Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow У arrow УКРАЇНА
   

УКРАЇНА

— д-ва в пд. частині Сх. Європи. Тер. — 603,7 тис. км2. Простягається зі Сх. на Зх. на 1316 км, з Пн. на Пд. на 893 км. Заг. довжина кордонів 6 500 км, у т. ч. морського — 1 050. Межує з Росією, Білоруссю, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Молдовою. На Пд. омивається Чорним та Азовським морями. Нас. (за переписом 5.ХІІ 2001) - 48,457 млн. чол. (у т. ч. 32,974 млн. міських і 15,883 млн. сільс. жителів): українці (77,8 %), росіяни (22,1 %), а також кримські татари, білоруси, молдовани, болгари, угорці, поляки, євреї, румуни, греки, цигани, німці та ін. Столиця — м. Київ. Адм.-тер. поділ — Автономна Республіка Крим, 24 області, 490 районів, 118 районів у містах. Держ. мова — українська. Грош. одиниця — гривня.

Нац. свято — День незалежності (24 серпня). Назва «Україна» як геогр. поняття вперше згадується у давньорус. літописі під 1187 і пов'язана з Переяславською землею.

Державний герб Укра
їни. Державний прапор України - leksika.com.ua

Пізніше У. називали Середню Наддніпрянщину та деякі ін. землі. Щодо цих земель уживався також термін «Русь» («Мала Русь»). Після приєднання України-Гетьманщини до Росії (1654) в рос. офіц. док-тах вживалася назва Малоросія. Назва «Україна» в офіц. док-тах Рос. імперії майже не вживалася. На неофіц. рівні ця назва відродилася у 2-й пол. 19 ст. Після Жовт. революції 1917 у Росії вона стала елементом назв нових держ. утворень: Українська Народна Республіка (УНР), Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), Карпатська Україна і Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР). На поч. 90-х pp. на геогр. карті світу з'явилася нова суверенна д-ва — Україна.

Тер. сучасної У. здавна була місцем різних додерж, і держ. утворень. Тут ще за мезоліту склалися племена і відбулося формування первіснообщинного ладу. В часи неоліту виникла Трипільська культура. В кін. 2 — на поч. 1 тис. до н. е. у Придніпров'ї з'явилися кіммерійці. В 7 ст. до н. е. сюди із-за Дону переселилися кочові племена скіфів. Існує думка, що саме вони стали протослов'янами.

У 7-5 ст. до н. е. на пн. узбережжі Чорного м. оселилися греки, а в 2 ст. до н. е. у степових районах У. з'явилися сармати. Скіфи і сармати мали протодерж. утворення, а греки заснували Тіру (тепер Білгород-Дністровський), Ольвію і Херсонес та ін. міста-держави, утворили Боспорську д-ву. В цей час у лісостепових, поліських і частково степових районах сучасної У. мешкали східнослов'ян. племена. В 4 ст. н. е. у б-бі з готами в межиріччі Дніпра і Дністра склався східнослов'ян. племінний союз антів. Антська держава проіснувала до поч. 7 ст. і загинула від навали аварів. У 8—9 ст. з'явилися ранньофеод. слов'ян, д-ви Артанія, Куявія і Славія, а потім — могутня Київська Русь, розквіт якої припав на часи князювання Володимира Великого (бл. 980— 1015) і Ярослава Мудрого (1019—54). Назва цієї давньорус. д-ви походила від Києва як центру східних слов'ян, яких тоді іменували «русами» або «росами». Князів, чвари і сепаратист, ідеї стали причиною роздроблення Київ. Русі в серед. 12 ст. на самост. князівства — Київське, Чернігівське, Галицьке, Волинське, Переяславське та ін. Це сприяло захопленню їх монголо-та-тарами в 1237—40. Вони потрапили в тяжку васальну залежність від Золотої Орди більш як на 200 років.

З 2-ї пол. 14 ст. більша частина укр. земель була захоплена Литвою і Польщею. Вони ліквідували удільні князівства, здійснювали політику національного, соціального і економічного гноблення, особливо після утворення Речі Посполитої. Укр. народ ніколи не мирився з поневоленням, вів визв. б-бу за відновлення своєї державності. Визначальну роль у цій б-бі відігравала заснована в 16 ст. у пониззі Дніпра Запорізька Січ. Визв. війна укр. народу 1648—54 під кер. Б. Хмельницького була війною за незалежність У. від польс. панування. В Гетьманщині утвердилася військ, демократія. Тер. У. була поділена на полки. Вища військ, і адм. влада належала гетьманові та його уряду. Діяла власна суд. система.

Війна завершилася Переяславською радою 1654 і возз'єднанням У. з Росією. За Березневими статтями 1654 У. зберігала певну політ.-прав, автономію у складі Рос. д-ви. Відповідно до умов Андрусівського перемир'я 1667 Росія і Польща штучно поділили У. на дві частини. Лівобережна У. з Києвом відійшла до Росії, а Правобережна — до Польщі. Обидві частини опинилися у становищі протекторатів відповід. держав. Правобережна У. у складі Польщі не мала своєї автономії. На неї поширювалася дія польських законів з незначними винятками.

Україна. Мапа - leksika.com.ua

Державний гімн України - leksika.com.ua

Внаслідок першого поділу Польщі до Австрії відійшла Сх. Галичина (1772). В результаті другого (1793) і третього (1795) поділів Польщі до Росії було приєднано Правобережну У. і Зх. Волинь.

Лівобережна У. (Гетьманщина) майже до кін. 18 ст. мала авт. права і властиву для неї систему управління у складі Рос. д-ви. Ця система базувалася на гетьм. правлінні та полково-сотенному устрої Гетьманщини. Коли не було гетьмана, управління здійснювалося першою (1722) і другою (1764) Малоросійськими колегіями, що перебували у м. Глухові. В Лівобережжі діяла власна суд. система з Генеральним судом. Судочинство здійснювалося за Литовським статутом, козац. звичаями та ін. традиц. джерелами права. Відносини між Рос. імперією і Гетьманщиною регулювалися договір. Статтями, які зазвичай укладалися під час обрання нового гетьмана. Заг. тенденцією для цих Статей було метод, звуження авт. прав Гетьманщини. 1764, за Катерини II, гетьм. форма правління у Лівобережній У. була скасована. Ост. гетьман К. Розумовський склав свої повноваження. В серпні 1775 рос. війська за повелінням імператриці знищили Запоріз. Січ. 1786 було ліквідовано і Малорос, колегію. На Лівобережну У. повною мірою поширювалися дія рос. зак-ва і рос. система управління. Новий етап у становленні укр. державності настав після Лютневої і особливо Жовтневої революцій 1917 в Росії. Процес пішов у двох напрямах. Один — більшовицький, який розпочався у грудні того самого року з проголошення у Харкові першим Всеукр. з'їздом рад УСРР. Другий — національно-визвольний — був пов'язаний з утворенням тоді ж у Києві Української Центральної Ради і проголошенням УНР. На зміну останній прийшла Гетьманська держава 1918. Директорія УНР, яка прийшла до влади після падіння у тому самому році режиму гетьмана П. П. Скоропадського, відновила назву «Українська Народна Республіка».

Водночас на західноукр. теренах (після розпаду Австро-Угор. імперії) у лист. 1918 утворилася ЗУНР. 22.1 1919 у Києві відбувся Акт соборності УНР і ЗУНР, який символізував об'єднання двох республік у єдину укр. д-ву. Однак об'єднання не було доведено до кінця у зв'язку з падінням Директорії і факт, завершенням існування УНР. УСРР як самост. д-ва проіснувала до утворення СРСР (1922). Потім вона стала складовою частиною СРСР на засадах союз, республіки. 1937 була дещо змінена її назва - на УРСР. 1939 західноукр. землі, які до цього перебували під окупацією Польщі, возз'єдналися з УРСР. Наст, року СРСР домігся повернення Румунією давнього укр. краю — Північної Буковини.

У роки Вел. Вітчизн. війни У. була окупована нім.-фаш. військами. Вона стала ареною тривалих бойових дій і партиз. руху. Після звільнення У. від загарбників на її території була відновлена рад. влада. 1945 Закарпатська У. возз'єдналася з УРСР. Цим завершився тривалий істор. процес возз'єднання укр. народу в єдиній д-ві. У повоєн. період УРСР стала однією з країн — фундаторів ООН. У політ, аспекті пройшла тим самим шляхом, що і СРСР у цілому: сталінський авторитаризм, хрущовська відлига, брежнєвський застій, горбачовська перебудова.

Розвал СРСР відкрив перед У. нові горизонти політ, розвитку. Декларацією про державний суверенітет України 1990 вона заявила про свій намір бути незалеж. д-вою, а Актом проголошення незалежності України 1991 юридично закріпила такий суверенітет. Конституція України 1996 визначила основи держ. і сусп. устрою У. Відповідно до ст. 1 Осн. Закону Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова д-ва. Носієм суверенітету і єдиним джерелом держ. влади в У. є народ. Держ. влада організована за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Главою д-ви є Президент України. Законод. владу здійснює Верховна Рада України, виконавчу — Кабінет Міністрів України, а судову — Конституційний Суд України, Верховний Суд України, суди заг. юрисдикції та спеціаліз. суди. Діють також держ. органи зі спец, статусом — Прокуратура України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та ін.

Місцеве самоврядування здійснюється громадами територіальними як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх викон. органи. Органами місц. самоврядування, що представляють спільні інтереси тер. громад сіл, селищ і міст, є районні та обласні ради. Викон. владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві держ авні адміністрації.

В У. існує єдине громадянство. До держ. символів У. належать Державний Прапор У., Державний Герб У. і Державний Гімн У. (ст. 20 Конституції У.). У. — член ООН, Ради Європи, ряду ш. міжнар. організацій, має дип. зв'язки з багатьма д-вами.

Літ.: Маркевич Н. А. История Малороссии, т. 1-5. М., 1842-43; Пархоменко В. Початок історико-державного життя на Україні. К., 1925; Аркас М. Історія України-Русі. К., 1990; Грушевський М. С. Історія України-Руси, т. 1—11. К., 1991—2000; Полонська-Василенко Н. Історія України, т. 1-2. К., 1993-95; Історія д-ви і права України, т. 1—2. К., 2000; Маркевич М. А. Історія Малоросії, т. 1-2. К., 2003.

Ю. С. Шемшученко.

 

Схожі за змістом слова та фрази