Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow конс-корон arrow КОНТРОЛЬ ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ
   

КОНТРОЛЬ ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ

- одна з функцій парламенту; в широкому розумінні — діяльність парламенту, його органів і посад, осіб, а також ін. держ. органів та посад, осіб, з відповідною метою функціонально поєднаних з парламентом, у здійсненні повноважень контролю за викон. владою, насамперед урядом. Звичайно до змісту контрольної функції парламенту відносять його діяльність щодо контролю за виконанням урядом держ. бюджету. Іноді цю діяльність вважають складовою бюджетної функції законод. органу. В науці конституційного права існує також підхід, за яким до змісту контрольної функції парламенту віднесено його участь у різних формах та обсязі у заміщенні певних держ. посад. Проте відповідні посад, особи не завжди є підконтрольними парламенту. Всі головні та ін. парлам. функції, їх зміст склалися історично і в кожній країні характеризуються своїми особливостями. Наявність контрольної функції парламенту щодо викон. влади не суперечить принципові поділу влади (влад). Такий контроль є одним з елементів системи стримувань і противаг у взаємодії законод. і викон. влади. Сенс цієї системи значною мірою визначає природу теорії і практики поділу влади.

У конституціях функцію парлам. контролю, як правило, прямо не встановлюють. Звичайно зміст цієї функції визначається конкр. повноваженнями, визнаними за парламентом. Тому заслуговує на увагу заг. положення п. 13ст. 85 Конституції України, де сказано, що до повноважень ВР України віднесено «здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції». Досить заг. характер має положення п. 4 згадуваної ст., за яким парламент здійснює «контроль за виконанням Державного бюджету України». Положення стосовно К. п. містять ст. 98 і 101 Конституції України. Загалом обсяг і зміст повноважень парламенту щодо контролю за викон. владою залежить від прийнятої в країні форми держ. правління. Відповідно відмінними є форми такого контролю. У презид. країнах, де держ. механізм побудовано на засадах т. з. жорсткого поділу влади (зокрема, максимального орг. і функц. «роз'єднання» законод. і викон. влади), чи не єдиною формою К. п. є слухання у к-тах парламенту щодо діяльності носіїв викон. влади. К-ти, як і сам парламент у цілому, не уповноважені застосовувати до запрошених на слухання конст.-правові санкції, напр., висловлювати їм недовіру і приймати рішення про усунення їх з посад. Проте запрошені можуть бути обвинувачені у неповазі до парламенту за неправдиві свідчення або свідому дезінформацію, що тягне крим. відповідальність. Найпоширенішою формою контролю у країнах з парламентарними і змішаною республіканською формами держ. правління є запитання депутатів, звернені до глави або членів уряду. Запитання можуть бути як усні, так і письмові. Процедура розгляду запитань депутатів визначається у парлам. регламентах і передбачає час запитань, черговість тих, хто запитує, і тих, хто відповідає, тощо. Проте реальне значення запитань депутатів зводиться до критики урядової політики в цілому або її окр. напрямків чи певних заходів, і відповідна процедура прямо не впливає на долю уряду або його окр. членів. По суті депут. запитання є засобом отримання необхідної інформації.

Законом «Про статус народного депутата України» (1992) встановлено інститут депутатського звернення (ст. 19). Цей інститут принципово відмінний від традиційного депут. запитання за своєю природою. До того ж, коло адресатів відповідних звернень не обмежується членами уряду і є набагато ширшим. Більш ефективним засобом впливу (контролю) парламенту на уряд у країнах з відповідними формами правління є інтерпеляція. На відміну від депут. запитань, інтерпеляція тягне обговорення питання, яке є її предметом. Вона фактично спричиняє звіт уряду або одного з його членів. Наслідком інтерпеляції нерідко буває постановка у парламенті питання про довіру або про недовіру урядові. Процедура інтерпеляції звичайно досить докладно визначена в конституціях. Вона також є об'єктом врегулювання на рівні парлам. регламенту. Синонімічним поняттю «інтерпеляції» нерідко вважається поняття запиту.

Конституція України не встановлює інституту інтерпеляції. Водночас нею (ст. 86) визначений зміст інституту запиту нар. депутата України (див. Депутатський запит). Про відповідний запит йдеться у Законі «Про статус народного депутата України» (ст. 12). Коло адресатів такого запиту теж не обмежується світовою традицією: нар. депутат України має право на сесії ВР України звернутися із запитом до органів ВР, до КМ України, керівників ін. органів держ. влади та органів місц. самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Запит нар. депутата України є формою К. п. за викон. владою вже тому, що за змістом ст. 86 Конституції України його може бути адресовано до КМ України і до керівників ін. (центральних і місцевих) органів викон. влади. Ця стаття пов'язана з наступною статтею Осн. Закону не тільки у системний спосіб. Запит нар. депутата України та його обговорення у парламенті об'єктивно може спричинити збір голосів депутатів на підтримку пропозиції щодо розгляду питання про відповідальність КМ України і як наслідок — прийняття резолюції недовіри урядові; останнє тягне його відставку. До традиц. форм К. п. за викон. владою у країнах із згадуваними формами правління віднесена діяльність пост, і тимчасових (спеціальних і слідчих) к-тів (комісій) парламенту. Наслідком такого контролю може бути постановка за ініціативою к-ту або депутатів питання про колект. або індивідуальну політ, відповідальність уряду з метою відставки уряду в цілому або його окр. членів.

У Конституції України визначено основи статусу к-тів ВР України (ст. 89). І хоча к-ти прямо не наділені повноваженнями контролю за викон. владою, до їх компетенції віднесено підготовку і поперед, розгляд питань, що належать до повноважень ВР. Водночас к-ти наділені відповідними контрольними повноваженнями за змістом Закону «Про комітети Верховної Ради України» 1995, ст. 5, 8). Конституція також передбачає можливість утворення Верх. Радою України тимчас. спеціальних і тимчас. слідчих комісій. Призначення цих комісій об'єктивно зумовлено здійсненням ними дій контрольного характеру.

Ще однією формою К. п. за викон. владою є діяльність омбудсмана — спец, посадової особи, до компетенції якої входить розгляд скарг гр-н на порушення прав людини з боку певного кола держ. органів та посад, осіб. У різних країнах це коло є різним, однак об'єктом контролю з боку омбудсмана є насамперед акти і дії адміністрації, тобто тих, хто діє у сфері держ. управління. Статус омбудсмана прямо пов'язаний з парламентом: нерідко він визнається посад, особою парламенту. Заг. практикою є щорічний звіт омбудсмана у парламенті про свою роботу. Звичайною формою реагування омбудсмана є різного роду подання і пропозиції. В усіх країнах, де існує цей інститут, він розглядається як своєрідний механізм посередництва між особою і держ. органами. Омбудсман, як правило, не уповноважений скасовувати рішення відповідних органів і посад, осіб. Його діяльність за своєю природою є швидше наглядовою, ніж контрольною. Ця діяльність може сполучатися з ін. формами К. п. і спричиняти відповідні дії з боку самого представн. органу держ. влади. В Конституції України зазначено, що К. п. за додержанням конст. прав і свобод людини та гр-нина здійснює Уповноважений ВР України з прав людини (ст. 101). Законом «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (1997) визначено, зокрема, повноваження цієї посад, особи та коло адресатів її подань — актів реагування щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнар. договорів України стосовно прав і свобод людини та гр-нина. До цього кола віднесені практично всі органи держ. влади, а також органи місц. самоврядування, об'єднання гр-н, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності та їх посад, і служб, особи (ст. 15 Закону). Таке коло є чи не найширшим. Застосовуються й ін. форми К. п. за викон. владою. Вони нерідко відображають особливості сфуктури та організації представн. органу держ. влади.

Парламент також здійснює контроль за виконанням урядом держ. бюджету. В багатьох країнах встановлено порядок, за яким уряд щороку або частіше повинен звітувати перед парламентом про виконання держ. бюджету або про заг. фін. стан у д-ві. В Конституції України встановлено, що КМ щорічно у певний строк разом з проектом Закону про Держ. бюджет на наст, рік подає доповідь про хід виконання Держ. бюджету поточного року (ст. 96). Контрольні функції здійснюються і пост, к-тами з фін.-бюдж. питань. Такі к-ти (комісії) утворені практично в усіх парламентах. Водночас у багатьох країнах перевірку бюдж. видатків та ряд ін. дій у фін.-бюдж. сфері здійснює спец, орган, з відповідною метою функціонально (і навіть у той чи ін. спосіб структурно) поєднаний з парламентом. Як правило, цей орган називається рахунковою палатою. У ряді країн він формується парламентом або за його участю. Іноді він є органом самого парламенту. Здійснюваний рахунковою палатою контроль за відповідною діяльністю уряду, залежно від характеру структурних зв'язків між нею і парламентом, є прямим або непрямим К. п. В Україні контроль за використанням коштів Держ. бюджету від імені ВР здійснює Рахункова палата, її повноваження визначені Законом України «Про Рахункову палату» (1996). За будь-яких умов сенс К. п. за викон. владою полягає, як правило, в тому, що парламент уповноважений реагувати на дії підконтрольного органу або посад, особи і застосовувати до них конст.-правові санкції. За умов парламентарних і змішаної республіканської форм держ. правління такою санкцією є відставка як наслідок застосування механізмів політичної (колект. або індивідуальної) відповідальності уряду перед парламентом. Такий контроль іноді визначають як політичний. Він може мати місце за умов застосування будь-якої з визначених вище форм К. п. як його своєрідна ост. стадія. Разом з тим, наслідками здійснення К. п. можуть бути ін. види юрид. відповідальності, зокрема кримінальна. У таких випадках цей контроль спричинить відповідні дії інших, окрім парламенту, органів держ. влади.

В. М. Шаповал.

 

Схожі за змістом слова та фрази