Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Ф arrow ФРАНКО
   

ФРАНКО

Іван Якович (27.УНІ 1856, с. Нагуєвичі, тепер Івана Франка Дрогобицького р-ну Львів, обл. — 28.У 1916, Львів) — укр. письменник, публіцист, громад.-політ. діяч, доктор філософії з 1893. Навч. у Львівському ун-ті, закінчив 1891 Чернів. ун-т. На початку творчої і громад, діяльності захоплювався марксизмом. Разом з М. П. Драгомановим і М. Павликом заснував радикальну партію; зазнав переслідувань, неодноразово був ув'язнений (1877,1880,1889). Вид. журнали «Громадський друг», «Дзвін», «Молот», «Народ», «Житє і слово». Через ліві переконання не допущений до викладання у Львів, ун-ті, до австр. парламенту й галиц. сейму, куди балотувався як сел. посол. На поч. 20 ст. Ф. переглянув своє ставлення до марксизму, критично оцінюючи ідеї диктатури пролетаріату, «державного соціалізму», жорсткої централізації всього суспільного життя.

Франко Іван Якович - leksika.com.ua

Допускаючи в деяких статтях застосування найрадикальніших методів докорін. перебудови сусп-ва (аж до можливості «пролити свою кров»), Ф. зрештою схилився до думки, що ідеали роб. люду слід здійснювати в розумній формі — «без насильства і кривавих потрясінь». Д-ву Ф. розглядав як відчужену від народу політ, силу, що протистоїть народові і панує над ним. З цих позицій Ф. підходив і до Австро-Угорської, і до Рос. д-ви. Рос. імперія уявлялася Ф. «темним царством», «машиною» якого був поліц.-бюрокр. апарат, що керував та контролював справи, думки і прагнення кожної людини. Бурж. парламентаризм, на думку Ф., є чужим для трудящих, оскільки представляє інтереси насамперед шляхти, бурж. інтелігенції, що знають лише одну мету — «брати і драти парламентарно». Ф. розвінчував сутність тогочас. австр. права і закону. Австр. конституцію 1867 він назвав «паперовою», «формальною». Ф. чітко розмежовував форм, і факт, рівність, свободу на папері та реальну можливість володіти політ, і особистими правами. Жодна з проголошених конституцією свобод не може вважатися реальною без екон. рівності та рівної освіти. Виб. закон, що діяв в Австрії і Галичині, — це «рідна дитина» австр. конституції, профанація участі народу у виборах. Ф. викривав беззаконня в діючих тоді органах крим. юстиції, зазначав, що суд лише вдає захист порядку, а насправді, як і основний закон, був «однієї машини колесом». Засуджував Ф. і порядки у галиц. в'язницях, свавілля у ставленні до засуджених, катування в'язнів. Разом з тим вважав за можливе використання чинного на той час права з метою поступових дем. змін у сусп-ві.

Поняття «п раво» і «закон» Ф. пов'язував з ідеями гуманності та справедливості. Він мріяв про справедливі закони та реальні права людей, окреслював свої уявлення про майбутній соціалізм як співдружність людей праці, побудовану на госп. рівності, встановленні «повної громадянської і політичної свободи». Політична свобода — це відсутність д-ви як сили примусу, тиску зверху на народ, відсутність управління зверху. Майбутнє сусп-во, на думку Ф., — це справжнє народовладдя, а не форм, демократія. Народ має здійснювати свою владу через громади, які повинні бути наділені всіма функціями управління. Віддаючи пріоритет «безпосередній демократії», Ф. не заперечував і представницьку демократію для вирішення деяких важливих для всього сусп-ва питань. Органи представн. демократії, на його думку, слід утворити на рівні «вільного союзу громад». Обранці від громад становлять єдиний представн. орган, який вирішує питання зовнішньої торгівлі, суду, оборони.

Всі обранці підконтрольні громадам, які їх обрали.

Велику увагу приділяв Ф. вирішенню нац. питання, закликав укр. інтелігенцію сприяти формуванню укр. нації як сусп.-культур, організму, здатного до самост. культур, і політ, життя. Саме така нація, на його думку, може протистояти асиміляційним процесам і водночас активно, швидко засвоювати загально-люд. культурні здобутки, «без яких сьогодні жодна нація, жодна хоч і як сильна держава не може состоятися». Особливого значення надавав Ф. розвитку нац. мови, без якої «виховання народу не може зробити бажаного поступу». Для нього майб. Україна — це розвинена, висококультурна нація Європи. Ф. виступав за політичну самостійність, незалежність української та інших націй, вважав, що на певний час формою політ, незалежності соціально звільнених народів може бути дем. автономія у складі федерації. Утворення майб. федерації Ф. уявляв як: 1) формування її в межах возз'єднаної України; 2) утворення федерації у межах визволених народів Росії; 3) об'єднання слов'ян, націй в єдину федерацію; 4) заснування всесв. федерації вільних народів.

Тв.: Зібр. тв., т. 1-50. К., 1976-86.

Літ.: Возняк М. Памяти Івана Франка. Відень, 1916; Дорошенко В. Іван Франко. Л., 1924; Річицький А. Іван Франко. X., 1929; Біленький О. І., Басе 1.1., Кисельов О. І. Іван Франко. К., 1956; Луців Л. Іван Франко — борець за національну і соціальну справедливість. Н.-Й., 1968; Скакун О. Ф. Йван Франко. М., 1987; Копиленко О. Л. Політико-прав. ідеї Т. Шевченка і І. Франка в сучасній ідеол. боротьбі. К., 1990; Забужко О. Філософія укр. ідеї та європ. контекст: франківський період. К., 1992; Копиленко М. Л., Копиленко О. Л. Слідами затривалої полеміки: Що Іван Франко не прийняв у марксизмі і шо марксизм не зрозумів у Франка. «Філос. і соціол. думка», 1992, № 12; Грицак Я. Іван Франко в еволюції укр. політ, думки. «Сучасність», 1994, № 2; Скринник М. А. Іван Франко. Соціально-політ. погляди. В кн.: Розвиток філос. думки в Україні. К., 1994.

В. Г. Антоненко.

 

Схожі за змістом слова та фрази