Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow пск-пуш arrow ПУШКІН
   

ПУШКІН

Олександр Сергійович [26.V (6.VІ) 1799, Москва — 29.І (10.ІІ) 1837, Петербург] — рос. письменник. Походив з старовинного дворянського роду. В 1811—17 П. навчався в Царськосельському ліцеї. Патріотичне піднесення в країні, викликане Вітчизняною війною 1812, зближення з П. Чаадаевым і М. Раєвським сприяли розвиткові волелюбних поглядів П. Друкуватися почав 1814 в журн. "Вестник Европы" ("До друга-віршника"). В 1816 входить до літ. гуртка "Арзамас". У ліцейських віршах оспівував любов, радість молодості, виражав високі громадянські почуття. Після закінчення ліцею П. зарахували на службу до колегії іноз. справ. У 1819— член літ. гуртка "Зелена лампа", що мав зв'язки з таємним т-вом "Союз благоденства". У травні 1820 за волелюбні твори ("Вольність", "Село", "До Чаадаева") був висланий у Катеринослав (тепер Дніпропетровськ). Пізніше виїхав на лікування на Кавказ і в Крим, звідти переїхав у Кишинів — на місце нової служби (1820—23). З Кишинева виїжджав у Київ (1821), Тульчин (тепер Вінн. обл., 1822) і Кам'янку (тепер Черкас. обл., 1820—22), де в маєтку В. Давидова збирались декабристи. Хоч П. не належав до таємного т-ва, проте він став поетичним виразником ідей і настроїв декабристських кіл ("В. Л. Давидову", "Кинджал", згодом "У глибині сибірських руд", "Аріон", "Анчар"). Влітку 1823 за клопотанням петерб. друзів П. переводять до

Одеси на службу в канцелярію князя М. Воронцова. Відомий раніше як автор поеми "Руслан і Людмила" (1817—20), в період південного заслання П. написав, крім ліричних віршів, романтичні поеми "Кавказький бранець", "Брати-розбійники", "Бахчисарайський фонтан", почав поему "Цигани". Ці поеми — свідчення розквіту романтизму в творчості П., в них вперше накреслився філософський підхід до проблем свободи особи. В травні 1823 почав писати роман у віршах "Євгеній Онєгін". В липні 1824 поета, як неблагонадійного, звільнили зі служби і вислали у псковський маєток батьків — с. Михайловсь-ке під нагляд властей. Тут поет закінчує поему "Цигани", пише глави "Євгенія Онєгіна", поему "Граф Нулін", ліричні вірші, критичні статті і трагедію "Борис Годунов" (1824—25, вид. 1831), в якій уперше в рос. драматургії звернув увагу на роль народних мас в істор. процесі. Після розгрому повстання декабристів Микола І, намагаючись використати талант П. у своїх політ. інтересах, вернув П. у вересні 1826 із заслання, але залишив під наглядом поліції, посиливши цензуру його творів (проходили цензуру самого царя через посередництво шефа жандармів О. Бенкендорфа). В цей час П. написав перші прозові твори "Арап Петра Великого" (1827; не закінч.), "Подорож в Арзрум" (1829); поему "Полтава" (1828). У 1830—31 співробітничав в "Литературной газете". У вересні 1830 виїхав у Болдіно (маєток батька в Нижегородській губ.). Болдінська осінь — час найбільшого творчого піднесення поета. За 3 міс. він написав бл. 50 творів різних жанрів. У Болдіні П. створив багато ліричних поезій, в осн. закінчив соціально-психологічний роман у віршах "Євгеній Онєгін", який відзначається глибоким реалізмом, справжньою народністю, правдивістю людських характерів. Роман, за висловом В. Бєлінського, є енциклопедією сучасного поетові рос. життя. Тут П. створив т. зв. маленькі трагедії — "Скупий лицар", "Моцарт і Сальєрі", "Камінний гість", "Бенкет у чуму", поему "Домик у Коломні", "Повісті покійного Івана Петровича Бєлкіна", "Історію села Горюхіна" (своєрідна хроніка зубожіння кріпацького села), "Казку про попа і наймита його Балду". Писав критичні статті і замітки. В 1831 П. одружився з Н. Гончаровою. В 1832—33 працював в архівах над історією повстання Пугачова, їздив у Казань, Оренбург, Уральськ. Побував у Болдіні. В другу болдінську осінь (1 жовтня— середина листопада 1833) П. працював над "Історією Пугачова", повістями "Дубровський", "Капітанська дочка", написав поеми "Мідний вершник", "Анджело", повість "Пікова дама", "Казку про рибака й рибку", "Казку про мертву царівну та про сімох богатирів"; перекладав поезії А. Міцкевича. В 1836 видавав журн. "Современник". Працював над історією Петра І. Спілкувався а відомими представниками рос. культури А. Дельвігом, В. Кюхельбекером,

І. Пущиним, К. Батюшковим, В. Жуковським, П. Вяземським, М. Карамзіним. Поборник свободи, противник реакційних сил, П. зазнав цькування з боку вищого світу, реакційної преси. Конфлікт між поетом і придворною клікою закінчився дуеллю П. з франц. емігрантом Ж. Дантесом, що відбулася 27.І (8.II) 1837 в передмісті Петербурга на Чорній річці. П. був тяжко поранений і 29.І (10.ІІ) помер. Похований поблизу с. Михайловське в Святогорському монастирі (тепер с-ще Пушкінські Гори Псков. обл.). П. — основоположник реалізму в рос. л-рі, своєю творчістю утвердив норми сучас. рос. літ. мови.

Ідейно-естетичні звершення П. в поезії та ін. родах худож. творчості ставлять його в ряд найвеличніших явиш світової культури. Він поклав початок майже всім сучасним жанрам прози — від дорожніх записок і нарису до істор. роману і філософ. повісті, нар. драми. Величезна роль П. і в історії передової рос. журналістики, публіцистики і літ. критики. Його творчість справила великий вплив на розвиток рос. л-ри (М. Гоголь, М. Лермонтов, М. Некрасов, М. Салтиков-Щедрін, Л. Толстой, Ф. Достоєвський та ін.) і культури 19—20 ст., а також на розвиток національних л-р народів СРСР, в т. ч. і української. П. виявляв інтерес до укр. історії (написав "Нарис історії України", 1831), фольклору, культури, був знайомий з укр. діячами — М. Максимовичем, М. Маркевичем, Д. Бантищем-Каменським, Є. Гребінкою та ін. З Україною пов'язаний ряд творів П. ("Козак", "Гусар", "До моря", "Брати-розбійники", "Полтава" та ін.). Твори П. ще за його життя поширювались на Україні. Перші переклади укр. мовою належать Л. Боровиковському (1830) і Є. Гребінці (1831); твори П. також перекладали С. Руданський, П. Грабовський, О. Навроцький, Олена Пчілка, В. Самійленко, М. Старицький, Б. Грінченко, О. Шпигоцький. І. Франко переклав усі драм. твори П-, ряд поезій, в літ.-критичних виступах популяризував його творчість. Він підкреслював плідну роль рос. реалізму, зокрема "Євгенія Онєгіна", у формуванні світогляду і творчого методу Шевченка (ст. "Темне, царство"). Твори П. високо цінував Т. Шевченко, звертався до них і як художник (акварель ілюстрація до поеми П. "Полтава", 1840). До творчості П. в різний час зверталися Марко Вовчок, Панас Мирний, М. Коцюбинський, Леся Українка. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції значний вклад у поширення творів П. на Україні вніс М. Рильський. Він переклав "Мідний вершник", "Євгеній Онєгін", "Бенкет у чуму" та ін. поеми, казки і вірші, присвятив П. вірші, статті. Твори П. також перекладали П. Тичина. М. Бажан, В. Сосюра, А. Малишко, М. Терещенко, Л. Первомайський, О. Гончар, М. Стельмах, О. Новицький, С. Крижанівський та ін. В 20 — на поч. 30-х рр. друкувались однотомники вибраних творів П. в укр. перекладах, в 1937 вийшло двотомне, в 1952—54 — чотиритомне видання. Укр. мовою видано "Вінок Пушкіну. Радянські поети" (1949). П'єси П., інсценізації його творів йдуть у рад. театрах, зокрема українських. Багато творів П. екранізовано. На його слова писали музику М. Глинка, О. Даргомижський, М. Мусоргський, М. Римський-Корсаков, П. Чайковський, С. Рахманінов, С. Прокоф'єв, Р. Глієр, Б. Асаф'єв, Г. Свиридов, Д. Шостакович, Г. Майборода, К. Домінчен, Д. Клебанов та ін. Створено Всесоюзний музей О. С. Пушкіна в Ленінграді, Держ. музей О. С. Пушкіна в Москві; остання квартира П. в Петербурзі перетворена на музей-квартиру О. С. Пушкіна. На Україні відкрито літ.-меморіальний музей П. в Одесі, в Кам'янці (Черкаська обл.) — Пушкіна О. С. і Чайковського П. 1. музей. В 1922 в с. Михайловське створено Пушкінський держ. заповідник. Пам'ятники П. встановлено в Москві, Ленінграді, Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Кам'янці (Черкас. обл.) та ін. містах. Іл. див. на окрем. аркуші, с. 448—449.

Соч.: Полное собрание сочинении, т. 1 — 17. М.—Л., 1937-59; Полное собрание сочинений, т. 1 —10. М., 1974 — 78; Укр. перекл.— Твори, т. 1—4. К., 1952—54.

Літ.: Бєлінський В. Г. Твори Олександра Пушкіна. В кн.: Бєлінський В. Г. Літературно-критичні статті. К., 1953; Пушкин в русской критике. М., 1953: А. С. Пушкин в воспоминаниях современников, т. 1—2. М., 1974; Пушкин. Исследования и материалы, т. 1—6. М. —Л., 1956—69; Пушкин. Итоги и проблемы изучения. М.—Л., 1966; Цявловский М. А. Летопись жизни и творчества А. С. Пушкина, т. 1. М., 1951; Булаховский Л. Художественный язык А. С. Пушкина. К., 1947; Благой Д. Д. Творческий путь Пушкина. М,—Л., 1950; Томашевский Б. В. Пушкин, кн. 1 — 2. М.—Л., 1956—61; Волков Р. М. Народные истоки творчества А. С. Пушкина. Черновцы. 1960; Степанов Н. Проза Пушкина. М.. 1962; Словарь языка Пушкина, т. 1—4. М., 1956—61; Бочаров С. Г. Поэтика Пушкина. М., 1974; Геніальний поет російського народу. К., 1937; О. С. Пушкін (Статті та матеріали). К., 1938: О. С. Пушкін. Львів, 1949; О. С. Пушкін в Одесі. Одеса, 1950; Гудзій М. К. Пушкін. К., 1949; Рильський М. Т. Пушкін і Шевченко. В кн.: Рильський М. Т. Твори, т. 3. К., 1956; Білецький О. І. Пушкін і Україна. В кн.: Білецький О. І. Від давнини до сучасності, т. 2. К., 1960; Косарик Д. Пушкін на Україні. X., 1937: Неборячок Ф. М. О. С. Пушкін українською мовою. Львів, 1958; Крутікова Н. Є. Поетичний світ Пушкіна і українські письменники. В кн.: Крутікова Н. Є. Реалізм. Збагачення. Єдність. К., 1976; Левкович Я. Л., Петрунина Н. Н. Библиография произведений А. С. Пушкина и литературы о нём. М.—Л., 1960; Бойко 1., Пмельфарб Г. Пушкін і Україна. Короткий бібліографічний покажчик. К., 1949.

Н. Є. Крутикова.

Пушкін - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази