Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow фещ-фінд arrow ФІЛОСОФІЯ
   

ФІЛОСОФІЯ

(грец.букв. — любов до мудрості) — форма суспільної свідомості, яка дає теор. розв'язання питань світогляду з точки зору відношення людини і світу, мислення та буття, духовного і матеріального; виробляє заг. цілісний погляд на світ і місце людини в ньому, досліджує практичне, пізнавальне, ціннісне, етичне та естетичне відношення людини до світу. Ф. покликана в кінцевому підсумку дати теоретично обґрунтовані відповіді на питання про мету і смисл життя, про щастя і шляхи його досягнення, створити теор. основу для вироблення системи життєвих цінностей та ідеалів. Філос. пізнання націлене на вироблення системи ідей, які виражають певне ставлення людини до соціальної та природної дійсності і тим самим визначають сукупність вихідних орієнтирів, що зумовлюють програму соціальної поведінки людини. Термін "філософія" вперше з'явився у Піфагора. Зародилася в рабовласницькому суспільстві (Індія, Китай, Греція) в умовах поглиблення поділу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, руйнування традиційних зв'язків і шаблонів поведінки людей родового суспільства. Від міфологічної і релігійної форм світогляду Ф. відрізняється тим, що реалізує свою світоглядну функцію на основі теоретичного освоєння дійсності, звертаючись до фактів, логічних побудов, виробляючи гносеологічні і логічні критерії для свідомого пошуку й вибору істинних поглядів. Отже, за способом осягнення дійсності Ф. є наукою, яка створює теор. світогляд. Це не означає, що будь яка філософська система є об'єктивно істинною і позбавлена впливу міфологічно-фетишистської, релігійної свідомості. Але вся історія Ф. пов'язана з нагромадженням позитивного знання і розвитком методів наук. пізнання. Разом з тим Ф. є особливою формою сусп. свідомості, яка виконує специфічні світоглядну і загально методологічну функції, що їх не бере на себе жодна з природничих чи гуманітарних наук або сукупність конкретно-наукового знання в цілому.

На відміну від конкретних наук, які з своїх положень намагаються максимально усунути суб'єктивний момент і відобразити об'єкт таким, яким він є сам по собі, безвідносно до суб'єкта, Ф. в основу теорії покладає відношення суб'єкта до об'єкта, свідомо включає у свої побудови людський, оціночний момент, розглядає дійсність і людину в ній не лише з погляду сущого, а й належного, враховуючи людські цілі і проекції буття в майбутньому. Ф. спирається не тільки на науки, а й на весь сукупний істор. досвід людства, зафіксований у багатоманітних формоутвореннях культури. Тому особливо важливим джерелом для філос. теорій є історія сусп. розвитку, матеріальної та духовної культури. Вихідним матеріалом для філос. узагальнень є результати, отримані в науці та ін. формах сусп. свідомості. При цьому Ф. не просто сприймає готові наслідки пізнання та ін. формоутворень культури, а й досліджує шляхи виникнення їх, виявляє тенденції розвитку, усвідомлює суперечності і потреби пізнання, насамперед у галузі методу мислення і вдосконалення його категоріального апарату. З розвитком Ф. відбувалося становлення її проблем: відношення мислення до буття, Духу до природи (основне питання філософії), вчення про сутність, форми і закони руху пізнання і мислення (пізнання теорія і логіка), вчення про буття (онтологія), про джерела і заг. закономірності руху і розвитку явищ (діалектична чи метафізична концепція розвитку), про сусп. життя та заг. фактори і закони його розвитку (соціологія), вчення про мораль (етика), про природу прекрасного (естетика). Гол. напрямами у Ф. є матеріалізм та ідеалізм, на які поділяють її залежно від відповіді на осп. питання Ф. За розв'язанням питання про пізнаваність світу (другий бік осн. питання Ф.) філософів поділяють на тих, хто визнає пізнаваність світу (до них належать представники всіх форм матеріалізму), і тих, хто так чи інакше її заперечує (агностицизм). Залежно від ставлення до проблем заг. взаємозв'язку і розвитку, що зумовлює вироблення відповідних методів мислення, у Ф. виділяють діалектику і метафізику. Розвиток Ф. визначається сусп. буттям, проте вона сама активно на нього впливає, створюючи теор. основу формування сусп. цінностей, ідеалів, етич. норм тощо, які становлять невід'ємний момент Сусп. практики. Як форма сусп. свідомості Ф. покликана теоретично обґрунтовувати інтереси, цілі, ідеали людей. Вона має соціально спрямований, класовий характер, відображає, обґрунтовує і захищає інтереси певних соціальних груп, класів, д-в, соціальних систем, тобто вона є партійною. Партійність філософії здійснюється специфічними, властивими лише їй засобами і виявляється через боротьбу матеріалізму і ідеалізму, діалектики і метафізики та еклектики. "Партіями, що борються, по суті справи,... є матеріалізм і ідеалізм" (Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 18, с. 351). Через боротьбу цих напрямів своєрідно й опосередковано, специфічно для кожної істор. епохи відображається багатоманітність і суперечливість соціальної дійсності, відмінність класових позицій, ціннісних і соціально-психологічних настанов, у кінцевому підсумку — боротьба між силами прогресу і реакції. Зрештою, в істор. тенденції матеріалізм і діалектика були і є прапором прогресу, а ідеалізм, метафізика й еклектика служать реакційним сусп. силам.

Перші філософські системи виникли в 1-му тис. до н. е. в Китаї (Лаоцзи, Моцзи, Конфуцій), в Індії (локаята, Веданта, йога); в 6—5 ст. до н. е. в—Старод. Греції (Геракліт, Демокріт, Епікур, Сократ, Платон, Арістотель; див. також Греція Стародавня, розділ Філософія), з 1 ст. до н. е. — в Старод. Римі (Лукрецій; див. Рим Стародавній, розділ Філософія).

Вже в цих філос. системах не тільки визначилась боротьба між матеріалізмом га ідеалізмом, а й виявився діалектичний підхід до дійсності (Геракліт). За середньовіччя панував реліг.-ідеалістичний світогляд (див. Схоластика). Проте елементи матеріалістичного світорозуміння розвивалися і в цей час (Ван Чин, Ібн-Сіна. Ібн-Рушд та ін.). Значного удару реліг.-ідеалістичному світоглядові завдали мислителі Відродження (М. Коперник, Дж. Бруно, Г. Галілей, М. Монтень, Т. Кампанелла та ін.). Розвиток матеріалістичної Ф. нового часу пов'язаний з епохою розкладу феодалізму, з розвитком капіталістичних відносин. Видатними мислителями того часу були Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Толанд, Б. Спіпоза, Дж. Локк, Ж. Ламетрі, П. Гольбах, К. Тельвецій, Д. Дідро, М. В. Ломо-носов, О. М. Радищев, Я. П. Козельський, Г. С. Сковорода та ін. Зокрема, розвиток філос. думки на Україні того часу був пов'язаний з Київською академією. Проте матеріалізм того періоду мав метафізичний. механістич. характер, у поясненні сусп. явиш поступався ідеалізмові. Нові зрушення в системі наук. знання й сусп. практики, шо сталися під впливом революц. процесів у сусп. житті (пром. переворот в Англії, бурж. революція у Франції) та еволюц. ідей у природ знавстві, відображено у класичній німецькій філософії, в якій ідеалізм досяг вершини свого розвитку (1. Кант, Й. Г. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. В. Ф. Регель; див. гакож Німеччина, розділ Філософія). Критика ідеалізму і дальший розвиток матеріалізму пов'язані з ученням Л. Фейєрбаха, який, проте, разом з ідеалізмом відкинув і діалектику. Особливе місце в історії вітчизн. Ф. посідає матеріалізм і діалектика рос. революц. демократів В. Г. Бєлінського, О. І. Герцена, М. Г. Чернишевського, М. О. Добролюбова, на Україні — Т. Г. Шевченка, а в кін. 19 — на поч. 20 ст.— І. Я. Франка, Лесі Українки, П. А. Грабовського та ін. (див. Революційний демократизм, а також розділи Суспільні науки у ст. Союз Радянських Соціалістичних Республік і Філософія в ст. Українська Радянська Соціалістична Республіка, т. 11, кн. 2). Сучасна бурж. Ф. переживає занепад, зумовлений загальною кризою капіталізму. її типовими рисами є ідеалізм, метафізика і еклектизм, ірраціоналістичне перекручення діалектики, ігнорування осн. питання філософії, декларативні заяви про безпартійність і подолання однобічностей матеріалізму та ідеалізму. Вона розпадається на безліч різноманітних, часто еклектичних, шкіл і течій, що є специфічним відображенням суперечливості сучас. бурж. культури. Гол. напрямами в сучас. бурж. Ф. є суб'єктивний ідеалізм (неопозитивізм, прагматизм, екзистенціалізм) і об'єктивний ідеалізм (неотомізм, персоналізм). Внаслідок хибності вихідних принципів (ідеалізм, відмова від діалектики) жодна з цих течій і шкіл неспроможна дати наук. аналіз сутності і закономірностей сучас. епохи, розв'язати актуальні проблеми людського буття, пізнання й нездатна стати основою цілісної світоглядної орієнтації людини, виробити позитивну й переконливу систему цінностей та ідеалів. Марксистська філософія, серцевиною якої є діалектичний та історичний матеріалізм, виникла в 40-х рр. 19 ст. як духовна зброя пролетаріату в його революц. боротьбі (див. Марксизм-ленінізм). Новий етап у розвитку марксистської Ф., який відображає особливості епохи імперіалізму, пролет. революцій і розвитку соціалізму, пов'язаний з діяльністю В. І. Леніна, праці якого становлять найцінніший внесок у розвиток діалектичного та істор. матеріалізму. Створення діалектичного та істор. матеріалізму було справжньою революцією у Ф., яка докорінно змінила її предмет, соціальну значимість і місце в усій системі культури. З того часу Ф. стала послідовно наук. світоглядом. Цього було досягнуто внаслідок осмислення матеріальної суспільно-істор. практики як основи становлення і розвитку людини, її свідомості, мислення і пізнання. Розв'язання світоглядних і методологічних проблем у марксистсько-ленінській Ф. пов язане з відкриттям матеріалістичного розуміння історії. Створення історичного матеріалізму — заг. соціологічної теорії марксизму — дало змогу органічно поєднати матеріалізм і діалектику, утвердити і послідовно п ровести діалектичну концепцію розвитку на матеріалістичній основі, науково розв'язати осн. питання Ф., питання логіки і теорії пізнання. Діалектичний матеріалізм подолав на матеріалістичній основі метафізичне протиставлення онтології, гносеології і логіки. Матеріалістична діалектика є наукою про загальні закони розвитку об'єктивної дійсності і, разом з тим, логікою і гносеологією. Вона вивчає заг. закони об'єктивної дійсності в їх відношенні до пізнання і мислення людини, закони пізнання — беручи до уваги його об'єктивний зміст — як узагальнений досвід всієї історії пізнання світу і практичної діяльності людини, форми і закони руху мислення— як "відображення об'єктивного в суб'єктивній свідомості людини" (Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 29, с. 154). Діалектичний та істор. матеріалізм є таким чином системою принципово нової ф., яка розв'язує онтологічні, гносеологічні, логічні та загальносо-ціологічні проблеми в нерозривній єдності і в якій матеріалізм і діалектика становлять єдину теорію заг. законів розвитку природи, суспільства і мислення, теорію, що дає єдино наук. світорозуміння, є заг. методом пізнання і революц. перетворення світу. Марксистсько-ленінська Ф. включає в свій предмет також історію Ф., знання якої дає змогу усвідомити закономірності розвитку філос. думки. В тісному зв'язку з діалектичним та істор. матеріалізмом і на його основі розвиваються марксистсько-ленінські етика та естетика. Марксистсько-ленінська Ф. є серцевиною комуністичного світогляду, світоглядно-методологічною основою революційно-перетворюючої практики та сучас. наук. пізнання. Філос. ідеї Маркса — Енгельса — Леніна творчо розвивають КПРС, ін. марксистсько-ленінські партії. XXVI з'їзд партії, Червневий (1983) пленум ЦК КПРС висунули перед рад. філос. наукою важливі завдання дальшої розробки проблем діалектичного та істор. матеріалізму як світоглядного й методологічного фундаменту наук. пізнання природи і суспільства, як єдино наук. методу перетворення дійсності й управління соціальними процесами, дослідження діалектики сучас. соціальних процесів і соціально-філос. проблем розвинутого соціалістичного суспільства, соціалістичного способу життя, становлення безкласової структури суспільства, формування нової людини, філос. проблем світогляду і культури, логіки і методології сучас. наук. пізнання тощо. Марксистсько-ленінська філософія, як і ін. складові частини марксизму — політична економія, науковий комунізм, — є наук. основою політики КПРС і Рад. д-ви. Керуючись діалектико-матеріалістичним світоглядом і методом, партія розробляє внутр. і зовн. політику, визначає і здійснює програму розвитку соціалістичного суспільства, формує у трудящих наук. комуністичний світогляд, веде боротьбу проти різних форм сучас. бурж. ідеології, зокрема антикомунізму. В УРСР н.-д. роботу в галузі філософії ведуть Філософії інститут АН УРСР, Інститут історії партії при ЦК Компартії України — філіал Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС, філос. ф-т Київ.

ун-ту, відповідні кафедри вузів. Видається журн. "Філософська думка".

Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 1 — 49. К., 1958—82; Ленін В. І. Повне зібрання творів, т. 1 — 55. К., 1969 — 75; КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК, т. 1-14. М., 1970-83; Матеріали XXVI з'їзду КПРС. К., 1981; Матеріали Пленуму Центрального Комітету КПРС, 14—15 червня 1983 року. К., 1983; История философии, т. 1—6. М., 1957—65; Антология мировой философии, т. 1 — 4. М., 1969— 72; История марксистской диалектики, кн. 1—2. М., 1971—73; Краткий очерк истории философии. М., 1981; Диалектический и исторический материализм — философская основа коммунистического мировоззрения. К., 1977; Современная буржуазная философия. М., 1978; Основы марксистско-ленинской философии. М., 1982; Федосеев П. Н. Коммунизм и философия. М., 1971; Шинкарук В. и. Единство диалектики, логики и теории познания. К., 1977; Практика. Познание. Мировоззрение. К., 1980; Афанасьев В. Г. Основы философских знаний. М., 1981; Философский энциклопедический словарь. М., 1983.

В. I. Шинкарук, О. I. Яценко.

 

Схожі за змістом слова та фрази