Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow дер-дин arrow ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ
   

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ

(від лат. de... - префікс, що означає скасування, припинення, і centralis — серединний, центральний) — процес розширення і зміцнення прав та повноважень адм.-тер. одиниць (областей, автономій, республік — суб'єктів федерації та ін.) або нижчих органів та організацій при одночасному звуженні прав і повноважень відповідного центру. Д., як правило, здійснюється цілеспрямовано з метою оптимі-зації практ. вирішення питань загальнонац. ваги, а також втілення у життя специф. регіон.-локальних програм. Розрізняють два типи Д.: адміністративну (бюрократичну) і демократичну. Д. адміністративна (інститут намісництва) означає розширення компетенції місц. адм. органів, які діють у межах цієї компетенції самостійно і до певної міри незалежно від центр, влади, хоча і призначаються центр, урядом. Цей тип Д. означає по суті «не децентралізацію, а деконцентрацію влади» (М. Драгоманов). Д. демократична передбачає створення розгалуженої системи місц. самоврядування, коли місц. справи вирішуються не представниками центр, уряду, а особами, обраними населенням.

У сучас. світі Д. є органіч. поєднанням окр. елементів вищезазначених типів, а також елементів централізму. Як правило, вона втілюється у моделях, що враховують істор. досвід і нац. традиції певних держав. У федерат. д-вах (Німеччина, США, Швейцарія та ін.) Д. полягає у поєднанні зовн. цілісності з внутр. різноманітністю на рівні місц. самоврядування (штати, землі, кантони та ін. з внутр. диференціацією форм і розмаїттям у системах управління), а розподіл функцій і компетенції між федер. урядом і місц. структурами є суттєвим елементом у системі поділу та балансу влади. В унітарних д-вах (Франція, Швеція, Японія та ін.) Д. втілюється шляхом встановлення кількох адм. рівнів. Скажімо, у Швеції таких рівнів 3 (держава, лени, комуни), у Франції — 4 (держава, регіони, департаменти, комуни). Причому франц. модель Д. (запроваджена 1982) за порівняно кор. термін дозволила досягти необхідної рівноваги між вищезазначеними адм. рівнями і водночас між центром (владою, призначеною в особі префекта) й місц. органами (владою, обраною населенням) і таким чином подолати надмірну централізацію із збереженням унітарності.

Попри всі відмінності, притаманні різним моделям, Д. властиві спільні сутнісні ознаки, що водночас виступають її основополож. принципами: незалежність від форми держ. устрою; чітке законод. розмежування функцш та повноважень між різними рівнями управління; цілеспрямований розвиток розгалуженої системи місц. самоврядування; невтручання д-ви у сферу суверен, прав земель, областей, регіонів («суверенітет народу»); подолання патерналізму через запровадження принципів діалогу і співпраці на різних рівнях соціального управління; самостійність місцевих органів влади у фін. сфері, фіїг. підтримка органів місцевого і регіонального самоврядування з боку д-ви; законодавче закріплення горизонтальних і вертикальних взаємовідносин у сфері соціального управління.

У сукупності вищезазначені принципи, в разі їх практич. втілення у життя, постійного розвитку і вдосконалення, забезпечують децентралізоване прийняття рішень, що, як зафіксовано у Всесвітній декларації місцевого самоврядування, «зменшує перевантаження центру, а також поліпшує та прискорює урядові дії, надає життєвості новим інститутам і збільшує ймовірність того, що створені служби за сприятливих умов підтримуватимуться та розвиватимуться». В Україні процес Д. як явище, характерне для сфери держ. управління, перебуває у стадії становлення. її осн. завданнями, що поступово реалізуються у чинному зак-ві, є: розподіл функцій між центр, інстанціями та місц. управлінням, між КМ і м-вами; зростання ролі Д. як чинника подолання надмірної централізації та принципу здійснення управління на основі забезпечення його об'єктивних закономірностей; досягнення необхідного для укр. сусп-ва рівня діалектич. зв'язку між централізацією і Д., забезпеченого правовими гарантіями та юрид. механізмами держ. управління, що мають бути закладені у нормах права.

Літ.: Гурне Б. Держ. управління. К., 1993; Держ. управління в Україні: централізація і децентралізація. К., 1997; Держ. управління: теорія і практика. К., 1998.

В. П. Горбатенко.