Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow рево-рек arrow РЕЖИСЕРСЬКЕ МИСТЕЦТВО
   

РЕЖИСЕРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

режисура — мистецтво створення режисером гармонійного, ідейно і художньо цілісного видовища. Базуючись насамперед на драматургічному матеріалі і виходячи з власних ідейно-естетичних принципів, режисер об'єднує і спрямовує роботу всіх учасників творчого процесу — акторів, художників, композиторів, операторів (в кіно, на телебаченні), а також працівників допоміжних служб (освітлювачів, гримерів, бутафорів, костюмерів, озвучувачів та ін.). Основою Р. м. є режисерський задум, що включає творчу інтерпретацію п'єси, характеристику окремих персонажів, визначення стилістичних і жанрових особливостей акторського виконання в даній виставі, вирішення спектаклю в часі (в ритмі й темпі) і просторі (в мізансценах і плануванні), характер і принципи сценографічного й музично-шумового оформлення, що потім втілюється в єдиному ансамблі театральної вистави, кіно- й телефільму, радіопередачі, видовищі просто неба тощо. P. м. у драматичній вистав і в сучас. розумінні виникло в 2-й пол. 19 ст. Однак елементи режисури існували вже в античному театрі, де драматурги брали участь у постановці своїх творів. Постановочні елементи розвивались у середньовічному театрі 14—16 ст. (міракль. містерія, мораліте). Під час становлення профес. театру за доби Відродження склалася традиція, коли в одній особі поєднувалися керівник трупи, драматург, актор і організатор вистави (зокрема, А. Беолько — в Італії, Лопе де Руеда — в Іспанії, Г. Сакс — в Німеччині). Видатну роль у розвитку Р. м. відіграли драматурги 16—17 ст.: У. ІІІекспір — в Англії, Лопе де Вега — в Іспанії, Ж. Расін і Ж. Б. Мольєр — у Франції. Ж. Расін, який сам ставив у театрі "Бургундського отелю" (Париж) свої трагедії, вимагав від акторів наспівних інтонацій, манірності жестів, в той же час Ж. Б. Мольєр прагнув подолати декламаційну умовність, тяжів до життєвої правди у власній акторській грі і вимагав цього від ін. акторів. У добу Просвітительства Вольтер, Д. Дідро (у Франції), Г. Е. Лессінг (в Німеччині) прагнули сформулювати основи Р. м., визначити принципи гри актора. Ф. Л. Шредер у Гамбурзькому театрі вперше при створенні вистав запровадив вивчення актором не лише своєї ролі, а й усієї п'єси, ввів постійні репетиції і попередні читання п'єс. У Франції подібні реформи запровадив Ф. Ж. Талі, ма, діяльність якого знаменувала поворот від класицистичного театру до романтичного (див. Романтизм). Під час дальшого розвитку театру значно підвищилися вимоги щодо відтворення історико-побутової достовірності в зображенні епохи, щодо роботи над кожною сценою, з кожним виконавцем, створення ансамблю; велику роль відіграла діяльність Мейнінгенського театру (реж. Л. Кронек) та Вільних театрів А. Антуана в Парижі, О. Брама в Берліні. Незалежного театру в Лондоні.

В Росії елементи Р. м. з'явилися у виставах народної драми, придворного, шкільного і публічного театрів 17—18 ст., ці елементи розвивалися в Першому рос. профес. театрі (Петербург) у 2-й пол. 18 ст., а також провінціальних театрах Росії та України кін. 18 — поч. 19 ст., в діяльності Ф. Волкова та І. Дмитревського, які заснували рос. акторську школу. Театр. принципи акторської режисури на засадах сценічного реалізму в рос. та укр. профес. театрах утвердив М. С. Щепкін у Харківському вільному театрі, Полтавському вільному театрі та Малому театрі (Москва). В дожовтневий час на Україні найбільшого розвитку Р. м. досягло в трупах М. Кропивницького (див. Трупи М. Л. Кропивницького), М. Старицького (див. Трупи М. П. Старицького), М. Садовського (див. Садовського М. К. трупа, Театр Миколи Садовського у Києві), П. Саксаганського (див. Трупа П. К. Саксаганського та І. Карпенка-Карого). На рубежі 19 і 20 ст. Р. м. як самостійний вид художньої творчості утверджується у виставах багатьох театр. колективів, зокрема Малого театру (Москва), театру "Соловцов" (Київ), і досягло найвищого рівня у виставах Моск. Худож. театру, очолюваного К. Станіславським та В. Немировичем-Данченком (див. Московський Художній академічний театр). Створена на базі практичного досвіду Станіславського система лежить в основі радянського Р. м. Становлення сучасного Р. м. відбувалося в пошуках різних напрямів режисури. А. Аппіа (Швейцарія), Е. Г. Крег (Англія) пропагували умовність театр. мистецтва як самоціль, заперечували значення актора, пропонували замінити його маріонеткою. У боротьбі з натуралістичністю в театрі В. Мейєрхольд (Росія), М. Рейнгардт (Німеччина), Л. Курбас (Україна) та ін. головну увагу приділяли виразній формі вистави, відверто умовній сценічній дії, прагнули розв'язати виставу в яскравій видовищній формі. Ряд спектаклів згаданих митців, проте, не були позбавлені захоплення експресіонізмом і конструктивізмом.

За рад. часу новий соціальний зміст рад. драматургії з її утвердженням героїки будівництва нового життя, історичних завоювань соціалістичного суспільства зумовили появу режисерів, творчість яких базується на принципах партійності, народності, революц. гуманізму і життєвої правди. Засвоювання кращих традицій в їхній діяльності іде поруч з пошуками нових засобів театр. мистецтва (зокрема, з використанням специфіки кіно, цирку, балету та ін.), що розширює виражальні можливості методу соціалістичного реалізму. Цей процес пов'язаний з діяльністю Є. Вахтангова, О. Таїрова, К. Марджанішвілі, О. Ахметелі, О. Попова, О. Дикого, М. Охлопкова, Р. Симонова, М. Акимова, Б. Равенських, Ю. Завадського, К. Хохлова, О. Крайова. Видатним укр. режисером-новатором були Лесь Курбас (див. "Березіль"). Його вихованці та послідовники — В. Василько, М. Крушельницький, Б. Тягно, Л. Дубовик, В. Скляренко та ін. Значним внеском у розвиток укр. рад. Театр. мистецтва є режисерська творчість Г. Юри, О. Загарова, Б. Романицького, К. Кошевського, В. Marapa. Досягнення рад. театру справили значний вплив на творчість зарубіжних театральних діячів — Ж. Копо, Ш. Дюллена (Франція), М. Валлентіна (Німеччина), Ю. Остерви та Л. Шіллера (Польща), М. Массалітінова (Болгарія), Е. Ф. Буріана (Чехословаччина), Є. Ле Гальєнн (США) та ін. Роки після перемоги над фашист. Німеччиною позначилися плідним розвитком Р. м. в багатьох країнах. В театрі "Берлінер ансамбль" втілювалася теорія епічного театру Б. Брехта. Серед ін. прогресивних діячів театру нашого часу, які зробили значний внесок у розвиток Р. м.,— Ж. Вілар і Ж. Л. Барро (Франція), П. Брук, М. С. Редгрев (Великобританія), Е. Де Філіппо, Л. Вісконті (Італія), Е. Піскатор (ФРН), режисери соціалістич. країн (Е. Аксер, Т. Майор, М. Гелертер, І. Сава, К. Свінарський та ін.). Сучасний етап розвитку Р. м. в СРСР характеризується синтезом кращих творчих здобутків діячів минулого, збагатився творчістю, зокрема, Г. Товстоногова, В. Плучека, А. Гончарова, О. Єфремова, А. Ефроса, В. Пансо, Ю. Мільтініса, К. Ірда, Ю. Любимова. Р. м. у музичній виставі (опера, оперета, балет) грунтується насамперед на музично-літературному матеріалі. Режисер підтримує тісний контакт з диригентом. Вони є інтерпретаторами партитури композитора і лібретто вистави. В постановці балетної вистави гол. роль належить балетмейстеру, функції режисера суто допоміжні. Вони сприяють здійсненню загального образно-пластичного задуму вистави. Відомі режисери муз. театру Б. Покровський, І. Туманов, Д. Смолич, М. Стефанович, М. Смолич та ін.

Р. м. в кіно покликане втілювати ідейно-художній задум фільму, досягаючи єдності драматичного, ритмічного та образного вирішення фільму (див. також Кінодраматургія, Кіномузика, Операторське мистецтво). Р. м. в кіно включає в себе декілька етапів роботи над фільмом, зокрема: вибір сценарію; створення режисерського (монтажного) сценарію, підготовчий період (підбір акторів, розробка ескізів декорацій, костюмів, визначення місць натурних кінознімань); знімальний період (в павільйоні, на натурі) та робота над монтажем, під час якої створюється остаточний образний лад фільму. Р. м. в кіно зародилося на поч. 20 ст. під безпосереднім впливом театру. Проте вже тоді був відчутний пошук специфічних для кіномистецтва засобів виразності (техніка трюкового знімання Ж. Мельєса у Франції, подвійна експозиція, великий план і елементарний монтаж у "брайтонській школі" в Англії, та ін.). Після 1-ї світової війни великий внесок у розвиток Р. м. періоду "німого" кіно зробили Д. У. Гріффіт, Ч. Чаплін, Е. Штрогейм, К. Відор (США), Ф. Мурнау, Г. В. Пабст (Німеччина), Л. Деллюк, Ж. Фейдер (Франція). В Росії становлення Р. м. пов'язане з діяльністю В. Гардіна, П. Чардиніна, Я. Протазанова, Дз. Вертова. Великими досягненнями в галузі Р. м. позначені вже перші кроки рад. кіно. В 20-х рр. С. Ейзенштейн, В. Пудовкін, О. Довженко створили фільми, які увійшли в золотий фонд світового кіномистецтва. В молодому укр. кіномистецтві 20-х рр. Р. м. утвердили П. Чардинін, І. Кавалерідзе, Г. Тасін, Ю. Стабовий, в цей час О. Довженко заклав основи укр. режисерської школи в кіно. Поява звуку в кіно (див. Звукове кіно) зумовила пошуки шляхів поєднання зображення і звуку. Принципово нові завдання — розширення естетичних можливостей кіномистецтва, засобів кінематографічної виразності — вирішували відомі майстри зарубіжного кіно, серед них — Р. Клер, Ж. Ренуар, М. Карне, А. Рене, К. Шаброль, Ф. Трюффо (Франція), Д. Форд, У. Уайлер, О. Уеллес, С. Креймер (США), А. Корда, Т. Річардсон (Англія), Л. Бюнюель (Іспанія), І. Бергман (Швеція), представники неореалізму — Р. Росселіні, B. Де Сіка, Дж. Де Сантіс, П. Джермі, Л. Вісконті, Ф. Фелліні, М. Антоніоні (всі — Італія),

C. Ямамото, А. Куросава, К. Сіндо (Японія) та ін. Значними здобутками Р. м. стала творчість рад. кінорежисерів — Г. та С. Васильєвих, М. Донського, І. Пир'єва, Й. Хейфіца, С. Юткевича, Г. Александрова, С. Герасимова, I. Савченка, М. Ромма, Г. Козінцева, Р. Кармена, Ю. Райзмана, В. Шукшина та ін. Успішний розвиток характеризує кінематографію країн соціалістичної співдружності — режисери

A. Мунк (ПНР), Й. Трнка, К. Земан (ЧССР), К. Вольф, Ф. Бейєр (НДР), 3. Фабрі, М. Янчо (УНР), Й. Попеску-Гопо (СРР), 3. Жандов, Д. Даковський, X. Христов (НРБ) та ін., кіномистецтво В'єтнаму, Монголії; країн Азії і Африки, що визволилися від колоніального гноблення. Сьогодні розвиток Р. м. в нашій країні базується на досягненнях класиків рад. кіно і здійснюється великим багатонац. загоном кіномитців. Серед них — С. Бондарчук, Г. Данелія, Т. Абуладзе, В. Жалакявічюс, А. Тарковський, Г. Чухрай, М. Михалков та ін., зокрема на Україні: Т. Левчук, М. Мащенко,

B. Денисенко, Ю. Іллєнко, І. Миколайчук та ін. Творчо опановуючи все краще в світовому мистецтві, рішуче відкидаючи антиреалістичні, антигуманістичні тенденції прибічників буржуазного мистецтва, режисери рад. кіно всі засоби сучасного Р. м. спрямовують на формування духовного світу людини, комуністичної моралі.

Р. м. на радіо і телебаченні спирається на здобутки театру і кіно. Бурхливий розвиток телебачення вимагає осмислення специфіки виражальних засобів цього наймолодшого з мистецтв і майстерного використання її на практиці. Режисерські кадри для театру, кіно і телебачення готують в театр. ін-тах (на Україні — в Київському інституті театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого, Харківському інституті мистецтв імені І. П. Котляревського). Див. також ст. про окремих режисерів.

Літ.: Станиславский К. С. Собрание сочинений, т. 1—8. М., 1954—61; Немирович-Данченко В. И. Театральное наследие, т. 1 — 2. М., 1952—54; Довженко О. П. Твори, т. 1—5. К., 1964— 66; Марджанишвили К. Творческое наследие, т. 1—2. Тбилиси, 1958—66; Мейерхольд В. Э. Статьи. Письма. Речи. Беседы, ч. 1—2. М., 1968: Эйзенштейн С. Избранные произведения, т. 1—6. М., 1964—71; Попов А. Д. Творческое наследие. М., 1980; Товстоногов Г. Зеркало сцены, кн. 1. О профессии режиссёра Л. 1980; Про мистецтво режисера. К., 1948; Садуль Ж. История киноискусства от его зарождения до наших дней. Пер. с франц. М., 1957; Вахтангов Е. Материалы и статьи. М., 1959; Гасснер Д. Форма и идея в современном театре. Пер. с англ. М., 1959; Брехт Б. О театре. Пер. с нем. М., 1960 Бткевич С. Контрапункт режиссёра. М., 1960; Михоэлс. Статьи. Беседы. Речи.— Воспоминания о Михоэлсе. М., 1965; Василько В. Фрагменти режисури. К., 1967; Курбас Лесь. Спогади сучасників. К., 1969; Кулешов Л. Азбука кинорежиссуры. М., 1969; Крег Е. Про мистецтво театру. Перекл. з англ. К., 1974; Брехт Б. Про мистецтво театру. Перекл. з нім. К., 1977; Сандро Ахметели. Тбилиси, 1977; Неллі В. Про режисуру. К., 1977; Симонов Рубен. Творческое наследие. М., 1981.

С. В. Данченко.

 

Схожі за змістом слова та фрази