(грец. букв.— твір, творіння) — великий за обсягом віршований твір епічного або ліричного характеру. У процесі істор. розвитку зміст і форма П. зазнавали докорінних змін. П. бере початок у нар. творчості, зокрема в героїко-епічній пісні. На основі циклізації героїко-епіч-них пісень виник жанр епічної П., або епопеї. Давньогрец. поеми "Іліада" й "Одіссея", інд. "Махабхарата" й "Рамаяна", вавілонський епос про Гільгамеша відтворювали важливі істор. події загально-нар. значення. Цими ж особливостями відзначаються й епічні П. раннього середньовіччя: ісп. "Пісня про мого Сіда", франц. "Пісня про Роланда", визначна пам'ятка л-ри Київ. Русі — "Слово о полку Ігоревім". Проте вже в античні часи зміст П. розширюється. Поряд з героїко-епічною ("Енеїда" Вергілія) з'являється П. філософська ("Про природу речей" Лукреція), дидактична ("Роботи і дні" Гесіода), описова ("Георгіки" Вергілія) тощо. Починаючи з визначного твору епохи Відродження — "Божественної комедії" Данте, у якій втілено гуманістичні ідеї епохи, в П. активно проникає авторське ліричне начало. Великого поширення набула т. з. лицарська П., де на перший план виступає аналіз людських пристрастей ("Несамовитий Роланд" Л. Аріосто, "Витязь в тигровій шкурі" III. Руставелі). Провідне місце посідала П. в 10—15 ст. у л-рах Сходу ("Шахнаме" Фірдоусі, "Лейлі і Меджнун" Нізамі та ін.). На античні зразки орієнтувалася класицистична П. 17—18 ст. ("Генріада" Вольтера, "Россіада" М. Хераскова). На противагу псевдокласич. канонам виникла бурлескна ("Перелицьований Вергілій" П. Скаррона) та "Іро-комічна" ("Душенька" І. Богдановича) поеми, особливістю яких є невідповідність між нарочито зниженим стилем розповіді й "високим" предметом зображення. До цього різновиду П. належить твір нової укр. л-ри "Енеїда" І. Котляревського, де засобами бурлеску змальовано реалістичні картини укр. життя і побуту. Романтична П. яскраво представлена у творчості Дж. Байрона, О. Пушкіна, А. Міцкевича, М. Лермонтова. В укр. л-рі на реалістичну основу П. поставив Т. Шевченко. В його творчості є П. героїко-романтична ("Гайдамаки"), соціально-побутова ("Катерина"), сатирична ("Сон", "Кавказ"), філософська ("Марія"). Глибоким реалізмом, революц. ідеями пройняті поеми "Кому на Русі жити добре" М. Некрасова, "Мойсей" і "Панські жарти" І. Франка, драм. поеми Лесі Українки. Героїчне начало П. утверджується в творах рос. рад. поетів: "Добре" і "Володимир Ілліч Ленін" В. Маяковського, "Василь Тьоркін" О. Твардовського, "Середина віку" В. Луговського, "Суд пам'яті" Є. Ісаєва, "Оза" А. Вознесенського та ін. Помітне місце посідає П. в укр. рад. поезії: "Червона зима" В. Сосюри, "Похорон друга" П. Тичини, "Прометей" А. Малишка, "Жага" М. Рильського, "Безсмертя" М. Бажана, поеми Л. Первомайського, В. Мисика, І. Муратова, І. Драча, Л. Костенко, Б. Олійника, В. Коротича та ін. П.— популярний жанр в літературах усіх союзних республік СРСР (поеми Р. Гамзатова, Е. Межелайтіса, М. Каріма та ін.). Деякі письменники, щоб підкреслити значимість або поетичність зображуваних явищ і подій, називають П. прозові твори ("Мертві душі" М. Гоголя, "Поема про море" О. Довженка).
Літ.: Арістотель. Поетика. К., 1967; Буало Н. Мистецтво поетичне. К., 1962; Соколов А. Н. Очерки по истории русской поэмы XVIII и первой половины XIX века. М., 1955; Сердюк П. О. Людина в поемі. К., 1970; Гнатюк М. П. Поема як літературний вид. К., 1972.
В. П. Іванисенко.
