Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Енциклопедичний словник-довідник з туризму arrow в arrow ВИЩА ОСВІТА
   

ВИЩА ОСВІТА

- система фундаментальної, наукової, професійної та практичної підготовки громадян та здобуття ними освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їхніх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації. В. о. в Україні здійснюється на базі повної загальної середньої освіти. До вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку молодших спеціалістів, можуть прийматися особи, які мають базову загальну середню освіту. Форми навчання у вищих навчальних закладах: з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстернат. Плата за навчання (як від фізичних, так і від юридичних осіб) існує і в державних, і в недержавних вищих навчальних закладах. Останнім часом запроваджено новий тип фінансування навчання - індивідуальне кредитування державою юнаків і дівчат, які бажають здобути В. о. Прийом до вищих навчальних закладів проводиться на конкурсній основі незалежно від форми власності закладу В. о. та джерел оплати за навчання. Відповідно до статусу вищих навчальних закладів, в Україні установлено чотири рівні їх акредитації:

I рівень - технікум, училище, інші прирівняні до

них вищі навчальні заклади. Підготовка фахівців здійснюється за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста;

II рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі

навчальні заклади. Підготовка фахівців здійснюється за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра;

III і IV рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет. Підготовка фахівців здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста, магістра.

Нині в Україні існує 997 вищих навчальних закладів, з них 822 - державної форми власності, 175 - недержавної. Вони можуть утворювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій тощо. Складовою системи В. о. є науково-дослідна робота, що здійснюється за договорами, контрактами, замовленнями, програмами, проектами. Для цього створюються наукові, науково-виробничі підрозділи, об'єднання, асоціації, технопарки, центри тощо. Заклади системи В. о. України мають право встановлювати прямі зв'язки з установами системи освіти зарубіжних країн, міжнародними організаціями, фондами, проводити зовнішньоекономічну діяльність, мати власний валютний рахунок, створювати спільні підприємства. Суб'єкти навчального процесу - учні, студенти, курсанти, слухачі тощо - мають право на додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням. Вони забезпечуються стипендіями, гуртожитками, інтернатами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; можуть отримувати додатково соціальну і матеріальну допомогу. Порядок оплати виконаної роботи під час виробничого навчання і практики визначається Кабінетом Міністрів України. В 1997 р. Україна підписала Лісабонську конвенцію про взаємови-знання кваліфікації в галузі вищої освіти. Відповідно до її положень, в Україні активно впроваджується ступенева освіта. Цьому сприятиме інтеграція, укрупнення спеціальностей, що за незначної перекваліфікації дасть можливість знайти роботу за фахом. Якщо раніше перелік спеціальностей мав 1024 позиції, то нині - менш як 500. Перекваліфікації фахівців сприяють також інститути післядипломної освіти. За визнанням зарубіжних фахівців, донедавна система В. о. в Україні (тоді ще республіки в складі СРСР) була однією з найкращих у світі. Нині вона вже не повною мірою відповідає потребам суспільства. Головною причиною цього є недостатнє бюджетне фінансування. Так, упродовж останнього десятиріччя питома частка у ВВП витрат на освіту постійно знижується (1992 р. - 4,6%, 1997 - 4,2%, 1999 р. - 3,5%), хоча Законом України "Про освіту" від 23 травня 1991 р. № 1060-ХІІ встановлено норму відрахувань у 10%. Наслідками такої політики є неадекватна оплата праці професорів та викладачів - у 12 разів менша, ніж, наприклад, у Китаї; в кілька разів нижчі від прожиткового мінімуму й розміри студентських стипендій; незадовільне матеріально-технічне забезпечення тощо.

Стійкий дефіцит висококваліфікованих фахівців за новітніми спеціальностями призводить до невиправдано високих конкурсів для вступу на них, незважаючи ані на обмежений прийом (300-400 осіб у провідних вищих навчальних закладах), ані на запровадження для 20-45% студентів досить високої плати за навчання - 2,5-3 тис. дол. США за рік. (Для порівняння: в США середня вартість навчання в 1994-95 навчальному році становила в муніципальному дворічному коледжі 1194 дол., у державному чотирирічному коледжі- 2537 дол., у приватному чотирирічному коледжі - 11 522 дол.) У більшості вищих навчальних закладів якість навчання залишається невідповідною сучасним вимогам. Зокрема, вкрай мало часу виділяється на активні форми роботи з студентами (для порівняння, в США - втричі більше, ніж на звичайні аудиторні заняття). Лекції внаслідок низької методичної підготовки викладачів є здебільшого неефективними, крім того студенти не мають достатньо часу для самоосвіти. Незважаючи на збільшення за роки незалежності України кількості вищих навчальних закладів майже втричі, лише бл. 35% випускників середніх шкіл мають можливість здобути В. о. 50% працюючого населення нагально потребує додаткової освіти. Серед проблем В. о. - падіння престижу університетської освіти. На поч. 90-х рр. XX ст. в Україні працювало 9 університетів, справді провідних навчально-методичних та наукових центрів вищої школи. Проте внаслідок механічного копіювання зх. зразків почалося масове перейменування інститутів, академій, технікумів в університети. Нині в Україні їх налічується понад 100, однак зміна назв, як правило, не підвищила якості роботи навчальних закладів. Недостатньо використовується суто економічний потенціал системи В. о. в Україні, зокрема експорт навчальних послуг. Так, у Великій Британії тільки вивчення іноземцями англійської мови приносить щорічно бл. 1,8млрдф. ст. доходу, створює десятки тисяч додаткових робочих місць. Загалом експорт навчальних послуг дає цій країні бл. 8 млрд ф. ст., Україні ж, з її значним освітнім потенціалом, - не більшяк 15-17 млн дол. США. Актуальною залишається потреба розробки методів і технологій навчання з використанням сучасних засобів телекомунікації. Останнім часом істотні здобутки в цій сфері демонструють недержавні заклади В. о., наприклад, Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу (Київ), Народна українська академія (Харків), Міжрегіональна академія управління персоналом (Київ) та ін.

Основними чинниками реформування системи В. о. в Україні є:

1. Перехід суспільства до ринкових відносин, що потребує висококваліфікованих фахівців у галузях економіки, менеджменту, маркетингу, банківської справи, бухгалтерського обліку та аудиту, права тощо, підготовка яких раніше ґрунтувалася на застарілих засадах.

2. Інтеграція України до світової спільноти, що потребує нових навичок і знань в галузі міжнародного права, зовнішньоекономічної діяльності, володіння іноземними мовами.

3. Формування глобального інформаційного простору, що передбачає вільне володіння персональним комп'ютером і вміння працювати в електронних мережах.

Основними напрямами трансформації системи В. о. в Україні є:

1. Гуманізація і, як наслідок, демократизація освітнього процесу.

2. Розробка комплексної системи В. о., уніфікація програм, навчальних планів тощо - на відміну від, наприклад, США, де кожний навчальний заклад має свою програму.

3. Адаптація системи В. о. до соціально-економічних умов, у т. ч. з погляду податкових пільг.

4. Прийняття відповідних нормативних актів, розробка загальнодержавних стандартів В. о. та ін.

 

Схожі за змістом слова та фрази