Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow спар-страх arrow СПРАВЕДЛИВІСТЬ
   

СПРАВЕДЛИВІСТЬ

(лат.) - соціально-етична та морально-правова категорія, один з осн. принципів права. Поняття «справедливість» позначає наявність у соціальному світі прав, засад і виражає їх правильність, імперативність і необхідність. Ідея С. сягає своїми витоками Давнього світу. Платон називав С. доброчесність, що означає правильне ставлення до інших людей. Арістотель пов'язував С. із заслугами членів сусп-ва, на основі яких можна розподіляти певні блага. Юстиніан І визначав С. як пост, і вічну волю віддавати кожному належне. Середньовічні мислителі намагались узгодити С. з ідеєю перерозподілу надлишкового багатства. Тома Аквінський навіть вважав, що людина в крайній скруті має право претендувати на чужу власність. На думку І. Канта, те, чого вимагає С, має виконуватися незалежно від будь-яких обставин сусп. розвитку.

На поч. 19 ст. у науковому обігу з'явилося поняття «соціальна справедливість», що стало загальновживаним завдяки працям Дж. С. Мілля. Ідея соціальної С. відображена у двох осн. підходах, які утверджують: 1) рівність можливостей у рамках відкритого сусп-ва, гр-ни якого мають змогу проявити свої здібності;

2) рівномірний розподіл благ з урахуванням різних потреб кожної людини. Найпопулярніша і життєздатна інтерпретація соціальної С. знайшла своє втілення на Заході в поміркованому підході, характерному для соціал-демократії. За цим підходом, частина сусп. ресурсів розподіляється за потребами через держ. систему соціального забезпечення, а ін. частина — відповідно до заслуг через екон. ринок або бюрокр. процедури.

С. виступає визначальною ознакою і невід'єм. механізмом регулювання людських відносин, пов'язаних з пануванням, підпорядкуванням, підтриманням взаємоповаги між людьми, необхідністю гармонізації різних, у т. ч. протилежних (конкуруючих) інтересів. Водночас зміст С. безпосередньо пов'язаний зі зміною сусп. динаміки, яка, з одного боку, потребує збереження успадкованих відносин, прав, обов'язків, а з другого — передбачає подолання спадщини минулого, що в умовах соціальних змін (політ., екон., правових та ін.) сприймається сусп. свідомістю як несправедливість.

Принцип С. поширюється як на реально існуючий, так і на уявний (ідеальний) стан справ у сусп-ві, виступає належним (необхідним) імперативом, що відповідає сутності, правам і потребам людини. С. є критерієм оцінки різноманітних співвідношень у житті сусп-ва: між роллю окр. людей чи соціальних груп і їх реальним соціальним становищем, ступенем сусп. визнання; між працею і винагородою за неї, правами та обов'язками особи; між скоєним діянням і відплатою, злочином і покаранням. Розрізняють три осн. різновиди С: 1) зрівняльну С, що передбачає досягнення макс. рівності прав і можливостей соціальних суб'єктів; 2) розподільчу С, яка орієнтує на подолання диспропорцій у розподілі матеріальних і духовних благ, виходячи з при-родно-прав. рівності всіх людей, незалежно від їх нац., станових, класових, майнових та ін. відмінностей, але з урахуванням заслуг конкретного гр-нина перед сусп-вом і д-вою;

3) відплатну С, що поширюється на сферу покарань за правопорушення і злочини; С. покарання вимагає дотримання принципів застосування певних процедур тільки до осіб, визнаних винними у скоєнні правопорушення (злочину), а також залежності міри покарання від ступеня тяжкості правопорушення (злочину).

С. — один з найважливіших принципів правової держави, який реалізується як у законодавчій, так і в правозастосовчій діяльності. Справедливий закон втілює ідею рівної для всіх свободи — робити все, що не обмежує свободи інших і не завдає шкоди, а також не заборонене законом. Закон виступає мірою, єдиним для всіх масштабом свободи. Свобода окр. особи співвідноситься зі свободою ін. людей, а право є регулятором можливостей реалізації свободи кожного. Встановлювані заборони та обмеження мають бути доцільними з погляду гарантії свободи, а значить справедливими. Зміст права полягає у тому, щоб свободу всіх увести в розумні справедливі межі, реалізувати С, додержуючись принципу рівності людей перед законом, судом. У правозастосовчій діяльності С. означає обов'язок відповід. органів встановити об'єктивну істину у справі, забезпечити законні права та інтереси учасників крим. процесу. За ст. 367, 372 КПК України вирок суду підлягає скасуванню, якщо призначене покарання «є явно несприятливим як внаслідок м'якості, так і суворості».

Літ.: Мальцев Г. В. Социальная справедливость и право. М., 1977; Чиркин В. Е. Власть, ненасилие и социальная справедливость. «Сов. гос-во и право», 1991, № 9; Проблемы укрепления социальной справедливости в труд, правоотношениях. К., 1993; Михайленко О. Проблеми справедливості при розбудові прав. д-ви. «Право України», 1998, № 8; Волков Б. С. Нравственные начала в назначении наказания. «Изв. вузов. Правоведение», 2000, № 1; Ролз Д. Теорія справедливості. К., 2001; Скрипнюк О. Ідея соціальної справедливості в контексті теорії соціальної прав. д-ви. «Вісник Академії прав, наук України», 2001, № 2; Горбатенко В. П. Поняття «пільги» і «привілеї» у контексті забезпечення соціальної справедливості. В кн.: Прав, д-ва, в. 13. К., 2002; Рікер П. Право і справедливість. К., 2002; Нерсе-сянц В. С. Философия права. М., 2003; Горбатенко В. П. Філос.-правові детермінанти сучасного розуміння справедливості. В кн.: Прав, д-ва, в. 14. К., 2003.

В. П. Горбатенко, В. М. Тертишник.

 

Схожі за змістом слова та фрази