Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow право оп-прим arrow ПРАВОВИЙ НАТУРАЛІЗМ
   

ПРАВОВИЙ НАТУРАЛІЗМ

(франц. natura-lisme, від лат. natura — природа) — напрям філософії права, що стверджує існування (крім прав, норм, реальних юрид. систем) принципів, які становлять зміст природного права (принципи справедливості, рівності перед законом тощо). Ці принципи, по-перше, безпосередню чи опосередковано через юрид. системи регулюють колект. та індивід, поведінку, і, по-друге, виступають позаправ. стандартами його оцінювання. Гол. положення П. н. були висунуті у працях Сократа, Платона та Арістотеля. До серед. 20 ст. панували уявлення про те, що природне право володіє самостійним і вищим статусом існування, ніж реальні юрид. системи. Починаючи з 2-ї пол. 20 ст. з'являється думка, що принципи природ, права виводяться з егич., соціальних і політ, теорій або ж іманентно містяться в юрид. системах. Відповідно до цього традиційний П. н. наголошує на першому аспекті: висуває онтол. гіпотези про природне право (його вічність, незмінність, позаісторичність, незалежність від сусп-ва і людини тощо). Сучасний П. н. зосереджується на другому аспекті і займається виявленням, розробкою, обгрунтуванням та застосуванням принципів оцінювання існуючого права.

Слово «природний» у терміні «природне право» вказує на «виведення» нормат. стандартів із світ, порядку в цілому чи люд. природи або на їх пізнаваність, осяжність природ, люд. здібностями (розумом, совістю). Зазвичай погляди прибічників цієї концепції характеризуються певною комбінацією цих трьох значень. Серед поставлених П. н. філос. проблем — джерело походження, характер, форма маніфестації принципів природ, права, спосіб встановлення і подолання суперечностей між вимогами природ, права і юрид. систем, взаємовідношення права і релігії, моралі і політики тощо. Схема розгортання традиц. П. н. полягає у побудові чи запозиченні із позаправ. галузі деякої апріор. моделі ідеальної, «справжньої» природи людини і сусп-ва, у виявленні системи принципів опису цієї природи, у квазідедуктив. виведенні з цих принципів положень, що трактуються як метанорми щодо прав, норм; в оцінюванні з огляду на ці метанорми реальних юрид. систем. Метанорми існують відповідно до природ, порядку (закону природи чи природ, закону) або введені Богом як творцем світу і людини. Першого погляду дотримувалися античні стоїки (Цицерон), а другого — прибічники христ. світогляду (Тома Аквінський). Отже, природ.-прав, погляди залежать від уявлень про світ та «істинну» природу людини і сусп-ва. В христ. версіях П. н. багато уваги приділялося суперечкам про те, що є джерелом природ, права — розум/інтелект чи воля Бога, а також про можливості виведення з волі Божої ін. при-род.-прав. принципів (Августин, М. Лютер). Факт змінності реальних юрид. систем пояснюється П. н. через постулювання законів різних рівнів, що опосередковують відносини між природ, правом і позит. правом і втілюють з різним ступенем досконалості природ.-прав. принципи (Тома Аквінський), або за допомогою ідеї «природного права зі зміненим змістом» (Р. Штамлер). За П. н. є два осн. способи пізнання принципів природ, права: люд. розум і реліг. одкровення. У Середні віки мета природ, права вбачалася переважно в орієнтації колекг. та індивід, поведінки на добро (Тома Аквінський), тоді як у Новий час — у встановленні меж, в яких індивіди можуть реалізовувати свої цілі (Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк, С. Пудендорф). Від Г. Греція почалася тенденція до секуляризації природ, права, що було пов'язано зі спробами його нетеол. обгрунтування.

Відродження П. н. у наш час пов'язане зі спробами з'ясувати обмеження (напр., концепція невідчужуваних прав людини, принципи рівності та справедливості), які накладаються на закони і законод. діяльність. Так, Г. Радбрух вважав, що ці обмеження становлять зміст «надзаконного права», що по суті є ідентичним природ, праву. До них належать форм, критерії легітимності юрид. системи та вимоги про те, щоб вона не порушувала осн. принципи моралі. Прибічники традиційного П. н. (Цицерон, Тома Аквінський та ін.) осн. увагу приділяли вивченню наслідків припущення природ, норм — регуляторів реально існуючих юрид. систем (принципи справедливості, обов'язковості для забезпечення рівності перед законом тощо). В 20 ст. сформувався напрям П. н. (Дж. Фінніс, Великобританія, Л. Л. Фуллер, США, та ін.), за яким право розуміється як соціальний інститут чи практика і увага акцентується на процедур, вимогах, яким повинні відповідати добрі прав.

системи (т. з. процедурний прав, натуралізм). Літ.: Finnis J. Natural Law and Natural Rights. Oxford, 1980; Natural Law Theory. Oxford, 1992; Thoma s Aquinas. The Treatise on Law. Washington, 1996; Фуллер Л. Л. Мораль права. К., 1999.

В. I. Кузнецов.

 

Схожі за змістом слова та фрази