— філос. праця ф. Енгельса (1886), в якій дано аналіз становлення і розвитку марксист. філософії, її теор. джерел, розкрито суть здійсненого Марксом революц. перевороту в філософії, показано докорінну відмінність діалектичного матеріалізму, як наук. теорії пізнання і перетворення світу та до кінця послідовного і парт. вчення, від усіх попередніх філос. систем. У 1-му розділі Ф. Енгельс охарактеризував філософію Г. В. Ф. Гегеля як завершення класичної німецької філософії, одне з джерел марксизму, розкрив революц. роль діалектич. методу Гегеля, що вступає в суперечність з догматичним змістом його ідеалістичної системи, описав процес розпаду гегелівської школи. Ф. Енгельс показав, що Л. Фейербах завдав нищівного удару ідеалістичній філософії Гегеля, відновив матеріалізм як наук. філос. напрям. Проте, критикуючи ідеалізм Гегеля, Л. Фейєрбах відкинув також найцінніше його досягнення — діалектику. Філософія Л. Фейєрбаха є другим важливим теор. джерелом марксизму. Новий, вищий етап у розвитку філософії Ф. Енгельс пов'язував з іменем Маркса, який не тільки поєднав матеріалізм з діалектикою, а й докорінно переробив їх, долаючи обмеженість філософії Гегеля і Фейєрбаха. У 2-му розділі Ф. Енгельс дав наук. визначення основного питання філософії, його двох сторін, розкрив наук. неспроможність ідеалістичної філософії, протиставивши їй діалектичний матеріалізм як наук. світогляд, піддав критиці агностицизм І. Канта і Д. Юма, довів, що найрішучішим спростуванням будь-якої ненаук. філософії є практика, охарактеризував обмеженість франц. матеріалізму 18 ст. У 3-му розділі Ф. Енгельс піддав критиці ідеалістичне розуміння історії Фейєрбахом, абстрактний антропологічний характер його поглядів на мораль і релігію. У 4-му, останньому, розділі Ф. Енгельс виклав осн. положення філософії діалектичного матеріалізму як революц. вчення, що спрямоване на перетворення дійсності; довів, що відкриття К. Марксом матеріалістич. розуміння історії було величезним завоюванням людської думки. Ф. Енгельс писав, що К. Маркс уперше розкрив і науково пояснив рушійні сили сусп. розвитку, його матеріально-екон. основу, а також ідеологічну надбудову — право, філософію, мораль і релігію, показав істор. роль і значення класової боротьби в істор. процесі. В. І. Ленін високо оцінював працю "Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії", ставлячи її в один ряд з "Маніфестом Комуністичної партії" і "Анти-Дюрінгом" (див. Повне зібр. тв., г. 23, с. 40). Уперше надрукована в теор. журналі нім. соціал-демократії "Die Neue Zeit" (1886, № 4— 5). У 1892 в Женеві група "Визволення праці" видала повний рос. переклад праці, зроблений Г. В. Плехановим. У 1899 у - Львові вийшов укр. переклад (з російського тексту).
