Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Енциклопедичний словник-довідник з туризму
   
Енциклопедичний словник-довідник з туризму

  a   б   в   г   д   е   є   ж   з   і   к   л   м   н   о   п   р   с   т   у   ф   х   ц   ч   ш   щ   я
Енциклопедичний словник-довідник з туризму

Е64 Автори-укладачі: В.А. Смолій, В.К. Федорченко, В.І. Цибух. Енциклопедичний словник-довідник з туризму / Передмова В.М. Литвина. - К.:Видавничий Дім "Слово", 2006. - 372 с.

ISBN  966-8407-55-5

Енциклопедичний словник-довідник з туризму є першим в Україні фундаментальним виданням, в якому системно розкривається зміст понад 1300 туризмологічних понять, що відображають туризм у багатовекторному вимірі - філософському, економічному, географічному, історичному, педагогічному, політологічному, культурологічному, соціологічному, архітектурному, релігієзнавчому. Видання розраховане на науковців, викладачів, аспірантів, магістрів, студентів, працівників туристських підприємств та усіх кого цікавить багатогранний світ туризму.

 

ПЕРЕДМОВА

У Ваших руках — Енциклопедичний словник-довідник з туризму, один із перших на пострадянському просторі.

Здобуття Україною державної незалежності поставило необхідність щодо відтворення у світі образу сучасної України в усій його повноті, у тому числі й з точки зору її привабливості для туристів з усього світу. Потрібен був певний час для створення організаційних, економічних, політичних та наукових засад для відродження галузі туризму в Україні, яка на початку 90-х років опинилася у занепаді. Водночас, поступово поставала на порядок денний і потреба у створенні різноманітних довідників, путівників, словників, а згодом — енциклопедичних видань з туризму.

В сучасному світі туризм є одним із найпомітніших суспільних феноменів, який органічно поєднує в собі могутню індустрію, що виготовляє різноманітний туристський продукт, різноманітні, з багатовіковою традицією, інститути гостинності, помітний сектор ринкового економічного простору, надзвичайно багату рекреаційну сферу людського життя, в якій відбувається розширене оновлення та відтворення сил особистості, впливовий чинник та практичний канал «народної дипломатії». Як екологічно чиста індустрія, туризм йде врівень з галузями, що конкурують з ним, у створенні доданої вартості, але якщо він розвивається раціонально і враховує місткість туристських об'єктів, то завдає значно меншої шкоди природному середовищу та населенню. За самою своєю природою туризм поєднує створення добробуту та розвиток міжнародних економічних відносин, скорочення різниці рівнів життя та турботу про навколишнє середовище у місцях туристської активності. Загальновизнана роль туризму в економіці, зокрема у бюджетному господарстві країни.

Сучасна індустрія туризму є однією з найбільш високоприбуткових і динамічних галузей світового господарства. Туризм забезпечує близько 10 відсотків світового національного продукту. Сьогодні в туризмі зайнято понад 260 млн чоловік, тобто кожний десятий працівник. На його частку припадає 7% загального обсягу інвестицій, 11% світових споживчих витрат, 5% усіх податкових надходжень і третина світової торгівлі послугами. Туризм справляє вагомий вплив на такі ключові галузі господарств, як транспорт, зв'язок, торгівля, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання тощо, виступаючи каталізатором соціально-економічного розвитку. За прогнозами спеціалістів XXI століття стане століттям туризму.

Сучасне розуміння сутності туризму долає його сприйняття винятково як різновиду підприємницького бізнесу. Туризм, поряд з іншими, виконує винятково важливу культурологічну функцію. Він має яскраво представлене гуманістичне, «люди-новимірювальне» спрямування. Адже людина, що подорожує — бізнесмен, вчений, спортсмен, країнознавець, — це насамперед особистість, яка прагне розширити власний світогляд, збагатитися новими знаннями, розумно використати вільний час для відпочинку, знайомства з «ціннісними світами» інших культур і народів.

Своїми багатогранними можливостями туризм забезпечує інтеграцію нашого полярізованого світу. Завдяки безпосереднім, спонтанним і щиросердним контактам, ще здійснюються між людьми, які уособлюють різні культури і способи життя, туризм активно сприяє встановленню в світовому і регіональному суспільному просторі атмосфери доб-росусідства і гостинності, — справедливо зазначається в Глобальному етичному кодексі туризму.

Україна, яка розташована на стику цивілізацій, континентів, ідеологій, після проголошення своєї незалежності перетворилася на повноправного суб'єкта всієї системи міжнародних відносин і була втягнена в потік подій глобального, загальноєвропейського та регіонального характеру.

Взаємовідносини України з міжнародним туристським співтовариством необхідно розглядати в аспекті глобалізації, під якою розуміється об'єктивно зумовлений процес посилення загальної взаємозалежності країн і союзів країн в умовах розширення господарсько-економічних, комунікативних та інших перспектив сучасного світу. Цей процес не потребує визначення чи заперечення з боку країн, партій або індивідів. Він має як позитивні, так і негативні аспекти, перші з яких слід якнайповніше використовувати, а другі — мінімізувати.

Глобалізація робить світовий ринок товарів і послуг єдиним, руйнує традиційні способи життя, модернізує традиції управління, поступово витискає тоталітаризм і диктатуру з політичного життя, проте водночас нав'язує політичне домінування супердержав, уніфікує й нівелює форми культурного життя націй, спонукає до змагання моделі суспільного розвитку.

Як зазначив Генеральний секретар Всесвітньої туристської організації (ВТО) Франческо Франжіаллі, виступаючи перед студентами та викладачами Київського університету туризму, економіки і права 9 жовтня 2002 року, — «Розвиток туризму сьогодні йде пліч-о-пліч з глобалізацією». На землі залишилося небагато місць, яким вдалося уникнути людської допитливості. Навіть Антарктида приваблює відвідувачів. Повне освоєння Землі не задовольнило потреби людей щодо відкриття і пригод та їх бажання пізнавати звичаї подібних до себе або відмінних від себе.

Окрім невичерпної допитливості людини до навколишнього світу, три події спричинили вибух міжнародного туризму: зростання купівельної спроможності сім'ях середнього класу в розвинутих країнах; розповсюдження приватного автотранспорту та дешеві авіаперевезення; зростання кількості вільного часу завдяки регулювання з боку соціального законодавства на користь робітників. У XIX столітті Бенджамін Дізраелі написав: «Зростання матеріальних ресурсів та збільшення вільного часу — це дві речі, що сприяють культурному розвитку людини » .

Сучасний туризм виконує також винятково важливу соціальну функцію, він активно та безпосередньо сприяє зростанню добробуту населення та створенню додаткових робочих місць. Туризм став визначальним чинником соціальної та культурної інтеграції, як прояв та інструмент зростаючої культурної взаємодії сприяє зміцненню єдності суспільства, поглиблює своїми засобами та можливостями знання людей та народів одне про одного, забезпечує крос-культурні «зустрічі» та діалоги. І це все потребує точно виваженого, науково-обґрунтованого професійного термінологічного апарату та дефініцій.

Необхідно зазначити, що Верховна Рада України, як і інші парламенти світу, приділяє значну увагу створенню законодавчого поля, в якому б у сприятливих умовах розвивалася туристська галузь. Цьому сприяли рішення, прийняті на Міжпарламентській конференції з туризму, що відбулася у м. Гаага (Нідерланди) в квітні 1989 року. У Гаазькій Декларації, що була прийнята на конференції, основну увагу приділено питанням юридичного обґрунтування феномену туризму, спрощення туристських формальностей, безпеки та захисту туристів, поваги до їх прав. Ця декларація проголосила 10 принципів, що заклали підвалини для розвитку туризму в світі.

У першому принципі визначається загальне значення туризму, що «став явищем, яке увійшло у повсякденне життя сотень мільйонів людей, перетворився на важливу форму використання вільного часу окремих осіб та основний засіб міжособистісних зв'язків, політичних, економічних і культурних контактів». У декларації наголошується, що туризм «має стати турботою кожного; він являється одночасно наслідком і вирішальним фактором якості життя у сучасному суспільстві, тому парламентам і урядам слід приділяти все більш уваги туризму з метою забезпечення його розвитку».

Принципи Гаазької Декларації, які рекомендовані урядам та парламентам, а також Міжпарламентському союзу і ВТО, наголошують на загальному значенні туризму; ролі туризму як засобу соціально-економічного розвитку, у т.ч. країн, що розвиваються, захисті навколишнього середовища як однієї з основних умов розвитку туризму; гуманістичних аспектах туризму з необхідністю врахування інтересів самого туриста; юридичному обґрунтуванні туризму, що включає право на відпочинок та оплачувані відпустки; спрощенні туристських формальностей; безпеці та захисту туристів і повазі їх прав та достоїнств; тероризмі як реальній загрозі для розвитку туристського обміну; ролі освіти та підвищенні якості туристських послуг; заходах з розвитку туризму, які необхідно вжити з боку урядових та національних туристських адміністрацій та парламентів; ролі міжнародного співробітництва в цій галузі.

Для України, з її винятково багатими природними ресурсами — Крим, Поділля, Закарпаття, Слобожанщина тощо особливе значення має екологічний туризм. Людина — органічна ланка цілісної екосистеми. Тяжіння міського жителя до «незіпсованої природи» цілком зрозуміло. Однак неконтрольований і нерегульований тиск туристських потоків на природу є небезпечним для неї. Згідно з прогнозами ВТО, об'єми міжнародного туризму в наступні двадцять років зростуть утричі. Відповідно, збільшується і екологічна загроза. Ось чому всі причетні до туристських подій зобов'язані охороняти природне середовище, рекреаційні зони — атрактори, які є загальним багатством спільнот, на територіях яких вони розташовані. Природничій туризм, екотуризм визначаються як особливо збагачуючі і цінні форми туризму тому, що вони покликані не тільки забезпечувати здоровий, поступовий і стійкий розвиток туристської справи, але й узгоджувати потреби теперішніх і прийдешніх поколінь у здоровому і затишно привабливому середовищі свого буття.

Згідно з рішенням Гаазької конференції, були проведені чотири міжпарламентські форуми: в Іспанії (м. Кадіс) у 1995 році, Індонезії (м. Балі) у 1996 році, Бразилії (м. Ріо-де-Жанейро) у 2000 році, Панамі (м. Панама) у 2002 році, на яких розглядалися актуальні питання щодо дальшого вдосконалення туристського законодавства в світі.

На XV Генеральній Асамблеї Всесвітньої туристської організації, що проходила у листопаді 2003 року в Китаї (м. Пекін)., за пропозицією Верховної Ради України, прийнято рішення про проведення в м. Києві п'ятого міжпарламентського форуму ВТО на тему «Ефективне законодавство, державна політика та самоврядування: ключові інструменти забезпечення глобального успіху туризму», яке незабаром повинно відбутися. Проведення такого форуму свідчить про визнання авторитету України як туристичної держави.

З проголошенням незалежності України поступово почалося створення правового поля, в якому функціонувала галузь поступово виходить з кризи і нарощує темпи свого розвитку.

Враховуючи те, що Україна будує правову державу з ринковою економікою, де має бути верховенство Закону, у вересні 1995 року був прийнятий Закон України «Про туризм», перший на теренах колишнього СРСР. Але згодом виявились певні недоліки цього Закону, пов'язані з новими умовами функціонування туризму в XXI столітті. За цей період відбулося становлення галузі, Україна стала членом Всесвітньої туристської організації. Сьогодні практична діяльність туристських підприємств, беручи до уваги міжнародний характер їх відносин, стала дедалі більше враховувати відповідні принципи міжнародного права. Поштовх процесу вдосконалення законодавчого процесу туристської діяльності в державі надали парламентські слухання про стан та перспективи розвитку туризму, що були проведенні у Верховній Раді України в жовтні 2000 року за участю Генерального секретаря Всесвітньої туристської організації Франческо Франжіаллі.

18 листопада 2003 року в туристській сфері відбулася важлива подія — Верховна Рада прийняла Закон України « Про внесення змін до Закону України «Протуризм».

Відтепер законодавчо визнано, що туризм є важливою складовою саме економіки та культури нашої держави, тобто Закон встановлює чіткі нормативно-правові відносини у відповідному бізнесовому середовищі, яке є на сьогодні досить висококонкурентним і самодостатнім.

За рахунок правових механізмів, що закладені в Законі, законодавці розділили туризм і еміграцію, запровадили норми щодо захисту прав споживачів туристських послуг, як громадян України, так і іноземців, під час подорожі територією України та за її межами, а також встановили чіткі правовідносини, як між туристами та суб'єктами туристської діяльності, так і самих суб'єктів між собою.

Нова редакція Закону України «Про туризм» дасть змогу й надалі успішно та цивілізовано розвивати туристську індустрію держави. Саме на це нас орієнтують Укази Президента України «Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року», «Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики в галузі туризму», «Про деякі заходи щодо розвитку туристичної та курортно-рекреаційної сфер України» та Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки.

Новий Закон виправив становище, за якого майже з десяток норм чинного Закону не відповідали положенням норм Конституції України.

Відтепер термінологічний апарат приведений до міжнародної практики та стандартів.

Верховна Рада України постійно тримає у полі зору питання щодо вдосконалення законодавства в сфері туризму, здійснення моніторингу якості туристичної освіти. Свідченням цього став розгляд проблемних питань на розширених засіданнях Комітету з питань науки і освіти та Комітету з питань фізичної культури, спорту, молодіжної політики і туризму Верховної Ради України, що були проведені у грудні 2005 року, на яких були прийняті важливі рішення щодо подальшого розвитку галузі, підготовки висококваліфікованих кадрів для її потреб.

Україна прагне посісти чільне місце в європейському та світовому туристському співтоваристві. Розвиток туризму в Україні визнано пріоритетним напрямом. Уведено новий напрям підготовки фахівців — «Туризм». Класифікатор професій, який визнаний державним законодавством, збагатився такими групами професій, як «туризмолог» та «туризмознавець». Відбувається осмислення туризму як предмету соціоекономічної та соціогуманітарної науки — «туризмологія».

Репрезентований «Енциклопедичний словник-довідник з туризму» — одна із перших фундаментальних праць, яка покликана ввести читача у яскравий, багатогранний світ туризму. У систематизованому вигляді пропонується широкому загалу всіх, кого цікавить цей світ, об'єктивну, науково виважену інформацію, яка дозволяє комплексно і досить всебічно скласти уявлення про туризм, його інфраструктуру, історію туристської діяльності, її сьогодення та перспективи.

Готуючи словник, автори прагнули забезпечити поєднання наукової та інформаційної новизни з доступністю викладу, розрахованого на широке коло читачів; трактування основних термінів та понять, що рефлектують туристську сферу з урахуванням сучасної методології пізнання та інтерпретації фактів, явищ та процесів туристського життя.

У цьому виданні поєднується теоретичний і прикладний, універсальний і національний, ретроспективний і порівняльний, критичний і раціонально-конструктивний підходи до феномену туризму.

Статті в словнику подаються в алфавітному порядку із застосуванням інверсії з метою уникнення повторень у назвах. До термінів, запозичених з іноземних мов, додаються пояснення.

За творчим рішенням пропонований читачу словник з туризму не має книжкових аналогів.

Енциклопедичну форму подачі інформації доповнює ідея вибіркового підбору матеріалів, сукупність яких у поєднанні з деталізацією текстів та образним стилем викладання створює у читача цілісно узагальнену картину про туризм.

Автори-укладачі цього видання поставили перед собою задачу не тільки якомога повної та детальної фіксації тезауруса туристської термінології, а й розгляду туризму як цілісного феномену, визначення основних тенденцій його історичної динаміки та соціокультурної детермінації (див., наприклад, статті розділу «Культурні та історичні цінності держав світу», «Києво-Печерська Лавра», «Почаївська Лавра», «Софіївський собор у Києві», «Намисто Славутича», «ЗапорізькаСіч», «Трипільська культура» таін.).

Особливістю цього словника-довідника є те, що туризм в ньому розглядається у багатовекторному вимірі — філософському, політологічному, культурологічному, соціологічному, економічному, географічному, архітектурному, релігієзнавчому, історичному. У словнику можна знайти ключові статті за такими напрямами, як «гостинність», «музеєзнавство», «туристські ресурси», «туристська діяльність» та ін., а також відомості із біографії відомих мандрівників, вчених, які внесли вклад у різні області знань у сфері туризму та у розбудову туристської індустрії України.

Енциклопедичний словник-довідник з туризму — супутник та порадник туриста, його гід та перекладач. Одночасно — це ґрунтовний довідник та цікавий підручник. Словник розрахований не лише на професійно зайнятих теоретиків та практиків туризму, працівників державних та комерційних структур. Він адресується студентам, магістрам, аспірантам ВНЗ, усій представницькій читацькій аудиторії України.

Приємно також відзначити, що саме з Київського університету туризму, економіки і права вийшла серія підручників і навчальних посібників з проблем туризму, готельного та ресторанного сервісу, і ось — чергова, цікава і корисна новинка.

Не претендуючи на абсолютну істину, будемо вдячні усім, хто висловить свої зауваження і побажання щодо цієї книги. Це дасть можливість вдосконалити словник при його можливому перевиданні.

Володимир Литвин Академік Національної академії наук України, доктор історичних наук, професор

 

СКОРОЧЕННЯ

АР

Автономна Республіка

пд.

південь, південний

арх.

архітектор

пн.

північ, північний

бас.

басейн(природний)

пол.

половина

бл.

близько

поч.

початок

в (у) т. ч.

в (у) тому числі

р-н

район

г.

гора

р-

річка

Д-

довгота

св.

святий

зат.

затока

серед.

середина, середній

зх.

захід, західний

ск.

скульптор

кін.

кінець

сх.

схід, східний

наприкін.

наприкінці

т. зв.

так званий

о.

острів

узб.

узбережжя

обл.

область

худ.

художник

о-ви

острови

центр.

центральний

08.

озеро

ш.

широта

п-ів

півострів