Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow К-кел arrow КАРНИЙ РОЗШУК
   

КАРНИЙ РОЗШУК

— одна з найважливіших служб міліції (поліції), обов'язком якої є здійснення операт.-розшукових та ін. заходів з метою запобігання, припинення та розкриття злочинів, а також розшуку злочинців. В Україні операт.-розшукова діяльність (ОРД) К. р. регламентується Законом «Про оперативно-розшукову діяльність» (1992) та відомчими підзакон. актами. Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України К. р. є органом дізнання і може проводити слідчі дії щодо встановленої категорії справ. Систему органів К. р. очолює Головне управління кримінального розшуку МВС України. Відповідно в АР Крим, областях, містах і районах організовано управління, відділи, відділення та фупи К. р. На місцях вони безпосередньо підпорядковуються керівникам органів МВС і звітують про свою роботу перед вищим органом. Сучасна історія укр. К. р. почалася за Української Держави 1918. 9.УШ 1918 Рада міністрів цієї д-ви ухвалила Закон про статус Української державної варти, згідно з яким у губерніях, отаманствах і повітах при держ. варті створювалися карно-розвід. відділи. їх було тимчасово підпорядковано МВС, а надалі вони мали перейти до М-ва юстиції. Карно-розвід. відділи були автономними. їх начальники призначалися за згодою прокурора відповідного окружного суду і безпосередньо підпорядковувались у губерніях губ. старості, в отаманствах — міському отаману, а у повітах — повітовому старості. Заг. керівництво здійснював інспекторський відділ Держ. варти, у функц. обов'язки якого було включено також реєстрацію злочинців, організацію антропологічних, фотографічних і дактилоскопічних кабінетів, нагляд за ними на місцях тощо. Склад карно-розвід. відділів наочно ілюструє, напр., штат Одес. губ. карно-розвід. відділу, який складався з начальника відділу, трьох його помічників, 11 начальників району, 22 їх помічників, 60 агентів, завідувача антропометричної частини, двох його помічників, фотографа, його помічника, завідувача столу приводу, дресирувальника собак, секретаря і скарбника. За Директорії УНР карно-розвід. відділи були перейменовані на карно-розшукові відділи і входили до складу нар. міліції, а заг. керівництво ними здійснював Адм.-політ, департамент МВС. 3 1.1 1920 їх було підпорядковано Кошу охорони респ. ладу, а після його ліквідації знову передано до складу нар. міліції. Правовою базою організації К. р. УСРР став декрет РНК «Про організацію карного розшуку» від 16.IV 1919, який не тільки юридично закріпив правове становище вже діючих у деяких містах карно-розшукових установ, а й визначив їх єдину на тер. республіки організацію. На відміну від РСФРР та ін. рад. республік в Україні ця організація мала свої особливості: К. р. УСРР був підпорядкований НКЮ; складався він із суд.-карного розшуку, в обов'язки якого входило вжиття операт.-розшукових заходів, і суд.-карної міліції, на яку покладалося здійснення дізнання. Згідно з Положенням про органи К. р. і суд.-карної міліції, затвердженим Нар. комісаріатом юстиції республіки 11.V 1919, центр, органом, який здійснював заг. керівництво карно-розшу-ковою справою на тер. України, була Центр, секція суд.-карного розшуку (Центсудкарроз) у складі: інспекторської частини суд.-карного розшуку, інспекторської частини суд.-карної міліції, реєстраційного бюро, розплідника собак-шукачів, курсів для підготовки агентів та редакції газ. «Йзвестия Центсудугроза». На місцях — у губерніях, губ. містах та повітах — при контр.-слідчих підвідділах відповідних виконкомів рад створювалися секції суд.-карного розшуку (губсудкарроз, міськсудкарроз, повітсудкарроз). На агентів К. р. покладалися обов'язки «здійснювати неослабний нагляд за злочинним елементом і запобігати скоєнню злочинів, а також проводити розшук як щодо підозрюваних у скоєнні злочинів, так і предметів та слідів, що можуть привести до розкриття злочину». При цьому вони мали право користуватися послугами філерів (франц. fileur — сищик, від filer — вистежувати), тобто осіб, які не перебувають на службі, але дають «вказівки для розкриття злочину, розшуку викраденого та затримання злочинця за визначену плату». Положення про органи К. р. і суд.-карної міліції було першим нормат. актом, який юрид. закріпив інститут таєм. агентури в діяльності рад. К. р. 3.IV 1920 РНК УСРР ухвалила Положення про організацію відділів карного розшуку, яке закріпило в Україні opr.-правові форми побудови апарату К. p., аналогічні РСФРР. Він став складовою частиною міліції і переходив у підпорядкування НКВС. Це рішення було закріплено в Положенні про роб.-сел. міліцію, затвердженому РНК УСРР 14.ІХ 1920. Організацію К. р. у масштабах республіки було закінчено в кін. 1921. Тоді на тер. України функціонувало 12 губ. управлінь, 87 пов. відділів, 131 міський карно-розшуковий стіл, 576 пов. карно-розшукових столів, 3 залізнично-шляхові відділи К. р. з 24 відділеннями та 1 обл. відділ водних шляхів з 7 віїщіленнями і 25 дільницями. В результаті орг. пошуків у липні 1922 К. р. було виділено із складу міліції у самост. орган, що безпосередньо підпорядковувався НКВС УСРР за повної адм.-госп. автономії. Але в серпні 1923 Укрцентррозшук і Головміліцію знову було об'єднано в Гол. управління міліції і розшуку УСРР. Процес об'єднання тривав бл. З років, його було закріплено новим Положенням про роб.-сел. міліцію УСРР, ухваленим ВУЦВК і РНК республіки 10.ХІ 1926. Після цього К. р. став складовою частиною міліції і більше як самост. орган не існував.

Літ.: Карному розшуку — 80 років. К., 1999; Тимо-шук О. В. Охор. апарат Укр. Д-ви (квіт.—груд. 1918 р.). X., 2000; Чисніков В. М. Прав, витоки карно-розшук. служби України. В кн.: Теорія операт.-служб, діяльності пра-воохор. органів України. К., 2000. В. М. Чисніков.

 

Схожі за змістом слова та фрази