Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow рен-рос arrow РИМ
   

РИМ

Давній (лат. Roma) — антична д-ва, яка з невеликого полісу в долині р. Тібру на Апенінському п-ві перетворилася на світову імперію.

Рим Давній - leksika.com.ua

За істор. переказом Р. заснований 754/753 до н. е. В ці часи три місц. племені об'єдналися, утворивши римський народ. Він складався з 300 родів, 30 курій і 3 триб. Організація управління мала вигляд військ, демократії — нар. збори, рада старійшин — сенат, воєначальник — рекс. Наст, історія Р. пов'язана з боротьбою між патриціями — повноправними членами 300 родів і неповноправними — плебеями, які стояли за межами родової організації. Перемога плебеїв зруйнувала замкнену рим. родову общину і розчистила шлях до утворення д-ви. Реформи Сервія Туллія у 6 ст. до н. е. завершили процес становлення рим. д-ви у формі республіки. Історія республіки починається з 510/509 до н. е., коли був скинутий останній рекс Тарквіній Гордий і обрано 2 консулів. Це була аристокр. республіка. Формально вищим органом влади вважалися нар. збори (коміції): центуріатні, трибутні й куріатні. Однак центром політ, життя був орган аристократії — сенат. Функції управління виконували магістрати — виборні служб, особи. Вищими магістратами були консули, претори, цензори, нижчими — курульні едили, квестори. Захистом плебеїв займалися плебейські (нар.) трибуни, які мали право накладати вето на рішення магістратів і сенату. Екстраординар. магістратом був диктатор, якого призначали консули за постановою сенату в разі надзв. обставин. Він мав необмеж. владу, йому підпорядковувалися усі магістрати. Однак призначався він на строк не більше 6 місяців. Різке загострення суперечностей у 2—1 ст. до н. е. виявило непридатність респ. форми правління і необхідність переходу до імперії. Першим, хто використав можливості посади диктатора, був полководець Луцій Корнелій Сулла. Спираючись на профес. армію, він у 82 до н. е. став диктатором на невизначений строк і отримав необмеж. владу. В 79 до н. е. Сулла сам відмовився від посади диктатора. Однак республіка існувала недовго. В 59 до н. е. полководці Юлій Цезар, Гней Помпей і Марк Ліциній Красс утворили тріумвірат. їхнє суперництво закінчилося на користь Цезаря, який у 44 до н. е. проголосив себе безстроковим диктатором, довічним трибуном, консулом, претором. Цезаря у тому самому році було вбито. Але в 43 до н. е. утворився другий тріумвірат. Гай Октавіан, Марк Антоній та Марк Лепід на 5 років взяли владу «для упорядкування держави». Після розпаду тріумвірату Октавіан став імператором, а в 27 до н. е. одержав повноваження на управління д-вою і титул августа — «звеличеного богами». Так Р. став імперією. З 27 до н. е. по 284 н. е. імперія функціонує у формі принципату. Імператорська влада змушена була прикриватися ширмою респ. установ. Тому тут одночасно діяли дві системи управління: республіканська (сенат, магістрати) і принцепса, який створював новий держ. механізм. Опорою могутності принцепса було військо. У 284 встановлюється необмеж. монархія — домінат. Імператор тепер — домінус (господар). Старі респ. установи зникають. Центром управління стає Держ. рада — консисторія. Утворюється розгалужений держ. апарат з вел. кількістю чиновників. Значну роль відіграє поліція. У 395 імперія розділяється на Західну Римську імперію з центром у Римі та Східну Римську імперію з центром у Константинополі. Кожна з них мала свого імператора. Однак Р. з кризи не вийшов. У 476 Західна Рим. імперія перестала існувати, Східна поклала початок історії Візантії. У Р. створено право, що досягло найвищого рівня розвитку в історії античності й дістало своє класичне завершення як найдосконаліша система права, котра грунтується на приватній власності. Римське право вийшло далеко за нац. та хронол. межі.

Осн. прав, системою Р. було призначене виключно для рим. гр-н квіритське право, або цивільне право, яке сформувалось із Законів XII таблиць, постанов нар. зборів, постанов сенату, консультацій рим. юристів тощо. Поряд з ним із едиктів претора розвивалося преторське право і «право народів», яке склалося з едиктів претора перегринів (іноземців). Завершеною систематизацією права Р. стала кодифікація імператора Юстиніана і в 528—534 у вигляді Зводу цивільного права (див. Кодекс Юстиніана, Корпус юріс цивіліс).

Рим. юристи поділяли все право на публічне і приватне, де центр, місце посідало речове право з розробкою засад госп. самовизначення і свободи приват, власності, з визначенням володіння і власності (преторської, або бонітарної; власності перегринів; провінц. власності). Поряд з цим досконалої регламентації набули зобов'язальні відносини, система контрактів, спадкове право та ін. Приватне право Р. мало величезний вплив на розвиток прав, систем пізніших епох, що знайшло вираження у рецепції рим. права.

Літ.: Хрестоматия по истории Древнего Рима. М., 1962; Hibbort С. Histoire de Rome. Paris, 1988; Moatti C. A la recherche de la Rome antique. Paris, 1989; Покровский И. A. История рим. права. СПб., 1999; Тишик Б. И. Історія д-ви і права країн Стародавнього світу. Л., 2001.

М. М. Страхов.