Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
Навчальна студентська література
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow коме-комун arrow КОМУНІСТИЧНИЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛ
   

КОМУНІСТИЧНИЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛ

Комінтерн, 3-й Інтернаціонал — міжнар. організація, що 1919—43 об'єднувала всі комуністичні партії світу й керувала міжнародним комуністичним рухом. Створення К. І. було закономірним результатом наполегливої боротьби марксистів під керівництвом В. І. Леніна проти соціал-шовінізму й опортунізму с.-д. партій Інтернаціоналу 2-го, за утворення революц., пролет. партій. Вирішальним фактором утворення К. І., як і компартій взагалі, був вплив Великої Жовтневої соціалістичної революції. На поч. 1919 з ініціативи В. І. Леніна ЦК РКП(б), а потім Моск. нарада представників ряду комуністич. і лівосоціалістич. партій звернулися до всіх комуністів світу із закликом об'єднатися в К. І. 4.ІІІ 1919 І (Установчий) конгрес, в якому брали участь 52 делегати від 13 компартій і 22 комуністичних груп, лівосоціалістичних та робітн. орг-цій з 21 країни, проголосив утворення К. І. Серед учасників конгресу була делегація КП(6)У. Найважливішими програмними документами конгресу були тези і доповідь В. І. Леніна про бурж. демократію і диктатуру пролетаріату, платформа К. І., Маніфест до пролетарів усього світу. Конгрес ознаменував народження сучас. міжнар. комуністичного руху. На ньому, як відзначав В. І. Ленін, "піднесено прапор комунізму, навколо якого повинні були збиратися сили революційного пролетаріату" (Повне зібр. тв., т. 41, с. 260). Орг. оформлення К. І., прийняття його статуту і розробка умов прийому до К. І. були здійснені на II конгресі (1920), де було представлено 27 компартій і 40 орг-цій з 37 країн. На цьому конгресі з доповідями про міжнар. становище і осн. завдання К. І., по нац. і колоніальному питаннях виступив В. І. Ленін. Було прийнято ленінські тези з агр. і нац.- колоніального питань, на основі яких К. І. висунув завдання об'єднати нац.-визвольний рух з революц. боротьбою пролетаріату, ухвалене Двадцять одну умову прийому до К. І., що мала на меті заступити шлях до Комінтерну опортуністам і центристам. В основу рішень конгресу було покладено ленінську працю "Дитяча хвороба „лівизни" в комунізмі". III конгрес К. І. (1921), заслухавши доповідь В. І. Леніна про тактику Комінтерну, взяв курс на подолання "лівого" сектантства в робітн. русі, на завоювання робітн. класу на базі тактики єдиного фронту, розробив гол. принципи парт. буд-ва, поклавши в їхню основу ленінський принцип демократичного централізму. IV конгрес К.І. (1922) розробив тактику єдиного пролет. фронту, теор. проблеми зв'язку пролет. боротьби за соціалізм з демократичним і національно-визвольним рухом пригноблених народів, висунув лозунг єдиного антиімперіалістичного фронту. На конгресі з доповіддю "П'ять років російської революції і перспективи світової революції" виступив В. І. Ленін. V конгрес К. І. (1924) накреслив заходи по більшовизації компартій, по якнайширшому використанню історичного досвіду РКП(б) і всього міжнар. комуністич. руху, різко засудив троць-кістську опозицію в РКП(б) (див. Троцькізм). Конгрес схвалив проголошення компартіями Польщі, Румунії та Чехословаччини лозун-га возз'єднання зх.-укр. земель з Рад. Україною. VI конгрес К.І. (1928) прийняв програму і новий статут Комінтерну, в яких на основі узагальнення досвіду світового революц. руху накреслив його гол. завдання (боротьба проти загрози імперіалістичної війни й фашизму, захист СРСР і революції в Китаї, підтримка нац.-визвольного руху). VII конгрес К.І. (1935) глибоко проаналізував міжнар. становище, викрив класову сутність фашизму, зробив висновок про ефективність народного фронту, закликав робітників і всі демократичні сили світу згуртуватись в єдиному нар. фронті для боротьби проти фашизму і небезпеки нової світової війни. На час цього конгресу до К. І. входило 76 комуністич. партій і орг-цій. У ньому брали участь також представники ряду міжнар. орг цій — Міжнародної організації допомоги борцям революції, Комуністичного Інтернаціоналу Молоді, Червоного Інтернаціоналу профспілок та ін. Величезне істор. значення діяльності К. І. полягає в тому, що він у гострій боротьбі проти правого і "лівого" опортунізму відстояв революц. принципи марксизму-ленінізму, творчо розвинув марксистсько-ленінську теорію, поєднав ленінізм з робітн. рухом у міжнар. масштабі. К. І. розвинув марксистсько-ленінське вчення про війну і революцію, збагатив теорію соціалістичної революції й вчення про диктатуру пролетаріату, розкрив всесвітньо-історичне значення Великої Жовтневої соціалістичної революції, роль соціалізму в світовому революц. русі, дав всебічний аналіз післяжовтневої епохи. К. І. вважав Країну Рад гол. ланкою у всесвітній боротьбі за соціалізм і розглядав її успіхи як продовження, зміцнення й розгортання світової соціалістич. революції. Нац.-колоніальну проблему К. І. розглядав як проблему союзу робітничого класу і селянства у міжнар. масштабі. В рішеннях К. І. були відображені ленінські ідеї про єдність трьох осн. сил світового революційного процесу.К. І. сформулював наук. концепцію загальної кризи капіталізму. Великою заслугою К. І. є його допомога у створенні, ідейно-орг. зміцненні й згуртуванні комуністичних партій у багатьох країнах світу. Чисельність комуністів у світі зросла з 340—360 тис. чоловік 1919 до 4202 тис. 1939. Неминуще істор. значення має розроблення К. І. генерального курсу політики міжнар. комуністичного руху, визначення стратегії і тактики революц. боротьби проти імперіалізму, наполеглива боротьба проти агресивної політики імперіа-лістич. д-в. З серед. 30-х рр. стратегією і тактикою К. 1. стала політика єдиного і широкого нар. фронту в боротьбі за мир, проти фашизму і війни. К. І. був справжньою школою ідейно-політ. загартування компартій, підготовки керівних кадрів міжнар. комуністичного руху. В керівному органі К. І.— Виконавчому комітеті Комуністичного Інтернаціоналу, його Секретаріаті працювали послідовники В. І. Леніна, в його навчальних закладах (Міжнар. ленінська школа в Москві та ін.) навчалися і виховувалися тисячі комуністів, які згодом відіграли важливу роль у розвитку світового комуністичного руху. В період діяльності К. І. в компартіях капіталістич. країн склалося стійке марксистсько-ленінське ядро, очолюване такими діячами міжнар. комуністич. руху, як М. Торез, М. Кашен, А. Грамші, Е. Тельман, П. Тольятті, Г. Димитров, В. Пік, В. Коларов, О. Куусінен, У.Фостер, Ю. Ленський, и Д. Ібаррурі Гомес, Г. Полліт, Й. Копленіг, К. Цеткгн, С. Катаяма та ін. Політика й дії К. І. не були безпомилковими. Окремі рішення його після смерті В. І. Леніна мали відбиток сектантства. Не завжди враховувалися особливості нац. умов діяльності окремих партій. Серйозні труднощі в боротьбі за єдність робітн. класу створювала теза про те, що вся соціал-демократія переродилася в "соціал-шовінізм". Проте окремі недоліки в діяльності К. І. не применшують величезного значення його політ. та ідейної спадщини, його видатної ролі в історії класової боротьби. В розпалі другої світової війни, коли умови діяльності компартій докорінно змінилися і старі форми взаємозв'язків між ними себе вичерпали, 10.VІ 1943 рішенням Президії ВККІ від 15. V 1943 за згодою усіх секцій К. І. було розпущено.

Комінтерн успішно виконав завдання перетворення комуністичного руху на дійсно світовий. Його теор. і політ. настанови, революц. традиції залишаються актуальними. Вони стали важливим етапом на шля ху дальшого переростання міжнар. комуністич. руху у найвпливовішу політ. силу сучасності в боротьбі за світле майбутнє людства.

Літ.: Ленін В. І. Повне зібрання творів: т. 37. Про заснування Комуністичного Інтернаціоналу; т. 38. Третій Інтернаціонал і його місце в історії; т. 41. Дитяча хвороба "лівизни" в комунізмі,— II конгрес Комуністичного Інтернаціоналу. 19 липня — 7 серпня 1920 р.; т. 44. ІІІ конгрес Комуністичного Інтернаціоналу. 22 червня — 12 липня 1921 р.; т. 45. IV конгрес Комуністичного Інтернаціоналу. 5 листопада — 5 грудня 1922 р.; Коммунистический Интернационал в документах. 1919 — 1932. М., 1933; Коминтерннего революционные традиции. М., 1969; Коммунистический Интернационал. Краткий исторический очерк. М., 1969; В. И. Ленин и Коммунистический Интернационал. М., 1970; Из истории Коминтерна. М., 1970; Коминтерн и Восток. М., 1978; Фостер У. 3. История трёх Интернационалов. М., 1959; Побережний І. Н. Третій. Комуністичний. К., 1968; Молчанов Ю. Л. Коминтерн: у истоков политики единого пролетарского фронта. М., 1969; Привалов В. В., Мельников Е. А. Коминтерн и массовые организации рабочего класса. Л.. 1978; Резников А. Б. Стратегия и тактика Коммунистического Интернационала по национально-колониальному вопросу. М., 1978; Фарсов Ф. И. Коммунисты в борьбе за мир, демократию и социализм. М., 1979; Революционное наследие Коммунистического Интернационала. М., 1980.

Г. М. Цветков.

Комуністичний інтернаціонал - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази