Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow дер-дин arrow ДЕРЖАВНА ВАРТА
   

ДЕРЖАВНА ВАРТА

- напіввійськ. система органів нагляду і примусу в Укр. Державі за правління гетьмана П. П. Скоропадського. Створена Радою міністрів 18.V 1918 для охорони існуючого в Україні ладу, громад, спокою і порядку, політ, розшуку, операт. придушення заворушень і заколотів, ліквідації або нейтралізації політ, противників режиму. Інспектори міліції надалі іменувались інспекторами Д. в., міські і пов. начальники міліції — міськими і пов. начальниками Д. в., дільничі начальники міліції — дільничими начальниками Д. в., їх помічники — приказ-ними Д. в., ст. і мол. міліціонери — ст. і мол. держ. вартовими.

Заг. керівництво вартою здійснювало ?-во внутр. справ, у структурі якого було ств. департамент Д. в. на чолі з директором. До компетенції департаменту належали: 1) запобігання злочинам та охорона громад, порядку і безпеки; 2) організація місц. установ Д. в. і контроль за їх діяльністю; 3) призначення, переміщення, звільнення і нагородження службовців Д. в., встановлення їм пенсій; 4) охорона кордону; 5) питання проживання у межах Укр. Д-ви іноземців та їх висилання; 6) підготовка справ про надання укр. громадянства особам, що проживають за кордоном, та про повернення в Україну гр-н, затриманих за кордоном за вчинені злочини; 7) нагляд за митними і трактирними закладами; 8) нагляд і контроль за виготовленням, зберіганням, торгівлею та перевезенням вибухових речовин; 9) нагляд за додержанням паспортного режиму та ін. Керівництво персоналом та інституціями Д. в. у межах губернії та контроль за її діяльністю покладалися на губ. старосту. Губ. інспектор Д. в. був його помічником. У справах проведення дізнань про злочини службовці Д. в. безпосередньо підлягали органам прокурорського нагляду. Повітова Д. в., начальник якої підлягав пов. старості, поділялася на пов. район варти, що охоплював усі волості з селами, і міські поселення, населення яких не перевищувало ЗО тис. чол., а також міські райони варти, тобто окр. міста з нас. понад ЗО тис. чол. Варта у повіті поділялася на сільську (кінну) і міську (пішу), а територія (за винятком міст з нас. понад З тис. чол.) — на дільниці (райони) з населенням до 40 тис. чол. Очолював такі дільниці начальник Д. в. району. Район же поділявся на волості, очолювані волосними головами (головами волосної Д. в.). Кількість піших вартових визначалася з розрахунку: один вартовий на 2 тис. чол. населення. На кожну волость призначався один ст. вартовий. Міські відділи Д. в. у містах з населенням до 100 тис. чол. поділялися на 3 райони, а понад 100 тис. — з розрахунку по 40 тис. чол. на один район і 5 тис. — на дільницю. Начальник кожного міського району мав двох помічників і канцелярію. Дільницями керували приказні. На кожні 400 душ міського населення призначалося по 1 вартовому; на кожні 10 вартових — 1 вартовий ст. окладу і приказний, а на кожен міський район — 1 ст. вартовий. Мала свої особливості Д. в. у міських отаманствах. Управління нею зосереджувалось у руках міського отамана; у його підпорядкуванні був інспектор Д. в., який виконував ще й обов'язки нач. єдиного відділу варти в отаманствах другого розряду, що поділявся на райони з кількістю мешканців до 40 тис. чол. В отаманствах першого розряду створювалося кілька відділів (на кожні 250 тис. чол. населення) на чолі з відповідними начальниками. Ці відділи теж поділялися на райони, але з кількістю населення до 50 тис. чол. Мор. порти та їх околиці могли виділятися в окр. райони і при меншій кількості населення. Кожний район отаманства поділявся на 8—10 дільниць (по 5 тис. чол.), якими керували приказні. Як і у пов. старости, в підпорядкуванні міськ. отамана перебувала резервна сотня або резервний дивізіон кінних вартових. Для охорони дач і курортних місцевостей отаман міг призначати необхідний штат приказних і вартових. Під охороною Д. в. перебували і залізниці. Вся тер. смуги відчуження поділялася на Київський (2042 версти), Одес. (1934 версти), Південний (2521 верста), Катеринославський (2961 верста), Лівобережний (2805 верст), Харківський (2654 версти) і Подільський (1794 версти) райони. На чолі кожного з них стояв отаман Д. в., якого призначав міністр внутр. справ і який безпосередньо підпорядковувався директорові департаменту Д. в. Кожний район залізн. варти поділявся на філії (150—200 верст залізн. полотна залежно від інтенсивності руху). Спец, каральні підрозділи Д. в. разом з окупай, військами придушували виступи проти влади гетьмана.

Після повалення гетьманату Директорія УНР невдовзі (4.1 1919) ліквідувала інститут Д. в. її функції перейшли до відновленої нар. міліції, а вартові знову стали називатися міліціонерами.

Літ.: Мироненко О. М., Бенько О. П. Каральний млин гетьманату (квітень - грудень 1918). К. — Дніпродзер-жинськ, 1993; Сідак В. С. Контррозвідка останнього гетьмана. К., 1995.

О. М. Мироненко.

 

Схожі за змістом слова та фрази