Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Р-рем arrow РЕАЛІЗМ ПРАВОВИЙ
   

РЕАЛІЗМ ПРАВОВИЙ

(франц. realisme, від пізньолат. realis — дійсний, існуючий) — різновид сучас. юрид. позитивізму, або прагмат. позитивізм у праві. Склався в амер. юриспруденції у 1-й половині 20 ст.: Т. Е. Гартман, Е. Герлен, Дж. Грей, К. Ллевеллін, Е. Патгерсон, О. Холмс, Дж. Френк, Е. Робінсон. Представники Р. п. висунули концепцію «гнучкого права». Право, з позицій реалізму, складається не з правил (закон і прецедент — це завжди правило), а з емпірич. рішень. У реалістів зникає нормат. природа права. Визначаючи особливості нового праворозуміння, Дж. Френк у кн. «Право і сучасний розум» (1930) акцентував увагу на тому, що право у своїй реальності є спец, судовим рішенням, яке лише частково можна передбачити або уніфікувати; це рішення є також самим процесом, в якому рішення приймається. Суттєвим для такого підходу до права стало визначення тієї міри, в якій суд. процес може і повинен застосовуватися в інтересах забезпечення справедливості щодо гр-н. Реалісти відводять закону другорядну роль. Положення про те, що закон, аби бути застосованим, має тлумачитися судом (а, отже, стати прецедентом), немов би підводить до висновку, що закон — це всього лише матеріал, наданий у розпорядження судді. Тут ідеться не про прецедентне право. Реалізм ставиться до прецеденту не краще, ніж до закону. Він виходить з концепції права як явища, що разом із сусп-вом перебуває у стані пост, розвитку. Право мусить змінюватися безперервно, а це можливо лише за умови, що правотв. силою буде суд. Реалізм заперечує закон і прецедент саме як сталі прав, форми. В реалістич. юриспруденції джерелом рішення, а отже, і права, є не закон чи прецедент, а різні біол. імпульси, забобони, антипатії та ін. подібні фактори, які можуть вплинути на психол. стан судді (Дж. Френк). По суті, рішення приймається ірраціонально, а вже потім починається «процес раціоналізації», тобто знаходження юрид. аргументів для його обгрунтування. В європ. прав, науці реалізм одержав досить криг, оцінку. Лише представник скандинавської, або упсальської, школи А. Росе (Швеція) приєднався до амер. реалістів. Для реалізму характерним є негат. ставлення до традиц. позитивіст, доктрини, повне заперечення предмета цієї доктрини. І все ж реалісти поділяли позитивіст, віру в застосування наук методики і в цьому розумінні переорієнтували практ. вивчення права на більш сучас. лад, забезпечили дослідників новими доказами недосконалості або недостатності форм.-догм. аналізу там, де йшлося про оцінку реальної дії прав, вимог та приписів або про ефективність і цінність права в реальній суд. практиці й побуті. Після Другої світ, війни Р. п., як і ін. напрями соціол. орієнтації, втратив своє домінуюче становище. Його суттєво потіснили течії природ.-прав. орієнтації.

Літ.: Grey J. С. The Nature and Sources of the Law. N.Y., 1931; Robinson E. Law and the Lawyers. N.Y., 1937; Jor-lan E. Legal Realism and Justice. N.Y., 1941; Frank J. Law and the Modern Mind. London, 1948; Кульчар К. Основы социологии права. М., 1981; История полит, и прав, учений. М., 1995.

В. I. Тимошенко.

 

Схожі за змістом слова та фрази