Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow ноз-нят arrow НОМЕНКЛАТУРА ХІМІЧНА
   

НОМЕНКЛАТУРА ХІМІЧНА

— система назв хімічних елементів і їхніх сполук, яка служить для позначення складу, хім. будови і групових властивостей речовин. Раніше вживали назви, що вказували на природні джерела або походження (червона кров'яна сіль, мурашина к-та, сечовина, кофеїн), особливості речовини (гримуча к-та) та її дію на організм (антипірин), географічне місце її використання або відкриття (іприт, жавелева вода), на ім'я вченого, якому таке відкриття належить (бертолетова сіль, сіль Рейнеке, вуглеводень Чічібабіна), та ін. Ці назви переобтяжували пам'ять і були на заваді систематизації фактичного матеріалу. Необхідна була наукова Н. х., яка 6 однозначно характеризувала формулу речовини. Перша Н. X. була розроблена 1787 Комісією франц. хіміків під головуванням А. Л. Лавуазьє. Рос. Н. х. створювалась протягом 19 ст. у працях Я. Д. Захарова, В. М. Сєвергіна, Г. І. Гесса, Д. І. Менделєєва та ін. Назви більшості хімічних елементів, як правило,— це запозичені латинські терміни (uranium — уран, kalium — калій) або кальки з них (hydrogenium — "водород"). В основі укр. Н. х. лежать рос. хім. назви (з урахуванням особливостей мови). Проте російська і українська Н. х. зберегла традиційні назви таких давно відомих елементів, як залізо, золото, мідь, миш'як, олово, ртуть, свинець, сірка, срібло, сурма. В укр. Н. х. сюди належать також водень, кисень і вуглець. З метою впорядкування міжнар. Н. х. Номенклатурною комісією Міжнародного союзу теоретичної та прикладної хімії (IUPAC) завершено розробку правил Н. х. неорганічних і органічних сполук. Назви неорганічних сполук утворюються відповідно до їхньої класифікації. При цьому в них відображаються вид зв'язаних атомів і їхній окислення ступінь. Так, назви оксидів складаються з двох слів, першим з яких є "оксид" з множинним префіксом. Він показує співвідношення між числом атомів кисню і даного елемента [1/2 — гемі-, 1 — моно-(звичайно випускається), 3/2— сескві-, 2 — ди-(ді-) і т. д.]. Друге слово — назва елемента в родовому відмінку, напр., N2О — геміоксид азоту, CO — монооксид (оксид) вуглецю, Fe2О3 — сесквіоксид заліза, SО2 — діоксид сірки. Оксиди називають ще так: після слова "оксид" дається назва елемента в родовому відмінку з вказівкою (в дужках) на його ступінь окислення: Fe2O3 — оксид заліза (III), SО2 — оксид сірки (IV). Назви гідроксидів складаються з слова "гідроксид" і назви елемента в родовому відмінку з зазначенням його ступеня окислення, напр., NaOH — гідроксид натрію, Fe (ОН)2 — гідроксид заліза (II), Сr (ОН), — гідроксид хрому (III), Sn (ОН)4 — гідроксид олова (IV). Назви кисневмісних к-т найчастіше утворюють поєднанням прикметника від назви відповідного елемента і слова "кислота", ступінь окислення кислотоутворюючого елемента (нижча і вища) передають суфіксами (відповідно -ит і -ат), напр., HNО3 — азотна (нітратна) к-та, H2SО4— сірчана (сульфатна) к-та, НСlО2 — хлоритна к-та, НСlО4 — перхлоратна к-та. При позначенні солей спочатку називають кислотний залишок, а потім — у родовому відмінку — катіон з вказівкою на ступінь окислення металу. Наявність у солі Н+ або ОН- передається префіксами відповідно гідро-і гідроксо-, напр., NaNО2 — нітрит натрію, AgN03 — нітрат срібла, Fe2(SО4)3 — сульфат заліза (III), (NH4)3PО4 —фосфат амонію, Са (СН3СОО)2 — ацетат кальцію, CuCl — хлорид міді (І), К2НРО4— гідрофосфат калію, КН2РО4— дигідрофосфат калію, Cu2(OH)2SО4— гідроксосульфат міді (II), Fe (ОН)2С1 — дигідроксохлорид заліза (III), К4 [Fe (CN)6] — гексаціанофорат (II) калію, К3 [Fe (CN)6] — гексаціаноферат (III) калію. В Н. х. неорганічних речовин широко використовуються терміни на означення атомних груп й іонів: NH+4 — амоній, РН+4 — фосфоній, Н3О+ — гідроксоній. Назви органічних сполук відображають не тільки склад, а й хім. їх будову. Вони виходять з принципу заміщення в молекулі відповідного вуглеводня, від якого можна утворити дану сполуку. Так, у сполук жирного ряду вихідними вважаються алкани з нерозгалуженими ланцюгами: СН4 — метан, СН3СН, — етан, СН3СН2СН3— пропан,

СН3СН2СН2СН3— бутан і т. д. Для вуглеводневих радикалів з однією вільною валентністю (такі радикали часто бувають замісниками) використовують назви алканів із заміною суфікса -ан на -ил (-іл): СН3 — метил, СН3СН2—етил тощо. Кратні зв'язки, цикли, замісники та їх кількість виражаються спеціальними префіксами і закінченнями, а положення вказаних елементів структури в молекулі позначаються араб. цифрами. Для побудови назви вуглецеві атоми нумерують за певними правилами; використовують ті ж множинні префікси (ди- або ді-, три-аботрі- тощо), що й у назвах неорганічних сполук; подвійний зв'язок позначається закінченням -єн (-єн) замість -ан у назві відповідного алкана, потрійний — закінченням -ин (-ін), про наявність групи ОН свідчить закінчення -ол, групи СО — закінчення -он і т. д. Напр.: СН2 = СН — СН =СН2 — бутадієн-1,3;— (СН9)3 С — СО — СН3 — 3,3-диметилбутанон - 2; СН2 = СН —СН2ОН — пропен-2-ол-1. Розроблено також Н. х. аліциклічних, ароматичних, гетероциклічних, поліфункціональних сполук, а також представників спец. класів органічних речовин — вуглеводів, стероїдів, терпенів тощо. Н. х. використовується поряд з хім. символікою (див., зокрема, Знаки хімічні), що однозначно або в заг. рисах визначає хім. будову речовин.

Літ.: Номенклатурные правила ИЮПАК по химии, т. 1 — 2. М., 1979; Справочник химика. Дополнительный том. Л., 1968.

В. В. Скопенко, М. Ю. Корнилов.

 

Схожі за змістом слова та фрази