Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow мін-мян arrow МІНІСТЕРСТВО
   

МІНІСТЕРСТВО

(від лат.— служба, посада) — родова назва галуз. органів державного управління, що входять до складу уряду. В цьому розумінні М. склалися у різних країнах Зх. Європи упродовж 16—17 ст. До 20 ст., залежно від держ. устрою та політ.-правового режиму, існували два осн. типи М.: в конституційних та необмежено-монархічних (з відповід. перехід, варіантами) д-вах. Для першого типу М. характерний дем. характер утворення та функціонування, а також наявність інституту відповідальності М. перед парламентом як одного з найважливіших засад конст. устрою. Його витоки — в британській системі кабінету з відповідальними міністрами, що почала формуватися ще в кін. 14 ст., коли палата громад забезпечила собі право притягувати до відповідальності перед палатою лордів радників короля не лише за крим. злочини, а й за політ, діяльність. У М. другого типу (Австро-Угорська, Німецька, Російська та ін. імперії) міністри призначалися монархом і несли відповідальність лише перед ним і тільки в обмеженому вигляді — перед парламентом. Отже, тут М. були продуктом і водночас інструментом централізації держ. управління. В сучас. д-вах М. утворюються на підставі актів вищих законод. органів (напр., у США) або глави д-ви (Франція) чи на підставі законів або актів уряду (Великобританія). Кількість М. та розподіл компетенції між ними, як правило, визначаються главою викон. влади або главою уряду. В історії України особливу роль відіграла міністерська система Рос. імперії, утворена за царя Олександра І. Формування М. було виявом тенденції до витіснення форм колегіального управління одноосібним. Перші паростки цієї системи з'являються за часів цариці Катерини II, коли генерал-прокуророві було фактично надано статус першого міністра. Він керував юстицією, фінансами, держ. казначейством і контролем. За царя Павла І поряд з відновленням системи колегій було утворено перші М.: 1797 — М. уділів, 1800 — М. комерції. Маніфестом царя Олександра І від 8(20). IX 1802 вирішено «розподілити державні справи на різні частини, відповідно до природного їх зв'язку між собою, і для найуспішнішого проходження доручити їх віданню обраних міністрів». Утв. перші 8 М.: військ.-сухопутних сил, військово-морських сил, іноз. справ, внутр. справ, комерції, фінансів, нар. освіти, юстиції, а також держ. казначейство на правах М. Міністри отримали право доповіді царю, однак лише після погодження з ін. міністрами. Міністри утворювали власні канцелярії і мали товариша (заступника). Система колегій була збережена, колегії розподілялись між окремими М. При цьому між міністрами й колегіями склалися досить заплутані взаємини. Міністерська система потребувала дальшого вдосконалення. Законом «Про розподіл державних справ за міністерствами» від 17(29).УІІІ 1810 було скасовано М. комерції (його справи були передані М. фінансів) і утворювались М. поліції і Головне управління духовних справ іноз. сповідань. Великих зусиль щодо створення орг.-правових засад діяльності М. доклав М. М. Сперанський. Він розробив « Загальне установлення міністерств» [затв. 25.УІ (7.УІІ) 1811], в якому було визначено однакову організацію і діловодство М. та їх відносини між собою і з ін. установами. З незнач. змінами цей акт діяв до 1917. У діяльності М. єдиноначальність поєднувалася з колегіальністю, існували ради М., навч. к-ти тощо. В 1861 існувало 9 М. Ускладнення завдань держ. управління спричинило розмежування функцій відомств не лише в центрі, а й на місцях. Удосконалювалася структура М. їхні агенти на місцях у ряді випадків були незалежними від місц. адміністрацій (контрольні палати, акцизні управління та ін.). У складі М. діяли департаменти, частину з яких було перетворено на головні управління. Напередодні повалення самодержавства в Рос. імперії діяли 12 М. За Тимчасового уряду всі М. були реорганізовані. Так, істотно реформовано М. внутр. справ, ліквідовано структури політ, та заг. поліції, цензуру тощо. Скасовано М. імператорського двору, окр. структурні частини М. юстиції. Після приходу до влади більшовиків систему М. ліквідовано. В Україні 1917 почалося утворення системи центр, органів держ. управління з функціями, притаманними М. 15.УІ 1917 було засн. Генеральний секретаріат Української Центральної Ради. Ген. секретарі фактично виконували функції міністрів. Реальним змістом ця діяльність почала наповнюватися з утворенням УНР. Після оголошення IV Універсалу Ген. секретаріат було перетворено на Раду народних міністрів. Утворено народні М.: внутрішніх справ, військових і морських справ, судових справ, земельних справ, харчових справ, праці, пошт і телеграфів, торгівлі й промисловості. Після приходу до влади гетьмана П. П. Скоропадського діяли М.: внутрішніх справ, фінансів, торгівлі й промисловості, земельних справ, судових справ, закордонних справ, військове, народного здоров'я та М. сповідань. До складу М.

входили департаменти. З відновленням УНР знову почали діяти народні М. В ЗУНР (лист. 1918 — січ. 1919) функції М. виконували держ. секретаріати. Після рішень 1-го Всеукр. з'їзду рад [11—12 (24— 25).ХІІ 1917] ЦВК утворив рад. уряд — Народний секретаріат. За традицією рад. будівництва фактичні функції М. незабаром перейшли до народних комісаріатів. Ця назва центр, органів держ. управління була закріплена в Конституції УСРР 1919 і зберігалася до 1946. Законом «Про перетворення Ради Народних Комісарів СРСР в Раду Міністрів СРСР і Рад народних комісарів союзних та автономних республік в Ради міністрів союзних і автономних республік» від 15.III 1946 наркомати було реформовано в М. Утворився такий поділ М.: загальносоюзні, союзно-республіканські та республіканські. Міністри загальносоюзних та союзно-республіканських М. призначалися ВР Союзу РСР і входили до складу уряду СРСР. М. УРСР визначалося як центр, орган держ. управління в УРСР, що здійснював керівництво дорученою йому галуззю госп., соціально-культур. або адм.-політ, управління в межах УРСР. Міністри призначалися ВР республіки. /Діяльність М. УРСР та їхня компетенція визначалися Конституцією СРСР, Конституцією УРСР, Законом УРСР «Про Раду Міністрів УРСР», а також затвердженим та погодженим на союз, рівні (для союзно-республіканських М.) у встановленому порядку положенням про відповідне М. Сучас. етап розвитку системи М. в Україні розпочався з проголошення її незалежності. Відповідно до ст. 106 Конституції України 1996М. утворюється, реорганізовується та ліквідується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України в межах коштів, передбачених на утримання органів викон. влади України. їхній правовий статус регулюється Конституцією та законами України, ін. нормат. актами і положеннями про кожне М. Відповідно до указу Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15.ХІІ 1999 М. є головним (провідним) органом в системі центр, органів викон. влади в забезпеченні реалізації держ. політики у визначеній сфері діяльності. Керівництво М. здійснює міністр, який входить до складу Кабінету Міністрів України. Фінансування видатків на забезпечення діяльності М. як центр, органу викон. влади здійснюється за рахунок коштів держ. бюджету. Гранична чисельність працівників М. затверджується КМ України, як правило, щорічно. Штатний розпис, кошторис видатків М. затверджується міністром за погодженням з М. фінансів України. М. можуть мати свої тер. органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленому чинним зак-вом України. Призначення на посаду і звільнення з посади керівників тер. органів М. здійснюється у встановленому порядку керівником М.

М. наділене повноваженнями, необхідними для виконання покладених на них функцій. Воно, зокрема: реалізує держ. політику у відповідній галузі, сфері держ. управління; узагальнює практику застосування зак-ва з питань, що належать до його компетенції; розробляє пропозиції про вдосконалення зак-ва та у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, КМ України; у межах своїх повноважень організовує виконання актів зак-ва, здійснює системам контроль за їх реалізацією; бере участь у формуванні та реалізації держ. політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації; бере участь у розробці проектів Держ. програми екон. та соціального розвитку України, Держ. бюджету України; реалізує держ. стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей); готує пропозиції про вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структур, перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екол. безпеки; бере участь у формуванні та реалізації інвест. політики, виходячи з пріоритетних напрямів структур, перебудови економіки; розробляє відповідні фін.-екон. та ін. нормативи, механізми їх впровадження, затверджує галуз. стандарти; вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекон. діяльності, захист інтересів укр. товаровиробників на зовн. ринку та розвиток внутр. ринку; видає у передбачених зак-вом випадках спец, дозволи (ліцензії) на проведення окр. видів підприємн. діяльності; виступає держ. замовником наук, досліджень комплексного характеру; бере участь у підготовці міжнар. договорів України, укладає міжнар. договори міжвідомчого характеру; здійснює у межах повноважень, визначених зак-вом, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління М.; складає макроекон. та міжгалуз. баланси; розробляє пропозиції про визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки; бере участь у формуванні та реалізації антимонопол. політики як у цілому, так і за відповідними напрямами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопол. регулювання, застосування антимонопол. зак-ва); забезпечує виконання завдань мобілізац. підготовки та мобілізац. готовності д-ви у межах визначених зак-вом повноважень; забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію держ політики стосовно держ. таємниці, контроль за її збереженням у центр, апараті М., на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління.

У процесі виконання покладених на М. завдань воно взаємодіє з ін. центр, і місц. органами держ. викон. влади, органами АР Крим, місц. самоврядування, представн. органами, а також з відповідними органами ін. держав. У межах своїх повноважень на основі та на виконання актів зак-ва М. видає накази, організовує і контролює іх виконання. У випадках, передбачених зак-вом, рішення м. є обов'язковими для виконання центр, та місц. органами викон. влади, органами місц. самоврядування, представн. органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та гр-нами.

Нормат.-правові акти м. підлягають держ. реєстрації в м. юстиції України в порядку, встановленому зак-вом. У разі потреби м. разом з ін. центр, та місц. органами держ. викон. влади, органами місц. самоврядування та представн. органами видає спільні акти.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції М., обговорення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку галузі (сфери) в м. утворюється колегія у складі міністра, заступників міністра за посадою, а також ін. кер. працівників м. До складу колегії можуть входити керівники ін. органів викон. влади, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління м. Членів колегії затверджує км України. Рішення колегії М. проводяться у життя наказами міністра. Для розгляду наук, рекомендацій та ін. пропозицій щодо гол. напрямів розвитку науки і техніки, обговорення найважливіших програм та ін. питань у М. може утворюватися н.-т. (наукова) рада з учених і висококваліфік. фахівців. Склад ради і положення про неї затверджує міністр. У М. з урахуванням специфіки його діяльності можуть утворюватися й ін. дорадчі та консультат. органи. Граничну чисельність і фонд оплати праці працівників центр, апарату М. затверджує КМ України. Структуру центр, апарату М. затверджує відповідний віце-прем'єр-міністр України. Штатний розклад центр, апарату М. і положення про його структурні підрозділи затверджує міністр. м. є юрид. особою, має самост. баланс, рахунки в банках, печатку із зображенням Держ. герба України і своїм найменуванням. Відповідно до указу Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15.ХІІ 1999 до системи зазначених органів входять 15 М.: М. аграрної політики України, М внутрішніх справ України, М. екології та природних ресурсів України, М. економіки України, м. палива та енергетики України, М. закордонних справ України, М. культури і мистецтв України, М. України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, М. оборони України, М. освіти і науки України, М. охорони здоров'я України, М. праці та соціальної політики України, М. транспорту України, М. фінансів України, М. юстиції України.

Літ.: Копиленко О. Л., Копиленко М. Л. Держава і право України 1917—1920 рр. К., 1997; Державне управління: теорія і практика. К., 1998; Історія держави і права України, т. 1-2. К., 2000.

О. Н. Ярмиш, О. М. Головко. В. Л. Коваленко.

 

Схожі за змістом слова та фрази