Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow нев-нюр arrow НЕСУМІСНІСТЬ
   

НЕСУМІСНІСТЬ

- 1) Конституційно або законодавчо визначена вимога, за якою член парламенту не може обіймати певні посади чи займатися певними видами профес. діяльності. 2) Відповідна вимога, сформульована стосовно президента, а також членів уряду, суддів конст. судів, суддів судів заг. юрисдикції та деяких ін. посад, осіб.

Як конст. вимога Н. постала у 19 ст. і спочатку виключно щодо членів парламенту. Тому в теорії конст. права вимогу Н. іноді розглядають як складову статусу депутата, як одну з характеристик його мандата. Всі вияви цієї вимоги пов'язані з участю депутата у здійсненні законод. влади, з політ, характером його діяльності, зумовленим природою відповід. представництва. Питання Н. мандата депутата і певних посад чи профес. діяльності та її наслідків докладно регламентуються законом. Вимога Н. мандата депутата і певних посад генетично пов'язана з ідеєю поділу влади. Т. з. жорсткий поділ влади, вперше запроваджений Конституцією США 1787, виключав можливість, щоб одна особа водночас займала місце в парламенті й посаду в уряді, адже за відповід. політико-правовою ідеологією законод. і виконавча «гілки» влади мали бути відмежовані одна від одної. Це саме стосувалося мандата депутата і посади судці. На час поширення цієї ідеології вже було визнана принципи незалежності суду і суддів. Сьогодні своєрідним конст. абсолютом у презид. республіках є неприпустимість поєднання у будь-якому варіанті мандата члена парламенту, посади в системі викон. влади і суддів, посади. На таких самих засадах побудовано взаємовідносини між галузями («гілками») влади в переважній більшості країн зі змішаними респ. формами держ. правління. Н. мандата депутата і посади в уряді визнана конституціями держав (за винятком Латвії і Литви), утворених на терені кол. СРСР. Відповідну вимогу виражено, як правило, в заг. формі. Зокрема, несумісними визнаються мандат депутата і будь-яка посада на держ. службі. Под. вимога міститься у ч. 2 ст. 78 Конституції України. Майже універсальною є практика, за якої член парламенту, що погодився зайняти посаду в уряді або взагалі на держ. службі, вже за цим фактом втрачає депут. мандат. Тому чи не унікальним є положення ч. 4 ст. 81 Конституції України, згідно з яким у разі невиконання вимоги щодо Н. депут. мандата з ін. видами діяльності повноваження нар. депутата України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду. В Болгарії та Португалії на період призначення депутата членом уряду тимчасово припиняються його повноваження члена парламенту. Протилеж. підхід застосовується у більшості країн з парламентар, формами правління, де держ. механізм функціонує на засадах т. з. часткового поділу на «гілки» влади або навіть їх часткового «змішування». На практиці це означає, що склад уряду повністю або в основному формується зі складу парламенту чи його нижньої палати, утворених шляхом заг. виборів. Такий порядок формування уряду, що супроводжується його політ, відповідальністю перед парламентом, був запроваджений ще у 18 ст. у Великобританії. Членство в парламенті (насамперед, у ниж. палаті) тут по суті є обов'язковою умовою для кандидатів у члени уряду (кабінету), хоча політичній історії відомі винятки з такого правила. Про сумісність мандата депутата чи посади в уряді із суддів, посадою тут взагалі не йдеться, враховуючи природу суд. влади. В брит. юрид. л-рі сформульовано концепцію, за якою поділ влади — це передусім незалежність суду. Відсутність вимоги щодо Н. мандата депутата і посади в уряді з часом почала характеризувати конст. право в переважній більшості країн з парламентарними формами правління. Більше того, за брит, досвідом, наявність мандата нерідко вважається однією з форм, умов отримання посади в уряді. Водночас у деяких країнах з відповід. формами правління конституційно визнано Н. мандата і посади в уряді. У Люксембурзі й Нідерландах це зроблено беззастережно. В Бельгії та Естонії призначений членом уряду депутат тимчасово припиняє здійснення своїх повноважень і поновлює парлам. діяльність після відставки з відповід. посади. Проте в Бельгії його призначення на ін. посаду в органах ви-кон. влади безумовно тягне втрату мандата. Вимога Н. мандата депутата, сформульована в контексті ідеї поділу влади, не обмежується лише посадами безпосередньо в уряді. Широковизнана Н. мандата і будь-якої посади на держ. службі має убезпечити депутата від його залежності від викон. влади чи її прямого впливу на нього. В розвинених країнах практично повсюди визнано Н. мандата і профес. служби в армії, поліції та службі безпеки з метою гарантування політ, нейтральності відповід. держ. структур. У деяких країнах (Франція, ФРН) вимога Н. не поширюється на посади вчителів і викладачів держ. шкіл та вузів.

Сама ж вимога Н. мандата депутата і посади на держ. службі в різних формах та обсягах фіксується у конституціях. Нерідко про Н. мандата йдеться стосовно всіх держ. посад, у т. ч. суддівських. У Конституції США зафіксовано, що член конгресу (парламенту) на період його мандата не може займати публічну посаду на службі Сполучених Штатів, яку було утворено чи платню на якій було збільшено за відповід. період (розд. 6 ст. 1). У цій країні, як і в деяких інших, вимогу Н. мандата поширено й на ті держ. посади, що були утворені після обрання депутата і могли б бути запропоновані йому. В ряді країн вимогу Н. мандата з посадами на держ. службі або взагалі з держ. посадами сформульовано більш вузько, за колом відповідних посад і за їх змістом. Іноді Н. стосується лише окремих, звичайно найвищих, посад. Напр., у ст. 70 Конституції Іспанії до таких віднесено посади суддів конст. суду, посади суддів заг. судів і прокурорів, посаду нар. заступника (омбудсмена), т. з. вищі посади членів держ. адміністрації, визначені законом, та деякі ін. В ін. випадках вимогу Н. мандата встановлено з певними застереженнями. Так, в Австрії держ. службовець, обраний до парламенту, залишається на своїй посаді. Йому надається час для депут. діяльності і зменшується посад, оклад. Він звільняється з відповід. посади лише в разі практ. неможливості водночас виконувати обов'язки депутата. Іноді депутат може зайняти держ. посаду тільки з дозволу парламенту. Існує також практика зайняття таких посад лише на обмежений, визначений законом строк. Для обраних до парламенту осіб встановлюються певні гарантії повернення на держ. службу після закінчення строку мандата.

Вимога Н. передбачає також, що депутат протягом усього строку мандата не може займатися певними видами профес. діяльності. Насамперед це підприємницька та ін. діяльність, яка має за мету отримання прибутків чи додатково до депут. винагороди коштів. Конституції з цього приводу містять більш-менш заг. формулювання. У них іноді навіть фіксується, що депутат не може займатися будь-якою ін. діяльністю з отриманням матеріальної винагороди або займати ін. оплачувану посаду. Виняток може становити лише пед., наукова та ін. творча діяльність або відповідні посади (це передбачено в більшості конституцій, прийнятих у т. з. пострадянських країнах). Докладніше питання Н. мандата депутата і певних видів екон. діяльності, як правило, регламентуються зак-вом. Об'єкти відповід.

регулювання у різних країнах дещо відмінні: в одних закони містять заборону займати посади або в ін. спосіб бути формально причетними до діяльності підприємств, віднесених до публічного або приват, секторів економіки; в інших визнається Н. мандата депутата й участі в кер. органах різних організацій, що займаються прибутковою діяльністю. Зак-во визначає й ін. об'єкти відповід. регулювання. Конституція України також містить відповідне заг. положення: «Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом» (ч. З ст. 78). Це положення конкретизовано в ст. З Закону «Про статус народного депутата України» (1992, у ред. 2001). За її змістом, депутат не має права займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також мед. практики у вільний від виконання обов'язків нар. депутата час. Депутат не мож е бути залучений як експерт органами досуд. слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокат, діяльністю. Він також не може входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку. Цим же законом встановлено, що нар. депутат України зобов'язаний дотримуватися ін. вимог та обмежень, визначених зак-вом. До таких вимог та обмежень Закон України «Про боротьбу з корупцією» (1995) відносить заборону займатися підприєм. діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах парламенту, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також мед. практики). Заборонено входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи ін. викон. органів підприємств, кред.-фін. установ, госп. товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприєм. діяльність (ст. 5). Наведені положення є по суті доповненням і деталізацією відповід. положень Закону «Про статус народного депутата України».

Вимога Н. мандата має ще один вияв. У багатьох країнах, де функціонують двопалатні парламенти, в конституціях прямо встановлено заборону для однієї і тієї ж особи бути водночас членом обох палат. Така вимога зумовлена пост, характером депут. діяльності, що випливає з природи самих парламентів. Враховується і те, що повноваження палат одного парламенту звичайно є дещо різними за змістом. Виходячи саме з пост, характеру депут. діяльності, конституції і закони, прийняті в ряді країн (Бельгія, Італія, Казахстан, Киргизстан, Росія), передбачають Н. мандата члена парламенту, з одного боку, і члена законод. органу суб'єкта федерації або члена представн. органу місц. самоврядування — з іншого. В Україні відповідне положення сформульоване в ч. 2 ст. 78 Основного Закону: «Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі». У конституціях деяких держав (Іспанія, Італія) вимога Н. мандата депутата і посад на держ. службі («державних посад») замінюється або доповнюється дискваліфікацією на пар-лам. виборах тих кандидатів, які займають відповідні посади. Така вимога в теорії конст. права визначається як невиборність. її гол. призначення — убезпечити депутата (поки що на перспективу) від залежності й впливу з боку викон. влади. Вимогу невиборності треба відрізняти від т. з. виборних цензів, адже на відміну від останніх, вона не заперечує право особи балотуватися, а лише вимагає від неї вибору — залишитися на «дискваліфікованій» посаді чи звільнитися з неї і балотуватися на виборах. Питання невиборності звичайно регламентуються виб. зак-вом. Конст. вимога Н. має ще один аспект, коли її сформульовано стосовно президента, членів уряду, суддів конст. судів, суддів судів заг. юрисдикції та ін. За цією вимогою вони не можуть займати ін. посади і, за певними винятками, займатися ін. профес. діяльністю. Відповідні положення містять насамперед конституції, прийняті в т. з. постсоціалістичних і пострадянських країнах, що пояснюється кардинальними змінами в принципах організації держ. механізму, новизною більшості із вказаних інститутів і посад. Конституція України беззастережно містить положення про Н. поста Президента України (ч. 4 ст. 103) та посад профес. суддів (ч. 2 ст. 127). Водночас необхідно чітко тлумачити .поняття «несумісність» і «сумісництво». Н. є конст.-прав. інститутом і стосується посад, призначення на які й усунення з яких має по суті або за способом політ, характер. Термін «сумісництво» визначає інститут труд, права. Сумісництво здійснюється на умовах труд, договору. Призначення і звільнення з посад за сумісництвом регламентуються зак-вом про працю.

Літ.: Парламенти. М., 1967; Конституції нових держав Європи та Азії. К, 1996; Конституции гос-в Европ. Союза. М., 1999.

В. М. Шаповал.

 

Схожі за змістом слова та фрази