Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow пис-підг arrow ПИСЬМО
   

ПИСЬМО

— засіб передачі інформації на площині фігурами двох вимірів; у лінгвістичному розумінні — система умовних лінійних (графічних) знаків, за допомогою яких передаються окремі складники мови. П. є вторинним щодо усної мови, на основі якої воно виникло як засіб її фіксації. Від часу винайдення й застосування П. фактично почався період документальної історії людства, бо стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстань, а й закріплювати її в часі. Перші засвідчені пам'ятками спроби застосування П. як системи лінійних знаків припадають прибл. на 35—ЗО ст. до н. е. Окремо від розвитку графічних систем розглядаються засоби передачі інформації за допомогою речей (напр., маслинова гілка — знак миру). Найближчим до графічних систем знаків є т. з. вузлове письмо, де відіграє роль система вузлів і кольорів. Розрізняють типи П., не пов'язані з окремими елементами певної мови— піктографічне письмо, мнемонічне "письмо" (т. з. письмо для пам'яті) та ідеографічне письмо, а також типи П., пов'язані з окремими елементами певної мови: фоноідеографію (або ідеофонографію), складове письмо й звукове письмо. Звукове письмо пройшло два етапи розвитку: алфавітне й фонетичне письмо, або послідовна фонографія. У різних типах П. вживаються різні графічні знаки. Піктограма — це схематичне зображення предмета чи явища (напр., знаки дорожні). Мнемограма — фігура або графічний знак "для пам'яті" (напр., вертикальна риска на полях тексту означає, що на це місце слід звернути увагу). Ідеограма —фігура або графічний знак, пов'язані з певною ідеєю чи поняттям, незалежно від того, яким мовним елементом вони виражені (напр., цифри 1, 2, 3, знаки +, — тощо). Фоноідеограма (або ідеофонограма) — це фігура або графічний знак, пов'язані як з певною ідеєю чи поняттям мови, так і зі звуковою (фонетичною) стороною мовного елемента, за допомогою яких вони виражені. Силабограма (або силабік) — графічний знак, пов'язаний з комплексом звуків (точніше фонем) даної мови, зокрема з фонемами й сполученнями фонем, що можуть утворювати склади даної мови, напр. окремі голосні й сполучення приголосних з голосними (в П. деванагарі та ін.). Фонограма — графічний знак, пов'язаний з певним звуком (точніше фонемою) даної мови (напр., знак "м" рос., укр. та ін. алфавітів. Графічний знак, яким позначають ціле слово, наз. логограмою; знак, яким позначають певне сполучення звуків,— дезмограмою; кенограма — це літера, що не позначає ніякої фонеми, а відіграє допоміжну роль (напр., "ь" в рос., укр. та ін. алфавітах). Ідеограми й фоноідеограми наз. ще й ієрогліфами, а силабограми та фонограми — літерами, буквами, або алфавітними, буквеними, літерними, абетковими знаками. Тип П. визначають за найхарактернішими для нього графічними знаками (напр., укр. П. наз. фонографічним, хоч у ньому є й силабограми та кенограми). Розвиток П. відбувався приблизно в такій послідовності: на базі піктографії і мнемографії, які ще не становили системи графічних знаків і тому їх можна віднести до П. лише умовно, виникли ідеографія та фоноідеографія. З них фактично й починається історія П. У межах фоноідеографії розвинулися силабографія і фонографія алфавітного типу. Від такої схеми еволюції є й відхилення. До виникнення алфавітного П. в історії П. велику роль відігравали чотири осн. центри ідеографічних систем П., які утворилися майже одночасно, і, очевидно, незалежно один від одного: месопотамський, єгипетський, китайський та американський (у Центр. Америці). Ще остаточно не розв'язане питання про п'ятий (протоіндійський) центр. Ієрогліфічне крітське П. і ієрогліфічне хеттське походять, імовірно, від давньоєгипетського. Найбільшу роль у розвитку П. відіграв єгип. центр. З нього (можливо, через сінайське та біблоське) П. потрапило на Близький Схід, де розвинулося перше алфавітне П.— давньосемітське або ханаанське, а з нього — пн.-семітське, на базі якого сформувалося фінікійське, а також архаїчне грец. алфавітне П. На основі грецького письма виникли етруське, латинський алфавіт, кирилиця, глаголиця, вірменське, грузинське письмо та ін. Оскільки всі фонографічні системи вийшли з одного центру, м ожна говорити про моногенезис фонографії на відміну від полігенезису ідеографії та силабографії. Від першого алфавітного П. на Бл. Сході походять всі силабографічні системи Індії, а також корейське письмо, тібетське, тайське та ін. Китайський центр дав початок японським силабографічним системам П. (ка такана й хірагана), месопотамський — різним клинописам і угарітському П., американський центр— можливо, П. племен майя та ацтеків.

Ізольовано в історії П. стоять графічні системи баму, ваї, нсиоіді (в Зх. Африці) та лівійська (в Пн. Африці), П. на табличках ко-хау ронго-ронго з о. Пасхи та ін. На основі алфавітного П. створено такі графічні системи, як стенографію, код телеграфний, алфавіт для сліпих, винайдений Ж. Барб'є і вдосконалений Л. Брайлем (див. Брайля шрифт). Деякі графічні системи є наслідком індивідуальної творчості (напр., вірменське письмо створив Месроп Маштоц, винайдення готського письма приписують Вуль-філі та ін.). Форма графічних знаків еволюціонувала від схематичних зображень до суто лінійних знаків. В історії П. зафіксовано різні напрями рядків. При горизонтальному напрямі П. рядок пишеться справа наліво, т. з. лівобіжний напрям (напр., в араб. П., єврейському П.); зліва направо, т. з. правобіжний напрям (у лат. П., в кирилиці тощо); спіральне П., або бустрофедон (перший рядок лівобіжний, другий — правобіжний і т. д.; трапляється в давньогрец. написах). Є й вертикальний напрям рядків — згори вниз (напр., у кит. ієрогліфічному П. до 20 ст. рядки писали згори вниз і справа наліво). Відомий і радіальний напрям, коли рядки йдуть від центра променями (тифінаг для туарегської мови, в Африці). Заг. кількість знаків у різних графічних системах — від двох десятків до кількох десятків тисяч. Найбільша кількість знаків в ідеографічних системах (так, заг. кількість їх у кит. П.— 40—50 тис), у силабографічних системах знаків буває 50—100 (у япон. П. катака-на — 47 знаків), у фонографічних— переважно 20—30 знаків (у лат. алфавіті 23 знаки, в українському — 32). Для деяких мов характерним є поліграфізм, тобто використання кількох графічних систем (напр., для япон. мови). Багато графічних систем відзначається поліморфізмом, тобто наявністю кількох форм того самого графічного знака (вживання великих і малих, друкованих і писаних літер). Протягом істор. розвитку системи П. зазнавали менших чи більших змін, відомо багато спроб удосконалення П. (т. з. реформи П.). В СРСР після Великої Жовтн. соціалістич. революції для мов з недосконалими графічними системами, а також для безписемних мов було розроблено ряд раціональних систем П. (див. Молодописемні мови). Створено фонетичну транскрипцію, нац. системи транслітерації. Див. також Епіграфіка, Палеографія, Правопис, Фонетика, Фонологія та статті про окремі системи письма. Іл. див. на окремому арк., с. 432—433.

Літ.: Гиляревский P. О, Гривнин В. С. Определитель языков мира по письменностям. М., 1964: Истрин В. Возникновение и развитие письма. М., 1965; Амирова Т. А. К истории и теории графемики. М., 1977; Різник М. Г Письмо і шрифт. К., 1978; Фридрих И. Дешифровка забытых письменностей и языков. Пер. с нем. М., 1961; Дирингер Д. Алфавит. Пер. с англ. М., 1963; Фридрих И. История письма. Пер. с нем. М., 1979.

А. О. Білецький.

 

Схожі за змістом слова та фрази