Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow конс-корон arrow КОНСТИТУЦІЯ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ
   

КОНСТИТУЦІЯ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

- сукупність нормат. форм (актів), з яких лише частина визнається правовими. К. В. є феноменом, що не має аналогів у світі. Особливості конст. розвитку Великобританії (Англії) історично зумовлені принципом верховенства парламенту або суверенітету парламенту. За цим принципом парламент не може приймати закони, які обмежували б його на наст, скликанні, сесії або навіть засіданні. Тому є неможливим прийняття основного (за брит, термінологією — фундаментального) закону, який мав би найвищу юрид. силу і характеризувався порівняно ускладненим порядком прийняття і внесення до нього змін. К. В. часто визначають як неписану. Проте точніше буде класифікувати її як несистематизовану, адже значна частина нормат.-правових форм, що є її складовими, мають писану природу. До таких форм насамперед віднесені численні закони (статути), які регулюють відносини у сфері держ. владарювання. Конст.-правовий характер таких законів визначений умовно за традиц. об'єктами відповідного регулювання. Внесення змін до будь-якого із зазначених законів, об'єктивно здійснюване за звичайною процедурою, призводить до зміни змісту К. В. Тому її порівняно з осн. законами, змінюваними у т. з. жорсткому порядку, звичайно класифікують як гнучку конституцію. Особливе місце в системі правових актів, що становлять К. В., займають т. з. історичні документи: Велика хартія вольностей 1215, Петиція про права 1628, Білль про права 1689 і Акт про престолонаслідування (Акт про дальше обмеження корони та краще забезпечення прав і вольностей підданого) 1701. Іноді їх сукупно називають «Біблією англійської конституції». Проте сьогодні лише окремі з їх положень зберігають реальну юрид. силу. Певну роль як складової К. В. відіграють окр. акти т. з. делегованого законодавства (фактично акти уряд, правотворчості). З-поміж відповідних писаних нормат. форм — «закони і звичаї парламенту», якими насамперед є регламенти палат.

Важливою складовою К. В. є суд. прецеденти. У такий спосіб визначаються нормативні за природою частини рішень вищих судів з конкретних справ (т. з. основа рішення — лат. ratio decidenti), що є юрид. обов'язковими для судів при розгляді ними аналогічних справ. Усе інше у суд. рішеннях визнається як obiter dicta («мимохідь сказане»). За допомогою суд. прецедентів встановлюються межі здійснення особою своїх прав, фіксуються засоби їх суд. захисту; суд. прецеденти містять норми, що визначають принципи судочинства, регламентують окремі питання здійснення урядом повноважень, його взаємовідносин з парламентом тощо. Відповідні суд. рішення викладаються у судових звітах і таким чином набувають писаної форми.

Гол. обсяг неписаного «фрагмента» К. В. становлять конст. угоди. Зокрема, на основі конст. угод відбувається формування уряду і регламентуються найважливіші питання його діяльності. Конст. угоди мають звичаєвий характер і формуються у процесі розвитку держ.-політ. практики. З позицій прийнятої у Великобританії ідеології юрид. позитивізму, норми, що становлять зміст конст. угод, не є нормами права. Юрид. природа визнається лише за тими нормами, які можуть бути застосовані судами у прийнятті рішень. І хоча конст. угоди не вважаються юридично обов'язковими, проблем з реалізацією звичайно не виникає, насамперед через значущість об'єктів відповідного регулювання, високий авторитет самих угод та існування політ. традиції додержання їх вимог.

В. М. Шаповал.

 

Схожі за змістом слова та фрази