Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow спар-страх arrow СПЕНСЕР
   

СПЕНСЕР

(Spencer) Герберт (27.IV 1820, м. Дербі, графство Дербішир — 8.XII 1903, м. Брайтон, графство Сассекс) — англ. мислитель, фундатор органічної школи у державознавстві. Закін. 1837 4-річний підготовчий курс Кембридж, ун-ту. Працював учителем математики і природознавства, інженером; з 1846 — публіцист, у 1848— 53 — заст. редактора журн. «Економіст», далі — кабінет, учений. Свою теорію виклав у «Системі синтетичної філософії» [серії книг: «Основні засади» (1862), «Основи біології» (т. 1— 2, 1864-67), «Основи психології» (т. 1—2, 1855—72), «Основи соціології» (т. 1—3, 1876— 86), «Основи етики» (т. 1-2, 1879-93), «Описова соціологія» (т. 1—15, видавалися упродовж 1873—1934)], а також у працях: «Про належну сферу державного управління» (1842, цикл статей у журн. «Нонконформіст»), «Соціальна статика» (1848), «Про гіпотезу розвитку» (1852), «Про соціальний організм» (1856), «Прогрес, його закон і причини» (1857), «Виховання розумове, моральне і фізичне» (1861), «Про причини суперечки з Кантом» (1864), «Про вивчення соціології» (1873), «Майбутнє рабство» (1884), «Недостатність природного відбору» (1898), «Особистість і держава» (вид. 1908), «Автобіографія» (т. 1—2, вид. 1910) та ін. С. — один із засновників філос. позитивізму. Вчення про д-ву і сусп-во викладав з позицій біол. прогресу, який веде людство шляхом еволюції «до найвеличнішої досконалості й щастя». Обстоював свободу особи, вважав, що втручання д-ви у її життя неприпустиме. Посилення держ. регламентації кваліфікував як «майбутнє рабство». Д-ву розглядав як результат суперорганіч. еволюції людства. Функції її органів розподіляв за аналогією з розмежуванням функцій люд. тіла. Революції вважав хворобою сусп. організму. С. відкидав концепції сусп. договору і доводив, що поч. фазою в еволюції д-ви є політ, диференціація сусп-ва, внаслідок якої формується перший тип д-ви — військ, монархія. Д-ва цих часів схожа на армію чи примус, кооперацію: індивідуальність втрачається, особа стає власністю д-ви і цілком поглинається нею. Безмежна і всемогутня влада д-ви визнається мовчазною згодою пасив, гр-н: їх осн. чеснотою, вважається безумовне підкорення владі, а найтяжчим злочином — спротив монархові як посланцеві неба. У процесі заг. еволюції «примусове кооперування» індиві дів поступово змінюється на вільне, засноване на договорі й принципі справедливості. Сліпе підпорядкування гр-н д-ві поступається місцем поміркованому, пріоритетом стає свобода людини, яка узгоджується зі свободою інших. Поряд з цим розквітає свобода торгівлі й ремесел, торжествує принцип недоторканності приват, власності, влада децентралізується на основі представн. характеру її органів, станові привілеї скасовуються, значення світс, і реліг. авторитетів у держ. системі різко знижується, зникають підлабузництво і холопство, нав'язаний верхами шовінізм тощо. Це означає, що на зміну військ, д-ві прийшла д-ва індустріальна, промислова, гол. ознакою якої є «мирна боротьба за існування», тобто пром. конкуренція, усвідомлення кожним своєї власної свободи як наріжного каменя сусп. життя, виборність органів влади, заміна права сили силою права. Індустр. д-ва, на думку С, тримається на вироб., розподільчій і регулятив. системах органів. Остання з них забезпечує підпорядкування всіх складових частин д-ви цілому. Ідеал С. — представницьке, парлам. правління. Але він його не ідеалізує, спростовує доктрини про всемогутність парламенту і обгрунтовує, спираючись на Т. Гоббса, два гол. висновки щодо сутності влади в індустр. д-ві. Перше — влада д-ви — лише засіб для досягнення певної мети і є законною тільки тоді, коли використовується для наближення цієї мети; у разі її недосягнення влади не існує. Друге — мета, задля якої держ. влада функціонує, полягає у тому, щоб покласти на правосуддя обов'язки підтримувати справедливість у відносинах між гр-нами: жоден примус стосовно них не може бути справедливим, якщо він не є необхідним для захисту свободи інших або для відсічі зовн. ворогам. Праворозуміння С. має яскраво виражену юс-натуралістичну основу. Первинне право людини для нього — «право на всі інші права» — це право на рівну свободу індивіда, яке виникло задовго до появи д-ви, тобто дане людині природою, а не владою. Свобода як первинне природне право є тим фунтом, на якому виростають усі ін. права особистості. І ці права — не дарунок д-ви чи законодавця, вони мають природ, характер. Завдання законодавця — надати таким природ, правам юрид. форму і забезпечити ефективну реалізацію згідно з вимогами фундам. права на рівну свободу. Позит. право С. усвідомлює не як загальнообов'язкове вираження держ. волі, а як природ, право особи на вільний розвиток, вільне підприємництво і вільне користування їх результатами. Поряд з власною доктриною «позитивного права» С. виокремлює його протилежність — «право негативне». У трактуванні С. воно полягає у спробах д-ви обмежити «позитивні права» однієї людини для захисту свободи іншої. Органічне, правильне, виважене поєднання двох частин права (позитивного і негативного) мислитель називає «формулою справедливості», «найбільшою сумою щастя». Вчення С. справило вел. вплив на емпіріокритицизм, неопозитивізм, школи антропології і структурно-функц. аналізу в підходах до сутності д-ви і права, підготувало появу популярної дотепер теорії єдиного індустр. сусп-ва.

Спенсер Герберт - leksika.com.ua

Тв.: Соч., т. 1-7. СПб., 1898-1900; Автобиография, ч. 1-2. СПб., 1914.

Літ.: Нарский И. С. Очерки по истории позитивизма. М., 1960; Богомолов А. С. Идея развития в бурж. философии XIX и XX вв. М., 1962; Кон И. С. Позитивизм в социологии. Ленинград, 1964.

О. М. Мироненко.

 

Схожі за змістом слова та фрази