Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow У-українська arrow УГОРЩИНА
   

УГОРЩИНА

Угорська Народна Республіка, УHP — держава в Центральній Європі, в середній частині басейну Дунаю. В адм. відношенні поділяється на 19 медє (областей) і одне місто (Будапешт), прирівняне до медє, є 6 міст респ. підпорядкування. Карти див. на окремому аркуші, с. 496-497.

Державний лад. У.— соціалістична д-ва. Діючу конституцію прийнято 1949. Найвищий орган держ. влади і єдиний законодавчий орган—однопалатні Держ. збори, що обираються населенням строком на 5 років (1980 обрано 352 депутати). В період між сесіями Держ. зборів їхні повноваження здійснює Президія УНР— постійно діючий орган Держ. зборів. Найвищий орган держ. управління—Рада Міністрів (уряд), утворювана Держ. зборами. Органами нар. представництва, самоврядування та держ. управління в областях, містах, районах столиці, районах і селах є відповідні місц. ради, які обираються строком на 4 роки.

Природа. Рельєф У. переважно рівнинний. На лівобережжі Дунаю — частина Великої Середньо-дунайської низовини (Алфелд) з вис. 100—200 м. На правобережжі Дунаю — Дунантул, погорбована місцевість заввишки 150—200 м з окремими масивами Середньо-угорських гір (Баконь, Вертеш, Піліш, Мечек та ін.). На Пн. Зх. країни — Мала Середньодунайська низовина (Кішалфелд), на Пн. Сх.— відроги Карпат (найвища точка країни г. Кекеш у масиві Матра, 1015 м), на Зх.— передгір'я Альп (вис. 500—800 м). Гол. корисні копалини: боксити, буре та кам. вугілля, нафта, природний газ, уранові, марганцеві й залізні руди. Клімат помірно континентальний. Пересічна т-ра січня від —2 на зх. до —4° на Сх., липня —від +20 до +22,5°. Річна кількість опадів від 450 мм на Сх. до 900 мм на Пд. Зх. Територію У. перетинає Дунай, його притоки — Тиса, Раба. Найбільше озеро — Балатон. Грунти переважно чорноземні, в горах — бурі лісові і дерново-карбонатні. Природну рослинність майже повсюди окультурено. Під лісами — 13,5 % площі країни, переважно схили гір (бук, дуб, липа). На тер. країни створено заповідники (Агтелек, Кішбалатон, Сегед-Фегерто та ін.), 2 нац. парки (Гортобадь, Бюкк, Кішкуншаг), природний парк Тігань та ін.

Населення. Понад 96 % нас. становлять угорці. Живуть також німці, словаки, хорвати, румуни, цигани та ін. Пересічна густота нас.— 115 чол. на 1 км3 (1983). 50 % нас. живе в містах. Найбільші міста: Будапешт, Мішкольц, Дебрецен, Сегед, Печ.

Історія. Перші поселення на тер. У. належать до епохи палеоліту. Найдавнішим населенням тут були скіфські, іллірійські та кельтські племена. В кін. 1 ст. до н. е.— на поч. 2 ст. н. е. їх підкорив Старод. Рим. Тер. сучасної У. входила до складу рим. провінцій Паннонії і Дакії. Під час Великого переселення народів ці землі населяли герм, і тюрк, народи, в 6 ст. з'явилися слов'яни. Частина тер. У. входила до складу Великоморавської держави. В кін. 9 ст. сюди з причорноморських степів прийшли угор. племена мадярів, або угорців. Важливими віхами у формуванні угор. д-ви були прийняття 997 християнства і коронація 1000 (чи 1001) кн. Іштвана І Святого. До серед. 13 ст. у країні складалися феод. відносини. В серед. 13 ст.— 20-х рр. 14 ст. У. переживала період феод. роздробленості. В 1308 до влади прийшла Анжуйська династія. Зміцнювалася централізована держ. влада, зростала феод. залежність селян. З посиленням феод. експлуатації і податкового гноблення поглиблювалися класові суперечності, що привело до ряду сел. виступів. Найбільшими з них були повстання 1437—38 у Трансільванії і Дожі Де.рдя повстання 1514. З 2-ї пол. 14 ст. У. брала активну участь у війнах проти експансії Османської імперії. Після поразки угор. армії піл Могачем (1526) спалахнула міжусобна боротьба феодалів; країна розпалася на 3 частини. В зх. і пн. У. ствердились австр. Габсбурги, центр. частину було приєднано до османських володінь, у Трансільванії утворилось залежне від Османської імперії князівство. В кін. 17 ст. вся тер. У. потрапила під владу австр. Габсбургів. Населення У. вело наполегливу боротьбу проти їхнього панування (див. Тєкея Імре рух 1678—85, Ракоцг Ференца II рух 1703—77). З кінця 18 ст. У. вступила в період розкладу феодалізму і розвитку капіталістичних відносин. Поглиблення класових суперечностей привело до буржуазної революції (див. Революція 1848—49 в Угорщині). Незважаючи на поразку, революція сприяла падінню феод.-кріпосницького ладу. Капіталістичний розвиток с. г. було спрямовано по прусському шляху. В 1867 Габсбурги пішли на угоду з угор. дворянством і буржуазією, перетворивши імперію на двоєдину Австро-Угор. монархію (див. Австро-Угорщина). Дальший розвиток бурж.-капіталістичних відносин в У. сприяв формуванню пром. пролетаріату, виникли перші робітничі орг-ції. В 1890 утворилася С.-д. партія У. В останньому десятилітті 19 ст. в У. почався процес переходу до монополістичної стадії розвитку капіталізму. Австро-угор. імперіалізм виступив як один з призвідників першої світової війни 1914—18. Під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції посилився нац.-визвольний і революц. рух народів Австро-Угорщини. Восени 1918 Австро-Угор. монархія припинила своє існування. 30—31 .X 1918 в У. відбулася бурж.-демократична революція. До влади прийшов бурж. уряд (за участю правих соціал-демократів) на чолі з М. Карої. 16.XI У. було проголошено республікою. В ході революції виникли народжені революц. творчістю мас Ради депутатів трудящих. 24.XI 1918 створено Комуністичну партію У. Ряд комуністів У. взяв участь у боротьбі за владу Рад на тер. Рад. країни [див. Центральна федерація іноземних груп РКЩб), Федерація іноземних груп на Україні]. Добровольці з У. брали участь в інтернаціональних загонах Червоної Армії під час громадян, війни і воєнної іноз. інтервенції (див., зокрема, Інтернаціональні формування на Україні в роки громадянської війни). 21.III 1919 в У. відбулася пролет. революція, в ході якої було проголошено Угорську Радянську республіку 1919 (УРР). На Закарпатській Україні, що входила тоді до складу У., рад. владу було встановлено 22. III 1919. Однак І.VІІІ 1919 спільними силами імперіалістів Антанти і внутр. контрреволюції УРР було придушено. В країні встановився контрреволюц. режим на чолі з фашист. диктатором М. Хорті, проголошеним регентом відновленої монархії. Компартія змушена була перейти в глибоке підпілля. Хортисти встановили тісний союз з фашист. Німеччиною. За т. з. Віденськими арбітражами 1938 і 1940 У. загарбала Пд. Словаччину, Закарпатську Україну, Пн. Трансільванію, приєдналася (1939) до "Антикомінтернівського пакту", до Берл інського пакту 1940. На боці фашист. Німеччини У. взяла участь у війні проти СРСР. У березні 1944 гітлерівці окупували У. В жовтні 1944 вони привели до влади свого прямого ставленика Ф. Салаші. У вересні 1944 Рад. Армія почала визволення У. від фашизму. Розгром рад. військами нім.-угор.фашистів (див. Будапештська операція 1944—45) полегшив переростання в У. революц. ситуації, що почала складатися з осені 1944, в демократичну революцію. Фашист. режим було повалено. В країні встановилася влада у формі революц.-демократичної диктатури пролетаріату і селянства. Створений у грудні 1944 в Дебрецені Тимчасовий нац. уряд 28.XII 1944 оголосив війну гітлерівській Німеччині і 20.І 1945 уклав у Москві перемир'я з д-вами антигітлерівської коаліції. На 4.IV 1945 Рад. Армія повністю визволила тер. У. від фашистів. Весною 1945 в У. здійснено агр. реформу. До літа 1945 осн. завдання демократичної революції були виконані. Почався процес переростання демократичної революції в соціалістичну. 1.ІІ 1946 У. проголошено республікою. 18.ІІ 1948 між У. і СРСР укладено договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу (див. Радянсько-угорські документи). До літа 1948 влада в У. безроздільно перейшла до рук робітн. класу і трудового селянства. В країні перемогла диктатура пролетаріату. В червні 1948 Угор. комуністична партія (назва Компартії з 1944) об'єдналася з С.-д. партією Угорщини на основі принципів марксизму-ленінізму в єдину партію — Угорську партію трудящих (УПТ), яка проголосила курс на соціалістичну перебудову країни.

За роки соціалістичного будівництва в У. здійснено докорінні соціально-екон. і політ. перетворення. В ході виконання першого п'ятирічного плану (1950—54) зусилля трудящих У. були спрямовані на ліквідацію пром. відсталості, створення нових галузей пром-сті. З кін. 40-х рр. почалося соціалістичне кооперування трудового селянства. В нар. г-ві домінуючими стали соціалістичні виробничі відносини. Будівництво соціалізму супроводилося гострою боротьбою з залишками експлуататорських класів. Восени 1956 реакційні сили при підтримці міжнар. імперіалізму зробили спробу здійснити контрреволюц. переворот в У. і ліквідувати завоювання соціалізму (див. Контрреволюційний заколот в Угорщині 1956). Революц. сили У. з допомогою Радянського Союзу дали відсіч контрреволюції. Угор. соціалістична робітн. партія (УСРП, створена на основі реорганізації УПТ у листопаді 1956) виступила з широкою програмою дальшого просування У. по шляху соціалізму. Успішно здійснювалися трирічний (1958—60), п'ятирічні 2-й (1961— 65), 3-й (1966—70) і 4-й (1971—75) нар.-госп. плани. До весни 1961 було завершено соціалістичні перетворення в с. г. VIII з'їзд УСРП (1962) констатував завершення побудови основ соціалізму в У. і вступ країни в період повної побудови соціалізму. XI з'їзд УСРП (1975) у Програмній заяві партії поставив завдання створення в У. за 15—20 років розвинутого соціалістичного суспільства, наближення її до істор. мети — комунізму. XII з'їзд УСРП (1980) підтвердив непохитність генерального курсу партії. У березні 1980 у Будапешті підписано довгострокову програму розвитку спеціалізації і кооперування виробництва між СРСР і УНР до 1990. У. здійснює політику дружби і тісного співробітництва з СРСР та ін. соціалістичними країнами, активно виступає за мирне співіснування д-в з різним соціальним ладом, за мир і співробітництво між народами. У.—член Ради Економічної Взаємодопомоги (з 1949), учасниця Організації Варшавського Договору (з 1955), член ООН (з 1955).

Т. М. Ісламові

Л. М. Ніжинський.

Політичні партії, профспілки та інші громадські організації. Угорська соціалістична робітнича партія (УСРП), засн. 1918. Вітчизняний народний фронт У., засн. 1954. Угорські профспілки, створені в 90-х pp. 19 ст. Входять до ВФП. Угорська комуністична спілка молоді, засн. 1957. Народне господарство. До 2-ї світової війни У. була агр.-індустр. капіталістичною країною. За роки нар. влади завдяки докорінним соціально-екон. перетворенням (агр. реформа, націоналізація пром-сті, банків, транспорту, засобів зв'язку та ін.) і братерському співробітництву з СРСР та ін. соціалістичними країнами У. перетворилася на індустр.-агр. д-ву з могутньою, оснащеною передовою технікою пром-стю і розвинутим с. г. Значно поліпшено тер. структуру нар. г-ва, створено нові пром. центри і райони. В 1980 рівень 1950 перевершено по нац. доходу в 4,8 раза, в пром-сті — у 8,4 раза, в с. г.— у 2,1 раза. В структурі нац. доходу частка пром-сті становить 49,2%, с. г.— 14,8% (1981). Соціалістичний сектор дає 97 % нац. доходу; 77,8 % доходу призначається для вар. споживання. В 1980 в порівнянні з 1950 реальна заробітна плата збільшилась у 2,4 раза, реальні доходи населення — в 3,3, роздрібний товарооборот — у 6 разів. У 1976— 80 збудовано 453 тис. квартир.

У шостій п'ятирічці (1981—85) передбачено дальше зростання нац. доходу, обсягу пром. і с.-г. виробн. Ефективна структура нар.-госп. комплексу У. формується в умовах соціалістичної економічної інтеграфі. Профіль спеціалізації У. в системі країн—членів РЕВ визначають машинобудування (виробн. трансп. засобів, особливо автобусів, електрс- й електронної техніки, мед. обладнання та ін.), виробн. глинозему й алюмінію, фарм., легка, харч. промисловість і сільське господарство. Промисловість. У ході соціалістичної індустріалізації пром-сть стала провідною галуззю економіки країни. У валовій продукції пром-сті на держ. і кооп. пром-сть припадає відповідно 93,7 % і 5,6 % (1980). Провідні галузі: машинобудування, чорна і кольорова (алюм.) металургія, харчосмакова і легка. В паливно-енерг. балансі гол. місце посідає вугілля (родовища Татабаня, Орослань, Боршод, Мечекське та ін.); розвивається видобування нафти (медє Зала і поблизу Сегеда) і природного газу (родовище Гайдусобосло поблизу Дебрецена та в ін. районах Алфелду). В наф-тобалансі переважає нафта, що імпортується по трубопроводу "Дружба" з Рад. Союзу та ін. країн. Із завершенням буд-ва країнами РЕВ газопроводу "Союз" збільшилися поставки газу з СРСР. Електроенергію виробляють гол. чин. ТЕС. В 1983 став до ладу діючих перший блок АЕС у Пакті (на Дунаї), яка споруджується з допомогою СРСР та ін. соціалістичних країн. Значну кількість електроенергії У. одержує з СРСР через об'єднану енергосистему "Мир". Чорна металургія працює переважно на імпортованих руді і коксі. Осн. центри цієї галузі — Мішкольц, Озд і Дунауйварош (металург. комбінат збудовано з допомогою СРСР). Першорядне значення має боксито-алюмінієва пром-сть (Алмашфюзіте, Айка, Татабаня, Інота та ін.). На взаємовигідній основі рад.-угор. кооперації значна частина угор. глинозему переробляється в СРСР з використанням дешевої електроенергії ГЕС, а виплавлений алюміній надходить до У. Гол. напрям машинобудування— електротех., електронне і приладобудування, а також виробн. трансп. засобів, особливо автобусів, 84,7 % яких експортується (осн. підприємство по виробн. автобусів — з-д "Ікарус" у Будапешті). Розвивається також виробн. металорізальних верстатів, обладнання для підприємств хім., легкої, харч. пром-сті, с.-г. машин. Гол. центри машинобудування: Будапешт, Дєр, Мішкольц, Секешфегервар і Дебрецен. Фарм. підприємства розташовані в Будапешті і Дебрецені. Важливе значення мають виробн. мінеральних добрив, хімія органічного синтезу. З галузей легкої пром-сті основні текст., швейне і взуттєве виробн. (Будапешт, Дєр, Сегед, Печ та ін.). Розвинута харч. пром-сть (виноробство, плодоовочеконсервна, борошномельна, цукр., м'ясна та ін.), значна частина її продукції експортується.

Сільське господарство. Соціалістичному сектору, представленому держгоспами і с.-г. виробничими кооперативами (СГВК), належить 99 % площі с.-г. угідь і 98,9 % валової продукції с. г. (1981). У цій галузі 1981 було 54,9 тис. тракторів і 13 тис. зернозбиральних комбайнів. Розвиваються спеціалізація і концентрація виробн. на основі між-госп. кооперації і агропром. інтеграції. Провідне місце займає тваринництво (1981 — 51,4 % валової с.-г. продукції). Орні землі займають 53,2 % тер. країни. Площа зрошуваних земель 134 тис. га (1980). У структурі посівних площ провідне місце належить кукурудзі на зерно (25,2 %) і пшениці (24,3 %, 1981). Значні площі займають тех. культури — цукр. буряки, соняшник, тютюн. Валовий збір осн. культур (млн. т, 1982): пшениці — 5,8, кукурудзи — 7,8, ячменю — 0,9, цукр. буряків — 5,4. Експортне значення має овочівництво (червоний перець-паприка та ін.), садівництво (особливо виробн. яблук)і виноградарство. Гол. галузь тваринництва— свинарство (1982 — 9035 тис. голів), розводять також велику рогату худобу (1922), овець (3183). В 1981 вироблено 1577 тис. т м'яса й сала (забійна вага) і 2693 тис. т молока. Рибальство на оз. Балатон і Дунаї.

Транспорт. Основу трансп. системи У. становлять залізничний і автомоб. транспорт. Довж. залізниць — 7867 км, 21,9 % з них електрифіковано (кін. 1982), автошляхів — 29,7 тис. км, у т. ч. 29,1 тис. км з твердим покриттям, судноплавних внутр. водних шляхів— понад 1,6 тис. км (по Дунаю і Тисі). Дунай сполучений каналом з оз. Балатон. Гол. порт—Будапешт.

Зовнішні економічні зв'язки. На соціалістичні країни припадає 55 % зовнішньоторг. обороту У., в т. ч. на країни РЕВ— 51,3 % (1981). Осн. торг. партнером У. є СРСР, питома вага якого в її експорті й імпорті становить відповідно 29,3 і 27,7 % (1980). Гол. статті експорту: машини (автобуси, устаткування для підприємств, металорізальні верстати та ін.), електротовари, боксити і глинозем, медикаменти, взуття і одяг, виноградне вино, фрукти і виноград. У. імпортує сировину, паливо, машини (комплексне устаткування для підприємств, легкові й вантажні автомобілі, трактори, зернові комбайни та ін.), мінеральні добрива тощо. Грош. одиниця — форинт. За курсом Держбанку СРСР 100 форинтів = 5,88 крб. (січень 1984).

М. І. Гонак.

Медичне обслуговування. В 1981 у країні було 91,5 тис. лікарняних ліжок — 85,4 ліжка на 10 тис. ж. (1938 було 46,9 тис. ліжок — 51 ліжко на 10 тис. ж.); мед. допомогу подавали 30,8 тис. лікарів — 28,8 лікаря на 10 тис. ж. (1938 було 10,5 тис. лікарів, тобто 11,4 лікаря на 10 тис. ж.). Лікарів готують чотири мед. ін-ти: в Будапешті, Сегеді, Печі, Дебрецені. Курорти: Балатонфюред, Шіофок, Парад, Гайдусобосло, Таполпа (поблизу Мішкольца) та ін.

Народна освіта, наукові та культурно-освітні заклади. Усі діти віком від 6 до 16 років охоплені обов'язковим безплатним навчанням, строк навчання в осн. школі — 8 років, серед. школі — 4 роки. В 1980/81 навч. р. в осн. 8-річних школах налічувалося понад 1,1 млн. учнів, в серед. навч. закладах (без виробничо-тех. шкіл та уч-щ) — бл. 203, у т. ч. у серед. загальноосв. школах 89,5 тис, у 56 вузах (у т. ч. 18 ун-тах)—101,2 тис. студентів. Найбільші вузи — Будапештський університет ім. Лоранда Етвеша та Дєбреценський університет ім. Л. Кошута, який має наук. і культурні зв'язки з Київ. ун-том ім. Т. Г. Шевченка. Один з найстаріших навч. закладів країни — ун-т у Печі (засн. 1367). Наук. установи: Угорська академія наук, н.-д. ін-ти геології, зоотехнії, фармакохімії та ін. Б-ки: Держ. ім. Сечені (понад 6 млн. тт.), Будапештського ун-ту, парламенту та ін. Музеї: Нац. музей (засн. 1802), Нац. галерея, Музей образотворчих мистецтв, природничо-історичний, науково-технологічний, усі — в Будапешті, Ференца Ліста в Шопроні, короля Іштвана в Секешфегерварі та ін.

В. 3. Клепикоп.

Преса, радіомовлення, телебачення. В 1981 в У. випускалося понад 1 тис. періодичних видань. Тираж 30 щоденних газет становив 2,8 млн. прим. Найважливіші щоденні газети: "Непсабадшаг" ("Народна свобода", з 1942) — орган ЦК УСРП, "Непсава" ("Слово народу", з 1872), "Мадяр немзет" ("Угорська нація", з 1945), "Мадяр гірлап" ("Угорська газета", з 1968). Щотижневі газети: "Ньок лап'я" ("Жіночий журнал", з 1949), "Сабад фелд" ("Вільна земля", з 1945), "Мадяр іф'юшаг" ("Угорська молодь", з 1957). Осн. журнали: "Партелет" ("Партійне життя", з 1956) — орган ЦК УСРП, "Таршадалмі семле" ("Суспільний огляд", з 1946) — політ, і теор. орган УСРП. Угорське телеграфне агентство засн. 1880. Держ. служба — Угор. радіо і телебачення — координує роботу 37 радіостанцій, 13 осн. і 9 допоміжних станцій телебачення. Радіомовлення — з 1925

(угор., англ., італ., ісп., тур., грец. мовами), телебачення — з 1958.

Література. Найдавніша усна л-ра У. збереглася лише у фрагментарних записах лат. мовою в середньовічних хроніках. Одна з таких хронік — "Діяння угорців" (бл. 1200) Аноніма. Після прийняття християнства (997) писемна л-ра У. розвивалася гол. чин. на латині. Видатним ліриком 15 ст. був Я. Панноніус. У період Реформації і поширення книгодрукування з ліричними творами виступав найвизначніший поет угор. Відродження Б. Балашші. До боротьби проти тур. нашестя закликав у 17 ст. М. Зріні в героїчному епосі "Зрініада".

Франц. революція кін. 18 ст., ідеї Просвітительства сприяли новому піднесенню л-ри. Д. Бешшенєї, Я. Бачані, Ф. Казінці та ін. просвітителі виступали за створення худож. л-ри угор. мовою, її демократизацію. Видатним поетом-просвітителем і демократом був лірик М. Чоконаг-Вітез. Героїчний образ людини з народу створив М. Фазекаш в епічній поемі "Маті Лудаш" (1815). Основи угор. романтизму заклали твори К. Кішфалуді, Д. Бержені, Ф. Кельчеї — автора нац. гімну. В період активної боротьби передових сил суспільства за подолання феод. відсталості й політ. незалежність країни розвивалися прогресивний романтизм (творчість М. Верешмар-ті) і ранній критичний реалізм.Народжувався істор. і соціальний роман (А. Фаї, М. Йошіка,

Й. Етвеш), формувався репертуар нац. театру (п'єси Й. Катони,

Е. Сіглігеті та ін.). Революц.-демократична поезія У. досягла найвищого піднесення в творчості співця революції Ш. Петефі. Найвизначнішими представниками л-ри 2-ї пол. 19 ст. були поети Я. Арань, І. Мадач,

Я. Вайда, прозаїки — романтик М. Йокаї, сатирик-реаліст К. Міксат,

Л. Толнаї, Г. Гардоні, І. Темеркень. У перші десятиліття 20 ст. творив революц. демократ і поет Е. Аді, продовжувач революц. традицій Ш. Петефі. Прихильниками пролет. революції були поети Д. Югас, А. Тот. З критичних позицій зображували дійсність М. Бабич, Д. Костолані, М. Каффка, хоч на їхніх творах нерідко позначалися декадентські впливи. Демократичні і соціально-критичні тенденції особливо сильні в реалістичних романах і новелах з життя трудящих Ж. Моріца. Після поразки пролет, революції 1919 багато передових письменників (А. Габор, Б. Балаж, Б. Іллеш, А. Гідаш, Ш. Гергей, А. Ком'ят та ін.) змушені були тривалий час перебувати в еміграції. В Рад. Союзі з часів громадян. війни жив Мате Залка, один з визначних представників л-ри соціалістичного реалізму. Найяскравішим пролет. поетом У. в 20—30-х pp. був борець проти хортистського режиму комуніст А. Йожеф. Т. з. письменники-народники П. Вереш, П. Сабо, Л. Немет, Д. Ійєш,

Й. Дарваш та ін. зображували тяжку долю угор. трудящих, зокрема малоземельного селянства. На поч. 40-х pp.жертвами фашист. режиму стали визначні діячі угор. л-ри А. Серб, М. Радноті. Після встановлення в У. нар.-демократичної влади л-ра розвивалася успішно, хоч і не без суперечностей. У країну повернулися з еміграції письменники старшого покоління, активно включилося в творчу діяльність багато письменників-народників, формувалося молодше покоління л-ри. В 60—70-х рр. успішно розвивалася демократична і соціалістична за своєю ідейною спрямованістю реалістична л-ра. В усіх її жанрах з'явилися значні твори про минуле й сучасне У., про боротьбу угор. народу за соціальне й політ. визволення, проти реакції і фашизму, про вирішальні зміни в галузі економіки і культури за роки існування нар. влади, про становлення нової, соціалістичної свідомості. Широко відомі книги прозаїків і поетів різних поколінь — П. Вереша, Б. Іллеша, Т. Дері,

Л. Немета, Д. Ійєша, А. Гідаша, І. Добозі, Л. Мештергазі, Л. Беняміна,

І. Шімона, Л. Надя, Г. Гараї та ін. На Україні виходили твори Ш. Петефі, Я. Араня, І. Мадача, К. Міксата, М. Йокаї, Ж. Моріца, Е. Аді,

А. Йожефа, Мате Залки, Б. Іллеша, А. Гідаша, М. Сабо та ін.; видано ряд монографічних досліджень про угор. л-ру. Укр. мовою твори угор. письменників перекладали Л. Первомайський, М. Бажан, Д. Павличко, І. Драч, В. Коротич, Ю. Шкробинець, М. Томчаній, І. Чендей та ін.

Інтерес до укр. л-ри в У. виявився ще в 19 ст., коли з'явилися там статті про Т. Шевченка. На поч. 20 ст. було опубліковано перші переклади творів укр. поета. В 1951 (в Рад. Союзі) видано угор. мовою Шевченків "Кобзар" у перекладі А. Гідаша, 1951 (в Угорській Нар. Республіці) — в перекладі Ш. Вереша. В У. перекладено багато творів рос. та укр.

(О. Гончара, М. Стельмаха, Д. Павличка, В. Коротича та ін.) л-р. Укр. тематика знайшла відображення у творах Мате Залки (повість "Генерал", роман "Комети повертаються", 1936, незакінч.), Б. Іллеша (трилогія "Карпатська рапсодія", 1941, нариси "Вогнища на Верховині", 1939, тощо), П. Вереша (кн. нарисів "По землі України", 1951) та ін.

К. О. Шахова.

Архітектура. На тер. У. знайдено сліди поселень палеолітичного і неолітичного періодів, пам'ятки скіфо-сарматської і античної культур (рим. поселення Аквінкума, Сопіане, Саварії). Від 10—11 ст. збереглися "нижні храми" у Фелдебре й Тігані з низькими склепіннями на масивних стовпах з грубих квадрів каменю. В 11 —12 ст. складалися архіт. школи в Печі, Естергомі. В 11—13 ст. зводилися церкви в романському стилі (в Печі, Лебені, Яку, Естергомі). З серед. 13 ст. в архітектурі У. формувалася готика (церкви в Шопроні й Пешті, замки в Діошдєрі і Ві-шеграді); у 2-й пол. 15 ст. з'явилися ренесансні тенденції (капела Бакоца, 1506—07). З кін. 17 ст., поширився вплив австр. архітектури, в т. ч. архітектури барокко (палац у Рацкеве, 1700—02, арх. Я. Л. Гільдебрандт, палаци в Геделле і Пешті, арх. А. Майєргоффер). У 19 ст. склався класицизм (Нац. музей у Пешті, 1837—47, арх. М. Поллак). У кін. 19 ст. розгорнулося буд-во Будапешта (будинок парламенту, 1884—1904, арх. І. Штейндл; оперний театр, 1875—84, арх. М. Ібл). На рубежі 19 і 20 ст. в архітектурі угор. модерну використовувалися мотиви нар. архітектури (Музей ужиткового мистецтва в Будапешті, 1893—96, арх. Е. Легнер). Після 1945 в У. споруджено нові пром. міста (Дунауйварош, Комло та ін.), ведеться масштабне житл. і культурне буд-во. Серед нових споруд — Нар. стадіон (1948— 53, арх. К. Давід та ін.), Будинок профспілок робітників буд. пром-сті (1948—49, арх. Л. Гадорош та ін.), міст Ержебет (1965, арх. П. Шалі), будинок Держплану (1980, арх. М. Гофер, Т. Гюбнер), усі — в Будапешті; готель у Дебрецені (60-і рр.), пром. будівлі в Ніредьгазі, Береттєуйфалу та ін.; курортний комплекс на оз. Балатон, комплекс будівель Вищої школи транспорту і зв'язку в Дєрі (1978, арх. М. Гофер), Будинок молоді у Шальготар'яні (1978, арх. Г. Мадяр), Палац культури в Дебрецені (1980, арх. Т. Міколаш).

Образотворче мистецтво. На тер. У. збереглася глиняна скульптура доби неоліту, пам'ятки мист. скіфів і кельтів. У рим. поселеннях виявлено залишки фресок і мозаїк, статуї, вази. В 11—13 ст. церкви оздоблювали різьбленням, фресками; в цей період розвивалися ювелірне мистецтво і мистецтво художньої емалі, виробн. тканин. У кін. 14 — на поч. 15 ст. з'явилися станковий живопис і скульптура (скульптори брати Мартон і Дердь Коложварі). З 2-ї пол. 15 ст. великий вплив на мист. У. справила культура Відродження [мистецтво скульптури, оформлення рукописної книги, декор.-ужиткове мист. (скло, майоліка)]. З кін. 17 ст. набули поширення скульптура і живопис барокко, в 19 ст.— класицизму і романтизму (живописці К. Марко Старший, М. Барабаш, В. Мадарас, графік М. Зічі, скульптор-портретист І. Ференці). З останньої третини 19,ст. провідне місце в образотворчому мист. зайняв реалістичний живопис (М. Мункачі, Ш. Біхарі, І. Ревес, П. Сінєї-Мерше). На поч. 20 ст. демократичні традиції угор. живопису продовжували Ш. Голлоші, К. Ференці, Я. Торняї, А. Фенеш. В 1919, у період Угор. Рад. республіки, такі художники, як Б. Уітц, Й. Немеш-Ламперт та ін., малювали революц. плакати, оформляли нар. свята. Після встановлення фашист. режиму багато прогресивних художників працювало в еміграції. Художники, які залишилися в У., створювали соціально загострені, сповнені драматизму твори (живописець І. Деші-Губер, живописець і графік Д. Деркович, скульптори Л. Месарош, Ф. Меддеші, Б. Ференці). Встановлення нар.-демократичного ладу, розвиток У. по соціалістичному шляху :творили умови для розквіту образотворчого мист. Широкого розвитку набуло монументально-декор. мист. У живописі й скульптурі відображено історико-революц. сюжети і теми соціалістичного буд-ва (живописець Е. Домановський, скульптор Ж. Кішфалуді-Штробль). Серед відомихо сучас. художників —живописці Й. Барчаї, І. Куруц, Й. Немет,

Т. Дураї; скульптори Й. Керені, Й. Шомоді, І. Кіш; графіки Б. Кондор,

А. Вюрц. В Угорщині вчилися укр. художники Й. Бокшай, Ю. Віраг,

А. Ерделі та ін. У Києві відбулися виставки творів Ж. Кішфалуді-Штробля (1956), кераміки Л. Фезекаша (1972).

Музика. Угор. нар. пісні одноголосі; найдавніші мелодії пентатонічні, споріднені з марійськими, удмуртськими, чуваськими. З 10 ст. на угор. нар. музиці позначився вплив фольклору слов'ян. народів (у т. ч. Зх. України), румунів, пізніше — зх.-європ. профес. муз. мистецтва. Муз. інструменти: скрипка, фуруя (вид сопілки), текере (споріднений з лірою), цимбали. Нар. танці: кертанц, гайду-танці (гайдуцькі танці), чардаш. До 10 ст. належать перші відомості про нар. музикантів — розповідачів билин (ігриців), що виконували епічні пісні під акомпанемент кобоза й лютні. З 13 ст. розвивалося профес. муз. мист. У 16 ст. видано перші угор. профес. твори (сказання та істор. пісні). В кін. 18 ст. в міськ. середовищі виник стиль танц. інструм. музики вербункош, що став у серед. 19 ст. осн. стилем угор. романтизму (перша угор. опера "Втеча Бели" И. Рузічки, 1822). Основоположником нац. романтичної опери був Ф. Еркель ("Ласло Гуняді", 1844; "Банкбан", 1861; "Дєрдь Дожа", 1867, та ін.). Для піднесення муз. культури У. велике значення мала творча і громад. діяльність ф. Міста, з ініціативи якого 1840 створено Нац. консерваторію (тепер Муз. уч-ще ім. Б. Бартока); він був засновником і президентом Муз. академії (1875; з 1918 — Вища школа муз. мист. ім. Ф. Ліста). В 1853 засн. Філармонічне т-во (гол. диригент — ф. Еркель). У 1-й пол. 20 ст. світову славу здобули оперети Ф. Легара та

І. Кальмана. Розвиток нової угор. музики 20 ст. пов'язаний з композиторською, муз.-етнографічною, пед. і громад. діяльністю

Б. Бартока та 3. Кодая. Після 1945 почалося піднесення нац. культури угор. народу, розвивається самодіяльне мист. (хори, духові й симф. оркестри, танц. колективи) і муз. освіта. Серед сучас. угор. композиторів — Ф. Сабо, П. Кадоша, Р. Марош, А. Міхай, Д. Ранкі,

Е. Серванський, Ф. Фаркаш, П. Ярдані, Ш. Соколаї, Е. Петрович; виконавців — диригент Я. Ференчік, піаністи А. Фішер, Д. Ранкі,

3. Кочіш: скрипалі Д. Ковач і В. Татраї; співаки та співачки А. Фараго, Д. Меліш, Е. Газі, К. Ковач; артисти балету Г. Лакатош, А. Орос, К. Салаї, Ж. Кун, І. Екк, В. Рона. Муз. заклади: оперні театри в Будапешті, Печі, Сегеді, Дебрецені. Дєрі. столичний театр оперети, симф. оркестри, Держ. ансамбль нар. танцю; філармонія (Будапешт); Муз.-пед. ін-т ім. 3. Кодая в Кечкеметі. Муз.-культурні зв'язки між У. та Україною мають давні традиції. В 1847 на Україні гастролював Ф. Ліст, який на теми укр. нар. пісень написав фп. п'єси "Українська балада" і "Думка". В 1929 у Харкові та Одесі концертував Б. Барток; він записував укр. нар. пісні, листувався з Ф. Колессою, К. Квіткою. В У. ставилась опера Ю.Мейтуса "Молода гвардія", на Україні — оперети "Боці-Боці-Тарка" Ф. Фаркаша і "Десь на півдні" Е. Кеменя, з незмінним успіхом ідуть оперети Кальмана та Легара. На Україні виступали угор. співаки Я. Фодор, Р. Деллі, М. Вірагош, в Угорщині гастролювали оперні та естрадні артисти, камерні ансамблі України.

М. М. Михалов.

Театр. Джерела театру У. сягають ігор та обрядів давніх племен кочовиків. Носіями самобутньої національної культури були народні актори-скоморохи (йокулатори), розповідачі (регеші). В кін. 17 — на поч. 18 ст. набув розвитку шкільний театр. У 18 ст. виник придворний театр, де ставилися спектаклі нім. і італ. мовами. В 1790 група угор. ентузіастів створила першу профес. трупу в Пешті. В її репертуарі були твори світової класичної і нац. драматургії. В кін. 18 — на поч. 19 ст. набув поширення мандрівний театр, що ніс просвітительські ідеї в народ. Відомі актори цього періоду — Р. Деріне-Сеппатакі, К. Медєрі та ін. У 1837 в Пешті відкрився театр "Пешті мадяр сінгаз" (з 1840 — Угор. нац. театр). Велику роль у становленні театру У. відіграли актори М. Лендваї, Г. Егрешші, актриси Р. Лаборфалві, М. Ясаї, реж. Е. Паулаї. В 2-й пол. 19 ст. було створено театри: Нац. театр у Буді (1861), "Непсін-газ" у Пешті (1875), "Вігсінгаз" (1896) і "Мадяр сінгаз" (1897) в Будапешті, на поч. 20 ст.— театр "Талія" (1904—08). У 20— 30-х pp. 20 ст. театр переживав глибоку кризу. Прогресивні тенденції в той час проявилися в роботі "Незалежної сцени" і робітн. самодіяльних гуртків. У 1949 старі театри У. було націоналізовано. Відкрилися нові театри: ім. Ш. Петефі, ім. М. Йокаї (обидва — 1949), Нар. Армії (1951) — в Будапешті, Сегеді, Печі та ін. містах. У їхньому репертуарі — твори світової і вітчизн. класики, радянської і сучас. угор. драматургії. Відомі режисери— Т. Майор, Е. Геллерт, К. Казімір, Л. Вамош; актори — Г. Байор, К. Толнаї, А. Шомлаї, М. Габор, Є. Руткаї, М. Теречік, Л. Башті та ін. У Будапешті створено Ін-т театру та кіно, учбовий театр ім. Одрі та Н.-д. ін-т театру. На сценах театрів України ідуть п'єси угор. драматургів: "Тигр та гієна" IJI. Петефі (Тернопіль), "Прокинься та співай" М. Дярфаша (Сімферополь, Севастополь), "Тоот, інші та майор" І. Еркеня (Київ, Одеса), "Вілла біля Відня" Беркеші (Мукачеве), "Німий лицар" Е. Гелтая (Ужгород).

І. Г. Посудовська.

Кіно. В кін. 19 ст. знято перші хронікальні фільми, 1901 — перший ігровий ("Танець", реж. Б. Житковський). У період Угор. Рад. республіки (1919) кінопромисловість було націоналізовано, випускалася хронікальна серія "Червоний кінорепортаж". У 30-х рр. в У. демонструвалися гол. чин. зарубіжні фільми. Перші значні роботи після визволення У. від німецько-фашист. загарбників: "Десь у Європі" (1947, реж. Г. Радвані), "П'ядь землі" (1948, реж. Ф. Бан), "Анна Сабо" (1949, реж. Ф. Маріашші). Серед фільмів 60—70-х рр.—"На бистрині" (1963, реж. І. Гаал), "20 годин" (1964, реж. 3. Фабрі), "Без надії" (1965, реж. М. Янчо), "Батько" (1966, реж. І. Сабо), "Фотографія" (1972, реж. П. Золнаї), "П'ята печатка" (1977, реж. 3. Фабрі), "Вісімдесят гусарів" (1978, реж. Ш. Шара), "Кіноооман" (1979. реж. Дордан Салаї), "Мефістофель" (1981, реж. 1. Сабо). Відомі актори: Ш. Печі, К. Толнаї, М. Габор, Л. Башті, Є. Руткаї, М. Теречік, І. Дарваш, І. Шинкович, 3. Латинович та ін. У науково-популярному кіно працюють І. Гомокі-Надь, А. Коллані. В Будапешті — Н.-д. ін-т кінематографії (1956). Іл. див. на окремому аркуші, с. 448—449.

Літ.: Маркс к. і Енгельс Ф. Боротьба в Угорщині. Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 6; Ленін В. І. Привіт угорським робітникам. Повне зібрання творів, т. 38: Кадар Я. Избранные статьи и речи. Пер. с венг. М., 1980; История Венгрии, т. "1—З- М., 1971— 72; Из истории Великого Октября и последующих социалистических революций М.. 1978; Репринцев Ф. С. Революционные снязи и боевое содружество советского и венгерского народов (1917—1945) К.. 1979; Летопись важнейших событий советско-венгерских отношений дружбы и сотрудничества. 1945—1980. К., 1981; Советско-венгерские отношения. 1948—1970 гг. Документы и материалы. М., 1974; Советско-венгерские отношения.1971 —1976. Документы и материалы. М., 1978; Українсько-угорські історичні зв'язки. К., 1964; Гранчак Т. М. Робітничий рух Угорщини. 1919—1923. Львів, 1968; Нежинский Л. Н. Очерки истории Народной Венгрии. 1948— 1962. М., 1969: Мешко І. М. Громадсько-політичний рух і суспільна думка в Угорщині на рубежі XVIII—XIX ст. Львів, 1971: Исламов Т. М. Политическая борьба в Венгрии накануне первой мировой войны. 1906 —1914. М., 1972; Українська .РСР у радянсько-угорському співробітництві (1945—1970 рр.). К., 1972; Лукач Б. И. Союз рабочего класса и крестьянства в социалистической Венгрии (1957 — 1970). К., 1974; Халус П. I. Історичні зв'язки трудящих СРСР і Угорщини 1917 — 1938 рр. К., 1977; История венгерского революционного рабочего движения, т. 1 — 3. Пер. с венг. М.. 1970 — 74; Венгрия Пер. с венг. М-. 1978; Берец Я. В братском союзе. Из истории венгерско-советских отношений. Пер. с венг. М., 1979; Илку Ф. П. Победа социализма в венгерской деревне. К., 1979; Русин О. І. Розвиток і зміцнення ра дянсько-угорського економічного спів робітництва 1945—1969 рр. Львів, 1970; Иванов К. И., Пунтус В. И. Венгерская Народная Республика. Справочник. М., 1980; Венгерская Народная Республика. М., 1975; Венгрия сегодня. Будапешт, 1975; Одинец М. С. Наш добрый сосед и друг. К., 1976; Типко А. И. Основные тенденции развития продовольст- венного хозяйства Венгерской Народной Республики. К., 1976; Венгрия. Пер. с вент. М., 1978; Слов'янсько-угорські міжмовні та літературні зв'язки. Ужгород, 1970; Шахова К. А. Венгерская литература 20—40-х годов XIX века. К., 1973; Мегела I. П. Пролетарська співдружність. К., 1978; Россиянов О. К. Реализм в новой венгерской прозе. 60—70-е годы XX века. М., 1979; Вараді-Штернберг Я. Спадщина століть. Дослідження в галузі російсько-угорських і українсько-угорських зв'язків. Ужгород, 1979; Кланипаи Т., Саудер Й., Сабольчи М. Краткая история венгерской литературы XI— XX века. Пер. с вент. Будапешт, 1962: Кун Б. Статьи о литературе. Пер. с венг. М., 1966; Фадєєв С. Шляхи сучасної угорської прози. "Всесвіт", 1983, № 8; Алешина Л. Живопись Венгрии XIX—XX вв. М., 1959; Музыка Венгрии. Пер. с венг. М., 1968: Гершкович А. А. Современный венгерский театр. М., 1963; История зарубежного театра, ч. 2. М., 1972; Немеш-кюрти И. История венгерского кино (1896-1966). Пер. с венг. М.. 1969.

угорщина - leksika.com.ua угорщина - leksika.com.ua

угорщина - leksika.com.uaугорщина - leksika.com.uaугорщина - leksika.com.uaугорщина - leksika.com.uaугорщина - leksika.com.uaугорщина - leksika.com.uaугорщина - leksika.com.uaугорщина - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази