" (1937—39, реж. В. Петров), "Безприданниця" (1937, реж. Я. Протазанов), трилогія про М. Горького — "Дитинство Горького" (1938), "В людях" (1939) і "Мої університети" (1940, реж. М. Донськой). Досягненням рад. кінокомедії стали фільми Г. Александрова "Веселі хлоп'ята" (1934), "Волга-Волга" (1938) та І. Пир'єва "Трактористи" (1939), "Свинарка і пастух" (1941). Фільми-казки ("Новий Гуллівер", 1935; "Золотий ключик", 1939) створив реж. О. Птушко. Цей період пов'язаний з плідною роботою в кіно письменників О. Толстого, В. Вишневського, М. Погодіна і композиторів Д. Шостаковича, І. Дунаєвського, Д. Кабалевського, з розквітом акторської майстерності В. Марецької, Л. Орлової, Т. Макарової, М. Черкасова, Б. Щукіна, М. Штрауха, Б. Чиркова, М. Симонова, М. Жарова, М. Крючкова, О. Жакова та ін. Сформувалася школа рад. наук.-популярного кіно (реж. О. Згуріді, Б. Долін). У роки Великої Вітчизн. війни 1941—45 почали виходити "Бойові кінозбірники", а згодом такі патріотичні твори, як "Секретар райкому" (1942, реж. 1. Пир'єв), "Вона захищає Батьківщину" (1943, реж. Ермлер), документальні стрічки "Розгром німецьких військ під Москвою" (реж. Л. Варламов та І. Копалін), "Берлін" (реж. Юткевич, Ю. Райзман) га ін. В післявоєнний період створено картини, присвячені героїчним подвигам рад. людей: "Молода гвардія" (1948, реж. С. Герасимов), "Повість про справжню людину" (1948, реж. О. Столпер) та ін. В 50-х рр. розширилася матеріальна база кіностудій Москви і Ленінграда, збільшився випуск фільмів. Творчі пошуки майстрів кіно були спрямовані на художнє дослідження духовного життя і діяльності рад. людини, на розкриття характеру героїв. Важливе значення для розвитку кіно мали фільми: "Велика сім'я" (1954, реж. Хейфіц), "Комуніст" (1959, реж. Ю. Райзман), "Дев'ять днів одного року" (1962, реж. Ромм), "Живе такий хлопець" (1964, реж В. Шукшин), "Голова" (1965, реж. О. Салтиков), "Наш сучасник" (1968, ре ж. Райзман), "Доживемо до понеділка" (1968, реж. С. Ростоцький), "Біля озера" (1970, реж. Герасимов). Гуманістичним пафосом пройняті твори, присвячені подвигу радянського народу у Великій Вітчизн. війні: "Летять журавлі" (1957, реж. М. Калатозов), "Балада про солдата" (1959, реж. Г. Чухрай), "Доля людини" (1959, реж. С. Бондарчук), "Мир тому, хто входить" (1961, реж. О. Алов і В. Наумов), "Іванове дитинство" (1962, реж. А. Тарковський), "Живі і мертві" (1964, реж. О. Столпер), "Визволення" (1970— 71, реж. Ю. Озеров), "А зорі тут тихі..." (1973, реж. Ростоцький). Значне місце належить екранізації рос. та зарубіжної класики: "Тихий Дон" (1957—58, реж. Герасимов), "Дама з собачкою" (1960, реж. Хейфіц), "Брати Карамазови" (1969, реж. Пир'єв), "Гамлет" (1964), "Король Лір" (1971; обидва — реж. Козінцев). Широке визнання здобули актори Є. Урбанський, М. Ульянов, Б. Андрєєв, О. Баталов, Н. Мордюкова, С. Бондарчук, В. Тихонов, I. Смокту-новський, Ю. Копелян, Є. Лебедєв, Р. Плятт, Г. Жженов, А. Папанов, Є. Леонов, В. Шукшин, А. Фрейндліх, Л. Чурсіна. Мультфільми випускає студія "Союзмультфільм" (режисери Ф. Хитрук, В. Котьоночкін та інші). Серед документальних фільмів — "Катюша" (1964, реж. В. Лисакович), "Звичайний фашизм" (1965, реж. М. Ромм), стрічки реж. Р. Кармена. "Велика Вітчизняна" (1979, 20 серій, група режисерів на чолі з Карменом). У 70-х рр., поряд з творами митців старшого покоління, надбанням кіно стали фільми режисерів В. Шукшина ("Пічки-лавочки", 1973; "Калина червона", 1973), С. Мікаеляна ("Премія", 1977), Л. Шепітько ("Сходження", 1978), Г. Панфілова ("Прошу слова", 1976), М Михалкова ("Незакінчена п'єса для механічного піаніно", 1976; "П'ять вечорів", 1979), кінокомедії Г. Данелія, Е. Рязанова га ін. Було створено фільми на політ. теми: "Втеча містера Мак-Кінлі" (1976, реж. М. Швейцер), "Кентаври" (1979, реж. В. Жалакявічюс), "Те-геран-43" (1981, реж. Алов і Наумов). Індивідуальна своєрідність характерна для творчості акторів І. Савіної, А. Мягкова, Ю. Соломіна, М. Терехової, С. Любшина, Л. Гурченко, І. Чурикової, О. Калягіна, Г. Буркова, І. Купченко, Н. Гундарєвої та ін. Серед рос. діячів кіно, які працювали на Україні,— режисери І. Пир'єв, М. Донськой, О. Алов, В. Наумов, Є. Матвєєв; актори Є. Самойлов, М. Мордвинов, Б. Андрєєв, С. Бондарчук, В. Марецька, А. Демидова, В. Дворжецький. На "Мосф ільмі" ставили картини укр. режисери О. Довженко("Аероград", "Мічурін"), I. Савченко ("Дума про козака Голоту" та ін.); за сценаріями О. Довженка створено фільми "Поема про море", "Повість полум'яних літ", обидва —реж. Ю. Солнцева. Підготовку кінематографічних кадрів здійснює Всесоюзний держ. ін-т кінематографії (засн. 1919), з 1956 працюють Вищі режисерські курси. В 1974 створено ВНДІ кіномистецтва. Худож. фільми в РРФСР випускають кіностудії "Мосфільм", Центральна кіностудія дитячих і юнацьких фільмів імені М. Горького, "Ленфільм", Свердловська кіностудія, документальні— Центральна студія документальних фільмів, науково-популярні — "Центрнаукфільм" та ін. З 1959 в Москві проводиться раз на два роки Міжнар. кінофестиваль.

О. В. Якубович. Іл. див. на окремому аркуші, с. 448—449.

Літ.: Листування К. Маркса і Ф. Енгельса з російськими політичними діячами. К., 1953; Ленін В. І. Повне зібрання творів, т. 1 — 55. К., 1969 — 75; КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК, т. 1 — 13. М., 1970—81; Матеріали XXV з'їзду КПРС. К., 1977; Матеріали XXVI з'їзду КПРС. К., 1981; Історія Комуністичної партії Радянського Союзу, т. 1—5. К., 1965 — 74; История СССР. С древнейших времен до наших дней, т. 1 — 11. М., 1966—80: Тихомиров М. Н. Древнерусские города. М., 1956: Черепний Л. В. Образование русского централизованного государства в XIV—XV веках. М., 1960; Филимонов В. Г. Образование и развитие РСФСР. М., 1963: Чистяков О. И. Становление Российской Федерации (1917 — 1922). М., 1966; Зимин А. А. Россия на пороге нового времени. М., 1972: Колесник А Д. ] СФСР в годы Великой Отечественной войны. М., 1982; Соломенцев М. С. Российская Федерация. М., 1978: На путях дружбы и сотрудничества К , Ї981; Дружба и братство русского и украинского народов, т. 1. К , 1982; Народное хозяйство РСФСР за 60 лет. Статистический ежегодник. М., 1977 Народное хозяйство СССР в 1980 г. Статистический ежегодник. М., 1981; Российская Федерация. М. 1972: Экономическая география СССР. М., 1974; Природные ресурсы западных областей РСФСР и их рациональное использование. Смоленск, 1974; Гох-берг М. Я., Соловьев Н. А. Проблемы развития и размещения производительных сил Центрального района. М., 1975; Производительные силы нечерноземной зоны РСФСР. М., 1977; Гладышев А. Н., Сметанич В. С. Российская Советская Федеративная Социалистическая Республика. М., 1978; Совершенствование размещения отраслей народного хозяйства

РСФСР М., 1978; Гранберг А. Г.,3айкин В. С, Селиверстов В. Е. Российская Федерация в общесоюзной экономике. Новосибирск, 1981; Русская литература конца XIX — начала XX вв. Девяностые годы. М., 1968; Русская литература конца XIX —начала XX в. 1901 — 1907. М., 1971; Русская литература конца XIX — начала XX в. 1908—1917. М., 1972; История русской советской литературы. 1917 — 1965, т. 1—4. М.,1967 — 71; Воронин Н. Н. Древнерусские города. М. —Л., 1945; История русской архитектуры. М., 1956; Баранов Н. В. Современное градостроительство. Главные проблемы. М., 1962; Искусство стран и народов мира, т. 3. М., 1971; Баранов Н. В. та ін. Всеобщая история архитектуры, т. 12. М., 1975; Келдыш Ю. История русской музыки, т. 1 - 3. М.— Л., 1947-54; История русской советской музыки, т. 1—4. М., 1956 — 63; Музыкальная культура союзных республик РСФСР, в. 1—3. М., 1957 — 58; Левашова О., Келдыш Ю., Кандинский А. История русской музыки, т. 1. М., 1972; История русского драматического театра, т. 1—5. М., 1977—80; История советского драматического театра, т. 1 — 6. М., 1966 — 71; Золотницкий Д. И. Зори театрального Октября. Л., 1976; Золотницкий Д. И. Будни и праздники театрального Октября. Л., 1978; Дурилін С. М. Творча єдність. З історії українсько-російських театральних зв'язків. К., 1957; Соболев Р. П. Люди и фильмы русского дореволюционного кино. М., 1961; История советского кино. т. 1 — 4. М.. 1969-78.

Російська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.ua

Російська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.ua

Російська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.uaРосійська радянська федеративна соціалістична республіка - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази